Стильові напрями

ТИПИ САДІВ ТА ПАРКІВ

Перші збережені згадки про організовані ландшафти відносяться до VI-II ст. до н. е. У той час на території Давнього Єгипту, Ассирії та Вавилону садівництво сформувалося як окрема область діяльності. Трохи пізніше в Персії з'явилися так звані "Парадізи" для царського полювання, у Стародавній Греції поширились суспільні сади при гімнасіях, а у внутрішніх двориках давньоримських будинків виникли невеликі перистильні. Сувора епоха Середньовіччя сприяла замкнутому життю людей, сади "ховалися" за монастирськими мурами і виконували, в основному, утилітарну функцію. Саме тоді поширились "кухонні" і аптекарські городи при лікарнях і богодільнях, сади лікарських трав. У сучасному розумінні сад – це сукупність рослин, доріжок, водойм, будівель, малих архітектурних форм, організованих на певній території.

В кожну епоху сади відігравали свою особливу роль: в Середні віки їх влаштовували для молитов і благочестивих бесід, в епоху Відродження – для нарад вчених і художників, прийомів знаті. В садах музикували, танцювали і проводили ігри. Парк періоду романтизму запам'ятався як місце для меланхолійних прогулянок та інтимних побачень. Протягом багатьох століть створення парків було привілеєм заможних людей. Сади мали площу по кілька гектарів і доглядались десятками садівників. Сьогодні ситуація змінилася: багато міщан мають невеликі клапті землі і прагнуть створити на них власний "райський куточок". І якщо 20 років тому наші дачі поголовно нагадували сільські "кухонні" городи, що забезпечують своїх господарів необхідними овочами, то сьогодні з'являється все більше суто декоративних ландшафтів.

У середовищі ландшафтних архітекторів зазвичай виділяють два головних стильових напрями: пейзажний і регулярний сад. Перший створюється за принципом наслідування природним ландшафтам, другий – протиставляється їм.

Регулярний сад – це сад прямих ліній, клумб правильної форми і стрижених дерев. В основу його вкладене геометричне, формальне планування. Рослини, доріжки, водойми та інші елементи розташовані симетрично щодо основної вісі (осей може бути кілька). Дерева й кущі постійно формують і підстригають, а перед будинком-палацом висаджують партерний газон. Овочеві культури, пряні і лікарські рослини оформлюють невеликими геометрично правильними грядками (квадратними, прямокутними, круглими), що утворюють своєрідну мозаїку. Підкреслені суворість і рукотворність протиставляються хаосу природних ландшафтів. Стиль був визначальним при створенні французьких, середземноморських і близькосхідних (наприклад, мусульманських) садів.

Пейзажний принцип організації саду зродився ще в Стародавньому Китаї, в Європі ж найбільшою популярністю користувався в Англії і Франції XVIII-XIX ст., за епохи класицизму і романтизму. Також пейзажний принцип характерний для японського саду, саду модерну і "кантрі". Вирізняється мальовничим, довільним планування. Архітектор насолоджується красою природних непрямих ліній, прагне відтворити побачені в природі форми і зробити їх більш яскравими і виразними. У пейзажному саду відсутня геометричність, мальовничі групи дерев вільно розміщуються на газонах і галявинах, звивиста доріжка нагадує стежку в дикому лісі. Водойми максимально наближені до природних: маленький став, водограй або струмок, що біжить уздовж дерев і огинає альтанку. У місці його перетину з доріжкою влаштовується місток. У такому саду квітуча галявина наче не доглянута, хоча садівник щодня відвідує її зі своїми ножицями. Пейзажний сад може ввести в оману щодо своєї "культурності" запущеними куточками, закинутими ставками, заболоченими ділянками і "дикими" скелями. Хоча про присутність людини забути складно: ні-ні та й з'явиться за поворотом дерев'яна лава, місток або альтанка.

Такий поділ на стилі дуже умовний - навіть "пейзажні" англійські парки дуже часто включали величезний квітник перед будинком в регулярному стилі.

Якщо ж розглядати семантику саду, тобто його змістове наповнення, більш розумним здасться поділ на європейський і східний ландшафт. Європейські парки створювалися виключно для насолоди красою “рукотворної” природи, для естетичного милування. На Сході (Японія, Корея, Китай і т. д.) у людей розвинене зовсім інше ставлення людини до природи, коріння якого можна знайти в східних релігіях. Не випадково з'явилася легенда про пілігрима, який перестав дзвонити у свій дзвіночок, щоб випадково не потривожити квіти сливи. Для жителя Сходу сад – та сама книга, про яку писав Лихачов, спосіб передачі філософської інформації про світ. Через сад людина пізнає глибину Всесвіту, глибину самої себе, тому краса ландшафту часто стоїть на другому місці після ідейного змісту.

Дата добавления: 2015-05-22