Нисповок

Висновок

му потоці посилилося звучання національних, громадських, сус­
пільних і державних мотивів. Були визнані й залучені де» справи
оборони країни і руху опору церкі ікі комітети, фонди, на-

родна ініціатива, патріотично налаштоване зарубіжжя. На жаль, украіні і її роки війни не припинялися незаконні репресії.

Боротьба із зовнішнім агресором н Україні ускладнювалась протистоянням між прибічниками радянської влади й українсь­кими націоналістами.

Важливі політичні підсумки Великої Вітчизняної війни для українського народу — міжнародне впавшим УРСР як фундатора ООН, возз!еднанмя усіх українських етнічних земель у складі єди­ної республіки, що стало можливим завдяки внеску в Перемогу усіх тих, хто реально боровся з фашизмом, незалежно від кольору їх прапорів.

Проте у повоєнні роки не виправдалося сподівання нашого народу на демократ:!.ч,щію суспільно-політичного ладу країни. Звели-кими труднощами завойована перемога над фашизмом була вико­ристана правлячими колами радянської держави у своїх, вузь­ко-номенклатурних інтересах Посилилися адміністративно-коман­дні методи управління промисловістю, сільським господарством, соціально-культурною сферою, почастішали масові репресії як ме­тод збереження тоталітарного режиму, номенклатури, особистої влади Сталіна.

Період десталінізаціі був досить суперечливим у розвитку держави і права України. З одного боку, під впливом рішень XX з'їзду КІ1РС, який засудив культ особи Сталіна, розпочався процес демократизації державно-правового життя, намітилася тен­денція до поліпшення життя людей, розширення їхніх прав, а з ін­шого — консервативні уявлення, які тривалий час зберігалися у керівництві країни, а також волюнтаризм у прийнятті рішень не­минуче призводили до хиб і прорахунків.

Демократизація радянської держави здійснювалася повільно, непослідовно і пі.' пула завершена. Державний апарат, виплеканий Сталіним, змінився лише частково

Влада, що залишилася в руках иартійно-державної номенкла­тури, так і не перейшла до Рад. Бюрократичні, волюнтаристські мето­ди управління виявилися досить живучими. Країна і після викриття культу особи Сталіна продовжувала будувати позаринковий, казар-мений, мілітаристський «соціалізм. який не відповідав потребам про­дуктивних сил суспільства, об'єктивним законам його розвитку.

Оптимістичний висновок третьої програми партії про переро­стання з другої половини 50-х років диктатури пролетаріату у все-

народну державу видавав бажане за дійсне Реальна демократи ція суспільного життя як невід'ємна риса всенародно] держави не була забезпечена. А втім, диктатури пролетаріату теж не існувало. В умовах культу особи Сталіна склалася диктатура партійної бю­рократії, яка була опорою цього культу.

У другій половині 60-х — на початку 80-х років політичне життя України йшло під знаком половинчастості, непослідовності та суперечливості, відставання у вирішенні об'єктивно назрілих проблем. Значною мірою це зумоплювалося тим, що бюрократична партійно-держапна правляча верхівка СРСР намагалася зберегти командно-адміністративниіі метод управління. Його лише «підчис­тили» під час «хрущовської відлиги», і то не повністю, робилися на­віть спроби повернутися до сталінізму. Тоталітарний лад вступив у своєрідну стадію свого функціонування, що являла собою «золотий вік» партократії.

УРСР у складі Союзу РСР, незважаючи на проголошену і за­кріплену Конституцією суверенність, залишалася економічно, по­літично та ідеологічно залежною від сваволі союзного бюрократич­ного центру. Український народ був позбавлений гідних сучасної цивілізації умов життя. Щонайменший вияв ного національної сві­домості негайно таврувався як прояв так званого буржуазного на­ціоналізму і жорстоко придушувався. Панування бюрократичних сил призводило до порушень владою прав і свобод громадян.

У середині 80-х років особливо помітною стала економічна, со­ціальна та політична криза. У суспільстві визріла ідея оновлення економічних, правових і соціальних інститутів Па першому етапі таким оновленням стала перебудова соціально-економічного і по­літичного життя. Але вона не виправдала покладених на неї надій.

16 липня 1990 р. була прийнята Декларація про державний суверенітет України, а 21 серпня 1991 р. — Акт проголошення не- України, чим відкрилися широкі можливості для демо­кратичного розвитку України.

Головна особливість нинішнього політичного життя Украї­ни— це надто повільний і досить складний процес визрівання гро­мадянського суспільства незалежної правової держави. Як і в усіх посттоталі гарних державах, в Україні ще не склалося таке сус­пільство в його традиційному розумінні.

Завершується важливий етап перехідного періоду. Україна вступає в якісно нову добу власної історії. Ми стаємо країною віль­них людей. Але для цього потрібне подальше удосконалення Конс­титуції України.

 

		-Хронологія шп'киї и'.ііілішіі.г поОїп «історй держави і прима України
		/917, —	Утворення Генерального Секретаріату Централь-
		/5 червня	ній Ради
		1917, 3 липня —	II Універсал Центральної Ради
		1917, —	Український робітничий з'їзд, який висловився за
	Хронологія	11—14 липня	підтримку Центральної Ради та Генерального Се-
	найважливіших полій		кретаріату
в історії держави і права України	1917. 16 липня —	Затвердження Малою Радою Статуту Генераль­ного Секретаріату
	Частина перша	1917, —	III Універсал Центральнім Ради.Проголошення
		7 листопада	Українсько]Народної Республіки
1917. —	Перемога Лютневої революції в Петрограді,9 лістопада '	Закон Центральної Ради про амністій і
27 лютого
1917, — 2— 10 березня	Створення Рал робітничих і солдатських депута­тів у промислових центрах України	1917, — 11 25 листо­пада	Постановлений Малої Ради про вибори до Уста­новчих Зборів Української Народній Республіки
1917, — 3—4 березня	Заснування Української Центральної Ради	1917,	Закони про утриманий Центральної Радина дер-