Фізичні особи не можуть бути учасниками венчурних КІФ та ПІФ, а також, недиверсифікованих ПІФ. 3 страница

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про загальні засади створення і функціонування
спеціальних (вільних) економічних зон Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної)
економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб. Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження
нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України. На території України можуть створюватись спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони,
туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон, зазначених у цій статті.Статус і територія спеціальної (вільної) економічної зони, а також строк, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.

36. Правове регулювання порядку створення і ліквідації спеціальних (вільних) економічних зон.

Стаття 5. Порядок створення спеціальної (вільної) економічної зони Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих Рад народних депутатів України та місцевої державної адміністрації. У разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рішення може бути прийнято лише після одержання письмової згоди відповідної місцевої Ради народних депутатів
України та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати спеціальну (вільну) економічну зону. У разі коли ініціатива у створенні спеціальної (вільної) економічної зони належить місцевим Радам народних депутатів та місцевим державним адміністраціям, вони подають відповідну пропозицію Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України повинен розглянути пропозицію про створення спеціальної (вільної) економічної зони у шестидесятиденний строк з дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної Ради України. Пропозиції щодо зміни статусу і території спеціальної (вільної) економічної зони подаються в порядку, передбаченому цим Законом для створення спеціальної (вільної) економічної зони. Загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Республіці Крим визначаються згідно з Законом України "Про розмежування повноважень між органами державної влади України і Республіки Крим" (2299-12).
Стаття 6. Документи про створення спеціальної (вільної) економічної зони Документи про створення спеціальної (вільної) економічної зони повинні містити: а) рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації
з клопотанням про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих Рад народних депутатів та місцевих державних адміністрацій, на території яких має бути розташована спеціальна (вільна) економічна зона (у разі
створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України); б) проект положення про її статус та систему управління,
офіційну назву спеціальної (вільної) економічної зони; в) точний опис кордонів спеціальної (вільної) економічної зони та карту її території; г) техніко-економічне обгрунтування доцільності створення і функціонування спеціальної (вільної) економічної зони згідно з статтею 7 цього Закону; д) проект закону про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони. Інші документи вимагатися не можуть. Стаття 24. Порядок ліквідації спеціальної (вільної) економічної зони Спеціальна (вільна) економічна зона вважається ліквідованою з моменту закінчення строку, на який її було створено, якщо його не буде продовжено Верховною Радою України. Спеціальна (вільна) економічна зона може бути ліквідована Верховною Радою України до закінчення строку, на який її було створено, за поданням Президента України або Кабінету Міністрів України. Питання про доцільність продовження строку функціонування спеціальної (вільної) економічної зони або її дострокову ліквідацію може бути передано для вивчення комісії незалежних експертів, створюваній Верховною Радою України. Верховна Рада України повинна розглянути подані пропозиції і у тримісячний строк з дня подання зазначеної пропозиції винести відповідне рішення. Спеціальна (вільна) економічна зона вважається ліквідованою з моменту прийняття відповідного закону про її ліквідацію. Для вирішення майнових та інших питань, пов'язаних з ліквідацією спеціальної (вільної) економічної зони, врегулювання фінансових відносин між органом господарського розвитку і управління та суб'єктами економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони Кабінетом Міністрів України створюється
ліквідаційна комісія, яка набуває усіх повноважень щодо управління спеціальною (вільною) економічною зоною до моменту остаточного вирішення всіх питань, пов'язаних з ліквідацією спеціальної (вільної) економічної зони. Стаття 25. Гарантії забезпечення інтересів суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони при її ліквідації Держава відповідно до законодавства України гарантує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони при її ліквідації. Спори, що виникають у зв'язку з ліквідацією спеціальної (вільної) економічної зони між органом господарського розвитку і управління, суб'єктами економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони та ліквідаційною комісією, підлягають розгляду в суді України, а спори за участю іноземного суб'єкта економічної діяльності, що діє в цій зоні, - в суді за погодженням сторін, в тому числі за кордоном.

37. Порядок управління спеціальними (вільними) економічними зонами.

Стаття 8. Основні принципи управління спеціальною (вільною) економічною зоною Структура, функції та повноваження органів управління спеціальної (вільної) економічної зони визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості працівників та/або мешканців на території спеціальної (вільної) економічної зони. Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації здійснюють свої повноваження на території спеціальної (вільної) економічної зони з урахуванням специфіки її статусу, визначеної законом про її створення. Стаття 9. Органи управління та державного регулювання діяльності спеціальної (вільної) економічної зони Органами управління спеціальних (вільних) економічних зон незалежно від їх типу є: а) місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень; б) орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони, що створюється за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності. Функції цього органу може бути покладено на одного із суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної
зони. Державне регулювання діяльності спеціальної (вільної) економічної зони здійснюють органи державної виконавчої влади України, до компетенції яких входить контроль за додержанням вимог законодавства України на території, де створено спеціальну (вільну) економічну зону. Суди, правоохоронні органи, а також органи контролю за додержанням екологічних, санітарних та інших норм керуються при здійсненні своїх функцій чинним законодавством України, за винятками, передбаченими законодавчим актом про конкретну спеціальну (вільну) економічну зону. Орган господарського розвитку і управління та суб'єкти економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони є самостійними у здійсненні своєї діяльності стосовно органів державного управління України, за винятками, передбаченими
законодавчими актами України. Органи державного управління України не несуть відповідальності за дії органу господарського розвитку і управління та суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони, якщо інше не передбачено законодавчим
актом про створення спеціальної (вільної) економічної зони або договором між ними. Орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони та зазначені суб'єкти не несуть відповідальності за дії органів державного управління
України. Органи господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони не несуть відповідальності за дії місцевих Рад народних депутатів та місцевих державних адміністрацій. Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні
адміністрації не несуть відповідальності за дії органу господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони та суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони, якщо інше не передбачено законом про створення спеціальної (вільної) економічної зони або договором між ними. Стаття 10. Функції та повноваження місцевих Рад народних депутатів та місцевої ержавної адміністрації щодо управління спеціальними (вільними) економічними зонами Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації, на території яких розташована спеціальна (вільна) економічна зона, здійснюють свої повноваження на території зони у повному обсязі, якщо законодавчими актами про створення
спеціальних (вільних) економічних зон не передбачено інше. Крім того, до сфери повноважень місцевих Рад народних депутатів та місцевої державної адміністрації належить: внесення пропозицій щодо змін у статусі спеціальної (вільної) економічної зони в порядку, встановленому чинним законодавством; вирішення разом з органами державної виконавчої влади, суб'єктами економічної діяльності та профспілковими організаціями спеціальної (вільної) економічної зони питань, пов'язаних із специфікою правового та фінансового забезпечення, соціального захисту громадян України, які проживають на території зазначеної зони. До сфери повноважень місцевих Рад народних депутатів та місцевих державних адміністрацій також належить укладення з органом господарського розвитку спеціальної (вільної) економічної зони генеральної угоди про передачу в її користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури, розташованих на цій території,
та природних ресурсів. Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації, на території яких розташована спеціальна (вільна) економічна зона, можуть мати своїх представників у керівництві органу господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони. Стаття 11. Функції та повноваження органу господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони Функції та повноваження органу господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони визначаються законом про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони. Орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони забезпечує загальні умови її функціонування. До виключної компетенції органу господарського розвитку в межах функціонування спеціальної (вільної) економічної зони належить: визначення перспективних напрямів розвитку спеціальної (вільної) економічної зони; експлуатація та будівництво мереж транспорту, зв'язку, енергопостачання та інших об'єктів виробничої інфраструктури, що використовуються для загальних потреб; розвиток мережі комунікаційних зв'язків з партнерами за межами спеціальної (вільної) економічної зони; організація міжнародних торгів з метою розміщення на території спеціальної (вільної) економічної зони нових виробництв; упорядкування та надання суб'єктам господарської діяльності спеціальної (вільної) економічної зони в користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури та передача їм у користування природних ресурсів; видача дозволів суб'єктам господарювання спеціальної (вільної) економічної зони на будівництво нових господарських об'єктів, реєстрація суб'єктів економічної діяльності та інвестицій, здійснюваних у спеціальній (вільній) економічній зоні.

38. Типи вільних економічних зон.

На території України можуть створюватись спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон, зазначених у цій статті.

39. Поняття та ознаки інвестиційного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» основним правовим документом що регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода), який ми будемо іменувати інвестиційним договором. Інвестиційний договір є правовою формою взаємовідносин між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності.

Предметом такого договору є інвестиція в будь-якій не забороненій законодавством України формі.

Зміст інвестиційного договору — це сукупність його умов.

Розрізняють: а) істотні умови, тобто такі, без яких договір вважається неукладеним, а також умови, на включення яких до інвестиційного договору наполягає хоча б одна зі сторін; б) звичайні, відсутність яких не впливає на юридичну силу договору;

вони мають диспозитивний характер і включаються до договору за згодою (бажанням) сторін; в) випадкові умови, які не є характерними для інвестиційного договору.

До істотних умов інвестиційного договору відносяться:

1) предмет — інвестиції в будь-якій не забороненій законодавством України формі;

2) кількісні та якісні характеристики предмету інвестицій (кількість та характеристика устаткування іншого майна, що передається, види та конкретні обсяги робіт тощо);

3) властива інвестиційним договорам спеціальна умова — форма та об'єкт інвестування;

4) ціна договору, тобто вартість інвестицій в національній чи вільноконвертованій валюті, якщо здійснюються іноземні інвестиції, а також вартість одиниці виміру конкретного майна, прав, робіт, послуг, що передаються, виконуються;

5) строки інвестиційного договору, якщо останній зазвичай має тривалий характер (про внесення часток до статутного фонду господарського товариства, повної сплати акцій, здійснення виробничої кооперації тощо), а в ряді випадків — також конкретні строки виконання певних етапів робіт.

До звичайних умов інвестиційного договору можна віднести: умови про форми платежу; визначення порядку виконання та прийняття виконання; відповідальність сторін за порушення договірних зобов'язань; порядок розгляду спорів, що виникають між сторонами в процесі виконання договору;

До випадкових умов можна віднести, наприклад,

надання інвестором виконавцям робіт виробничих та житлових приміщень, забезпечення працівників виконавця харчуванням тощо.

Інвестиційний договір укладається, як правило, в письмовій формі, як і інші різновиди господарських договорів (п. 1 ст. 44 Цивільного кодексу України). Усна форма застосовується щодо угод, які виконуються під час їх укладання (ст. 43 Цивільного Кодексу України), але з обов'язковим отриманням організацією чи індивідуальним підприємцем письмового документа, що стверджує одержання грошей та підстави цього, а також в деяких інших випадках.

Єдиного порядку укладання інвестиційного договору не існує. Якщо за адмінстративно-командної економіки інвестиційні договори укладалися, як правило, на планових засадах у традиційному порядку, то в зв'язку з запровадженням в економіку України елементів ринкової системи господарювання широкого застосування набули нові форми:

• шляхом торгів (тендерів) на реалізацію майна, робіт, послуг — договір укладається з покупцем, який запропонував найвищу ціну за майно, що продається, чи роботи, послуги, що пропонуються;

• шляхом торгів (тендерів) на придбання майна, визначення виконавця робіт або послуг — договір укладається з тим продавцем або виконавем, що запропонував найнижчу ціну за майно, що необхідно придбати,чи за виконання необхідних для інвестора (замовника) робіт;

• шляхом конкурсу — договір укладається з виконавцем, який запропонував найкращий (найефективніший) спосіб виконання ';

• шляхом переговорів — укладанню основного договору передує підписання між сторонами протоколу про наміри чи передконтрактної угоди, в якій фіксуються наміри і обов'язок сторін в майбутньому укласти основний договір із заздалегідь визначеними параметрами.

Зберігся також і традиційний спосіб укладання інвестиційного договору як різновиду господарського, порядок якого регулюється Арбітражним процесуальним кодексом України (ст. 10), тобто шля- хом надсилання зацікавленою стороною проекту договору майбутньому контрагенту з усіма притаманними цьому способу етапами (1 етап — розробка проекту договору та його надсилання майбутньому — потенційному контрагенту; 2 етап — розгляд одержаного проекту договору та його підписання, а якщо у майбутнього контрагента виникли розбіжності з проектом договору — то складання протоколу розбіжностей та відправлення разом з підписаним договором автору проекту протягом 20 днів з моменту отримання проекту договору; 3 — розгляд і узгодження розбіжностей, якщо останні мали місце, та передача переддоговірного спору на розгляд арбітражного суду протягом 20 днів з моменту отримання підписаного договору з протоколом розбіжностей (якщо узгодження розбіжностей не відбулося); 4 етап — судове рішення, якщо розбіжності не були врегульовані і одна зі сторін передала спір на розгляд арбітражного суду).

40. Договір інвестиційного характеру та його характеристика.

Виходячи з ключового критерію були вироблені специфічні кваліфікаційні ознаки інвестиційних договорів:

1. закріплення факту вкладення інвестиції (майна, майнових прав та інших цінностей, що мають ринкову вартість);

2. вкладення здійснюється інвестором безпосередньо в об’єкт інвестування чи шляхом передачі їх реципієнту для реалізації інвестицій;

3. об’єктом інвестування є такі об’єкти підприємницької діяльності, як основні фонди, обігові кошти, статутний фонд;

4. мета – одержання прибутку від використання інвестиції, що може бути зв’язаний з прибутком інвестованого підприємства, а може бути і не зв’язаний, можлива також змішана форма і як правило виражається у відсотках;

5. довгостроковий характер;

6. ризиковий фактор, зв’язаний з довгостроковим використанням інвестиції в підприємницькій діяльності.

У результаті проведених досліджень ідентифікаційних ознак договорів інвестиційного характеру, можна зробити висновок, що інвестиційний договір – це родове поняття й означає договір, хоча б однією стороною якого є інвестор, що регулює відносини з приводу довгострокового і ризикового вкладення майна, майнових прав та інших цінностей, що мають ринкову вартість в обраний об’єкт підприємницької діяльності з метою одержання прибутку (доходу) від реалізації (використання) цих цінностей або досягнення іншого соціального ефекту.

41. Види інвестиційних договорів.

Інвестиційні договори належать переважно до консенсуальних договорів, оскільки зазвичай укладаються у письмовій формі.

Інвестиційні договори різноманітні, що обумовлює необхідність їхньої класифікації.

Залежно від кількості сторін інвестиційного договору розрізняють двосторонні та багатосторонні інвестиційні договори.

За критерієм ошатності чи безоплатності розрізняють сплатні та безоплатні інвестиційні договори. Перші мають місце за умовами якщо, інвестиції здійснюються з метою отримання прибутку, однак останній може не залежати безпосредньо від результатів дій контрангента (як то має місце при здійсненні спільної підприємницької діяльності, коли інвестор отримує зустрічне матеріальне задоволення не безпосередньо від свого партнера, а від здійснення інвестицій). Інвестиційний договір може бути безоплатним у разі, якщо досягається певний соціальний ефект, наприклад, будівництво та облаштування приміщень для відпочинку працівників підприємства-інвестора.

За часом виконання розрізняють: а) інвестиційні договори з одноразовим та б) інвестиційні договори з тривалим виконанням. Договори з одноразовим виконанням передбачають їх виконання шляхом здійснення однієї дії протягом короткого проміжку часу. А інвестиційні договори з тривалим виконанням обов'язково здійснюються протягом тривалого часу'.

За економічним змістом та юридичними ознаками розрізняють такі види інвестиційних договорів:

а) договори про передання майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління з метою інвестиційної діяльності;

б) договори про передання майна у користування з метою здійснення інвестицій;

в) договори про передання майнових прав;

г) договори про спільну підприємницьку діяльність;

д) договори про виробничу кооперацію;

е) договори, спрямовані на придбання майна у власність або майнових прав з метою інвестиційної діяльності;

є) договори про придбання (передачу) прав на використання інтелектуальної власності з метою інвестиційної діяльності;

ж) договори про придбання (передачу) цінних паперів та інших корпоративних прав;

з) договори на придбання майна у користування з метою інвестиційної діяльності;

й) договори підряду на виконання проектно-вишукувальних, будівельних та пов'язаних з ними робіт;

і) договори економічної концесії: застосовуються переважно в країнах, що розвиваються або запроваджують ринкові економічні відносини, являють собою спеціальний дозвіл у формі привілею, який надається державою в особі уповноважених органів інвесторам, насамперед іноземним, на інвестиційну діяльність, пов'язану з економічним розвитком держави, що надає такий привілей2.

Поділ інвестиційних договорів на види має певне практичне значення: договори, що належать до одного виду мають подібний правовий режим.

42. Концесійний договір та його характеристика.

ЗУ Про концесії договір концесії (концесійний договір) - договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право
створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до цього Закону з метою задоволення громадських потреб; 2. У концесію можуть надаватися об'єкти права державної чи комунальної власності, які використовуються для здійснення діяльності у таких сферах господарської діяльності: майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів, що забезпечують комплексне надання послуг у сферах діяльності, що визначені частинами другою та третьою цієї статті; об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, які можуть бути добудовані з метою їх використання для надання послуг по задоволенню громадських потреб у сферах діяльності, що визначені частинами другою та третьою цієї статті;
спеціально збудовані об'єкти відповідно до умов концесійного договору для задоволення громадських потреб у сферах діяльності, що визначені частинами другою та третьою цієї статті. Концесія може надаватися на окремі види підприємницької
діяльності у сферах господарської діяльності, визначених частинами другою та третьою цієї статті. Стаття 6. Порядок прийняття рішення про надання концесії 1. Пропозиції щодо переліку конкретних об'єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію, вносяться відповідними центральними органами виконавчої влади. Затвердження пооб'єктного переліку (2293-99-п) здійснюється Кабінетом Міністрів України. 2. Затвердження переліку об'єктів права комунальної власності, які можуть надаватися в концесію, здійснюється виключно на пленарних засіданнях відповідних рад.
3. Рішення про надання концесії на об'єкт права державної власності за результатами концесійного конкурсу приймає Кабінет
Міністрів України або уповноважений ним орган виконавчої влади. 4. Рішення про надання концесії на об'єкт права комунальної власності за результатами концесійного конкурсу приймає уповноважений орган місцевого самоврядування. 1. Організація і проведення концесійного конкурсу здійснюється концесієдавцем.Підставою для недопущення претендента до участі у концесійному конкурсі може бути неподання у заявці на участь у конкурсі необхідної інформації, подання її у неповному обсязі або подання неправдивої інформації. 3. Для реєстрації претендентів як учасників концесійного конкурсу ними сплачується реєстраційний внесок у розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інше не встановлено спеціальним законом про концесійну діяльність в окремих сферах господарської діяльності.
Реєстраційний внесок сплачується шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок концесієдавця. Зазначені кошти використовуються на підготовку процедури концесійного конкурсу і поверненню не підлягають. 4. Заявки, документи та матеріали, подані претендентами, розглядаються протягом сорока п'яти днів з останнього дня подачі заявки. Під час розгляду заявок, документів і матеріалів претенденти мають право вносити зміни до пропозицій про виконання умов концесійного конкурсу з метою їх вдосконалення або зняти свою заявку з розгляду. Зміни пропозицій про виконання умов концесійного конкурсу вносяться не пізніш як за десять днів до закінчення строку розгляду заявок. 5. Заявка на участь у концесійному конкурсі, отримана концесієдавцем після закінчення строку подачі, не розглядається і повертається претенденту за його рахунок.
6. Конкурсна комісія розглядає подані претендентами, які допущені до участі у концесійному конкурсі, заявки, документи та матеріали з пропозиціями щодо умов концесії, визначає їх відповідність умовам конкурсу, готує висновки щодо визначення
кращих умов здійснення концесії, запропонованих учасниками конкурсу. 7. Переможцем концесійного конкурсу визнається претендент,який запропонував кращі умови здійснення концесії, відповідно до умов концесійного конкурсу. 8. На підставі висновків конкурсної комісії концесієдавець приймає рішення про переможця концесійного конкурсу. 9. Повідомлення про визначення переможця концесійного конкурсу має бути надіслано переможцю конкурсу не пізніше п'яти днів з дня прийняття рішення.
10. З переможцем концесійного конкурсу укладається концесійний договір після погодження всіх його умов. 11. Порядок створення конкурсної комісії та проведення концесійного конкурсу визначається Кабінетом Міністрів України. Стаття 9. Укладення та строк дії концесійного договору 1. Концесійний договір укладається на строк, визначений у договорі, який має бути не менше 10 років та не більше 50 років. 2. Концесійний договір вважається укладеним з дня досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
3. Строк дії концесійного договору може бути змінений за
згодою сторін в межах строків, передбачених частиною першою цієї статті. 1. Істотними умовами договору концесії є: сторони договору; види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами
договору; об'єкт концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об'єкта концесії); умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності; перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцензуванню; умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (надані) концесіонером товари (роботи, послуги); строк дії договору концесії, умови найму, використання праці працівників - громадян України; умови використання вітчизняних сировини, матеріалів; умови та обсяги поліпшення б'єкта концесії та порядок компенсації зазначених поліпшень; умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів; відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, що випливають з концесійного договору; порядок вирішення спорів між сторонами; 1. Концесійний платіж вноситься концесіонером відповідно до умов концесійного договору незалежно від наслідків господарської діяльності. У разі якщо протягом строку дії договору концесії деякі активи, надані концесіонеру у складі об'єкта концесії, виводяться з експлуатації у зв'язку з їх списанням, внаслідок чого такі об'єкти не використовуються концесіонером у його господарській діяльності, відбувається перерахунок розміру концесійних платежів
шляхом зменшення бази розрахунку концесійних платежів на вартість таких активів, визначену на день надання їх у концесію.2. Концесійні платежі зараховуються відповідно до Державного бюджету України або місцевого бюджету. Стаття 14. Реєстрація концесійних договорів 1. У разі, якщо об'єктом концесії є об'єкт права державної власності, орган, уповноважений укласти концесійний договір в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, повідомляє про укладення такого договору Фонд державного майна України, який веде реєстр концесійних договорів. Порядок ведення такого реєстру
визначається Кабінетом Міністрів України. 2. У разі, якщо об'єктом концесії є об'єкт права комунальної власності, орган, уповноважений укласти концесійний договір в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, реєструє такий договір у виконавчому органі відповідної ради та повідомляє Фонд державного майна України про укладення такого концесійного
договору. Порядок ведення обліку концесійних договорів, укладених органами місцевого самоврядування, визначається Кабінетом Міністрів України. Стаття 15. Припинення дії концесійного договору 1. Дія концесійного договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; ліквідації концесіонера за рішенням суду, в тому числі у зв'язку з визнанням його банкрутом; анулювання ліцензії, виданої концесіонеру на здійснення відповідного виду господарської діяльності; загибелі об'єкта концесії. 2. Концесійний договір може бути розірвано за погодженням сторін.
На вимогу однієї із сторін концесійний договір може бути розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законами України. 3. У разі розірвання концесійного договору, закінчення строку його дії, ліквідації концесіонера у зв'язку з визнанням його банкрутом або анулювання ліцензії на здійснення відповідного виду господарської діяльності концесіонер зобов'язаний повернути концесієдавцю об'єкт концесії на умовах, зазначених у концесійному
договорі. Якщо концесіонер допустив погіршення стану об'єкта концесії або його загибель, він повинен відшкодувати концесієдавцю збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель об'єкта сталися не з його вини. 4. Концесійний договір може бути визнаний судом недійсним відповідно до цивільного законодавства. 5. У разі поліпшення майна, отриманого в концесію, яке здійснено за рахунок коштів концесіонера, чи створення концесіонером майна на виконання умов концесійного договору концесієдавець зобов'язаний відшкодувати концесіонеру витрати, зроблені у зв'язку із зазначеними поліпшеннями, або вартість створеного майна в частині, що не була компенсована концесіонером у результаті концесійної діяльності відповідно до умов концесійного договору.

43. Договір про розподіл продукції та його характеристика.

Дата добавления: 2015-05-07