Теми рефератів. Тема 1. „Холодна війна” та її наслідки

План

Тема 1. „Холодна війна” та її наслідки. Процес деколонізації Азії і Африки

РОЗДІЛ IV

РОЗДІЛ ІІІ

РОЗДІЛ ІІ

Тематичний план курсу “Історія сучасного світу"

№ п/п	Найменування тем	Кількість годин за навчальним планом
лекції	семін. заняття	Самостій-на робота	Усього
1.	Предмет і завдання курсу “Історія сучасного світу”		-
2.	„Холодна війна” та її наслідки.Процес деколонізації Азії і Африки
3.	Політика СРСР щодо країн «соціалістичного табору»
4.	„Оксамитові революції” у Центрально-Східній Європі. Розпад «соціалістичної системи»
5.	Трансформації на пострадянському просторі: державотворчі процеси та етнополітичні конфлікти
6.	Європейський Союз на сучасному етапі: внутрішня та зовнішня політика
7.	Феномен «кольорових революцій». Арабська весна.
8.	Проблема міжнародного тероризму. Антитерористичні зусилля світової спільноти
9.	Розвиток постіндустріального суспільства.Перспективи розвитку та можливої трансформації однополярної системи сучасного світу
	Україна в сучасному світі (1991 – 2012рр.)
Усього годин

Рекомендовані теми семінарських занять

1. «Холодна війна» та її наслідки.

2. Деколонізація Азії і Африки.

3. Провал “доктрини Л. І. Брєжнєва” розпад “соціалістичної системи”.

4. “Нова глобальна стратегія” США та їх союзників по НАТО у 1980-х роках.

5. “Оксамитові революції “ 1984 – 1990 рр. у Центрально-Східній Європі.

6. Розвиток демократії та верховенства права на Африканському континенті. Миротворчі операції ООН.

7. Боротьба з міжнародним тероризмом після подій у США (вересень 2001 р.).

8. Європейський Союз на етапі розширення.

9. “Кольорові революції” у Грузії, Україні, Киргизстані.

Програма курсу “Історія сучасного світу”

Предмет і завдання курсу. Теорія цивілізацій і проблеми сучасної методології історичного пізнання. Полісемантичність поняття “цивілізація”, “східний” і “західний” магістральні шляхи історико-цивілізаційного процесу. Етноцивілізаційна теорія як сучасна модифікація класичних цивілізаційних підходів до історії сучасного світу. Особливості історичної еволюції народів планети, роль “євроатлантизму”. Вітчизняна та світова історіографія проблеми розвитку людства в період модерну (Нового часу).

1. Передумови, причини й основні етапи «холодної війни».

2. Берлінська та Карибська кризи. Війна у В’єтнамі.

3. Період «розрядки» та обмеження стратегічних озброєнь.

4. Процес деколонізації країн Азії та Африки.

5. Підсумки «холодної війни». Формування однополярної системи.

Основні поняття: холодна війна, гонка озброєнь, біполярний світ.

Після закінчення Другої світової війни країни-переможці намагалися створити дієву систему запобігання можливим масштабним військовим зіткненням у майбутньому. На Берлінській конференції 1945 року чотири союзницьких держави (СРСР, США, Великобританія, Франція) виробили спільну політику по відношенню до окупованої Німеччини. Територія Німеччини мала скоротитися на чверть. Для підтримки мира та недопущення нових війн було створено Організацію Об’єднаних Націй. П’ять великих держав (СРСР, США, Великобританія, Франція та Китай) входили до Ради безпеки ООН. Керівництво СРСР прагнуло до розширення сфери радянського впливу, тим самим порушуючи систему колективної безпеки. Країни Заходу проводили політику «стримування» СРСР у межах т. зв. «доктрини Трумена». Керівництво США запропонувало економічну допомогу демократичним країнам Європи (“план Маршалла”). У зв’язку із відмовою східноєвропейських країн, що знаходилися під впливом СРСР, прийняти таку допомогу почався розкол Європи. Утворилося дві німецькі республіки – ФРН та НДР. У 1949 р. країни Заходу створили військово-політичний блок НАТО, а держави Східної Європи об’єдналися в Раду Економічної Взаємодопомоги. Світ розділився на дві системи, які одразу ж опинилися у стані «холодної війни» одна з одною.

Перше протистояння почалося з війни на Корейському півострові (1950 – 1953 рр.), де зіткнулися інтереси нових світових сверхдержав – СРСР і США. В подальшому ступень напруженості у радянсько-американських стосунках визначав етапи «холодної війни». Перший період напруженості (1947 – 1953 рр.) відзначався низкою регіональних конфліктів: арабо-ізраїльська війна, індо-пакистанський конфлікт, революція в Китаї, національно-визвольні змагання в Індокитаї.

Період «відлиги» у стосунках СРСР із США (1953 – 1959 рр.) починається після зміни керівництва в обох країнах. Цей проміжок часу відзначається великими досягненнями у міжнародній політиці наддержав: було врегульовано конфлікти в Кореї та Індокитаї, визначено статус Австрії, СРСР встановив дипломатичні відносини з ФРН, відбувся офіційний візит радянського лідера М. С. Хрущова до США.

Із Берлінської кризи 1961 р. починається новий період конфронтації між сторонами-учасниками «холодної війни». Впродовж 1960 – 1969 рр. відбувається різке загострення протистояння, яке вилилося у Берлінську та Карибську кризи, у В’єтнамську війну, у «шестидневу» війну на Близькому Сході, у радянсько-китайський прикордонний конфлікт та врешті решт у масштабну гонку озброєнь. Водночас прийшло розуміння необхідності запобігти світовій війні, що втілилося в низку міжнародних договорів (1963 р. про заборону ядерних випробувань у трьох сферах, 1967 р. про перенесення гонки озброєнь у космос, 1968 р. про нерозповсюдження ядерної зброї).

Лише у 1969 р. керівництво СРСР і США почали шукати шляхи примирення. Було підписано угоду про обмеження стратегічних озброєнь, встановлено обмеження на розгортання систем протиракетної оборони, зафіксовано межу накопичення сторонами стратегічних наступальних засобів. Політика «розрядки» (1969 – 1979 рр.) торкнулася безпосередньо і Європи. 1975 року у Гельсінкі представниками 33 європейських країн, США і Канади було підписано заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі.

Наприкінці 70-х рр. ХХ ст. СРСР розмістив у Східній Європі ракети середнього радіусу дії, що суперечило духу попередніх домовленостей. Розрядка скінчилася, почалася боротьба за розміщення ракет середньої дальності. На період останнього протистояння у ході «холодної війни» (1979 – 1985 рр.) прийшовся початок Афганської війни Радянського Союзу та реалізації американської програми «зоряних війн».

З приходом до влади в СРСР М. С. Горбачова та початком політики «перебудови» зовнішній курс країни зазнав істотних змін. СРСР оголосив про підтримку принципів колективної безпеки та про повагу до суверенного права країн визначати шляхи свого розвитку. У 1987 р. керівники СРСР і США підписали угоду про знищення ракет середньої та малої дальності. 1989 року радянські війська було виведено з території Афганістану. Після визнання «оксамитових революцій» у Східній Європі СРСР всупереч логіки протистояння двох систем погодився на об’єднання Німеччини. Розпад СРСР у грудні 1991 р. означав звершення«холодної війни».

Глобальне протистояння двох світових систем супроводжувалося процесами деколонізації Азії і Африки та розпадом колоніальних імперій. На початку 1950-х років спостерігається активізація в Африці арабського національно-визвольного руху. 1955 року в Бандунзі проходить конференція лідерів 29 афро-азіатських держав, яка проголошує завершення епохи „великого обледеніння”. Процес деколонізації на фоні протистояння двох соціально-економічних систем мав певні особливості. В країнах „третього світу” він супроводжувався поширенням антизахідних настроїв, ідеї зверхності стародавніх цивілізацій Азії, Африки, Америки над європейською (поява ідейних течій типу „негритюду”, в Африці, індіанізму в Латинській Америці, панісламізму в Азії).

„Третій світ” охопила боротьба між цінностями ринкового плюралізму та насаджуваним СРСР шляхом „соціалістичної орієнтації”, внаслідок чого в 1961 р. виникає рух неприєднання країн Азії та Африки.

1. Діяльність ООН під час «холодної війни».

2. Гонка озброєнь та політика «рівноваги страху».

3. Історико-психологічний портрет Д. Кеннеді (М. Хрущова, Ф. Кастро тощо).

4. Головні тенденції розвитку української економіки за часів «холодної війни».

5. Прояви «холодної війни» в західній масовій культурі.

6. Економічні системи в незалежних країнах Азії, Африки та Латинської Америки (2 половина ХХ ст.).

Дата добавления: 2015-05-22