Соціально-економічне становище українських земель ХІV - ХVІ ст

В ХІV ст. еконо-мічний розвиток та соціальне становище в Україні змінилися під впливом наслідків татаро-монгольської навали, так як було багато зруйновано, пограбовано або повністю знищено багато сіл і міст - осередків ремесла, торгівлі та культури, знищено велику кількість насе-лення. Панування Золотої Орди поглибило феодальну роздробленість, що спричинило до панування на українських землях сусідніх держав. Протягом ХV ст. Україна зазнавала спустошливих набігів ординців, чому сприяло створення Кримського ханства. Значне руйнування відбувалося і в південно-східних районах України за рахунок сутичок ВКЛ з Московським князівством. Такий стан привів до того, що на деякий час населення було звільнене від сплати полатків, отримувало митні пільги тощо.

Економічний розвиток українські землі отримали з ХVІ ст., чому сприяли товарно-грошові відносини. Саме це привело до появи фільваркової системи господарювання, яка була спря-мована на посилення феодальної залежності селянства, а пізніще – його закріпачення. Такий стан спостерігався західноукраїнських земель та центральних районів правобережної Київ-щини. На півдні і на сході ці процеси були уповільнені, панщинна система тільки започат-ковувалася.

Основаною галуззю залишалося с/г. Землеробство набуло інтенсивного розвитку за раху-нок впровадження більш досконалих засобів праці, впроваджувалося трипілля, використову-валися добрива. Зросла частка вирощування пшениці, розширилися посівні ячменю та хме-лю. Культивувалися технічні та городні рослини, садівництво. Поряд з бортництвом розви-валося пасічне бджільництво. Розвивалося тваринництво, особливо – табунне конярство. Продовжували розвиватися традиційні промисли: мисливство, рибальство, збиральництво, бортництво. Населення сплачувало данину «медом і скорою» (шкурками хутрових звірів). Здійснювалося виробництво селітри, набувало поширення солеваріння. Важливою галуззю стало млинарство – монополія феодалів. Водяні млини на 1-2, а то й на 11 водяних коліс були ледь не в кожному господарстві.

Протягом ХІV - ХVІ ст. розширюється феодальне землеволодіння, що привело до кон-центрації великої земельної власності в руках окремих магнатів: Замойських, Жолкевсь-ких, Калиновських, Потоцьких, Вишневецьких, Острозьких. Особливо цей процес поси-лився після прийняття Люблінської унії 1569 р. Напри клад, Я.Вишневецькому в кінці ХVІ ст. належало 7445 димів (близько 50 тис. підданих) на Київщині та 1170 димів на Волині; князю Владиславу-Домініку Заславському – 25178 димів в різних районах; Ю.Збаразькому – 24382 димів.

Паралельно зростало і розширювалося церковне землеволодіння (монастирське). У ХVІ ст. Києво-Печерському монастирю належало 30 сіл Київського, Любецького, Остерського та Чорнобильського повітів; Пустинно-Микільському монастирю належало понад 30 сіл – Княжичі, Борщовиця, Дарниця на Дніпрі, Шепеличі на Прип'яті та ін. Великими землевласниками були Золотоверхий, Межигірський, Красносільський, Спаський та інші монастирі. У власності Луцько-Острозької та Володимиро-Берестейської єпіскопій перебувало 60 сіл і 4 містечка; на Волині монастирям належало 70 сіл.

Такаж існувало землеволодіння громади. У ХІV - ХVІІ ст. до її структури належали: цент-ри волостей(місто, містечко, велике село), приватні села, великокнязівські (державні) села, згуртовані дворища. Частиною волостей також були «служби», а на Київщині відомі «поту-ги» і «тягла». Найбільш поширеною структурною одиницею сільської громади був «дим» -господарство селянської сім'ї, яка включала 2-3 покоління родичів. Волосна громада мала свою територію, яка складалася з наділів орних земель та угідь, а також земель, що додатко-во розподілялася між дворами, пропорційно до їх розмірів. Жителі волості могли корис-туватися цими землями, але вона ніколи не могла перейти до них у спадкове володіння.

До ХVІ ст. волості утримували у своєму складі і селян, і бояр, які спільно вирішували проблеми громади (сплата податків, розподіл волосних коштів, розмежування земель, черговість відбування сторожової служби) на загальних зібраннях – вічах. Віча розглядали спірні питання, розслідували кримінальні справи, чинили суд у присутності державної ад-міністрації (водних). Очолювалися громади сільськими старостами. Особливістю Галичини було те, що поряд із сільськими громадами на руському праві були села на німецькому та волоському праві, де урядували війти, князі та крайники.

У ХV - ХVІ ст. відбувається руйнація волосних громад. Волощани поступово почали вихо-дити зі складу громади разом із своїми алодами (землями), що привело до порушення ціліс-ності території, економічних та соціальних відносин у її структурі. Цей процес поглибився також із відокремленням центрального містечка або міста від громади.

Реформа. До певного часу королівська та великокнязівська влада була зацікавлена в тому, щоб землі не пустували і з них своєчасно надходила натуральна чи грошова рента. З кінця ХVІ ст. умови селянського землекористування різко змінилися (так як зросла вартість землі). В зв'язку з цим була проведена реформа (1568-1560 рр.), за якою землі перемірювалися і ділилися на окремі ділянки – волоки, з яких нараховувалися податки. Земля, що залишалася після наділення селян, відходила під фільварок. Крім того збільшувалися норми відробітко-вої та грошової ренти. На Волині у другій половині ХVІ ст. відробітки становили 3-4 дні на тиждень, а грошова рента – від 31 до 60 грошів з однієї волоки. Така реформа була проведена в Україні в межах Берестейщини, Пінщини, Кобринського повіту і Кременецького староства на Волині, а після Люблінської унії – і на інших землях Речі Посполитої.

Ця система посилила особисту залежність селян від феодалів. Селяни сплачували різні данини, а при фільварковій системі, яка базується на праці залежних селян, утверджувалася панщина. Зростання фільварків приводило до обезземелення селян і збільшення панщини, посиленням і юридичним оформленням кріпацтва.

Ремесла розвивалися у ХІV - ХVІ ст. під впливом негативних чинників, які уповільнили економічний розвиток українських земель на декілька століть. Багато майстрів загинуло або було забрано до Золотої Орди, якась частина переселилася у більш безпечні місця. Але поступово, з поглибленням суспільного поділу праці, збільшувалися обсяги реміс-ничого виробництва, підвищувалася його якість, виникали нові ремісничі професії. За даними з історичних джерел в українських містах наприкінці 60-х рр. ХVІ ст. існувало 130 ремісничих спеціальностей. Понад 20 їх припадало на ковальсько-слюсарне і ювелірне виробництво, зброярство. Серед них виділялися: замочники, золотарі, котельники, ковалі-універсали, зброярі, мідники, шабельники, сагайдачники, стільники та ін. Масовими стали спеціальності, пов'язані з виробництвом продуктів харчування, одягу, взуття. Ремісники в основному селилися у містах, що привело до концентрації міст, зміцнювалися зв'язки ремесла з ринком, розвивалися товарні відносини. Особливістю розвитку ремесла було те, що існувала цехова система організації ремісників за західноєвропейським зразком. Метою цехів було збереження монополії в ремеслі та ліквідації конкуренції з боку нецехових ремісників. Перші цехові корпорації виникли у ХІV ст. у Львові, Перемишлі, а в ХVІ ст. вони існували у більшості міст. Цехи очолювали цех майстри – ст. аршини, яких обирали з числа найбільш впливових майстрів, що входили до цехового братства. Майстри тримали підмайстрів та учнів. Діяльність цехів регламентувалася спеціальними статутами, які охоплювали виробничі та моральні аспекти життя ремісників. Окрім цехових майстрів були і позацехові – партачі, які перебували у гірших умовах і не мали привілеїв. У Києві ремісники сплачували воєводі по 2 гроші кожен; лучники давали йому по «луку доброму», шевці – «по парі ботов»; ковалі – по сокирі; стрільники – по 10 стріл, а римарі, кравці та кушніри робили йому «даром», що скаже. Різники давали від кожної «яловиці» по грошу.

Поряд з ремеслами розвивалися і промисли, які становили окремі галузі феодального господарства. Найбільш розвинутими промислами були виробництва: поташу, заліза, селітри, скла, горілки, солі, деревного вугілля, борошна, цегли та ін. Поступово таке просте товарне виробництво переростало у мануфактурне. Такими були ливарні: виробляли гармати і дзвони (Львів, Черкаси, Біла Церква), гути, особливо з виготовлення художнього скла, папірні, монетні двори.

Торгівля в цей період уповільнилася. Експорт ремісничих товарів майже припинився. При цьому в західноєвропейських країнах збільшився попит на продукцію с/г, що сприяло появі землевласників-купців. Зростання попиту стимулювало вивезення з України худоби, зерна, меду, воску, прядива, вовни, шкіри. Особливо багато вивозилося зерна. Багато експортувалося ванчосу – дубових колод та клепок, а також поташу, дьогтю, смоли тощо.

В свою чергу зріс попит місцевих феодалів на промислові вироби, прикраси, речі особистого вжитку західноєвропейського та східного ґатунку. Центром міжнародної торгівлі залишався Київ. Документи ХV ст. свідчать, що за величиною митних зборів Київ займав одне з перших міст у ВКЛ. З ХІV ст. роль посередника у торгівлі з країнами Західної Європи відігравав Гданськ. Центром торгівлі з Італією став Львів, саме тому це місто одне із перших отримало Магдебурське право.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу:

1. Розкрийте причини входження українських земель до складу Литви вХІV ст.

2. Які землі першими увійшли до складу ВКЛ?

3. Як змінився адміністративний устрій в Україні в ХІV ст.?

4. Які особливі риси економічного розвитку ви можете виділити?

5. З якою метою укладалися унії? Назвіть їх.

6. Які види землеволодіння існували в Україні? Охарактеризуйте їх.

7. Що сприяло розвитку ремесла та торгівлі?

V. Підсумки заняття:

Отже, ХІV-ХVІ ст. ст. економічний розвиток та соціальне становище в Україні змінили-ся під впливом феодальної роздробленості, наслідків татаро-монгольської навали, так як було багато зруйновано, пограбовано або повністю знищено багато сіл і міст - осередків ремесла, торгівлі та культури, знищено велику кількість населення. Панування Золотої Орди поглибило феодальну роздробленість, що спричинило до панування на українських землях сусідніх держав. Протягом ХV ст. Україна зазнавала спустошливих набігів ордин-ців, чому сприяло створення Кримського ханства. Саме ці чинники зумовили проникнення литовських, а згодом і польськіх магнатів на українські землі. Значне руйнування відбува-лося і в південно-східних районах України за рахунок сутичок ВКЛ з Московським князівством.

VІ. Домашнє завдання: опрацюйте сторінки підручника: 1, стр. 95-144

Дата добавления: 2015-05-22