Скульптура, живопис, декоративно-прикладне мистецтво. Список рекомендованої літератури

План

План

План

РОЗДІЛ VIII

РОЗДІЛ VII

Список рекомендованої літератури

1. Бузов В. И. Новейшая история стран Азии и Африки (1945-2004): Учебн. пособие. - Ростов на Дону: Феникс, 2005.- 574 с.

2. Васильєв Л. С. История Востока: В 2 т. Учебник. 4-е изд., испр. и доп. –

М.: Высшая школа, 2005. – Т.1. - 512 с.; Т.2. – 575 с.

3. Иванян Э. А. История США. Учебн. пособие. 2-е изд., исправл. –М.: Дрофа, 2006. - 571 с.

4. Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV-XX століть /за

ред. Ю. А. Горбаня: Навч. посібник. - 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Вікар, 2003. - 435 с.

5. История Румынии (координаторы И. А. Поп, И. Болован) - М.: Весь Мир, 2005.- 680 с.

6. Киндер Г., Хигельман В. Всемирная история. – М.: Рыбари, 2003. – 638 с.

7. Козицький А. М. Новітня історія Азії та Африки. Посібник.- Львів: Афіша, 2004. - 430 с.

8. Ланда Р. История арабских стран. – М.: Восточный ун-т, 2005. – 320 с.

9. Максимовский В. П. Географическая картина мира. - 3-е изд., исправл. – М.: Дрофа, 2006. – Кн.1.: Общая характеристика мира. – 495 с.; кн. 2:

Региональная характеристика мира. – 480 с.

10. Лєсничий В. В. Політичні та адміністративні системи зарубіжних країн. – Харків: „Торнадо”, 2001. – 352 с.

11. Мосяков Д. В., Тюрин В. А. История Юго-Восточной Азии. – М.:

Восточный ун-т, 2004. – 497 с.

12. Наринский М.М. История международных отношений. 1945-1975. Учебное пособие. – М.: РОССПЭН, 2004. – 264 с.

13. Новейшая история стран Европы и Америки: ХХ век. В трех частях. – М.: ВЛАДОС; ИМПЭ им. А. С. Грибоедова, 2001. – Ч. 1. – 463 с.; Ч. 2. – 334 с.; Ч.3. – 255 с.

14. Новая история стран Европы и Америки: Второй период /под ред.

Е. Е. Юровской и И. М. Кривогуз. – М.: Высшая школа, 1998. – 316 с.

15. Патрушев А. И. Германия в ХХ веке. Учебн. пособие.- М.: Весь Мир, 2004. – 432 с.

16. Строганов А. И. Латинская Америка в ХХ веке: Пособие для вузов.- М.: Дрофа, 2002. – 416 с.

17. Социально-экономическая география зарубежного мира / Под ред. В. В. Вольского. – 3-е изд., испр. – М.: Дрофа, 2005. – 557 с.

18. Ткаченко А. Ф. Российские деятели украинского происхождения: История отношений Украины и России в лицах за 337 лет (1654-1991): Энциклопедический справочник. – К., 2005.

19. Центрально-Восточная Европа во второй половине ХХ в.: В 3 т. – М., 2000 – 2002. – Т.1: Становление «реального социализма». 1945 – 1965 гг.; Т. 2: От стабилизации к кризису 1966 – 1989; Т. 3: Трансформации 90-х годов. Части 1 и 2.

20. Wandycz P. S. The Price of Freedom. A history of East Central Europe from the Middle Ages to the Present. 2 nd Edition. – London; New York, 2001.

Форми організації контролю знань, система оцінювання

Максимальна кількість балів за навчальну дисципліну – 100.

- кількість кредитів – 1;

- активна робота на семінарському занятті – 0 – 5;

- підсумкова робота за період вивчення розділу (контрольна робота) – 0 – 30;

- захист реферату - 0 – 20;

- доповідь – 0 – 10;

- письмовий залік – 0 – 40;

- контрольна робота для студентів заочного навчання – 0 – 40.

1. Зміст та сутність поняття культури. Еволюція поглядів учених на поняття культури, сучасні інтерпретації.

2. Культура і природа. Культура і цивілізація.

3. Функції, структура й типологія культури.

4. Чинники становлення та особливості української культури. Ментальність українців. Мова як фундаментальна основа культури. Національна ідея.

5. Періодизація, джерельна база та принципи вивчення історії української культури.

Словник

Культура, субкультура, контркультура, масова культура, елітарна культура, світова культура, національна культура, культурологія, артефакт, цивілізація, етногенез

Основна література

· Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – С. 9 – 59.

· Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 8 – 58.

· Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 49 – 69. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

Додаткова література

· Вечірко Роман. Феномен української культури // Вітчизна. – 2006. – №11-12. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела:http://vitchyzna.ukrlife.org/11_12_06vech.htm

· Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ: НМетАУ, 2009. – С. 5 – 11. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf

· Денисов Я. Я., Макарчук О. Г. Українська та зарубіжна культура: Навчально-методичний посібник. – Львів: Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2004. – С. 20 – 24. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела:http://nkckhust.dyndns.org/elibrary/library/books/40436/maket.pdf

· Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва; під аг. ред.. С. О. Костилєвої. – К.: НТУ «КПІ», 2010. – С. 7 – 25.

Методичні рекомендації

Розгляд першого питання слід розпочати зі з’ясування значення слова «культура» з латинської мови, де воно означало «удосконалення», «обробіток», «догляд» і було пов’язане з землеробством. Сьогодні філософи і культурологи нараховують близько 500 найрізноманітніших визначень цього поняття. Найпоширеніші серед численних тлумачень культури її чотири основних значення: 1) культура як загальний процес інтелектуального, естетичного, духовного розвитку; 2) культура як спосіб життя людей, притаманний певній спільноті, нації, історичній добі; 3) культура як цивілізація, тобто етап розвитку суспільства; 4) культура як назва для різноманітних форм інтелектуальної та художньої діяльності людей. Починаючи з античності, культура розглядалася як феномен духовного порядку, як вияв творчої діяльності в галузі науки, мистецтва, літератури. У подальшому історичному розвитку людства поряд духовною, почали досліджувати й культуру матеріальну. Загальноприйнятим у наш час є визначення поняття культури як сукупності матеріальних і духовних цінностей, створених людством за час свого існування. Поняття культура об'єднує в собі науку і освіту, мистецтво, мораль, уклад життя та світогляд.

Готуючись до другого питання, слід звернути увагу, що у своїх багатогранних проявах культура так чи інакше торкається природи, її відображення, розуміння. Два світи творять людину: природа і культура. Одночасно людина творить культуру. Культура є продуктом людської творчості. У науковому середовищі давно дискутується питання співвідношення культури і цивілізації. Це близькі, але не тотожні поняття, вони взаємопов’язані між собою. Одні вчені вважають, що культура становить особливий шар цивілізації, інші – що цивілізація становить матеріальну основу духовної культури.

У третьому питанні слід розуміти, що складний та багатогранний характер культури як суспільного явища зумовлює її поліфункціональність. Функції культури розкривають ту роль, що вона відіграє в житті суспільства. Слід з’ясувати суть таких функцій культури: людинотворча (гуманістична, світоглядна); суспільно-перетворююча; етноформуюча та етнозахисна; пізнавальна; інтегративна (об’єднуюча); семіотична (символічна, знакова) комунікативна (спілкувальна, трансляційна); регулятивна (нормативна, керувальна); ціннісна (аксіологічна); соціальна; емоційно-естетична; рекреативна; виховна; діагностична та прогностична.

Структурний аналіз культури передбачає виокремлення певних типів, видів та форм культури за різними критеріями За формою людської діяльності культуру поділяють на матеріальну та духовну. За етнічним чинником та вагомістю – на світову, загальнолюдську, етнічну, національну. За протиставленням до пануючої культури виділяють субкультуру й контркультуру. За рівнем майстерності й типом аудиторії виділяють елітарну, масову й народну культуру. За співвідношенням традиційного і новаторського в культурі, вона поділяється на традиційну (закриту) та нетрадиційну (відкриту), стійку та нестійку. За приналежністю до історичних епох: первісна культура; культура цивілізацій Стародавнього сходу; антична культура; середньовічна культура; культура епохи Відродження; культура Нового часу; культура сучасної епохи.

Вивчення четвертого питання пов’язане з дослідженням чинників, що впливають на становлення й еволюцію української культури, формування її самобутніх якостей. Слід зупинитися на соціально-історичних чинниках (походження українського народу, його ментальність, мова, державність); природно-географічних (клімат, територія, ландшафт), а також відзначити взаємозв’язок з іншими культурами.

Розгляд останнього питання можна почати з методології вивчення історії української культури. Головним принципом є принцип історизму, який передбачає аналіз усіх явищ життя у послідовному часовому розвитку. При цьому використовують діахронні, синхронні, порівняльно-історичні, структурно-функціональні, системні та інші методи дослідження, а також методи, запозичені з інших наук (психологічний, психоаналітичний, соціологічний, структуралістський). Джерела вивчення історії української культури дуже різноманітні. Їх можна згрупувати у кілька видів: 1) пам’ятки духовної культури, зафіксовані в усній формі – казки, міфи, легенди, билини, думи, пісні тощо;2) незліченні пам’ятки матеріальної культури: археологічні знахідки, містобудування, культова та побутова архітектура, хатнє начиння, меблі, сільськогосподарський та ремісничий реманент, технології виробництва; 3) писемні джерела – літописи, різні види літератури, закони й державні документи; 4) живопис як симбіоз духовної й матеріальної культури.

Практичне заняття 2. Прадавня культура на теренах України.
Дохристиянські вірування (1,5 тис. рр. до н. е. – ІХ ст.).

1. Сутнісні ознаки й періодизація первісної культури України.

2. Первісні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.

3. Діалог культур на праукраїнських землях.

4. Культура кіммерійців, скіфів, сарматів на українських землях.

5. Антична культура полісів Північного Причорномор’я.

6. Слов’янська доба в культурі українських земель.

Словник

Палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт, «первісні венери», археологічна культура, мізинська культура, буго-дністровська культура, середньостогівська культура, ямна культура, трипільська культура, культура шнурової кераміки, зарубинецька культура, ченяхівська культура, скіфи, кіммерійці, сармати, анти, пантеон.

Основна література

· Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – С. 59 – 87.

· Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 86 – 118.

· Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 69 – 100. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

Додаткова література

· Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ: НМетАУ, 2009. – С. 11 – 28. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf

· Денисов Я. Я., Макарчук О. Г. Українська та зарубіжна культура: Навчально-методичний посібник. – Львів: Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2004. – С. 24 – 40. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела:http://nkckhust.dyndns.org/elibrary/library/books/40436/maket.pdf

· Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва; під аг. ред.. С. О. Костилєвої. – К.: НТУ «КПІ», 2010. – С. 28 – 57.

Методичні рекомендації

Найтривалішим етапом культурного становлення людства є первісна культура, яка зародилась у кам’яний вік, близько 150 тис. рр. до н.е. Тож щоб збагнути суть і закономірності розвитку первісної культури, слід засвоїти її періодизацію. Нині склалися декілька видів періодизації, зокрема археологічна, культурно-цивілізаційна та історична. Розглядаючи перше питання, слід зупинитися також на сутності головних ознак первісної культури: привласнювальний тип господарства, синкретизм (нерозчленованість), гомогенність, самодетермінація, образно-чуттєве сприйняття світу, міфологічна свідомість, релігійні уявлення у формі анімізму, тотемізму, фетишизму, магії.

Вивчаючи друге питання, слід пам’ятати, що людина почала жити на території України мільйон років до н. е. Археологічні знахідки доводять, що в період палеоліту одними з перших були заселені Закарпаття, Крим і Середнє Подніпров’я. Велике значення у формуванні поліфонічного фундаменту культури українських земель відіграла доба міді (енеоліту). У цей період (4 тис. рр. до н. е.) склалися три основних культурно-географічних зони: 1) степова причорноморська, або південноукраїнська зона (ямна культура); 2) лісова та лісостепова культурна зона (середньостогівська культура); 3) правобережна степова зона (трипільська культура). Окремо слід зупинитися на трипільській культурі, відкритій у 1896 р. археологом В. Хвойкою біля м. Трипілля на Київщині. Потрібно з’ясувати спосіб життя і тип господарства трипільців, тип поселень, особливості соціального устрою та релігійних уявлень, а також пояснити, чому культуру трипільців називають культурою мальованої кераміки.

Розгляд третього питання слід почати із загальної характеристики бронзового й залізного віку (1 тис. до н. е.), коли розпочалася нова хвиля експансії кочових племен, які домінували в культурному просторі українських земель. Цю добу умовно поділяють на три періоди: кіммерійський (9 – 8 ст. до н. е.), скіфський (7 – 2 ст. до н. е.), сарматський (2 ст. до н. е. – 4 ст. н. е.). З усіх культур доби заліза скіфська культура є однією з найдивовижніших, вона залишила велику кількість царських поховань-курганів, виявлені також залишки могутніх городищ. Держава скіфів – це величезна поліетнічна імперія від Дунаю до Обі, від Альп до Алтаю з центром в Україні. Попри державне об’єднання, культура скіфів не була однорідною. Її складали племена іранського та угро-фінського походження, що вступали в діалог з балтами, греками, праслов’янами. Аналізуючи скіфську культуру, слід відмітити соціальний устрій, релігійні уявлення, тип господарства, спосіб життя скіфів. Самобутнім художнім досягненням скіфської культури вважають звіриний стиль у декоративно-прикладному мистецтві.

Значний внесок у культурний полілог, що склався у давні часи на теренах України, зробила антична культура. У грецький період (7 – 1 ст. до н. е.) тривало виникнення полісів у Північному Причорномор’ї, у дельтах річок Дністра, Бугу і Дніпра, серед них Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Фанагорія, Керкініда, Теодосія. У римський період (1 ст. до н. е. – 4 ст. н. е.) відбулось проникнення християнства на південь України В умовах утвердження військово-політичної могутності Риму, господарство України включається в економічну систему античного світу, інтенсивно розвивається хліборобство, хатні промисли, ремесла, збільшується кількість населення.

Формування слов’янської культури відбувається у римський період, про що свідчить зарубинська та черняхівська археологічні культури. Перші згадки про слов’ян датуються VI ст. і належать римським історикам, які вважали племена антів, склавинів та венедів автохтонним і стародавнім народом. Постійна необхідність захисту, як і здійснення спільних військових походів на Візантію, сприяє укладанню військових союзів та консолідації слов’янських племен. Поляни виступили як консолідуюча сила, що в зібрала слов’янську спільність навколо Києва. Аналізуючи язичницьку слов’янську культуру, слід звернути увагу на соціальний устрій, тип поселень, спосіб господарювання та релігійні уявлення слов’ян, а також високий розвиток декоративно-прикладного мистецтва.

Практичне заняття 3. Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (Х – ХІІІ ст.)

1. Загальна характеристика культури Київської Русі. Вплив християнства на розвиток давньоруської культури.

2. Культура Київської Русі як синтез язичництва та візантійського впливу.

3. Мова, писемність, освіта, наукові знання та література.

4. Містобудування й архітектура.

Дата добавления: 2015-05-22