Махновці

Значної шкоди денікінському війську завдавали загони під командуванням Н. Махна. У середині вересня 1919 р. вони вирвалися з денікінського оточення, до якого потрапили у районі Голтва—Умань. 28 вересня на засіданні Реввійськради, штабу і командирів з’єднань махновці обговорили питання про подальші плани. Було вирішено: «Катеринославщину вважати базою Повстанської армії, яка зможе обрости новими тисячами бійців, що дасть можливість розвинути анархістську Революцію на всю Україну».

За тиждень махновці пройшли 350 верст і з ходу захопили Кривий Ріг, Олександрівськ і Нікополь. Подібної мобільності в роки громадянської війни не досягала жодна з армій. Наприкінці жовтня під контролем махновців були великі райони Півдня, у т.ч. Апостолове, Бердянськ, Перекоп, Каховка, Синельникове та інші. В розпорядженні Н. Махна перебувало чотири корпуси, зведені в армію, яка дістала назву Революційно-повстанєька армія України (махновська). Загальна кількість махновців, за приблизними оцінками, сягала 30 тис. чоловік. Для боротьби з цією армією А. Денікін кинув свої найкращі війська: армійський корпус під командуванням генерала Слащова і майже весь кінний корпус генерала Шкуро. 29 жовтня махновці вибили денікінців з Катеринослава, який і утримували до початку грудня 1919 р.

На звільнених махновцями територіях земля передавалась селянам, фабрики і заводи — колективам робітників. Для регулювання господарської, культурної, санітарно-медичної та інших галузей суспільного життя утворювались Вільні Ради. Це був анархо-комунізм — ідеал суспільного устрою махновців. За умов, коли кожен новий режим розпочинав діяльність з експропріації селянства, в останнього формувалося стійке недовір’я до будь-якої влади. Це підтримувало вплив махновців серед сільського населення.

Своєю впертою боротьбою в білогвардійському тилу повстанська армія Н. Махна сприяла швидкій перемозі більшовиків над денікінською армією.

Контрнаступ більшовицьких військ Південного фронту і крах денікінщини

11 жовтня радянські війська розпочали контрнаступ. У їхньому складі були частин Латиської стрілецької дивізії, бригади Червоного козацтва В. Примакова й Окремої стрілецької бригади П. Павлова. Кінний корпус С. Будьонного перейшов у наступ 15 жовтня.

На правому фланзі Південного фронту (на лінії Новоград-Волинський—Житомир—Фастів—лівий берег Дніпра—Сосниця—Хутір-Михайлівський) 4 листопада наступ розпочала 12-та армія.

Червонокозаки В. Примакова і латиські стрільці 12 грудня вибили денікінців із Харкова, зумовивши захоплення Донбасу. 16 грудня денікінці залишили Київ. Білогвардійський фронт почав розвалюватися. На початку січня 1920 р. Червона армія повністю зайняла Донбас. У січні-лютому розгорнулися бої за Правобережжя. У перші дні лютого червоні ввійшли в Миколаїв і Херсон, а потім за допомогою робітників, які підняли збройне повстання, в Одесу. Україна була очищена від денікінців. Наприкінці березня 1920 р. склав зброю останній їхній оплот — Новоросійськ. Лише Крим, невдалий штурм якого вели ослаблені більшовицькі війська, все ще залишався під контролем білогвардійців.

Таким чином, боротьба між Добровольчою армією. Червоною армією і об’єднаними українськими арміями, що тривала протягом другої половини 1919 р., завершилася перемогою більшовиків.

Дата добавления: 2015-05-22