Епоха Відродження

Врахування індивідуальних особливостей рослин.

Після тисячолітньої історії середньовіччя на рубежі XIV-XV ст. в культурі Європи формується новий стиль, натхненний гуманізмом мистецтва античності. Він отримав назву Ренесанс, чи Відродження.

Відродження - це не просто розквіт мистецтва, пов’язаний з поверненням до античних взірців. Це також розвиток нових суспільних відносин, прагнення людини звільнитись від гніту церкви. Відродження - новий етап розвитку, характерний створенням чудових міських ансамблів, палаців, храмів, громадських будівель. В цей час в Італії жили і працювали такі генії людства, як Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель. Це також Браманте, Джуліано Романо, Бароцці да Віньйола, які часто брались за створенні садів.

Епоха Відродженні поділяється на 3 періоди:

- раннє Відродження (XІV-XV ст.)

- Високе Відродження (до. пол. XV ст.)

- пізнє Відродження (XVI ст.)

Для СПМ цієї доби характерна композиційна єдність архітектурних ансамблів. Італійський сад визрів як цілісний художній твір, де гармонійно злиті воєдино природа і мистецтво.

Благотворний вплив ідей Відродження першою відчула Флоренція. На поч. ХІV ст. місто стало осередком розвою мистецтв і культури Тоскани. Чудовий флорентійський пейзаж з пологими пагорбами, поміж якими несла свої води р. Арно, був немов спеціально створений для будівництва заміських вілл з терасованими садами. Все у Флоренції, від назви міста і до назви його кафедрального собору Санта-Марія дель Фьйоре, пов'язано з квітами і свідчить про велику любов городян до природи. Сади вілл у Флоренції відіграли важливу роль у розвитку садового мистецтва Італії. Замість закритої і схематичної композиції середньовічного подвір'я заявляється форма життєрадісного, пов'язаного з природою саду. В ньому використовують досягнення садового мистецтва античності і технічні вдосконалення відкриті тогочасною епохою. Типовими флорентійськими віллами XV ст. можна вважати віллу Медичі у м. Ф’єзоле біля Флоренції, зведену М. Мікелоцці (1396-1472 рр.) і віллу Поджо у м. Кайяно, автор Джуліано да Сангалло (1445-1516 рр.). Центрична композиція підчиняла собі сад терасами і сходами, що свідчить про пануючу роль людини в природі.

Тип заміської вілли отримав розвиток в Римі, який на загал наслідував традиції Флоренції. Господарське значення вілли відійшло на другий план чи зовсім щезло. Великий вплив на будівництво садів і парків Італії мала творчість таких видатних митців, як Браманте (1444-1514 рр.), Рафаель (1483-1520 рр.) і Палладіо (1508-1580 рр.), які винайшли багато цікавих художніх засобів. У 1503 p., вирішуючи завдання поєднати будівлі Ватикану в єдиний ансамбль, арх. Браманте створив видовжене подвір'я і сад на різних рівнях. Він використав новий спосіб завершення композиції вздовж головної вісі з одного боку нішею, а з іншого - амфітеатром. Подвір'я Бельведер використовували як сцену для вистав, а оточуючу рослинність саду - як декорації. Цей засіб став характерним для Італії XVI ст. і повторювався в амфітеатрі садів Боболі та вілли папи Пія. У віллі Мадама в Римі (1517р.) Рафаель використав і розвинув знайдений Браманте засіб композиції інтер'єру у відкритому просторі саду. Тут вперше в садово-парковому мистецтві використано принципи анфілади і поділу саду стіною стриженої зелені. Вілла Мадама ділиться на 3 частини: перша - у формі квадрату, за плануванням нагадує сади раннього середньовіччя; друга - у формі кола з портиками по периметру, в яких розміщувалась скульптура; третя - у формі овалу з трибунами.

Строгі, регулярні частини гармоніювали з природою і особливостями рельєфу. Вічнозелені рослини, камінь і вода - основні засоби СПМ - в Італії починають відігравати суттєву художню роль в композиції цілого. Розміщені вздовж однієї чи кількох композиційних осей строго послідовно підпірні стіни, сходи, лави, боскети, фонтани були розраховані на створення різноманітних ефектів. Спочатку перспективи садів будували в основному паралельно до схилів. Згодом їх починають спрямовувати перпендикулярно рельєфу, пронизуючи увесь ансамбль і відкриваючи широку панораму. Прикладом може бути вілла д’Есте в Тіволі (1540 р.).

Вілла д’Есте в італійському м. Тіволі є видатним пам’яткою ЛА Відродження, який наслідуватимуть протягом наступних століть. Сади вілли д’Есте мали великий вплив на розвиток садової архітектури Європи. Офіційний об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО з 2001

9 вересня 1550 р. кардинал Іпполіто II д’Есте прибув до Тіволі, отримавши посаду губернатора міста. Офіційна резиденція становила частину монастиря церкви Санта Марія Маджоре і не влаштовувала його. Тому він вирішив побудувати розкішну віллу з садом, архітектором якого вважається Пірро Лігоріо.

Ансамбль, що складається з палацу та садів, утворює неправильний чотирикутник і займає площу близько 4,5 га. План вілли несиметричний, оскільки архітектор використав певні частини будівлі монастиря. З боку саду архітектура палацу дуже проста: довга 3-поверхова будівля відзначена смугами, рядами вікон і бічних павільйонів, які ледь виступають. Фасад переривається лоджією в центрі з двома рівнями та сходовими пандусами. Нижній рівень прикрашений фонтаном Леда. Основні кімнати вілли розташовані рядами і відкриваються в сад.

Сад Вілли д’Есте розташований на 2-х схилах і спускається від палацу до пласкої тераси у вигляді амфітеатру. Якщо дивитися з вілли, 5 основних поперечних осей, кожна з яких завершується фонтаном, перетворюються на центральну вісь. Хоча центральний прохід закінчується за межами осі сотні фонтанів, відкриваючи простір для мережі діагональних проходів, якими легше підніматися назад до палацу, візуально основною віссю залишається саме центральний прохід. Перша основна поперечна вісь, що межує з пласкою частиною саду, Пескьєре, складається 3 басейнів. На крайньому сході цього водного ланцюга розташовано Фонтан Орган: він має прямокутну форму з 2-ма ордерами, які вінчає двоярусний фронтон. Творця цього водного органу, Клода Венарда, надихнули на його створення приклади з античності: взаємодія води та повітря. Над басейнами Песк’єре починаються 2 сходів, що ведуть до вілли. Бічні сходи, Сходи Боллорі 1567 р., оточені парапетами, увінчаними басейнами. Поперек центральні сходи розділяються на овальні прогони навколо Фонтану драконів. Цей німфей і екседра є центром ансамблю. З центру великого овального басейну виринають 4 крилаті дракони, вивергаючи струмені води. Парапет прикрашений вазами, з яких також стікає вода. Алея сотні фонтанів складається із 3-х довгих басейнів, розташованих один над одним, вода з яких перетинає весь сад.

Найефектніше виглядає великий каскад, що витікає з кратера посередині екседри. Струмені води вмикали несподівано, коли люди проходили під аркадами. За екседрою піднімається штучна гора, у 3-х нішах якої розташовані статуї Тібурської сивіли з її сином Меліцертом (1568) і річкових божеств Еркуланео та Аніо. На заході розташовано фонтан Риму (Рометта), побудований у 1567–1570 рр.

Фонтан Бікк’єроне (Велика чаша), побудований за проектом Берніні (1660–1661), був доданий до оформлення центральної подовжньої вісі в XVII ст. Цей фонтан має форму зубчастої чаші, з якої високий струмінь води падає у виту раковину. У цей період велика бесідка на первинному вході до вілли була замінена на Кипарисову ротонду (бл. 1640 р.), кругову зону, яку прикрашають 4 невеликі фонтани, оточені стародавніми кипарисами.

Типові для римських вілл риси варіювались в залежності від конкретних умов місцевості та побажань замовників. Так, у віллі Ланте поблизу м. Вітербо арх. Віньйола (1507-1573 рр.), розміщеній на невеликому схилі, регулярний сад строго симетричний, а вісь водяних пристроїв співпадає з головною віссю ансамблю. Ідея поступового переходу від сонячного партеру до прохолодної тіні верхнього саду і далі в ліс виражена тут з особливою чіткістю. У великих резиденціях цього періоду з'являються нові елементи оформлення садового простору: відкритий театр, оточений стриженим живоплотом, невеликий замкнений сад господаря (власний сад) і великі водні каскади.

Сформовані в Римі нові засоби композиції вілли в др. чв. XVI ст. були перейняті північними районами Італії. В околицях Флоренції чудовий сад було створено при віллі Медичі в Кастелло. Дуже відомий також сад Боболі при палаццо Пітті. План не дає навіть найменшої уяви про незвичність об'ємно-просторову структуру цього саду, вирішену на складних взаємозв'язках алей, що поєднують лаврові та кипарисові боскети, розміщені на різних рівнях.

Будівництво вілл у Венеції, місті витонченої культури, розвивалось в іншому напрямі. У створених Палладіо сільськогосподарських віллах-фермах житловий будинок, господарські будівлі і прилягаючі ділянки вдало поєднані в один високохудожній симетричний ансамбль (вілли Ротонда у Віченце, Дрисенко в Меледо, Емо у Фанцоло).

За епохи Відродження основним типом саду в Італії був сад вілл. Спочатку це був скромний сад прибуткової ферми (1 га), який згодом перетворився в чудовий парковий ансамбль при палаці чи заміській резиденції (35 га). В композиції італійських садів знайшла своє відображення ідея гегемонії людини над природою. Регулярні композиції будувались на основі наступних принципів:

- єдність ансамблю вілли і саду;

- стримана монументальність (раціональні / гармонійні пропорції};

- послідовність (анфілада), строга організованість;

- спокійність і врівноваженість;

- чіткість плану (квадрат коло);

- організація поздовжніх, а згодом поперекових до схилу перспектив;

- створення різноманітних театралізованих ефектів;

Дата добавления: 2015-05-22