Умови виникнення і загальна характеристика класичної політекономії. Фізіократи – представники класичної політичної економії. Економічні вчення А. Сміта, Д. Рікардо

За часів розквіту пізнього меркантилізму внутрішня й міжнародна торгівля набула нечуваних обсягів. Це вимагало все більшої кількості різноманітних товарів. Для їх виробництва, в свою чергу, було потрібним створення додаткових фабрик, або мануфактур. Ці мануфактури, які спочатку були просто майстернями, почали ставати все більш великими. Виробництво, як галузь економіки, виходить на новий рівень, набуває тих характерних, рис, які ми вбачаємо в ньому сьогодні.

І ось донедавна ще цілком принадна доктрина меркантилізму вже не задовольняє вимоги молодої буржуазії, бо не здатна відповісти на нові питання, що їх ставить життя. Меркантилізм може дати раду в торгівлі, але він зовсім безсилий щодо питань виробництва.

Саме тут й починається критика меркантилізму, і з цим зароджується нова економічна течія, яка згодом стане класичною школою політекономії. Вона (класична школа) розпочалася з визначення вартості товару через працю. Бо вона (класична школа) вбачає джерело суспільного багатства не в обміні, як меркантилізм, а у виробництві.

Уільям Непі (1623-1687), Англія, започаткував трудову теорію вартості. Як учасник завоювання Ірландії Англією, залишив своїм нащадкам близько 50 тис. акрів землі, а економічній науці — цілий ряд економічних книжок: "Трактат про податки і збори" (1662), "Політична арифметика" (1676), "Дещо про гроші" (1682) та інші. І якщо у ранніх працях Нетті легко знайти меркантилізм, то в останніх від нього уже й сліду немає.

П’єр Буагільбер (1646-1714), Франція, також родоначальник трудової теорії вартості, — є одним з найперших, хто розпочав критику меркантилізму. Оголосив себе "адвокатом сільського господарства" і саме з цих позицій розглядав економічні проблеми в книзі "Докладний опис становища Франції"" (1696).

Основа суспільного багатства — сільське господарство. А виходячи з цього, потрібні високі ціни на хліб (для покриття витрат виробництва), а також необмежений вивіз хліба за кордон і заборона його ввезення.

Школа фізіократів стала яскравим спалахом ідей класичної політекономії, Фізіократична школа була в той час поширена майже по всій Європі, особливо в аграрне розвинених країнах.

Франсуа Кене (1694-1774), Франція, саме він заснував шкоду фізіократів, історичною заслугою якої є аналіз капіталу. Вперше було проаналізовано речовий склад капіталу.

Функції грошей. — за Кене. повинна бути тільки функція засобу обігу. А функція засобу нагромадження шкідлива для суспільства, бо гроші не приймають участі в економіці. Основний твір Ф.Кеие — "Економічна таблиця" (1758).

Фізіократи — французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної політичної економії Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції. У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії.

Утворилась школа фізіократів наприкінці 50-х років XVIII ст. Її представниками були: Франсуа Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мі-рабо, Мерсьє де Ла Рів'єр, Жак Тюрго та ін. Визнаним главою школи фізіократів був Ф.Кене. Центром, де регулярно збирались фізіократи, став салон маркіза Мірабо. Школа мала великий успіх. Її представники опублікували багато праць, видавали журнал. Проте проіснувала школа недовго. Наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією з причин цього була неможливість здійснення програм фізіократів за умов абсолютизму.

Франсуа Кене (1694—1774) — народився у передмісті Версаля 1758 p. він видав славетну «Економічну таблицю», а згодом виходять з друку його праці: «Загальні принципи економічної політики держави», «Про торгівлю» (1760), «Аналіз економічної таблиці» (1766), та ін.

Економічна програма фізіократів формувалась у боротьбі проти меркантилістів. Якщо останні всю увагу концентрували на аналізі явищ у сфері обігу, то фізіократи перенесли свої дослідження у сферу виробництва.

Основу економічної системи Кене становить його вчення про «чистий продукт», «Чистий продукт» у нього — це надлишок продукції, одержаний у сільському господарстві, над ви­тратами виробництва. Створюється він, на думку Кене, лише в сільському господарстві, оскільки тут діє природа, здатна збільшувати споживні вартості. У промисловості відбувається не збільшення споживних вартостей, а лише їх складання, комбінування або зміна форм.Продуктивна й непродуктивна праця.

До продуктивного класу Кене зараховує землеробів, тобто тих, хто створює «чистий продукт». До класу власників Кене включає короля, землевласників і духівництво. Цей клас живе за рахунок «чистого продукту», який йому виплачує продуктивний клас. Призначення цього класу полягає у привласненні, споживанні «чистого продукту». Непродуктивний «безплідний» клас складається з громадян, які зайняті всіма іншими видами праці.

Гроші. Фізіократи не приділяють належної уваги аналізу сутності грошей.

Економічна таблиця Ф. Кене. Геніальною ідеєю назвав К. Маркс спробу Кене проаналізувати процес відтворення всього суспільного капіталу.

Адам Сміт (1723-1790), Англія, - є одним із перших класиків політекономії. Був викладачем Едінбурзьського університету, потім працював на митниці. Увійшов до історії своєю працею "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1776).

Метод Сміта має двоїстий характер. З одного боку, Сміт намагався проникнути в суть економічних явиш і категорій. З другого боку,— змальовує їх зовнішній вигляд.

Догма Сміта - в умовах простого товарного виробництва вартість визначається витраченою працею. На відміну від цього, в умовах найманої праці вартість визначається доходами (зарплатою, прибутком й рентою),бо робітник вимушений ділитися.

Вартість за Смітом, є споживна вартість (тобто корисність речей) і мінова вартість (тобто праця, витрачена на виробництво товару).

Поділ праці. Сприяє збільшенню продуктивності праці, бо вивільнює час. Поділ праці, вважає Сміт, виникає з природженої схильності людини до обміну, мовляв, внаслідок обміну (торгівлі) з'являється потреба у нових товарах, новому виробництві., більш складному, так і виникає поділ праці.

Гроші, Це товар, який виділився поміж інших. Його функція — тільки засіб обігу.

Праця. Може бути продуктивною (усяка праця у сфері матеріального виробництва, яка створює матеріальне благо і дає прибуток}, а також непродуктивною (праця короля, держслужбовців й прислуги).

— Розподіл. Сміт говорить про антагонізм між робітничим класом, капіталістами й землевласниками, тому що прибуток і рента виникають як відрахування з продукту праці робітника.

Капітал. Запаси або нагромадження попередньої праці, які приводять у рух сьогоднішню живу працю. Капітал має, за Смітом, лише допоміжне значення. Поділяється на основний і оборотний.

Відтворення суспільного продукту. Завдяки Сміту вперше проведена різниця між валовим і чистим доходом суспільства:

—валовий доход — сукупний суспільний продукт у вартісній формі (разом з повторним рахунком сировини);

—чистий національний доход — фонд споживання як такий, або разом з нагромаджуваною частиною) доходу.

Давід Рікардо (1772-1823), Англія, в своїх працях зробив ті висновки, якими власне і завершується класична політекономія.

Предмет політекономії. Як вважав Рікардо, це вивчення економічних відносин між людьми. А головне завдання економічної науки — це дослідження законів, що лежать в основі розподілу національного доходу поміж класами суспільства у формі зарплати, прибутку і ренти.

Теорія грошей. Власне з практичних питань грошового обігу Рікардо розпочав свої дослідження.

Закон вартості. Завжди і всюди вартість визначається працею. При цьому вартість товару прямо пропорційна кількості витраченої праці і обернено пропорційна продуктивній силі праці.

Вартість товару, за Рікардо, визначається кількістю пралі при найгірших умовах виробництва. Слід розрізняти:

— вартість — абсолютна, дійсна вартість; — мінова вартість — відносна, порівняльна вартість. Праця. Має вартість (природну ціну), яка дорівнює сумі цін предметів для утримання працюючого, а також мас ринкову ціну, яка залежить від попиту й пропозиції щодо праці.

Капітал. Це засоби праці, що приводять у рух живу працю. Велика заслуга Рікардо в тому, що, при поділі капіталу на основний і оборотний, він виходив з часу обігу, тобто з часу відтворення капіталу

Зарплата. Мінімум засобів існування. Також Рікардо казав, що зарплата разом з прибутком — це дві складові частини вартості.

Рента (диференціальна). За Рікардо, вона виникає у сільському господарстві на кращих і середніх ділянках, на яких сила природи підвищує продуктивність.

Дата добавления: 2015-05-22