Висновок 4 страница

У ході дебатів виявилися суперечності між позиціями Прези­дента України Л. Кравчука і Верховної Ради щодо проблем поділу •лади. Більшість депутатів вимагали залишити положення чинного Основного закону 1978 р. та заперечували проти норми про міцну вертикаль виконавчої влади, що починалась Г«и а Президента. Різні пропозиції висувалися щодо того, якою республікою мала стати Україна — парламентською чи президентською. Полеміка точилася. між прибічниками та супротивниками збереження радянської си­чи.

У листопаді 1994 р. почала діяти нова Конституційна комісія, утворена новообраною Верховною Радою за принципом представ- ввщтва двох гілок влади. Керівниками комісії були затверджені

Історія України — К, 1997 — С 394.

Розділ 9. Розбудова Української держави

2. Розроблення і прийняття нової Конституції України 1996 р.

Президент України Л. Д, Кучма і Голова Верховної Ради О. О. Мо­роз.

Наприкінці 1995 р. Конституційна комісія передала проект Основного Закону на розгляд парламенту разом із зауваженнями народних депутатів.

Головні розбіжності серед парламентаріїв зводилися до таких п'яти пунктів: поділ повноважень між гілками влади, проблема власності, державна символіка, статус російської мови, статус Рес­публіки Крим. Проект розглядався майже три місяці. Було три офіційних читання.

Враховуючи обговорення, що відбулося, 11 березня 1996 р. Конституційна комісія ухвалила і передала на розгляд Верховної Ради ще один проект Конституції¹

У такій ситуації Рада національної безпеки та Рада регіонів рекомендували Президенту провести референдум з питання за­твердження Основного Закону в редакції, внесеній Конституційною комісією на розгляд Верховної Ради. Ця редакція передбачала дво­палатну структуру парламенту і його перейменування у Народні Збори. Л. Кучма підписав відповідний указ, після чого протистоян­ня Президента з парламентом набуло особливо гострого характеру.

Але політичні діячі України змогли переступити для загаль­ної користі через власні амбіції. На початку травня 1996 р. Верхов­ною Радою була затверджена тимчасова спеціальна комісія. Пере­магаючи труднощі, комісія узгодила думки різних фракцій, партій та течій щодо кожної спірної статті проекту Конституції.

Взагалі копітка праця над проектом Конституції, що був втілений у життя, тривала майже два роки. Для цього були необ­хідні, справді, великі зусилля, безмежне терпіння, здатність до компромісів, усвідомлена відповідальність за долю країни та на­роду.

27 червня 1996 р. було ухвалено низку дуже важливих для практики парламентаризму України рішень, суть яких зводилася до такого: працювати Верховній Раді у режимі одного засідання до­ти доки праця над прийняттям Конституції не буде завершена².

Так звана «конституційна ніч» (з 27 на 28 червня), протягом якої був затверджений Основний Закон нашої держави, стала на­очним прикладом можливості виконання важливих завдань. День ухвалення Конституції було проголошено державним святом.

¹ Миронепко О. М. Історія Конституції України — К, 1997 — С. 51—52.

² Мороз А. А От декларации про госудорственньїй сувереиитет к ноаой Конституцни
// Голос України 1996 г. — 14 «вг. — С 3.

Значення Конституції для держави й суспільства загально­відоме. А для України, яка перебувала на перехідному етапі свого розвитку, цей документ має велике значення.

З прийняттям Конституції була підведена риска під перехід­ним періодом становлення української державності, гарантована самостійність України. Цим Україна остаточно затвердилася у світі.

У доповіді про першу річницю прийняття Конституції Прези­дент України Л. Д. Кучма виклав найсуттєвіші положення, пов'яза­ні з введенням її у дію: державне будівництво нині здійснюється у певних рамках, діяльність державних інститутів та відносин між ними введено у конституційне русло, у свідомості людей остаточно затвердилась ідея держави, народ перетворився з об'єкта політики у вищий її суб'єкт, поширилася свобода його дій у політиці й еконо­міці; Україна вийшла на новий вектор соціального розвитку — від тоталітаризму до демократії, розвивається в умовах різних форм господарювання і власності; було порушено ідеологічний фетишизм і закріплено політичний плюралізм; сформовано певне міжнародне середовище для зміцнення безпеки держави та закладені основи для реалізації ключової формули: людина — сім'я — суспільст­во — держава.

Демократичну сутність Української держави закріплює і кон­кретизує ст. 5 Конституції. Вона, по-перше, проголошує, що Украї­на за формою правління є республікою; по-друге, закріплює прин­цип народовладдя. Демократизм форми правління визначається й тим, що державна влада здійснюється на підставі її поділу на зако­нодавчу, виконавчу і судову, та виключно у межах повноважень, закріплених Конституцією і чинним законодавством за державни­ми органами, які належать до зазначених гілок державної влади¹.

Важливою ознакою демократії є також розвиток в Україні місцевого самоврядування як недержавної форми участі місцевого населення (територіальних громад — жителів сел, селищ і міст) у вирішенні питань місцевого значення, які регулюються законом про місцеве самоврядування.

Важливим з точки зору закріплення в країні демократичного режиму є затвердження у Конституції принципу політичної, еконо­мічної та ідеологічної різноманітності суспільного життя. У Консти­туції спеціально зазначається, що будь-яка ідеологія не може ви­знаватися державою як обов'язкова. Держава гарантує свободу по­літичної діяльності. Заборона політичної діяльності можлива лише у тих випадках, коли ця діяльність загрожує національній безпеці,

Коментар до Конституції України — К. 1996. — С. 34 — 38.

Розділ 9. Розбудова Української держави

громадському порядку, пов'язана з формуванням та існуванням не передбачених законом військових та інших озброєних формувань. Україна є соціальною державою. У ст. З Конституції сформу­льовано такий принцип: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гід­ність, недоторканність і безпека є в Україні вищою соціальною цін­ністю... Держава відповідає перед людиною за свою діяльність».

Ці вихідні положення конкретизуються у ряді інших консти­туційних норм, які належать до загальних положень Конституції' Насамперед закріплюються важливі для громадян засади мовної політики держави, у тому числі для національних меншин, які ви­значають гуманістичну спрямованість розвитку української нації, її самобутності й культури, а також усіх корінних народів та націо­нальних меншин. Соціальний характер Української держави визна­чає й конституційне регулювання питань, пов'язаних з використан­ням власності та захистом усіх суб'єктів права власності; закріплен­ня принципу соціальної спрямованості економіки, рівності перед законом усіх суб'єктів права власності; гарантування екологічної безпеки і підтримка екологічної рівноваги на території України.

У першому розділі Конституції «Загальні засади» закріплено характеристику України як правової, демократичної, соціальної держави. Стаття 8 Конституції проголошує принцип верховенства права. У цій та інших статтях даного розділу закріплені принципові положення, що є невід'ємними ознаками правової держави: вища юридична сила Конституції; обов'язковість відповідності нормам Конституції норм інших нормативно-правових актів, що видаються в Україні; пряма дія норм Конституції; можливість безпосередньо, посилаючись на її норми, захищати свої права у суді; закріплення принципів, за якими ніхто не може примушуватися робити те, що не передбачено законодавством; державні та самоврядні органи та їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах пов­новажень і способом, що передбачені Конституцією і законами України (ст. 19). Як одну з головних ознак правової держави слід розглядати порядок регулювання, захисту і практичного здійснен­ня прав і свобод людини і громадянина.

Серед інших принципово важливих положень, що містяться у Загальних засадах Конституції України, слід вказати на визначен­ня України як унітарної держави, територія якої є цілісною і недо­торканною; встановлення єдиного громадянства, визнання у відпо­відних умовах чинних міжнародних договорів частиною національ­ного законодавства.

¹ Тодьїка Ю, Н. Основи конституционного строя Украйни — X, 1999

§ 2. Розроблення

У Конституції України 1996 р. закріплені принципові поло­ження щодо захисту прав людини і громадянина, які містять основ­ні міжнародні документи. Як суб'єкт міжнародного права, одна із засновників ООН, Україна провадить активну роботу, спрямовану на використання не тільки національних, а й міжнародних інститу­тів захисту прав людини. Стаття 55 Конституції встановлює, що ко­жен має право після використання всіх національних засобів пра­вового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відпо­відних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Конституція України закріплює широкий спектр прав і свобод людини і громадянина. Так, до особистих прав людини Конститу­цією віднесені право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23), невід'ємне право на життя (ст. 27), право на повагу до людської гід­ності (ст. 28), право на свободу й особисту недоторканність (ст. 29), недоторканність житла (ст. ЗО), право на таємницю листування, те­лефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32), право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст. 33), право на свободу думки і слова (ст. 34), право на свободу світогляду і вірос­повідання (ст. 35).

До політичних прав Конституція відносить право на об'єднан­ня у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на мирні збори і маніфестації (ст. 39), право на звернення до органів держав­ної влади, місцевого самоврядування та посадових осіб цих органів (ст. 40).

Серед економічних, соціальних і культурних прав людини і громадянина Конституція передбачає право кожного володіти, ко­ристуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї ■ггелектуальної, творчої діяльності (ст. 41), право на підприсмни-зьку діяльність (ст. 42), право на працю (ст. 43), право на страйк хтя захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 47), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право ■а житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я (ст. 49), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50), право на захист материнства, батьківства, дитин-гтва і сім'ї (ст. ст. 51, 52), право на освіту (ст. 53).

У Конституції встановлюються гарантії прав людини і грома-хягина До них належить, зокрема, право на судовий захист грома­дянином своїх прав і свобод (ст. 55).

^ 545

Розділ 9. Розбудова Української держави

Крім судового захисту, Конституція передбачає введення ін­ституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що також слід розглядати як гарантію захисту і практичної реа­лізації прав і свобод людини і громадянина. Вже Прийнято Закон про Уповноваженого, і ця інституція посідає чільне місце у право-захисному механізмі держави.

Захист прав людини у суді визначається й низкою інших кон­ституційних норм. До них, зокрема, слід віднести положення ст. 63, якій йдеться про права осіб на відмову давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, про права на захист у процесі слідства і судового розгляду справи, про статус засудженого¹.

Серед інших загальних засад Конституції велике значення мають ті, що стосуються мовної політики. Вони визначають, що державною мовою в Україні с українська, всебічний розвиток і функціонування якої забезпечується державою. Поряд з цим га­рантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин. Держава зобов'язується сприяти вивченню мов міжнародного спілкування, що є однією із суттєвих ознак відкритості українського суспільства.

Конституція визначає й основні напрями розвитку культурної політики держави. У ній підкреслюється, що держава сприяє кон­солідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури.

Разом з розвитком української культури Конституція закріп­лює положення, спрямовані на розвиток етнічної, культурної, мов­ної, релігійної самобутності усіх корінних і національних меншин України.

Важливим є конституційне положення, згідно з яким Україна піклується про задоволення національно-культурних потреб укра­їнців, які проживають за межами України.

До принципових і послідовно демократичних слід віднести по­ложення Конституції, які визначають український народ як суб'єк­та власності на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та і природні ресурси, які перебувають у межах території України. По­дібний правовий статус мають також природні ресурси континен­тального шельфу України, виключної (морської) економічної зон* Від імені народу право власності щодо зазначених об'єктів здійсню­ють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Конституція спеціально визначає правовий статус власні Право користування об'єктами права власності мас кожний грома-

§ 2. Розроблення і прийняття нової Конституції України 1996 р.

дннин. При цьому певні обов'язки покладаються не тільки на окре­мого власника, а й на державу, яка покликана забезпечувати за­хист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціаль­ну спрямованість економіки. Закріплюється і принцип рівності усіх суб'єктів права власності перед законом.

У Конституції наголошується, що основним національним ба­гатством України є земля, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на неї гарантується чинним українським законодавством. Воно може набуватися і реалізовуватися окремими громадянами, юридичними особами та державою на підставі і у по­рядку, встановлених законом.

В Україні, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи, подолання її наслідків, забезпечення екологічної безпеки, збере­ження генофонду народу є обов'язком держави, виконання якого мас пріоритетне значення.

У розділі І Конституції визначаються основи національної безпеки і зовнішньополітичної діяльності України.

В Основному Законі визначені конституційні органи України їх правовий статус, характер взаємовідносин між владними струк­турами, закріплюється статус органів місцевого самоврядування.

Верховна Рада України, що налічує 450 обраних депутатів, є органом законодавчої влади, парламентом держави. Депутати оби­раються на чотири роки на основі загального, рівного, прямого ви­борчого права при таємному голосуванні, працюють на професійних засадах. Повноваження Верховної Ради можуть бути припинені Президентом України, якщо протягом ЗО днів чергової сесії плена­рне засідання не почнеться.

Найважливіші повноваження Верховної Ради закріплені у статтях 85, 92, 111 Конституції. Згідно з принципом поділу влади, парламент не можна розглядати як найважливіший орган держав­ної влади. Це стосується не лише його ставлення до інших загаль­нодержавних інституцій (Президента України, Кабінету Міністрів, Конституційного Суду і Верховного Суду), а також і до місцевих рад. Конституція 1996 р., на відміну від попередніх, не закріплює принцип єдності представницьких органів: усі інші ради визначаю­ться у ній не як місцеві органи державної влади, а як органи місце­вого самоврядування Тому вплив парламенту на діяльність держа­вних органів і органів місцевого самоврядування здійснюється ви­ключно шляхом прийняття законів, які є обов'язковими для всіх суб'єктів на території України¹.

¹ Коментар до Конституції України — С. 155—158 546

Коментар до Конституції України — С 195—198, 205—211, 246—248

Рплділ 9. Розбудова Української держачи

Верховна Рала виконує низку функцій щодо утворення відпо­відних органів державного управління. Вона дас згоду на призна­чення Президентом України Прем'ер-Міністра, призначення на по­саду і звільнення з посади за поданням Президента України Голови Національного банку. До її повноважень належать також призна­чення і звільнення половини складу Ради Національного банку, На­ціональної Ради з питань телебачення й радіомовлення.

У світлі цих положень слід розглядати і повноваження Верхо­вної Ради щодо призначення на посаду та звільнення з посади Го­лови і членів Рахункоиої палати, яка здійснює контроль за викори­станням коштів Державного бюджету.

Практика застосування Конституції вже продемонструвала необхідність удосконалення структури, повноважень, функцій Вер­ховної Ради.

Президент України, згідно з Конституцією, є главою держави, виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, тери­торіальної цілісності України, дотримання Конституції, прав і сво­бод людини і громадянина. Статус Президента як глави держави підтверджує багатофункціональна сутність цієї державної посади. Глава держави уособлює державну владу загалом, він не належить до жодної з гілок державної влади. Навпаки, глава держави об'єд­нує усі гілки державної влади, забезпечуючи спрямованість їх дія­льності в єдиному напрямку. Президент виступає у ролі арбітра у разі виникнення непорозуміння між законодавчою та виконавчою гілками влади, забезпечує єдність держави.

31 жовтня 1999 р. на основі Конституції України відбулися ви­бори на посаду Президента України. На другому турі виборів, який відбувся 14 листопада 1995 р., Л. Д. Кучму обрано Президентом України на другий строк.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів. Правова база його діяльності — Конституція, закони України та акти, видані Президентом України.

Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом і підкон­трольний та підзвітний Верховній Раді. На практиці ця залежність реалізується у тому, що Президент України призначає за згодою Верховної Ради Прем'єр-міністра, припиняє його повноваження і приймає рішення про його відставку. Крім цього, Президент за по­данням Прем'єр-Міністра призначає членів Кабінету Міністрів, ке­рівників інших центральних органів виконавчої влади, глав держа­вних адміністрацій, а також звільняє їх з посади.

Підкон грольність і підзвітність Кабінету Міністрів Верховній Раді відтворюється у тому, що парламент затверджує бюджет,

МІ

§ 2. Розроблення і прийняття нової Конституції України 1996 р.

опрацьований урядом, контролює його роботу. Кабінет Міністрів є вищим державним органом оперативного управління. Його діяль­ність спрямовується на забезпечення суверенітету й економічної самостійності держави, активне проиеденни фінансової, цінової, ін­вестиційної і податкової політики, забезпечення соціального захис­ту населення, вирішення актуальних питань розвитку освіти, нау­ки, культури, охорони природи, екологічної безпеки та природоко­ристування. Кабінет Міністрів здійснює необхідні заходи у сфері забезпечення обороноздатності держави, боротьби зі злочинністю, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів вико­навчої влади.

Міністерства, державні комітети та інші відомства загально­державного рівня належать до центральних органів виконавчої влади.

Згідно з Конституцією України і Законом України «Про міс­цеві державні адміністрації», прийнятим 9 квітня 1999 р., виконав­чу владу в областях, районах, в Автономній Республіці Крим, у міс­тах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Вони с органом ви­конавчої влади і входять до системи органів виконавчої влади. Міс­цева адміністрація здійснює виконавчу владу на території відповід­ної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує пов­новаження, делеговані їй відповідною радою.

Місцеві державні адміністрації зобов'язані забезпечувати на своїх територіях виконання Конституції, чинних законів, указів та розпоряджень Президента України, актів центральних органів ви­конавчої влади, законність і правопорядок, додержання прав і сво­бод громадян.

З прийняттям Основного Закону утворена якісно нова інсти­туція у системі державних органів — Конституційний Суд. Його діяльність спрямована на посилення конституційного контролю в усіх без винятку сферах, стабілізацію конституційного ладу, за­твердження принципу верховенства права і вищої юридичної сили Конституції, прямої дії її норм, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина'

Конституція визначає територіальний устрій України, який будується за принципами цілісності і єдності державної території, її недоторканності.

¹ Тодьїка Ю Н (Хновьі конституционного строя Украиньї — X., 1999 — С 212—231
*-НМ 54»

і 9. Розбудова Української держави

§ 2. Розроблення і прийняття ново) Констиглуціі Укріпим 1996 р

На становлення України як соціальної, правової держави сут­тєво впливає стан місцевого самоврядування. Конституція України (ст. 7) визначає місцеве самоврядування.

Загальне поняття місцевого самоврядування містить ст. 140 Конституції, згідно з якою місцеве самоврядування є правом тери­торіальної громади — жителів села, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і за­конів України

Важливою гарантією захисту прав людини і громадянина у їхніх стосунках з органами і посадовими особами державного упра­вління с конституційне право звернення до суду.

Конституція України виходить з того, що здійснення правосуд­дя в Україні належить виключно до компетенції судів. Судочинство здійснюється судами загальної юрисдикції, які організовуються за принципом територіальності та спеціалізації. Пайнищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими органами спеціалізованих сулі" с відповідні вищі суди. Конституція забороняє утворення будь-яких надзвичайних судів. Конституція і закони гарантують незалежність та недотор­канність суддів.

В той же час у п. 12 «Перехідних положень» Конституції за-нннчалося, що «Верховний Суд України і Вищий арбітражний суд України здійснюють свої повноваження відповідно до чинного зако­нодавства України до сформування системи судів загальною юрис­дикції в Україні відповідно до статті 125 цієї Конституції:, але не довше ніж п'ять років». Виконуючи цю вимогу Конституції, Верхо­вна Рада України ітрийняла 21 червня 2001 р. закони: «Про внесен­ня змін до Закону України «Про судоустрій України», «Про внесен­ня змін до Кримінально-процесуального кодексу України», «Про внесення змін до Закону України «Про статус суддів», «Про вне­сення змін до Закону України «Про органи суддівського самовряду­вання», «Про внесення змін до Закону України «Про кваліфікацій­ної комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідаль­ність суддів судів України», «Про внесення амін до Закону України «Про арбітражний суд», «Про внесення змін до Арбітражного про­цесуального кодексу України». «Про внесення змін до Цивільно-процесуального Кодексу України»¹. Зазначені закони внесли цілу низку важливих змін у судоустрій і судочинство України А більш грунтоьно конституційні принципи побудови і діяльності су-

¹ Офіційний вісник України. — 2001 — X» 25 — Ст. 1141 — 1145, 1147—114

дової влади в України втілилися в Законі 'Про судоустрій Украї­ни. прийнятому Верховною Радою 7 лютого 2002 р.¹

Прийняття Конституції стало важливим етапом у розвитку нашого суспільства. У той же час слід зазначити, що Конституція України 1996 р. не с ідеальним Основним законом, бо в ньому на­лічується чимало компромісних формувань. В Конституції дійсно «існують лакуни, допущені випадково або свідомо»².

Конституція є політико-юридичним фундаментом подальшою реформування правової системи України. Основні завдання, прин­ципи і напрями правової реформи мають спиратися передусім па Конституцію, відповідати її основним положенням.

Центральне місце у структурі реформи правової системи по­сідає розвиток законодавства. Лише за перший рік після прийняття Конституції з'явилося понад 190 законів³.

Одним з головних напрямків діяльності Верховної Рада стала кодифікація законодавства. Тільки за останні декілька років Верхо­вна Рада України прийняла базові фундаментальні закони І кодек­си. Так, 18 січня 2001 р. був прийнятий закон «.Про громадянство України»⁴. Він визначив правовий зміст громадянства України, по­рядок його набуття і припинення, повноваження державних орга­нів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства тощо. Удо­сконалювалось і виборче право — цей важливий інститут консти­туційного права України. Так, 18 жовтня 2001 р. був прийнятий Закон України «ІІцо вибори народних депутатів України '

Ефективно реформувати економічну систему покликаний но­вий Цивільний кодекс України, який Верховна Рада України при­йняла 16 січня 2003 р. (чинний з 1 січна 2004 р.)¹'

В галузі сімейного права основним нормативно-правовим ак­том став Сімейний кодекс України, прийняти 10 січня 2002 р (чин­ний з 1 січня 2004 р.)⁷.

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 10. — Ст. 441

^г Кульчицькин С Н. Утворення незалежної України, перше десятиліття // УІЖ. —

2001. - X» 4. - С. 8.

¹ Ші-мшученко Ю. С. Теоретичні засади риті їм ції Конституції України // Вісн. АПрН України. — 1997 —.V» 4 — С. 10.

■.мості Верховної Ради України. — 2001. — >Л 13. — Ст. 65. ¹ Там само. — 2001. — К» 51—52 — С.

:<щііінші тсник України — 2003. — Лу 11. — Ст. 461. " Відомості Верховної Ради Укр.пни — 2002 — М 21—22. — Ст. 185.

Розділ 9. Розбудова Української держави

Найбільш повно можливості формування в аграрному секторі господарства країни ринкових відносин забезпечуються нормами нового Земельного кодексу України, прийнятого 25 жовтня 2001 р.¹

Десятилітній період розвитку кримінального права України після проголошення її незалежності завершився прийняттям 5 квіт­ня 2001 р. нового Кримінального кодексу України (набрав чинності з 1 вересня 2001 р.)².

На стадії завершення знаходиться прийняття процесуальних кодексів.

Конституція є юридичною базою розвитку усіх галузей права. Усі закони, інші політико-правові акти мають відповідати Консти­туції як Основному Закону країни. Верховенство Конституції у правовій системі виявляється у тому, що жодний правовий акт не може бути поставлений поряд з нею.

За суворим дотриманням Конституції, відповідністю їй зако­нів та інших правових актів парламенту України, актів Президента України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим наглядає Конституційний Суд України у складі 18 суддів. Першим Головою Конституційного Суду України Верховна Рада обрала Л. Юлікова. Статус суду було визначено Законом «Про Кон­ституційний Суд України^ від 16 жовтня 1996 р.

Дата добавления: 2015-05-22