Інвестиційне право 2 страница

1) її предметом є впровадження, використання та комерціалізація результатів наукових досліджень і розробок у виробництво та соціальну сферу;

2) здійснюється щодо нематеріальних благ — результатів інтелектуальної діяльності (результатів наукових досліджень і розробок), які доводяться до стану інноваційних продуктів та впроваджуються як інновації;

3) довгостроковий характер;

4) високий ступінь непередбачуваності наслідків та результатів, що дає змогу говорити про її ризиковий характер;

5) необхідну умову інноваційної діяльності становить реалізація інвестицій, що може здійснюватися як у майновій, так і немайновій формі. У той же час, інвестування є невід’ємною складовою інноваційної діяльності, а тому фактично входить до предмета інноваційної діяльності;

6) викликає позитивні соціально-економічні зрушення;

7) одним із результатів її здійснення є підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання та продукції, що випускається ними на базі реалізації інновацій.

9. Правове регулювання інноваційної діяльності.

Стаття 325. Інноваційна діяльність Гос.кодекс 1. Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та
інші сфери суспільного життя. Стаття 326. Інвестування інноваційної діяльності 1. Інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту. 2. Формами інвестування інноваційної діяльності є: державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону; комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;
соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер; іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами; спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями. 3. Загальні умови реалізації інвестицій в Україні визначаються законом. Стаття 327. Види інноваційної діяльності 1. Інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій. 2. Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами: проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції; розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища; технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології. 3. Інвестування відтворення основних фондів і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюється як капітальні вкладення. Стаття 328. Державне регулювання інноваційної діяльності 1. Держава регулює інноваційну діяльність шляхом: визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики; формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів; створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності; створення та сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності. 2. Держава здійснює контроль за інноваційною діяльністю суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, її відповідністю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам. Законом можуть бути передбачені галузі або об'єкти інноваційної діяльності, в яких обмежується чи
забороняється використання іноземних інвестицій. Стаття 329. Державні гарантії інноваційної діяльності 1. Держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності: підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави; підтримку створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності; охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності; вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом; підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності. Стаття 330. Державна експертиза інноваційних проектів 1. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також проекти, замовниками яких є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, підлягають обов'язковій державній експертизі відповідно до законодавства. Інноваційні проекти, що інвестуються
за рахунок інших джерел, підлягають обов'язковій державній експертизі з питань додержання екологічних, містобудівних та санітарно-гігієнічних вимог. 2. У разі необхідності експертиза окремих інноваційних проектів, що мають важливе народногосподарське значення, може здійснюватися за рішенням Кабінету Міністрів України. Стаття 331. Договір на створення і передачу науково-технічної продукції 1. За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі - НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх. 2. Предметом договору на передачу науково-технічної продукції може бути модифікована науково-технічна продукція. 3. Науково-технічною продукцією є завершені науково-дослідні,
проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення НДДКР згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи надаються суб'єктами господарювання (науково-дослідними, конструкторськими, проектно-конструкторськими
і технологічними установами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій тощо). 4. Договір може укладатися на виконання усього комплексу робіт від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше технічне супроводження (обслуговування). 5. У разі якщо науково-технічна продукція є результатом ініціативних робіт, договір укладається на її передачу, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння. 6. Договори на створення і передачу науково-технічної продукції для пріоритетних державних потреб та за участі іноземних суб'єктів господарювання укладаються і виконуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

10. Суб’єкти інноваційної діяльності та їх правовий статус.

Стаття 5. Суб'єкти інноваційної діяльності ЗУ про інновац. Ді-ть 1. Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені
кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів. За характером діяльності та змістом інноваційної діяльності усі суб'єкти поділяють на 3 групи,

Активну участь в інноваційному процесі беруть державні органи управління. Вони визначають правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, а також встановлюють форми стимулювання інноваційних процесів, спрямованих на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Зокрема:

Верховна Рада України визначає єдину державну політику у сфері інноваційної діяльності, а саме: створює законодавчу базу для сфери інноваційної діяльності; затверджує пріоритетні напрями інноваційної діяльності як окрему загальнодержавну програму

Кабінет Міністрів України: здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльності; готує та подає Верховної Ради України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності як окрему загальнодержавну програмустворює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, затверджує їх статути чи положення про них

Центральні органи виконавчої влади: здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інноваційної політики у відповідній галузі економіки, створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації;

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності- Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій України): готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування; координує роботу у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади; здійснює державну реєстрацію інноваційних проектів і веде Державний реєстр інноваційних проектів;

сільські, селищні, міські ради відповідно до їх компетенції: затверджують місцеві інноваційні програми;

Основним суб'єктом інноваційної діяльності є інноваційне підприємство - це підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше 70 % обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період становлять інноваційні продукти та (або) інноваційна продукція. Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді технополісу, технопарку, інноваційного центру, бізнес-інкубатора тощо. (інноваційні центри, технопарки, технополіси)

3. Фінансово-кредитні інноваційні установи (державна інноваційна фінансово-кредитна установа, інноваційні банки, іннов. Фонди).

11. Правові форми інноваційної діяльності.

Регулюючи ці відносини, законодавець надає їм певні правові форми, які фіксують загальні направлення рішення проблем, пов'язаних з інноваційною діяльністю. Таких форм безліч, але всі вони можуть бути диференційовані за двома рівнями регулювання: публічно-правовому та приватно-правовому

На публічно-правовому рівні регулювання основними є правові форми державного впливу на інноваційну діяльність, домінантою якого виступає охорона сукупних інтересів усіх членів суспільства. Вони, як правило, виступають сьогодні у вигляді актів виконавчої влади

У цих актах виражається воля держави, що відображає загальні його інтереси в регульованій сфері суспільних відносин.

На приватно-правовому рівні регулювання основою відносин суб'єктів інноваційної діяльності, являється все той же державний вплив, але його домінуючим початком виступає охорона приватних інтересів окремих осіб. Основною формою, яка забезпечує статус автономної особистості, виступає договірна форма, представлена ​​найважливішим засобом регулювання - цивільно-правовим договором. У сфері створення, виробництва і реалізації інноваційних продуктів найбільш значуще місце займають договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт. Ліцензійні договори і договори комерційної концесії в меншій мірі можуть бути задіяні для регулювання відносин між суб'єктами інноваційної діяльності, оскільки вони опосередковують тільки використання виключних прав або їх комплексів.

12. Поняття та ознаки суб’єктів інвестиційної діяльності.

Стаття 5. Суб'єкти інвестиційної діяльності 1. Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Недержавні пенсійні фонди, страховики та фінансові установи - юридичні особи публічного права здійснюють інвестиційну діяльність відповідно до законодавства, що визначає особливості їх діяльності. 2. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів,покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. 3. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

До суб’єктів інвестиційної діяльності віднесено інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, які забезпечують здійснення інвестицій. Суб’єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який приймає рішення про вкладення власних, позикових або залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Суб’єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних країн, а також держави в особі урядів.

Учасники інвестиційної діяльності – громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвестор визначає мету, спрямованість та обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірних засадах будь-яких учасників інвестиційної діяльності, в тому числі й шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не вправі втручатися в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності понад своєї компетенції.

Як передбачено законодавством, інвестори можуть виступати в якості: –покупців (якщо вони купують страхові поліси, ощадні сертифікати комерційних банків і т.д.); –продавців –замовників (під час укладення договору-підряду на будівництво); –кредиторів. Інвесторам в умовах ринку надається широке коло повноважень відповідно до їх економічної самостійності. Це, перш за все, визначення цілей, спрямованості, видів та обсягів інвестицій, визначення складу інших учасників інвестиційної діяльності.

Суб’єкти інвестиційної діяльності реалізують власні економічні інтереси, вступаючи у певні взаємовідносини на інвестиційних ринках. Ці ринки регулюють процес обміну інвестиціями та інвестиційними об’єктами.

Головним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об'єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх використання, несе повну майнову та фінансову відповідальність за результати використання інвестованих коштів.

Учасниками інвестиційної діяльності є фізичні та юридичні особи України та інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій на основі відповідних договірних умов з інвестором і між собою. Вони можуть бути постачальниками обладнання, сировини й матеріалів, споживачами продукції проекту, позичальниками, посередниками тощо.

Держава виступає суб'єктом інвестиційної діяльності через свої інститути, господарські товариства (компанії) та корпорації. фінансово-кредитні установи, інших функціональних учасників. Держава бере участь в інвестиційному процесі як безпосередньо через державний сектор економіки, так і опосередковано, через свої інституції, органи виконавчої влади та місцевого самовряду­вання, Національний банк, Фонд держмайна,Державний антимонопольний комітет. В цілому державне інвестування охоплює ті галузі і виробництва, продукція яких має загальнонаціональний характер та які найближчим часом не підлягають приватизації:оборонна галузь, окремі об'єкти загальнодержавної інфраструк­тури (магістралі, термінали тощо). Головним критерієм державних вкладень в економіку мають стати їх пріоритетність, ефективність та швидка окупність.Держава повинна сконцентрувати обме­жені фінансові ресурси в галузях, що виробляють кінцеву проду­кцію, мають значний експортний потенціал, забезпечують швид­кий обіг капіталу та стабільні бюджетні надходження.

13. Права та обов’язки суб’єктів інвестиційної діяльності.

Стаття 7. Права суб'єктів інвестиційної діяльності 1. Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом. 2. Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів. 3. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

4. Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик. Майно інвестора може бути використано ним для забезпечення його зобов'язань. У заставу приймається тільки таке майно, яке перебуває у власності позичальника або належить йому на праві овного господарського відання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Заставлене майно при порушенні
заставних зобов'язань може бути реалізовано відповідно до чинного законодавства.
5. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України. Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, встановлюється гарантія по цих інвестиціях з боку держави.
6. Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою. Стаття 8. Обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності 1. Інвестор у випадках і порядку, встановлених законодавством України, зобов'язаний: подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела
здійснюваних ним інвестицій; одержати дозвіл на виконання будівельних робіт у випадках та порядку, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності"; одержати письмовий звіт експертизи проекту будівництва у випадках та порядку, встановлених статтею 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності; одержати позитивний висновок державної експертизи інвестиційного проекту у випадках та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України. 2. Суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані: додержувати державних норм і стандартів, порядок встановлення
яких визначається законодавством України; виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що
пред'являються в межах їх компетенції; подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність; не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги законодавства про захист економічної конкуренції; сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) в розмірах та
у порядку, визначених законами України 3. Для проведення господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню, учасники інвестиційної діяльності повинні одержати відповідну ліцензію, що видається в порядку, встановленому законодавством.

14. Поняття та категорії об’єктів, в які не допускається інвестування.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Слід, однак, зазначити наявність законодавчих обмежень щодо деяких об’єктів. Так, ст. 13 Конституції України встановлює, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Земля, що є основним національним багатством, перебуває під особливою охороною держави. Відтак, іноземне інвестування у зазначені об’єкти може здійснюватися лише у формах, не заборонених законодавством України та з дотриманням встановленого порядку, тобто з урахуванням відповідних положень Земельного кодексу України (статті 122-139 та ін.), Кодексу України про надра (ст. 4), Водного кодексу України (ст. 6), Лісового кодексу України (ст. 6) та інших нормативно-правових актів.

Крім того, іноземні інвестори не можуть вкладати інвестиції в об’єкти права державної власності, що не підлягають приватизації, у формі набуття права власності на ці об’єкти.

15. Поняття, види та правове становище холдингу як суб’єкта інвестиційної діяльності.

холдингова компанія ЗУ про Про холдингові компанії в Україні - акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних
підприємств; холдинговий корпоративний пакет акцій (часток, паїв) - пакет акцій (часток, паїв) корпоративного підприємства, який перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує право вирішального впливу на господарську діяльність корпоративного підприємства. Стаття 3. Утворення холдингових компаній 1. Холдингові компанії можуть утворюватися: а) органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному капіталі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв); б) іншими суб'єктами на договірних засадах. 2. У випадках, передбачених законодавством, холдингові компанії утворюються за умови попереднього отримання дозволу відповідного органу Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України на концентрацію, узгоджені дії суб'єктів господарювання. Проекти установчих документів холдингових компаній, які утворюються за умови отримання зазначеного дозволу,
підлягають погодженню з відповідним органом Антимонопольного комітету України. 3. Найменування "холдингова компанія" ("державна холдингова компанія") та утворені на його основі словосполучення можуть використовуватися лише тими суб'єктами господарювання, установчі документи та діяльність яких відповідають вимогам цього Закону. Інші суб'єкти господарювання не мають права використовувати у своїх найменуваннях такі словосполучення і не підлягають державній
реєстрації за таким найменуванням. 4. Холдингова компанія набуває статусу юридичної особи з дня її державної реєстрації в Державному реєстрі холдингових компаній України, який є невід'ємною частиною Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Державна реєстрація холдингових компаній проводиться державним реєстратором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до акону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (755-15) та інших нормативно-правових актів. Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації забезпечує ведення Державного реєстру холдингових компаній України. Стаття 4. Прийняття рішення про утворення холдингової компанії 1. Рішення про утворення холдингової компанії приймається
власниками холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та оформлюється відповідним договором. Стаття 5. Особливості утворення та діяльності холдингової компанії 1. Статутний капітал холдингової компанії формується за рахунок вкладів засновників у формі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових вкладів у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії. Частка у формі
майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії, не повинна перевищувати 20 відсотків статутного капіталу холдингової компанії. 2. У разі якщо до порядку денного загальних зборів акціонерів холдингової компанії включено питання про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних підприємств та/або ліквідацію холдингової компанії, такі загальні збори визнаються правомочними за умови реєстрації для участі у них акціонерів (їх представників), що мають відповідно до статуту холдингової компанії більш як 80 відсотків голосів. Прийняття рішення про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних підприємств або ліквідацію холдингової компанії належить до виключної компетенції загальних зборів холдингової компанії. Зазначені рішення приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів (їх представників), які
зареєструвалися для участі в загальних зборах, з урахуванням обмежень, встановлених цим Законом. 3. Статутом холдингової компанії встановлюються обмеження щодо правочинів, які мають право вчиняти органи управління компанії, а також випуску цінних паперів. 4. Господарське товариство не може мати у власності цінні папери холдингової компанії, корпоративним підприємством якої воно є. 5. До виключної компетенції загальних зборів холдингової компанії належить вирішення питань: формування єдиної фінансової, інвестиційної, виробничо-осподарської та науково-технічної політики щодо корпоративних підприємств; визначення напрямів та порядку використання прибутку корпоративних підприємств; затвердження планів виробничого та соціального розвитку корпоративних підприємств. До виключної компетенції загальних зборів холдингової компанії законом або статутом може бути також віднесене вирішення інших питань. Стаття 6. Особливості утворення та діяльності державних
холдингових компаній 1. Державні холдингові компанії утворюються органами, уповноваженими управляти державним майном, та/або державними органами приватизації.
Єдиним акціонером державної холдингової компанії від моменту її утворення до завершення процедури приватизації або припинення є держава. 2. Засновниками державних холдингових компаній у процесі корпоратизації державних підприємств є органи, уповноважені управляти державним майном. Засновниками державних холдингових компаній у процесі приватизації державних підприємств є органи, уповноважені управляти державним майном, та/або державні органи приватизації відповідно до законодавства. Статутний капітал державної холдингової компанії формується за рахунок належних державі акцій (часток, паїв) відповідних господарських товариств у встановленому законодавством порядку. 3. Галузі або сфери діяльності, в яких не допускається утворення державних холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації (709-2007-п), визначаються Кабінетом Міністрів України. 4. Ініціатором утворення державної холдингової компанії в
процесі корпоратизації може бути: державне підприємство; орган, уповноважений управляти державним майном. Ініціатором утворення державної холдингової компанії в процесі приватизації може бути: державний орган приватизації; підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію; господарські товариства, утворені в процесі корпоратизації. 5. Ініціатор утворення державної холдингової компанії подає органу, уповноваженому управляти державним майном: обґрунтування доцільності утворення державної холдингової компанії;
перелік підприємств та їх структурних підрозділів, на базі яких пропонується утворити державну холдингову компанію та її корпоративні підприємства;
проект статуту державної холдингової компанії. У разі якщо ініціатором утворення державної холдингової компанії є орган, уповноважений управляти державним майном, перелік підприємств та їх структурних підрозділів, на базі яких пропонується утворити державну холдингову компанію та її корпоративні підприємства, і проект статуту державної холдингової
компанії готує цей орган. 6. Рішення про утворення державної холдингової компанії в процесі корпоратизації та приватизації приймає орган, уповноважений управляти державним майном, та/або державний орган приватизації за погодженням з Кабінетом Міністрів України. 7. Порядок утворення державних холдингових компаній затверджується центральним органом виконавчої влади з питань економіки та Фондом державного майна України. 8. Управління пакетами акцій державних холдингових компаній здійснюється відповідно до законодавства. 9. Акції державних холдингових компаній не можуть бути передані в управління будь-яким особам. Державні пакети акцій (часток, паїв) та державне майно, передані державою до статутного капіталу державної холдингової компанії, не можуть бути відчужені або перебувати в заставі, використані для формування статутних капіталів будь-яких
підприємств. 10. Державній холдинговій компанії забороняється вчиняти будь-які дії, що можуть призвести до відчуження акцій (часток, паїв) або майна, внесених до її статутного капіталу, до завершення процесу її приватизації. 11. Державна холдингова компанія не може бути корпоративним підприємством іншої холдингової компанії. 12. Рішення про приватизацію державної холдингової компанії може бути прийнято лише після прийняття рішення про приватизацію всіх корпоративних підприємств, пакети акцій (часток, паїв) яких передано до статутного капіталу такої холдингової компанії. Підготовку до продажу акцій державної холдингової компанії проводять її засновник (засновники) та державні органи приватизації у встановленому законодавством порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. При цьому акції (частки, паї) корпоративних підприємств, внесені до її статутного капіталу,
не передаються державним органам приватизації з метою їх подальшого продажу. 13. Пакети акцій (часток, паїв) або інше майно, передані до статутного капіталу державної холдингової компанії, перебувають у державній власності і закріплюються за нею на праві господарського відання. Стаття 7. Особливості управління холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв), переданим до статутного капіталу державних холдингових компаній
1. Про проведення загальних зборів акціонерів (учасників) корпоративного підприємства виконавчий орган такого підприємства зобов'язаний письмово повідомити державну холдингову компанію та орган, уповноважений управляти державним майном, відповідно до вимог законодавства, що регулює порядок скликання загальних зборів. 2. Повідомлення про проведення загальних зборів повинне містити такі дані:
повне найменування та місцезнаходження товариства; дата, час та місце проведення загальних зборів; час початку та закінчення реєстрації акціонерів (їх представників) для участі у загальних зборах; перелік питань, що виносяться на голосування; спосіб повідомлення акціонерів про зміни у порядку денному; інші відомості, передбачені законодавством. 3. Державна холдингова компанія спільно з органом, уповноваженим управляти державним майном, у порядку (1476-2006-п), визначеному Кабінетом Міністрів України, обирає представника, який буде представляти інтереси холдингової компанії на загальних зборах корпоративного підприємства. 4. Орган, уповноважений управляти державним майном, зобов'язаний прийняти рішення з кожного питання, внесеного до порядку денного загальних зборів, та надати відповідне доручення на голосування представнику в термін та в порядку, визначені Кабінетом Міністрів України. 5. Представник має право брати участь у загальних зборах тільки після отримання відповідного доручення на голосування від органу, уповноваженого управляти державним майном. Стаття 8. Аудиторська перевірка 1. Аудиторська перевірка холдингової компанії та її корпоративних підприємств здійснюється щорічно відповідно до закону. Холдингова компанія здійснює проведення внутрішнього аудиту (контролю) своїх корпоративних підприємств. Стаття 9. Оприлюднення інформації про холдингову компанію 1. Протягом місяця з дня державної реєстрації холдингової компанії така компанія має оприлюднити інформацію про напрями своєї діяльності в офіційному друкованому виданні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. 2. Холдингова компанія протягом усього періоду своєї діяльності повинна не рідше одного разу на рік оприлюднювати свою консолідовану фінансову звітність та фінансову звітність своїх корпоративних підприємств. Стаття 10. Ліквідація холдингової компанії 1. Ліквідація холдингової компанії здійснюється згідно із законодавством, а також у разі: ліквідації всіх корпоративних підприємств холдингової компанії та залишення у статутному капіталі холдингової компанії холдингового корпоративного пакета акцій (часток, паїв) тільки одного корпоративного підприємства;
скасування відповідним органом Антимонопольного комітету України або Кабінетом Міністрів України дозволу на концентрацію, узгоджені дії суб'єктів господарювання;
прийняття загальними зборами акціонерів холдингової компанії рішення про її ліквідацію.

16. Поняття та ознаки інвестиційного банку.

Дата добавления: 2015-05-07