Поразка хрущовських реформ: причини і наслідки

У жовтні 1964р. М.Хрущов був усунений від влади. Головними ініціаторами усунення Хрущова стали М.Підгорний та П.Шелест та група керівників партії. Що зібралася навколо Л.Брежнєва, обраного у тому жовтні 1964р. І секретарем ЦК КПРС. Основні причини усунення М.Хрущова від влади:

ü Неоднозначне сприйняття населенням критики культу особи Сталіна й водночас формування нового культу Хрущова.

ü Непослідовність і суперечливість рішень та реформ, що демократизувало суспільство.

ü Значне скорочення армії, що викликало невдоволення офіцерів, особливо учасників війни.

ü Відчутне погіршення життя людей на початку 60-х рр.

Наслідки: Усунення Хрущова від влади означало відмову від реформ та лібералізації. Більшість істориків дотримувались думки, що хрущовські перетворення не торкалися основ системи створеної Сталіним. Новий лідер СРСР обіцяв проводити послідовні реформи, але насправді у владі СРСР перемогли консервативні сили. Темпи економічного розвитку стали уповільнюватись, особливо після 1930р., так званої восьмої «золотої п’ятирічки». Позитивним наслідком економіко-соціального розвитку після хрущовських часів стали більша послідовність у внутрішній політиці та відмова від авантюрних проектів.

III. Повторення вивченого

1. Назвіть позитивні зміни в умовах лібералізації суспільного життя в Україні.

2. Назвіть негативні аспекти в лібералізації в економіко-соціальній сфері України.

3. Назвіть основні причини поразки хрущовських реформ та наслідки усунення М.Хрущова від влади.

IV. Література:

1. Світлична В.В. Історія України – с. 219-220.

2. Бойко О. Д. Історія України – с. 518-526.

Тема 18: Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства (1953-1964рр.)

План заняття №44

1. Духовне життя в Україні: основні тенденції та характерні ознаки.

I. Актуальність матеріалів. Повторення вивченого.

Історики відзначають, що у 1953-1964рр. динаміка суспільного життя в Україні мала хвилеподібний, непослідовний характер. Тобто зміною реформаторських тенденцій консерваторськими і навпаки. Відокремлюють декілька «хвиль», що досягли свого піку в 1953, 1956, 1958, 1961рр. Суперечливий характер розвитку особливо чітко простежувався у сфері культури. Науки та літератури.

II. Основна частина:

Розвиток освіти.

У квітні 1958р. на ХІІІ з’їзді ВЛКСМ М.Хрущов проголосив курс партії на перебудову народної освіти – головне завдання якої полягало на відірваність освіти від реального життя. Це була уже четверта реформа освіти за участю радянської влади, та жодна з них не мала завершення. Суть реформи: поєднати загальноосвітнє навчання з політехнічним, тобто випускники школи водночас одержували знання на рівні середньої школи і професію на рівні профтехучилища.

Задум, як на мене (С.П.Д), корисний, але його реалізація вимагала залучення масштабних коштів з держбюджету, бюджетів регіональних та міським ля створення матеріально-технічної бази шкіл, підготовку відповідних спеціалістів (педагог-майстер). Слід зазначити, що в цілому кількість абітурієнтів і студентів вузів виросла у 1960-1961рр. більше ніж у 2 рази, але в основному на вечірніх та заочних факультетах, а це, зізнаюсь відверто, не забезпечувало та і не забезпечує підготовку спеціалістів на високому рівні, особливо теоретичному спеціальному і гуманітарному. Про це писав М.Хрущову у своєму листі видатний український педагог-новатор В.Сухомлинський (13 червня 1958р.) (23 роки працював директором Павлиської школи на Кіровоградщині; Герой соціалістичної праці, помер у 1970 році).

Результат непродуманих реформ завжди один – погіршення ситуації відносно початкового рівня. Так сталося і з освітою на початку 60-х рр.. Ще більше погіршив ситуацію шкільний закон, що був прийнятий на початку 1959р. Він надавав право батькам вибирати своїм дітям мову навчання. За ідеєю, це б стало мотивацією вивчати і українську, і російську мови, але на практиці сприяло продовженню русифікації. Так у Києві на початку 60-х рр. українських шкіл було 28%, а російських – 72%. Теж саме розпочалося в Україні у наш час, тобто мова уде про дуже схожий закон про мову, прийнятий ВР України у 2012р. Тут слід завершити словами Петра І, російського царя: «Росія закінчується та, де закінчується і мова». Цар правильно розумів вислів: «Мова – це душа народу».

Розвиток культурної і наукової діяльності.

У роки так званої «хрущовської відлиги» відбулося певне розширення меж творчої культурної та наукової діяльності. Цьому сприяли пом’якшення цензури та реабілітація відомих діячів: письменників В.Антоненко-Давидовича, М.Годованця та інших; композиторів Б.Лятошинського, М.Коляски та інших; скасування партійних постанов 40-х рр.

Творчу активність української інтелігенції стимулювала поява суспільно-політичних, наукових та літературних журналів: «Прапор», «Радянське літературознавство», «Всесвіт», «Знання про працю». Розширенню культурної та наукової діяльності сприяло посилення контактів української інтелігенції із зарубіжними культурними та науковими центрами.

Апогеєм наукових досягнень українців того часу стали наукові досягнення у галузі зварювання матеріалів (Б.Патон), дослідження космосу (С.Корольов). Слід зазначити також енциклопедичні видання, серед яких «Українська радянська енциклопедія». Більшість видань використовувались вашими педагогами під час навчання в інститутах та університетах за радянських часів.

Шістдесятники. Зародження дисидентського руху.

Видатним явищем духовного життя початку 60-х рр. стала поява нового покоління інтелігенції – шістдесятників (письменники І.Драч, Л.Костенко. В.Стус, М.Вінграновський, В.Симоненко, С.Гуцало; художники А.Горська, П.Заливаха, В.Ушнір; літературні критики І.Світличний, І.Дзюба; діячі кінематографу С.Параджанов, Ю.Іллєнко та багато інших). Це покоління культурних діячів прагнуло показати життя таким як воно є, піднімали героїчні сторінки історії українського народу, його культурних досягнень. Деякі історики національно вважають шістдесятників етапом українського національного відродження. Проте вже 1962-1963рр. розпочалися переслідуванням українських діячів. Більшість з них були засуджені пізніше, А.Горська загинула при таємних обставинах, а В.Стус загинув у таборах. З кінця1963р. «відлига» припинилася: розпочався новий етап наступу на національну культуру переслідування зазнали навіть комуністичні діячі П.Шелест, поет О.Ющенко та інші. Поряд з наступом консерваторних сил відбулося посилення атеїзму: закривалися церковні споруди та релігійні об’єкти.

III. Повторення вивченого.

1. Які зміни відбувалися у сфері освіти у другій половині 50-х – початку 60-х років ХХст. в Україні?

2. Як «хрущовська відлига» вплинула на розвиток культури і науки?

3. Охарактеризуйте діяльність «шістдесятників».

IV. Література:

1. Світлична В.В. Історія України – с. 219.

2. Бойко О. Д. Історія України – с. 526-530.

Дата добавления: 2015-05-22