Культура Закарпаття Х – хvііі СТ. 2 страница. Завдяки діяльності монастирів, а також розширенню зв’язків з Україною і перш за все з Галичиною, у Закарпатті в хіv-хvіі ст

Завдяки діяльності монастирів, а також розширенню зв’язків з Україною і перш за все з Галичиною, у Закарпатті в ХІV-ХVІІ ст. набуває дальшого розвитку писемність, а до наших днів дійшло значно більше письмових пам’яток. Серед них слід назвати особливо знайдене в с. Королево Виноградівського району «Королівське євангеліє», датоване 1401 р., яке за мовою і оформленням нагадує відомі науці «Московське євангеліє» та «Пересопницьке євангеліє» середини ХVІ ст. (м. Пересопниця на Волині).

До кращих здобутків давньої писемної Закарпаття відносяться «Мукачівський псалтир» й «Ужгородський полустав».

До цінних пам’яток писемності належать також староруські рукописні книги ХVІ-ХVІІ ст. Серед них такі, як «Ужгородька празнична мінея», «Поляно-Кобилянська Тріодь», «Няговське євангеліє». В кінці ХІХ ст. знайдені в Закарпатті й опубліковані з коментарями такі «Учительні євангелії»: Скотарське, Ізьке, Данилівське, Сокирницький збірник, Углянський збірник «Ключ». Написані вони також давньоруською мовою із значними доповненнями з розмовної мови русинів.

Книгосховища області зберігають значну кількість стародруків, серед яких є і надзвичайно цінні. Уже в кінці ХV ст. у Закарпаття проникали книги, видані в Кракові Ш. Фіолем, «Осмогласник», «Часословець», «Тріодь цвітная», у Празі – білоруським друкарем Г. Скориною («Библия руска»). Популярною у Закарпатті була «Острозька біблія», на-друкована І. Федоровим у місті Острозі у 1581 р., яка була власністю відомого закарпатського полеміста М. Андрелли.

Особливо багато друкованих книг потрапляє в Закарпаття після заснування друкарень у Львівському брастві, Києво-Печерській лаврі, у Почаєві та інших українських містах. З ук-раїнських видань у другій половині ХVІІ ст. популярними в Закарпатті стають твори Лазаря Барановича («Меч духовный»), Іннокентія Гізеля («Мир с богом человіку»), Іо-аникія Галятовського («Ключ разуменія», «Небо новое», «Месіа правдивый»).

Книги в Закарпаття почали завозити з Росії. Сприяли цьому зрушення, що відбулися в галузі освіти і науки, зокрема відкриття Петербурзької академії наук у 1725 р., початок наукової діяльності М. Ломоносова, розвиток історичних знань. Інтерес закарпатців до Російської держави на початку ХVІІІ ст. значно підвищився у зв’язку із зростанням її ролі на міжнародній арені та перебуванням у Закарпатті дипломатичної місії російського уряду в період Північної війни.

Освіта

Становлення і розвиток освіти в умовах феодалізму – процес складний і довготривалий Достовірних даних про виникнення першої школи в Закарпатті немає. Однак можна припустити, що перші школи в Закарпатті, як і в інших країнах, а також у Київській Русі, Галицько-Волинському князівстві виникали при церквах і монастирях.

На думку дослідників, найкращі школи існували при Мукачівському і Грушівському монастирях. Вони вважалися школами вищого типу і готували не лише попів і дяків, але й вище духівництво для православної церкви. Навчання в більшості шкіл мало примітивний характер. Поширення католицизму сприяло створенню шкіл при католицьких духовних центрах, особливо при чернечих орденах, де учні засвоювали т. зв. тривіум (граматику, ри-торику, логіку), що означало нижчий ступінь церковної культури. Кращою з латиномовних шкіл слід вважати створену в кінці ХІV ст., в Ужгороді, школу при чернечому ордені свя-того Павла, в якій готували керівні кадри для католицької церкви.

Новим у розвитку освіти в Закрапатті є поява в ХV-ХVІ ст. парафіальних шкіл в містах і містечках, в окремих великих селах, де зосереджувалася значна кількість ремісників, організовувалися ярмарки і базари. Серед них слід в першу чергу згадати початкову школу, відкриту у 1401 р. в Ужгороді. Пізніше такі школи були відкриті в Мукачеві, у Берегові, Севлюші та Хусті, в ряді містечок Мараморощини – Тячеві, Сігеті, Солотвині та інде. Школи ці перебували під контролем священиків церковних управ. Вважається, що навчання в парафіяльних школах проводили наймані, переважно мандрівні вчителі, частина яких приїжджала з Галичини, Словаччини чи навіть з Чехії.

Зростання шкіл дещо активізується після запровадження унії в середині ХVІІ ст. Ведучи боротьбу проти православ’я, уніати створювали нові школи, розглядаючи їх не лише як осередок освіти, але й як знаряддя покатоличення руського населення. Уже через десять років у Мукачівському монастирі, де уніати мали досить сильні позиції, була відкрита школа вищого типу для підготовки священиків і півчих для уніатських приходів.

Призначений королем Леопольдом І Йосиф де Камеліс одержав не лише право духовного душпастирства, але й вільного поширення освіти й культури. З його ініціативи відкривалися як духовні, так і парафіяльні школи, а в 1699 р. він видав у Трнаві народою мовою «Буквар» для парафіяльних шкіл і переклав «Катехізис» з латинської на народну мову русинів, дуже близьку до української, яка формувалася на Наддніпрянщині і в Галичині. Та й вчителями у школах Закарпаття часто працювали вихідці з Галичини.

Великим досягнення у розвитку народної освіти в Закарпатті в період феодалізму вважається поява загальноосвітніх середніх шкіл – гімназій, а згодом і середньої спеціальної освіти – педагогічних училищ. У середині ХVІІ ст фанатичий католик І. Другет перевів гімназію з Гуменного в Ужгород. Мета її відкриття – повернення єретиків (православних) до апостольської католицької віри. Новий заклад готував кадри для католицької та уніатської церков. У гімназії навчалися переважно діти духівництва, дворянства, чиновників, офіцерів австрійської армії.

У другій половині ХVІІІ ст. в Закарпатті з’явився і перший спеціальний середній учбовий заклад – уніатська семінарія, утворена для підготовки дяко-учительських кадрів. Початок йому поклав єпископ М. Ольшавський ще в 40-х роках ХVІІІ ст., коли на місці монастирської богословської школи була відкрита Мукачівська вища богословська школа. В умовах навчання в школі зазначалося, що всі учні повинні володіти народною русинською мовою, на якій велося навчання. Навчання тривало три роки, основними предметами в школах були латинь, моралістика, теологія, читання, письмо, арифметика.

Школа проіснувала до 1778 р., коли єпископ А. Бачинський перевів її в Ужгород і перетворив у духовну семінарію. Через деякий час з його ініціативи на її місці була створена учительська семінарія, яка готувала півце-вчителів не тільки для шкіл Закарпаття, але й для всієї Північно-Східної Угорщини.

Певну роль в культурному та освітньому житті Закарпаття і Східної Словаччини відігравала духовна семінарія з чотирічним навчанням, відкрита в Ужгороді у 1778 р. Ст-ворення і початок розвитку семінарії тісно пов’язані з іменем єпископа А. Бачинського, який був не лише главою уніатської церкви протягом 36 років, але й значним освітнім діячем. Він багато зробив для поліпшення справ у народній освіті, підготовці вчителів, особисто навчав здібну молодь, організовував допомогу сиротам і здібним учням. Ба-чинський один з перших серед представників суспільної думки обґрунтував необхідність загального навчання підростаючого покоління. Як вчений і духовний діяч він надавав великого значення вивченню рідної мови, історії свого краю.

Дуже важливим центром підготовки духовних, а частково й освітніх кадрів була богословська і філософська школа у Красному Броді, у яких навчалося чимало вихідців із західних районів Закарпаття.

Деяка частина вихідців із Закарпаття навчалася як в духовних, так і в світських школах Галичини, Наддніпрянської України, Словаччини, Чехії, Хорватії і навіть Австрії та Італії. Спочатку для закарпатців відводилося кілька місць у створеному в 1634 р. Трнавському уні-верситеті. З 1754 року спеціальні місця для русинів з Карпат виділялися в Ягерській католицькій духовній семінарії в Угорщині. У 1774 р. у Відні було створено вищий духов-ний навчальний заклад «Барбареум», у якому для закарпатських русинів виділяли 20 місць.

Література і фольклор

Яскравим виявом духовного зростання народу є література і фольклор. Саме вони найкраще відтворюють основні традиції слов’янського й інших народів Закарпаття, відображають боротьбу народних мас проти соціального і релігійного гніту, проти іноземних загарбників. Пісня, народні перекази, ліро-епічні твори, вірші і проза поширювалися в Закарпатті у такій же формі і схожості, як і в західноукраїнських землях та в Україні взагалі.

В період середньовіччя в Закарпатті поширювалася велика кількість народних переказів, легенд, балад, казок, народних пісень, у яких віддзеркалювалися настрої народних мас, їх становище і боротьба, історія краю. Серед поширених зразків народної творчості слід назвати перш за все легенди про князя Лаборця, історична діяльність якого не підтверджена, але народ зберіг про нього добру пам’ять.

В народній творчості знайшли своє відображення трагічні сторінки, пов’язані з нападом на Закарпаття монголо-татар. У переказі про Хустський замок розповідається, що руський князь Богдан захищає фортецю до останнього подиху. Татари захоплюють замок, у полон потрапляють княгиня і син князя. Але ніщо не зупиняє захисників фортеці. Поховавши молодого князя, вони продовжують боротьбу.

В історії Закарпаття кінця ХІV – початку ХV ст. важливе місце посідає діяльність князя Ф. Корятовича, переселенця з Поділля. У переказі «Про князя Корятовича» йдеться про те, що в Мукачеві «панувала потвора», котра замість податку щомісяця вимагала від населення двадцять дітей-немовлят. У ці тяжкі часи через Карпати проїжджав на вороному коні князь, якому люди й розповіли про своє лихо. Князь захистив їх, убивши страшну потвору, і робив людям добро. Народ вважав Корятовича князем Мукачівським, хоч він сам називав себе князем Поділля.

Популярними в Закарпатті були народні пісні й перекази про замки, про панщину («Панщина в Худльові», «Панщина у Ворочеві», пісня «Про добрих і злих панів»), про опришків і прибуття козаків у Закарпаття («Ой Чесаре, славний хлопче», «Ей, верх Бескида», «Донський козак у Квасові»), про Довбуша («Довбуш в Сиготі», «Про Довбуша і Пинтю»).

Важливо відзначити, що в Закарпатті у ХV ст. був зроблений один з перших відомих записів української народної пісні із зображенням особливостей народної мови і віршованої форми викладу. Йдеться про пісню-баладу «Штефан-воєвода», записану в селі Венеція біля Бардієва.

На багатому ґрунті народної творчості зароджується і розвивається література. Перші літературні твори, що дійшли до наших днів, відносяться до ХV-ХVІІ ст. і пов’язані з діяль-ністю в Закарпатті Ф. Корятовича, суперечками між православними і католиками навколо релігійних питань. Мова творів здебільшого церковнослов’янська, із застосуванням елементів живої народної мови.

Особливо поширеними в середні віки були такі літературні твори, як повчальні або тлумачні євангелія, різні збірки оповідань, легенд, історична та сатирична поезія, полемічна проза та ін. Важливе місце серед літературних творів Закарпаття посідає «Геряхівський тлумачний апостол» і «Торунський збірник» (ХVІ ст.). Тлумачний апостол цінний тим, що в ньому містяться не тільки апостольські читання, але й цікаві повчальні тлумачення тексту, написані народною мовою. В «Тереблянському пролозі», крім офіційних матеріалів про життя апостолів, є ряд оповідань оригінального сюжету, зустрічаються апокрифічні матеріа-ли – апокрифічне видання апостола Павла, святого Даніїла і т. п.

У Закарпатті в той час популярними були віршовані та прозові твори східноукраїнських і галицьких авторів. Серед них книга К. Ставровецького «Перло многоценое», балада «Піснь козака Плахти», «Піснь грішних людей». З’явилися і збірки оригінальних творів – «Піснь о образі Клокочевском», «Піснь о Будині», в яких говориться про боротьбу народних мас проти габсбурзького абсолютизму. Вершиною літературної творчості того часу є спадщина полум’яного борця проти католицизму, самобутнього полеміста М. Андрелли (1637-1710). Уродженець села Оросвигово (біля м. Мукачева), за що його ще називли «Оросвиговський». Навчався у Трнаві, Братиславі та Відні, був ще в ряді великих міст і культурних центрів, де мав змогу добре вивчити становище різних народів і познайомитися з політикою католицької церкви. В 1669 р. пориває з католицизмом, від-ходить від унії і стає на бік народних мас, які боролися за свої права.

Перу М. Андрелли належить багато творів, найвизначніші серед яких є «Оборона вірному чоловіку» і «Логос». Змістом його праць та усних проповідей було обґрунтування приналежності закарпатців до православної віри, які сповідають брати на Сході. Андрелла гостро засуджував плазування місцевих панів і попів-уніатів перед чужинцями, високо цінив моральні якості людини, зневажав «брехню і зраду», «грошолюбство і злотолюбство».

Мистецтво та архітектура

У тісному зв’язку з писемністю, освітою та літературою розвивалися архітектура декоративно-прикладне мистецтво та маляртво. На мистецтві яскраво позначився вплив загальноєвропейської культури, будівництва, що проникали в Закарпаття через Угорщину, Чехію і Словаччину та культури південних слов’ян і Візантії.

Розвиток архітектури нерозривно зв’язаний з будівництвом військово-фортифікаційних споруд – замків. До сьогодні вражають своєю величавістю Мукачівський та Ужгородський замки. Збереглися руїни Невицького, Середнянського, Королівського, Севлюського, Берегівського і Хустського замків. Виникали вони в різний час, різними були способи їх спорудження. Спочатку на місці замків були укріплені пункти, побудовані з дерева і глини, потім – з дерева, а пізніше – з каменю. Сучасних форм вони набували в період розвиненого феодалізму (ХІV-ХVІ ст.). В архітектурі замків домінують захід-ноєвропейські принципи будівництва (романський і готичний стилі, ранній ренесанс).

Крім фортифікаційного, розвивалося в містах Закарпаття громадське і двірцеве будівництво: палаци великих феодалів, будинки дворян та багатого духівництва, міські уп-рави, комітатські адміністративні будинки. До найстаріших пам’яток двірцевого будівництва належить палац ХІV ст. барона Перенія у Виноградові – чотирикутна, двопо-верхова будова, оточена старовинним парком в стилі готики, пізніше перебудована в стилі бароко. Фасад прикріплений щитом випуклого фронтиспіса з рельєфним гербом роду Пере-ні. Скульптурності будівлі надає бароковий дах із заломом, кутові вежі, закінчені теж бароковими банями.

До ХV ст. відноситься резиденція володаря домінії в с. Чинадієво Мукачівського району. Це двоповерховий палац з масивними стінами, також розташований посередині парку. У центрі Мукачева красується будова середини ХVІІ ст., відома під назвою «Білий дім». Спочатку це була одноповерхова будова в стилі ренесансу, яка належала князю Семиграддя – Ракоці. Коли будова перейшла у володіння графа Шенборна, в 40-х роках ХVІІІ ст. до неї прибудували двоповерховий палац, у старому корпусі ліквідували галереї і надбудували другий поверх. Вікна прикрашені бароковим декором багатих форм, у центрі головного фасаду архітектор Балтазар Нейман розташував портал у стилі раннього бароко.

До цього періоду відноситься ряд пам’яток архітектури Берегова та Ужгорода – берегівський «Графський двір» і будинок лісництва на головній вулиці Ужгорода.

У с. Довге Іршавського району збереглася будова ХVІІІ ст. – палац графа Текелі, де тепер лікарня. Архітектурний ансамбль оточений стіною з бійницями. На кожному розі і над входом зведено двоповерхові восьмигранні вежі. Весь комплекс займав територію понад шість гектарів і вважався спорудою оборонного характеру.

З пам’яток архітектури, що були адміністративними будовами, можна назвати двоповерховий будинок «Левовий двір» у Берегові, де розташувався готель і часто знаходи-лися різні адміністративні служби, та комітатську адміністративну управу в Ужгороді на Великій вулиці. У будовах переплітаються елементи готики і бароко.

Значно більшого поширення в Закарпатті набула церковна храмова кам’яна архітектура. До найкращих пам’яток слід віднести храм святої Анни в передмісті Ужгорода (с. Горяни). Це шестистовпова центрична будова, ротонда, перекрита куполом на шестикутному барабані, що декорований у верхній частині поребриком. Стіни ротонди вк-риті фресками ХІІІ-ХІV ст., що створені північноіталійськими майстрами. У прибудові ХV ст. збереглися розписи «Покрови» і «Розп’яття».

До старовинних пам’яток католицького храмового будівництва слід віднести Вознесенську церкву у Виноградові, Воздвиженський костьол у Берегові, каплицю святого Мартина в Мукачеві та ряд сільських церков. Декор будов, усі ремісничі роботи вражають високим рівнем майстерності, особливо різьба по каменю, оформлення порталів, галарей, вікон.

Кам’яних споруд первісної храмової архітектури східного обряду не збереглося, бо церкви і монастирі православні християни будували переважно з дерева. Причому значна кількість храмів й окремі монастирі – це не просто дерев’яні будови, а складні в архітектурному плані споруди. В них втілена праця і розум прекрасних теслів, різьбярів по дереву, майстрів-декораторів, малярів.

Як у житловому, так і в монументальному народному карпатському будівництві віддзеркалюються не тільки загальнонародні українські традиції (поділ храму на три части-ни), а й специфічні впливи Карпато-Балканського регіону та контактної зони трьох українських етнографічних регіонів – Бойківщини, Лемківщини та Гуцульщини. Відповідно до цього дерев’яне культове будівництво ділиться на бойківське, лемківське та гуцульське.

Найстарші типи дерев’яних церков з очевидними ознаками впливу готичної архітектури (башта-дзвіниця від чола) збереглися на Лемківщині. Лемківські церкви, як пра-вило, тридільні. До прямокутного корпусу головної нави прилягає від сходу невеличка багатокутна апсида, а від заходу – бабинець із баштою-дзвіницею над ним. Покрівлі лемківських церков шатрові, деколи двосхилі, оживлені бароковими банями з ліхтарями й маківками. Центральна нава переважає над рештою простору, тоді як чільна башта-дзвіниця панує над цілістю своєю височиною. Найвишуканіші церкви даного типу, побудовані у ХVІІІ ст., є у селах Гукливе Воловецького району, Подобовець, Ізки, Торунь Міжгірського району, Чорноголова Великоберезнянського району.

Церкви Бойківщини теж тридільні, але головний акцент цілості тут покладений не на чільну башту-дзвіницю, як у лемківських церквах, а на оформлення центральної нави, що є, як правило, найпросторніша і підіймається високо понад верхи апсиди й бабинця. Характерною рисою бойківських церков є ступінчастість їх бань, що мов смерекове віття здіймається чимраз вужчими уступами вгору. Бойківські храми (с. Вишка, Сухий, Гусний, Ужок, Кострина Великоберезнянського району, с. Верхній Студений Міжгірського району) зберегли найбільше рис давньоукраїнського, давньоруського, а також давньослов’янського будівництва.

Гуцульські церкви переважно п’ятизрубні, хрещаті, найчастіше однобанні, з шатровим перекриттям бічних зрубів. Але бувають між ними три- й п’ятибанні типи, причому форма бань злегка барокізована, а загальні пропорції мас особливо витримані й гармонійні. До них належать Струмівська церква в с. Ясіня, церква на Плитоватому в с. Лазещина та ін.

У низовинних селах Закарпаття переважають дерев’яні храми, побудовані в стилі готичної архітектури. Один з них – Успенська церква і дзвіниця ХVІІ ст. – в с. Новоселиця на Виноградівщині зберігся і до сьогодні.

Найдавніші дерев’яні храми, звичайно, зберегтися не могли. До нас дійшли тільки культові споруди ХV ст. та й ті неодноразово перебудовувалися. Серед них можна назвати храми в селах Колодне, Середнє Водяне, Олександрівка, руська Долина. Найдавнішою справедливо вважаєтся церква у с. Колодне.

Дата добавления: 2015-05-22