ЛА Франції XV- XVII ст

Вільне формування.

Стиль бароко вимагав динамічного чергування мінливих перспектив (розвиток композиції вглиб), використання контрастів світла і тіні, стрижки зелені і щільних рядових насаджень кипарисів для створення зелених театрів і розміщення скульптури, прикрашення партеру складними орнаментами і арабесками. Творці садів цього періоду використовували засіб майстерного оформлення фонтанів і каскадів, прагнучи досягти своєрідного синтезу різних видів мистецтва.

Ренесанс у Франції охоплює період з др. пол. XV ст. до поч. XVII ст. Розвиток с/г, промисловості і торгівлі, географічні відкриття і колоніальні завоювання підготували ґрунт для ліквідації феодальної роздробленості. У XVI ст. королі Франції завершили політичне об’єднання країни. Під час військових кампаній в Італії французи підпали під вплив культури Ренесансу. Цей благотворний вплив відбився і на французькому СПМ. Але рівнинний ландшафт Франції, вкритий переважно листяними лісами (дуб, в'яз, липа, каштан), відсутність пам'яток античної культури і натомість численні пам'ятки Середньовіччя, інші природні і соціальні умови спрямували розвиток французького СПМ своєрідним шляхом.

Французькі сади Ренесансу описані в трактаті Анрі Молле, визначного будівника парків того часу, "Садові орнаменти для задоволення" (1651 p.). Він вважав, що характерними елементами французьких садів є широка центральна алея, обсаджена 2-3 рядами лип чи кипарисів, канали регулярної форми, просторі партери без дерев, стрижені боскети і алеї, на перетинах оздоблені скульптурами і фонтанами. В цей час у Франції плідно працювали запрошені італійці майстер Марколіано, арх. Дю Серсо, Де Лорен та ін. Жан Боало - майстер і теоретик садового мистецтва написав 3-томну монографію присвячену будівництву парків, їх композиції і догляду за рослинами. Свої погляди він перевірив на парках Люксембурга і Версалю.

Найвідомішою теоретичною працею по влаштуванню парків був "Трактат з теорії садівництва" (1709 р.) Держанвіля (автор тексту) і А. Ж. Леблона (автор рисунків). Головні положення цієї книги всесторонньо характеризують тогочасне французьке садове будівництво. Основою будь-якого парку вважалась узгодженість з ландшафтом, що іноді могла порушувати симетрію. Будівник парку повинен був наближатись до природності і відмовлятись від всього незвичайного. Наприклад, зеленому схилу віддавалась перевага перед підпірною стіною, стрижене зелене склепіння - складній трельяжній конструкції. Не рекомендували влаштовувати густі і похмурі сади, чи, навпаки, надто відкритими просторами. За теорією перед маєтком слід було закласти велику 2-4-рядну алею, що закінчувалась розривом на межі саду. Цей засіб, що отримав назву " ах-ах ", давав можливість несподівано відкрити панораму на оточуючий пейзаж.

Французьким зодчим доводилось використовувати найменші перепади рельєфу, що призвело до виникнення таких засобів, як боулінгрін і вертюгаден. Боулінгрін - заглиблена ділянка газону, пожвавлював одноманітно рівну поверхню ґрунту (плафон Ж.-А. Мансара в Тріаноні). Вертюгаден у французьких парках відігравав таку ж роль, що й амфітеатр в італійських. Він являв собою напівкругле завершення вісі, виконане з живоплоту, до якого вела система невисоких терас. Верхня прикрашалась рослинами в кадовбах.

Характерною особливістю французьких вертюгаденів, не зауважену архітекторами, була відсутність паралельності всіх формотворчих кривих.

Головне місце біля палацу чи садиби в парках відводилось партерам, які закладали в основному з суцільного чи вирізного газону, оточеного низьким бордюром з самшиту чи невеличкою доріжкою, вкритою піском. Складні орнаменти партеру творили з піску, товченого вугілля, цегли, скла, іноді партери суцільно засаджувались квітами чи розміщували на них кадоби з підстриженими деревами.

Більшу частину парку відводили під боскети, класифікацію яких вперше провів Держанвіль. У IV томі "Курсу архітектури" І. Блондель відзначав, що боскет може використовуватись як відкритий манеж, площа для танців, зелений театр, лабіринт (Версаль, Шантільї). Окрім закритих боскетів, залишались відкриті посадки – кенконси - це прямокутні майданчики, засаджені по квадратам деревами з високими стовбурами так, що простір у всі боки добре проглядався. Крони майстерно стригли. Однак засіб цей не мав поширення і був забутий.

Середину XVII ст. вважають піднесенням французької культури. Осередком інтелектуального життя країни став палац Людовіка XIV. Мистецтво було предметом особливої турботи короля, бо власне в ньому він бачив засіб звеличення своєї влади. Ідеї абсолютизму знайшли своє відображення у формуванні класичного садово-паркового стилю XVII ст. Ця епоха ознаменована творчістю найвидатнішого садівника Європи Анрі Ленотра (1613-1700 рр.). За своє життя Ленотр створив і перепланував в класичному стилі такі парки: Во-ле-Віконт (1661-1663 рр.), Кланьї (1674 p.), Co і Медон (1680 p.), Шантільї і Шуазі (1693 p.), Нінон, Версаль (1664-1700 рр.), Марлі (1699 p.), Сен Клу в Парижі

Апофеозом творчих знахідок, засобів і принципів Ленотра безперечно є Версаль - нова резиденція короля. Це прекрасний взірець синтезу мистецтв: архітектури, скульптури, садово-паркового мистецтва. Композицію парку Ленотр побудував на оптимальному числі 3. Три промені, що сходяться до вершини Великого каналу - це 3 частини парку: партер перед палацом, боскети обабіч головної вісі і масив вільно зростаючої зелені біля Великого каналу. Згодом, у 1678 p., він був перебудований архітекторами Луї Лево і Жюлем Ардуеном Мансаром і видовжений до 416 м. Палац добре проглядається з парку. Насадження і стрижка дерев допомогли Ленотру надати живим формам архітектурної чіткості і виразності. Він створив стіни зі стрижених, щільно посаджених дерев. Ленотр не визнавав яскравих, віртуозних партерів, зокрема партерів Версалю, закладених Мансаром, Жаном Буассо, Жаном де Менуаром. Головну увагу він зосередив на композиції боскетів і водойм, симфонії природно стриманих кольорів і фактурних поєднань. Навіть скульптурі відводилось підлегле місце, не зважаючи на те, що у Версалі її багато і вона допомагає утверджувати пануючий тут порядок. Особливістю Версалю є алегорична скульптура. Фонтан Аполлона - бога Сонця – що втілює Людовіка XIV, центральний в комплексі. Статуї античного стилю створені для парку Тюбі, Жирарденом і Куазвоксом, символізують членів королівської родини.

Вздовж головної вісі парку до овального басейну з колісницею Аполлона веде так званий "зелений килим" (25x330 м.) з бічними алеями шириною 10 м. Обабіч "зеленого килима" через кожні 30 м встановлено статуї і вази. Ця проста композиція, краса якої міститься в дивовижних пропорціях, прославляє Версаль. За колісницею Аполлона лежить Великий канал 120 м. х 1,6 км. Центральна вісь замикається Королівською решіткою - рядом пірамідальних тополь. Від палацу вони знаходяться на відстані 3 км. Тобто на горизонті, бо практично розміщені на межі видимості. Новим елементом, запровадженим Ленотром в СПМ, були радіальні алеї, що вражали довершеними пропорціями. Ленотр створив дивовижний за красою і грандіозністю парк. Не дивно, що його творіння мало величезний вплив не лише на СПМ, але й на містобудування. Площі міст у XVІІІ ст. почали розглядати як відкриті простори, заповнені парковою рослинністю і партерами з широким оглядом, на відміну від замкнених площ середньовічних міст. Прикладом може бути пл. Людовіка XV (пл. Згоди) в Парижі (1755-1763 рр.), закладена арх. Ж. Габріелем (1698-1782 рр.) як вісь Лувр - Версаль під впливом плану знаменитого парку.

Ленотр заклав величезну кількість парків і виховав цілу плеяду садових архітекторів. Його учні Лакінтіні, К. Дего, Г. д’Іль, Житар працювали в багатьох країнах Європи. Садовий архітектор Жан Анрі Леблон творив парки Росії. Талановиті учні Ленотра закладали оригінальні парки, не повторюючи Версаль, бо мудро слідували настановам свого вчителя, що навчав бачити загальну картину, вміло використовувати природні умови, відмовлятись від дрібних капризів природи, навіть якщо вони достатньо красиві. Місцевість підштовхувала його до сміливих рішень, до кожного об’єкту він підходив індивідуально, для кожного шукав особливі пропорції.

На завершення слід відзначити, що об'єкти СПМ Франції XVI-XVІІ ст. були в основному 2-х типів: просторі парки мисливських замків і невеликі садки помість. Скульптура, як елемент композиції, використовувалась мало. Високого рівня розвитку досягли топіарне і трельяжне мистецтво. Регулярна композиція створювалась на наступних засадах:

- пропорційність:

- чіткість композиції;

Дата добавления: 2015-05-22