КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Висновок 2 страница. З 1992 р. на території України була введена тимчасова власна валюта — купоно-карпованці
З 1992 р. на території України була введена тимчасова власна валюта — купоно-карпованці. Україну визнали, встановивши а нею в тій чи іншій формі дипломатичні відносини, понад 130 країн світу1. Однак молода суверенна Українська держава вже з перших місяців свого існування зіткнулася з низкою складних проблем. Розрив господарських зв'язків що раніше існував у межах СРСР, боляче ударив по Україні, оскільки 80 % її торгового обігу припало на Росію. Необхідність платити за енергоносії за світовими цінами призвела, разом з іншими чинниками, до гіперінфляції, різкого зниження рівня життя народу. Гострою проблемою у відносинах з Росією стали питання Криму та Чорноморського флоту. У червні 1992 р. Київ визнав автономний статус Криму. У процесі розбудови України як демократичної держави велике значення має нідповідне визначення правового статусу особи Головним елементом цього статусу є громадянство. Громадянст- 1 Історія України. Нове бачення. — Т. 2. — С. 428-520 зо— один з державно-правових інститутів, норми якого закріплюють насамперед найважливіші взаємні права й обов'язки Української держави і громадянина (правовідносини громадянства). Крім того, ці норми регулюють відносини щодо набуття громадянства, виходу з нього і його втрати1. Основні проблеми громадянства були врегульовані Українською державою дуже швидко: вже 8 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про громадянство України». Згідно з ним гром.< дянство України одержали: 1) особи, які на момент набрання цим Законом чинності проживали в Україні, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, які не є громадянами інших держав і які не заперечують проти набуття громадянства України; 2) особи, які працюють за державним направленням, проходять військову службу або навчаються за межами України, за умови, що вони народилися чи довели, своє постійне проживання на п території, не перебувають у громадянстві інших держав і не пізніш як через два роки після набрання чинності цим Законом виявили бажання стати падинами України; 3) особи, які набули громадянство України відповідно до цього Закону. Встановлювалися такі підстави набуття громадянства України: а) за народженням, б) за походженням, в) через прийняття громадянства України; г) через поновлення у громадянстві України; д) за іншими підставами, передбаченими Законом про громадянство України; є) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України
Законодавство України про громадянство грунтувалося, крім загальних політико-правових засад (повновладдя українського народу, демократизм, інтернаціоналізм та ін), на таких специфічних правових засадах: єдиний порядок набуття громадянства України; поєднання «принципу грунту» і «принципу крові», невизнання автоматичної втрати громадянства України; єдність громадянства вів сім'ї, невизнання подвійного громадянства; дозвільний иоря-виходу з громадянства, принцип невидачі громадян України и державі; свобода і добровільність вибору громадянства; збереження громадянства України за особами, які проживають за кордоном2. Важливу роль у визначенні основ правового статусу особи відіграв Закон України «Про національні меншини в Україні», прий- 1 Тодика Ю. М-. Ольго«сі>кий Б. І. Громадянство України -- X. 199 І 2 Мелещенко В Принципи громадянства України // Право України — 1992. — І'озділ 9. Розбудова Української держави § 1 Утворення української національної державності (}У91-І995 рр.)
нятий Верховною Радою 25 червня 1992 р. У ньому проголошувалося, що Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості і самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. Цей закон має велике значення для забезпечення міжнаціональної злагоди в нашій державі. Десятиліттями громадяни України, як і всього СРСР. були обмежені у праві виїзду за кордон. З ліквідацією «залізної завіси» суверенна Україна вирішила це питання на рівні вимог сучасної світової практики. Так, 21 січня 1994 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України». У ньому проголошувалося, що «громадянин України має арам виїхати а України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну». При цьому за громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їхніх цивільних, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається. Зазначений Закон був важливим кроком нашої держави на шляху до відкритого суспільства, входження України у світову спільноту, відбиває її орієнтацію на світові моделі забезпечення прав людини. Стаття б Закону містить вичерпний перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон. Громадянинові України, який вже мас паспорт може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта для виїзду за кордон у разі, якщо: 1)він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю,— до закінчення встановленого терміну; 2) діють неврегульова-ні аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання — до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення обов'язків заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; 3) проти нього порушено кримінальну справу — до закінчення провадження у справі; 4) він засуджений за вчинення злочину — до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, — до виконання зобов'язань; 6) він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості — до з'ясування причин і наслідків подання неправдивих відомостей; 7) він підлягає призову на строкову військову службу — до вирішення питання про відстрочку від призову; 8) до нього подано цивільний позов до суду — до закінчення
провадження у справі; 9) він за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває* під адміністративним наглядом міліції — до погашення (зняття) судимості чи припинення нагляду. Виходячи з демократичних стандартів, Україна закріпила демократичних правовий статус іноземців, які в Україні мають ті ж самі права й обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією і законодавчими актами України, міжнародними договорами України. Згідно з Законом України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р. іноземцями вважаються особи, які належать до громадян іноземних держав і не є громадянами України, або особи без громадянства, тобто ті, хто не є громадянами будь-якої держави. В основі правового статусу іноземців, як і статусу громадян України, лежить принцип рівності. Він означає, що іноземці рівні перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам іі громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Відповідно іноземці мусять поважати й дотримуватися Конституції і законів України, поважати традиції та звичаї народу України. Водночас законодавство встановлює деякі обмеження щодо іноземців, оскільки вони не можуть бути членами політичних партій України, обиратись і бути обраними до органів державної влади сцевого самоврядування, брати участь у референдумах. Вони звільнені від проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених згідно із законодавством України
Законом чітко регламентується порядок в'їзду в Україну і виїзду іноземців з України. Зокрема, виїзд з України іноземцю не дозволяється, якщо щодо нього провадиться дізнання чи попереднє слідство або розглядається судом кримінальна справа (до закінчення провадження у справі); у випадку засудження за вчинення злочину (до відбуття покарання або звільнення від покарання); коли виїзд суперечить інтересам гарантування безпеки України (до при-• ння обставин, які перешкоджають виїзду). Іноземці, які скоїли злочини, адміністративні чи інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах. Положення Закону «Про правовий статус іноземців» не зачіпають установлені законодавством України і міжнародними дого-
Розділ У. Роібудчті Українськії і/«,;і.«гави І. Утворення украпим. юдьмо! державності (1991 — 149а рр.)
йорами України привілеїв та імунітетів, які надаються співробітникам дипломатичних представництв і працівникам консульських установ іноземних держав в Україні, а також іншим особам. Після розпаду СРСР на території колишнього Радянсь: Союзу ускладнилися міжнаціональні відносини, з'явились біженці. Тому Україна як демократична держава врегулювала статус цих осіб в Законі України «Про біженців» від 24 грудня 1093 р. У ньому під терміном «біженець» розумівся іноземець, який внаслідок обгрунтованих побоювань переслідувань за ознаками раси, національності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань вимушеним залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо якого прийнято рішення про надання йому статусу біженця. Особа, яка набула статусу біженця, мала право на вибір місця тимчасового проживання із запропонованого їй міграційною службою переліку населених пункті» і пересування на території країни за умов дотримання правил, установлених для іноземців; працю за наймом або підприємницьку діяльність; охорону здоров'я та відпочинок; одержання грошової допомоги, пенсій та інших видів соціального забезпечення; користування житлом, наданим у місці тимчасового прожинання; навчання; користування надбаннями культури; свободу совісті та вільне відправлення релігійних обрядів, недоторканність особи, житла, охорону законом особистого життя, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень та ін. Водночас біженець зобов'язаний дотримуватися Конституції та законів України, виконувати рішення і розпорядження органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, виконувати законні вимоги державних органів і посадових осіб. Законом заборонялася висилка або примусове повернення біженця до держави, де ще існують умови, на підставі яких він набув статусу біженця. Україна співпрацює з іншими державами, міжнародними організаціями з метою усунення причин виникнення проблеми біженців, поліпшення їх матеріального стану і вдосконалення правового статусу, а також повернення біженців у країну їх постійного проживання1 Становлення України як демократичної держави пов'язане з регулюванням відносин у політико-правовій сфері. Згідно із Загальною Декларацією прав людини право громадян на об'єднання 1 Тодика Ю. Н.. Ришняк II. Л. Правової} ст. іще» в У край- нє—X. 1997. .ЇМ є невід'ємним правом людини. З цього іі виходить Закон України ■«Про об'єднання громадян», прийнятий Верховною Радою 16 червня 1992 р. Об'єднанням громадян с добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Серед об'єднань громадян закон розрізняє політичні партії і громадські організації Політичною партією є таке об'єднання громадян, яке діс у межах відповідної загальнонаціональної програми суспільного розвитку і головною своєю і по ставить участь у розробленні державної політики, формуванні органів державної влади, місцевого самоврядування і передбачає представництво в їх складі. Громадською організацією вва-жасться об'єднання громадян, що створено для задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Для того щоб об'єднання громадян діяло законно, воно мас бути легалізованим, тобто офіційно визнаним державою. Легалізація • чнань громадян є обов'язковою і здійснюється через їх реєстрацію або повідомлення про створення. Політичні партії і міжнародні громадські організації підлягають обов'язковій реєстрації в Міністерстві юстиції України Водночас держава не може допустити створення і функціону ■кож будь-яких структурних підрозділів політичних партій в органах виконавчої та судової влади. Збройних Силах і Прикордонних військах, правоохоронних органах, на державних підприємствах, в установах та організаціях, державних навчальних закладах. Реалізація громадянами своїх прав великою мірою визначається їх шформоваиістю про процеси, що відбуваються суспільстві. Прано на об'єктивну, своєчасну інформацію є одним з найважливіших прав людини. В умовах становлення ідеологічного, політичного й економічного плюралізму, структур правової держави і громадянського суспільства, ново] правової системи істотно зросла Розділ 9. Розбудова Української держави І. Утворення української національної державності (1991 — 1995 рр)
роль засобів масової інформації. Держава визначає інформаційну політику в нормативних актах, які регламентують правовий статус засобів масової інформації- В Україні були прийняті закони «Про інформацію» від 2 жовтня 1!)і)2 р. і «Про друковані засоби масової інформації» від 16 листопада 1992 р., які сприяли інформаційному суверенітету республіки, визначили форми міжнародного співробітництва нашої держави у сфері інформації Законодавством визначені загальні юридичні основи отримання, використання, поширення і збереження інформації, закріплено право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, визначено систему інформації, ії джерела, статус учасників інформаційних зв'язків. У законах також регламентуються види інформації, порядок доступу до неї, забезпечений її охорони, захисту особи і суспільства від неправдивої інформації. Інформаційні підносини в Україні будуються на таких принципах, як гарантованість права на інформацію, п відкритість, доступність і свобода обміну, об'єктивність, достовірність, законність отримання, використання, поширення і збереження інформації. До основних видів інформації належать статистична, масова, інформація про діяльність державних органів влади і органів місцевого самоврядування; правова; інформація про особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація. Право на інформацію охороняється законом. Відповідно держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин (громадянам України, юридичним особам, самій державі) рівні права і можливості доступу до інформації. Законодавством забороняється вилучення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів з архівних, бібліотечних, музейних фондів та знищення їх з ідеологічних або політичних міркувань. Інформація не може використовуватись для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, посягання на права та свободи людини. Забороняється розголошення відомостей, що становлять державну або іншу, передбачену законодавством, таємницю. Забезпеченню особистих прав громадян України слугує положення про те, що не підлягають розголошенню відомості щодо лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення, листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, крім випадків, передбачених законом Під друкованими засобами масової інформації закон розуміє періодичні видання і видання, які виходять під постійною назвою з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про реєстрацію. Преса видасться українською або іншою мовою. Засоби масової інформації вільні, тому забороняється створення і фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації. Держава гарантує економічну самостійність і забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих засобів інформації. Громадяни, юридичні особи, державні органи, а також їхні законні представники мають право вимагати від редакцій друкованих засобів масової інформації опублікування або спростування поширених про них відомостей, які не відповідають дійсності або принижують їхню честь та гідність. Це положення закону спрямоване на забезпечення гарантування честі ■ гідності різних суб'єктів державно-правових відносин. Ступінь реалізації прав і свобод громадянином значною мірою визначається тим, в якій обстановці вони здійснюються — в нормальній чи надзвичайній. Безперечно, може виникнути така ситуація, коли держава вимушена вводити надзвичайний стан. У червні 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про надзвичайний стан». Згідно з ним, надзвичайний стан — це передбачений Конституцією України особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово припускає обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб і покладає на них додаткові обов'язки. Такий правовий режим зводиться за умови виникнення стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій, епізоотій, які загрожують життю й здоров'ю населення. Умовою введення надзвичайного стану могли бути й соціальні чинники: масові порушення правопорядку, які супроводжуються насильством над громадянами, що обмежує їхні права і свободи; блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевостей, які загрожують безпеці громадян і порушують нормальну діяльність органів державної влади й управління, місцевого самоврядування; спроба захоплення держанні»] ВЛАДИ або зміни конституційного ладу України насильницьким шляхом; посягання на територіальну цілісність України, яке загрожує зміною її кордонів; необхідність поновлення конституційного правопорядку і:ьності органів держлвної влади. Надзвичайний стан вводиться ки у разі наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладу, усунення якої іншими засобами неможливо. Надзвичайний стан вводиться постановою Верховної Ради України з негайним повідомленням Президента України або ука- І'о.нііл 9. Розбудова Української держави зом Президента, який підлягає затвердженню Верховною Радою. На всій території України надзвичайний стан може бути введений на строк не більше ЗО діб і не більше 60 діб в окремих місцевостях Верховна Рада може продовжити дію надзвичайного стану не більше ніж на ЗО діб. На період надзвичайного стану згідно із законом можуть вживатися такі заходи: установлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування по території, де введено надзвичайний стан; обмеження руху транспортних засобів та їх огляд; посилення охорони громадського порядку й об'єктів, які забезпечують життєдіяльність населення і народного господарства; заборона проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, спортивних та інших масових заходів; заборона страйків. Крім цього, можуть вживатися і такі заходи, як введення комендантської години, припинення діяльності політичних партій і громадських організацій, перевірка документів, особистий огляд, огляд багажу та ін. Протягом періоду, що вивчається, в Україні відбувався інтенсивний процес формування й удосконалення інститутів влади, правоохоронних органів, інших атрибутів суверенної держави. Активною і різноманітною була законотворча діяльність Верховної Ради України. За чотири роки з 1990 по 1995 рр. було прийнято 402 закони і 1108 постанов1, хоча, безперечно, вирішити за короткий термін всі питання, які вимагали законодавчого врегулювання, було неможливо. При цьому слід мати на увазі, що згідно з Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової чинності на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», закони колишнього СРСР діяли на території України, в тій частині, в якій вони не суперечили Конституції і законам України Формування державності безпосередньо пов'язане зі становленням парламентаризму на демократичних засадах. Важливе значення для діяльності українського парламенту мало прийняття Верховною Радою 17 листопада 1992 р. Закону «Про статус народного депутата України». Згідно із Законом народні депутати є повноважними та відповідальними представниками українського народу у Верховній Раді України Вони покликані виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні законодавчої та контрольної функції Верховної Ради України. їхні повноваження починаються з дня відкриття першої 1 Виступ 1. Плюща на заключному пленарному засіданні дев'ятої сесії Верховної Ради // Голос України — 1994. — 11 лют. § /. Утвореним української тіцюнальноі державності (1991 — 1995 рр.) сесії Верховної Ради України і закінчуються в день першої сесії Верховної Ради наступного скликання. Закон наділив народного депутата України широким колом прав у Верховній Раді та її органах: обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України; пропонувати питання для розгляду Верховної Ради або її органами; правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді; ставити питання про визнання законопроекту терміновим та про винесення його на загально-народне обговорення або референдум; вносити проекти постанов, інших актів, поправки до них; вносити пропозиції та поправки до проектів законів та інших законодавчих актів, а також пропозиції щодо порядку голосування; висловлювати думку щодо персонального складу органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України та ін. Спеціальна стаття закону присвячена депутатському запиту. Депутатський запит — це вимога народного депутата України, яка заявляється на сесії Верховної Ради до підконтрольних та підзвітних їй органів та посадових осіб, дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції. Орган або посадова особа, до яких звернуто запит, зобов'язані дати офіційну письмову відповідь не пізніше як у 7-донний або інший термін, установлений Верховною Радою. Широким був і перелік прав народного депутата у виборчому окрузі та за його межами. Закон установлював обов'язки народного депутата України: бути присутнім та брати участь у засіданнях Верховної Ради та її органів, до складу яких його обрано, виконувати їхні доручення, додержуватися Регламенту Верховної Ради України та інших нормативних актів, що визначають порядок діяльності Верховної Ради та її органів; брати участь у контролі за виконанням законів та інших актів Верховної Ради України, рішень її органів; підтримувати тісні зв'язки з виборцями, регулярно інформувати їх про свою роботу у Верховній Раді та її органах, про роботу Верховної Ради та її органів, виконання їхніх рішень, а також про реалізацію своєї передвиборної програми (платформи); вивчати громадську думку, потреби і запити населення, у разі необхідності повідомляти про них Верховну Раду та її органи, вносити пропозиції і вживати інших заходів щодо їх урахування і задоволення; вести регулярний прийом виборців. мі Стаття 27 Закону була присвячена недоторканності народного депутата України: «Народний депутат України не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, заарештований або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладається в су- ні т Розділ 9. Розбудова Ук;мі>ігькоі держави довому порядку, без згоди Верховної Ради, а в період між сесіями Верховної Ради України — Президії Верховної Ради України за скоєння тяжких злочинів з наступним затвердженням Верховною Радою України. Не допускаються обшук, огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення депутата, а також порушення таємниці кореспонденції, прослуховування телефонних переговорів та застосування інших заходів, що обмежують свободу депутата. Кримінальну справу щодо народного депутата України може бути порушено тільки Генеральним прокурором України. Така, справа підлягає розгляду Верховним Судом України». Прагнення забезпечити оперативне вирішення питань, пов'язаних із запровадженням ринкової реформи, і зосередити їхнє законодавче вирішення в одних руках зумовило розширення повноважень Кабінету Міністрів України Спочатку, 18 листопада 1992 р., Верховна Рада прийняла Закон, яким тимчасово (строком на шість місяців) зупинялася дія п. 13 ст. 97 Конституції України 1978 р. (повноваження Верховної Ради) в частині здійснення законодавчого регулювання відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, кредитно-фінансової системи, оподаткування, державної політики і ціноутворення, а також дія п. 74 ст. 114і Конституції України (повноваження Президента). Здійснення цих повноважень покладалося на Кабінет Міністрів. Через місяць, ^грудня 1992 р., Верховна Рада доповнила Конституцію України 1978 р. статтею 97 і та внесла зміни і доповнення до низки інших статей1 Згідно зі статтею 97і, Верховна Рада може як виняток, двома третинами голосів від загальної кількості народних депутатів може делегувати Кабінету Міністрів України на визначений термін повноваження видавати декрети у сфері законодавчого регулювання з питань, про які йшлося вище. Для реалізації делегованих повноважень Кабінет Міністрів ухвалює декрети, які мають силу закону. Декрет після його підписання Прем'єр-міністром України передається до Верховної Ради і набуває чинності, якщо протягом десяти днів з дня одержання декрету Верховна Рада не наклала на нього вето. У період здійснення Кабінетом Міністрів делегованих повноважень Верховна Рада може законом скасувати декрети Кабінету Міністрів або їх окремі положення, якщо вони суперечать Конституції України. Того ж, дня Верховна Рада спеціальним законом
Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 327; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |