Тема 9. Україна у сучасному світі (1991 – 2012рр.)

Питання до дискусії

Теми для рефератів

1. Сучасний антиглобалізм.

2. Український соціум в умовах глобалізації.

3. Основні напрямки діяльності «Великої вісімки» на початку ХХІ століття.

4. Економічні перетворення 90-х років ХХ ст. – початку ХХІ ст. у Китайській Народній Республіці.

5. Сучасна соціал-демократія: еволюція програмних доктрин.

1. Чи можливе розширення «Великої вісімки» в найближчій перспективі?

2. Як Ви вважаєте, чи збереже ООН свій вплив на міжнародну політику?

3. Чи припустимо, на Вашу думку, у боротьбі за розширення демократії порушувати суверенітет окремих держав?

4. Чи існує альтернатива глобалізації? Визначте позитивні та негативні риси глобалізації.

5. Як, на Вашу думку, можливо вирішити проблему нерозповсюдження зброї масового враження?

6. Чи має право суверенна держава намагатися створити власний ядерний арсенал?

Додаткова література

1. Глобализация: взгляд с переферии: / За. ред. С. Хоменко. – К.: Агентство гуманитарных технологий, 2002. – 62 с.

2. Заграва Е. Глобалiзацiя i нацiя– Львiв: Фенiкс, 2002. – 64 с.

3. Європейський Союз та Україна / За.ред. Тараса Возняка. - Львів: Б.в., 2000 – 279 с.

4. Иракский кризис и его последствия. – М.: ИНИОН РАН, 2004. – 200 с.

5. Кагарлицкий Б. Глобализация и левые – М.: Логос, 2001. – 172 с.

6. Колодко Глобалiзацiя i перспективи розвитку постсоцiалiстичних країн. – К.: Основнi цiнностi, 2002. – 245 с.

7. Сiроштан М.А. шПро деякі важливi проблеми XXI столiття. Глобалiзацiя i антиглобалiзацiя – Х.: РВВ ХФ УАБС, 2002. – 78 с.

8. Стиглиц Глобализация: Тревожные тенденции. – М.: Мысль, 2003. – 304 с.

9. Яковец Ю. В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. – М.: Экономика, 2003. – 411 с.

Інтернетресурс

http://globalization.report.ru/

План

1. Основні напрямки зовнішньої політики незалежної України.

2. Україна на шляху до євроінтеграції.

3. Україна і НАТО: трансформація взаємовідносин.

4. Українсько-російські стосунки: від партнерства до інтеграції.

Основні поняття: інтеграція, міжнародна угода, партнерство, співробітництво, саміт, заява про наміри, багатовекторність.

З моменту проголошення державної незалежності Україна вже встигла зайняти гідне місце у міжнародній спільноті. Вона є рівноправним суб'єктом світової співдружності, бере участь у діяльності більше ніж 20 міжнародних організацій, має добрі стосунки з переважною більшістю країн. На сьогоднішній день Україну визнали 180 країн світу,а дипломатичні відносини офіційний Київ підтримує більше ніж з 50 державами.

Українська зовнішня політика відрізняється виваженістю, її основні напрямки по сутізалишаються незмінними на протязі усіх двадцяти років незалежності. Зовнiшньополiтична дiяльнiсть України базується на такому фундаментальному документі, як постанова про "Основні напрямки зовнiшньої полiтики України" (прийнята Верховною Радою 2 липня 1993 р.). Згодом головні її пункти знайшли відображення у статті 18 Конституції України «Про зовнішню політику». Трьома пріоритетними напрямами зовнішньої політики України визнано:

1. Розвиток двостороннiх мiждержавних вiдносин (сусідні країни, стратегічні партнери, впливові держави).

2. Європейська iнтеграцiя (зближення з ЄС).

3. Багатостороння дипломатiя (участь держави у дiяльностi мiжнародних органiзацiй, миротворчих заходах, домовленостій щодо роззброєння, безпекових режимах, поширення міжрегіонального співробітництва).

Зовнішня політика незалежної України тісно пов’язана з євроінтеграцією. На цьому шляху Україні доводиться проходити багато етапів. 1994 року між Україною та Євросоюзом було підписано угоду про партнерство та співробітництво. У 1995 р. Україну прийняли до Ради Європи. 1999 року сесія Європейської Ради у Гельсінкі прийняла резолюцію про спільну стратегію ЄС щодо України. За умов комплексного реформування економіки Україна у перспективі могла розраховувати на статус асоційованого члена ЄС. Найпершим кроком у просування України в європейському напрямі має стати приєднання до Світової Організації Торгівлі. Після «помаранчевої революції» 2004 р. у стосунках України з країнами Заходу намітився значний прогрес. Почалися переговори про створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС; було спрощено візовий режим для окремих категорій українських громадян (студентів, журналістів, дипломатів, бізнесменів, які мають інтереси в країнах Євросоюзу); з ЄС обговорюється доступ України до конкретним галузевих проектів, зокрема, в області енергетики; українські кордони та митні пункти облаштовуються у відповідності з європейськими стандартами, щоб знизити гостроту проблеми нелегальної міграції та контрабанди. Вища школа України приєдналася 2004 р. до Болонської конвенції та почала вводити європейську кредитно-модульну організацію навчального процесу. Наприкінці 2005 р. Україна була визнана країною з ринковою економікою, що відкриває нові перспективи на шляху до європейської інтеграції. У тому ж році між Києвом та Брюсселем вдалося підписати трирічний план дій по наближенню України до європейських стандартів у головних галузях суспільно-політичного життя. Через рік ЕС розпочав переговори з українським урядом про можливість асоційованого членства. У 2008 році Україна стала членом Всесвітньої Торгівельної Організації. Однак після 2010 року двосторонні стосунки помітно погіршилися. Це пов’язано з декількома факторами: зміною влади в Україні (на президентських виборах переміг В.Янукович), покращенням стосунків з Росією, загостренням внутріполітичної боротьби в самій Україні. У 2012 році Брюссель чітко дав зрозуміти Києву, що не бачить подальших перспектив для успішної євроінтеграції України.

Після здобування незалежності у 1991р. Україна встановила й офіційні стосунки з Північноатлантичним альянсом (НАТО). Наступним кроком на шляху зближення стало приєднання нашої країни до Ради Північноатлантичного Співробітництва. Досить скоро Україна приєдналася до програми «Партнерство заради миру» (1994р.). У 1997 році була створена комісія Україна-НАТО, яка мала координувати подальший розвиток взаємовідносин. Того ж року в Мадриді між Україною і НАТО було підписано "Хартію про особливе партнерство", у якій Альянс підтвердив, що він підтримує суверенітет і територіальну цілісність України, недоторканість її кордонів. У 2002 році було затверджено план дій НАТО-Україна, що передбачав проведення низки реформ, необхідних для подальшої інтеграції. Двосторонні стосунки з того часу набули форму так званого «інтенсивного діалогу». Особливо динамічними взаємостосунки офіційного Києва з Північноатлантичним альянсом стали під час президентства В.Ющенка (2005-2010рр.), саме тоді мова йшла про можливе не членство нашої державі у НАТО. Проте після зміни влади в Україні інтенсивність цих стосунків помітно зменшилася.

Україна має дуже тісні стосунки з країнами, що утворилися на пострадянському просторі. Вона активно бере участь у роботі багатьох регіональних об’єднань (Співдружність незалежних держав, Ташкентський договір тощо). Особливі відносини склалися між найближчими сусідами: Україною та Російською Федерацією. За останні двадцять років обидві країни пройшли складний шлях становлення та побудови нових міждержавних стосунків. Між ними неодноразово виникали серйозні непорозуміння, наприклад із-за Чорноморського флоту, півострова Тузла, зближення України з ЄС та НАТО, трактування деяких історичних питань, з приводу постачання та транспортування газу тощо. Особливо напруженими російсько-українські стосунки були під час президентства В.Ющенка. Саме на цей час приходяться численні взаємні демарші, наприклад, «газові війни» 2006 та 2009 рр., ігнорування Києвом своїх забов’язань по ЄЕП, участь України у відверто антиросійських об’єднаннях (ГУАМ) тощо. Проте періоди охолодження змінювалися й «відлигами». За часів президентства Л.Кучми (1994-2004рр.) було підписано Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 1997 року, що став важливим підгрунтям для подальших взаємин. Між двома державами за ці роки було укладено величезну кількість найважливіших документів, серед яких можна виділити: Угоду про економічне і культурне співробітництво, Угоду про суходільну ділянку українсько-російського міждержавного кордону, цілих три угоди про умови перебування і функціонування в Україні Чорноморського флоту РФ (найбільш важливою з них є Харківська угода 2010 року про пролонгацію перебування Чорноморського флота РФ на території України). У 2012 році Київ підписав документ про вступ до Зони вільної торгівлі в СНД. Москва активно запрошує України приєднатися до ЄЕП, Таможеного Союзу Росії, Білорусії та Казахстана, а у майбутньому й до головного свого інтеграційного проекту – Євразійського Союзу. Київ поки зайняв вичикувальну позицію, проте зважаючи на серйозне охолодження стосунків з Європейським Союзом, певні кроки у цьому напрямку є дуже вирогідними.

Дата добавления: 2015-05-22