Північна війна

Розкриваючи причини Північної війни, варто зазначити,що й для України це була чи не остання можливість вирватися з-під опіки Москви, враховуючи обмеження її автономії. Сам І.Мазепа виступав поборником ідей незалежності соборної України. З метою збереження державності у складних подіях Північної війни він розпо-чав таємні переговори зі шведським королем Карлом XII і польським королем С.Ліщинсь-ким. Ці переговори завершилися укладенням у 1708 р. відповідних угод.

Як вказують історики Литвин В.М., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г., українсько-шведський договір мав військовий характер і спрямовувався на ведення спільних воєн-них дій проти Росії. Українсько-польський договір передбачав входження України (Правобережжя, Лівобережжя і Сіверщини) у формі "князівства Руського" до Речі Пос-политої. Повернення до Гадяцької концепції мало забезпечити мінімальні інтереси України у випадку перемоги у війні з Росією Швеції. Але ця війна для України була невдалою: українсько-шведські війська в битві під Полтавою (червень-липень 1709р.) зазнали поразки.Перемога Петра І ознаменувала остаточний крах намірів патріотично налаштованої козацької старшини, очолюваної Мазепою, вибороти незалежність. Полтавська катастрофа започаткувала інтенсивний процес згасання державної ідеї серед еліти й козацтва, втрати ними волі у відстоюванні національних інтересів.

Помер І. Мазепа 21 вересня (2 жовтня) 1709 р. і був похований у святогорському монас-тирі в м. Галац (нині Румунія). Потім труну викопали і відправили в Ясен.

Основні політичні причини та їх наслідки. Поразки І.Мазепи стосувались більшості зовнішніх і внутрішніх чинників. Серед них: розчленованість українських земель між Росією і Польщею, що спричиняло відмінності в політичній орієнтації; цілеспрямоване руйнування Москвою української державності, послаблення ролі гетьмана у внутрі-державному житті; обмеженість соціально-політичної бази через недовіру до певної частини козацтва та селянства; недостатна консолідація української військово-політич-ної еліти, неефективна протидія політиці московського царя; український народ вкотре відчув, що таке бути "під царем", усвідомив ціну "союзу" з Московщиною, позбувся ілюзій що­до подальшого збереження своїх вольностей і прав тощо.

Проте, незважаючи на всю складність і суперечливість гетьмана І. Мазепи, він не був зрадником українського народу (як це 200 років стверджувала великодержавна історіографія). Намагання вивести Україну із складної ситуації, відновити державний суверенітет зробило ім'я Мазепи гаслом і програмою боротьби за незалежність Укра-їни протягом наступних століть. "Мазепа був передусім патріотом, перед яким стояла ідея одноцільної країни,...він ішов до неї... все своє життя".

Обмеження Української автономії в пер. пол. ХУІІІ ст. Діяльність Малоросійської колегії. У другій половині XVIII ст. на Лівобережжі України загострюються феодально-кріпосницькі відносини; соціально-економічне становище козацтва і селянства погіршу-ється. В 1783 р. царицею Катериною II запроваджується кріпацтво.

З проголошенням Російської імперії (1721 р.) українській автономії було завдано уда-ру, який позбавив гетьмана і старшину реальної влади. При гетьманові була створена так звана перша Малоросійська колегія (1722 р.), яка контролювала фінанси, діловодст-во, розглядала скарги та всі адміністративні й судові заклади України; заборонялись вибори нового гетьмана. З приходом до влади Петра II Малоросійська колегія була лікві-дована і дозволено вибори гетьмана. Але приходом до правління імператриці Анни знову відновились старі порядки.

Деяке полегшення для України наступає в часи перебуванні на престолі дочки Петра 1 Єлизавети, фаворитом якої був українець Олекса Розумовський. У 1750 р. було дозволено вибирати нового гетьмана. Ним став брат Розумовського Кирило. За час свого гетьманування завдяки впливу при дворі і прихильності імператриці Розумовський зумів розширити автономне управління держави; відновив склад генеральної старши-ни і зумів відновити функціонування суспільно-політичних установ, реформував армію. Розумовський зумів повернути під свій контроль Київ і Запорожжя, вивести з Ук-раїни царські війська, від­новити Київську митрополію. Реформу судочинства геть-ман провів на основі збірника законів "Права, за якими судиться російський народ".

Як тільки на престол заступила Катерина II, ставлення до Гетьманщини різко змінилося. Плани Розумовського зробити гетьманство спадковим не реалізувалися. В 1764 р. він на вимогу імператриці відмовився від гетьманства і на Лівобережжі знову стала діяти Малоросійська колегія ІІ. Одночасно в Україні були створені дві губернії — Слобідська на сході та Новоросійська. Знищення української державності складався з цілого ряду взаємопов'язаних дій. Найголовнішими з них були:

1754 р. (ще до Катерини II, яка стала царицею в 1762 р.) встановлено митний кордон між Україною і Росією;

1764 р. - ліквідовано Гетьманат як систему управління і влада передавалася до II Малоросійської колегії на чолі з

генералом Румянцевим;

1765 р. - ліквідовано слобідські козацькі полки і замість них створено регулярні гусарські полки;

1775 р. - знищено Запорозьку Січ;

1781 р. - скасовано адміністративний поділ Лівобережної на полки і сотні та запроваджено губернії за аналогією з Росією;

1783 р. - скасовано козацькі полки Лівобережжя (їх було 10),замість них утворено карабінерні регулярні полки під управою російських офіцерів;

1783 р. - заборонено вільний перехід українських селян з місця на місце і таким чином введено кріпосне право;

1785 р.українська старшина урівнювалася в правах з російським дворянством;

1786 р. - проведена секуляризація (конфіскація) монастирських земель і маєтностей в Україні, чим завдано важкого удару українському духовенству та українській культурі, оскільки монастирі були осередками культури в Україні;

30-ті рр. XIX ст. - припинення дії місцевого права в Україні та перехід виключно до загальноросійських законів.Отже,протягом XVIII ст. відбувся поступовий, але цілеспрямований процес знищення української державності, яка від Б.Хмельницького існувала у вигляді Гетьманщи-ни на засадах внутрішньої автономії в складі Російської держави. Внаслідок вище-наведених подій від автономії України, її самобутності не залишилося й сліду. Україна була інтегрована в імперську систему Росії, а її соціальний лад, структура і право були приведені у відповідність з російською моделлю.

Варто підкреслити, що утвердження великоросійського зако­нодавства і державної практики (посилення кріпацтва) погіршило становище українського народу, зміцнило становище старшини. Змирившись із втратою автономії, козацька старшина (в більшості) стала підтримувати політику царського уряду.

До ліквідації української державності також призвели:

1.Відірваність українських суспільних верств від військового устрою держави.

2. Відсутність природних кордонів української території, її відкритість з усіх боків.

3. Незначний розвиток урбанізації, а звідсіля - слабкість міщанс­тва, інтелігенції.

4. Психологічна двоїстість українців (хитання між лояльністю до московського царя і українським патріотизмом).

Конституція П.Орлика.

Перебуваючи в еміграції гетьман Пилип Орлик уклав угоду між ним, старшиною і запорожцями, що отримала назву "Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького" (квітень 1710), згодом названа "Конституція П.Орли-ка". Основ­ний зміст цієї угоди:

проголошувалась незалежність України від Росії та Польщі; територія України визнача-лась Зборівським трактатом (1649 р.); при гетьманові утворюється Генеральна рада із законодавчою владою, яка складається з генеральної старшини, полковників, виборчих депутатів від кожного полку та з делегатів від запо­рожців. Рада збирається тричі на рік - на Різдво, Великдень та Покрову;

справи про гетьманову кривду та провини старшини розглядає генеральний суд, до якого гетьман не має права втручатись;

скарбниця і майно підпорядковуються генеральній раді, для гетьмана призначаються окремі землі; встановлюється виборність полковників, сотників з наступних чинів затверджен-ням гетьмана;

спеціальна комісія має здійснити ревізію державних земель, якими користується стар-шина, а також повинностей населення;

гетьман має захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам тощо. (Див.: Історія України: Документи. Матеріали (Уклад., комент. В.Ю. Короля). - К., 2001, с. 158-160).

Отже, Конституція П.Орлика має демократичні тенденції. Зміст деяких її статей свідчить про те, що засади парламентарні зародились у середовищі українських полі-тиків уже на початку XVIII ст. П. Орлик увійшов в історію як гетьман, який відкрито домагався створення Української держави. Хоча діяльність його не могла забезпе-чити Україні самостійного статусу, але активні дипломатичні зусилля примусили уряд Росії після смерті Петра вести більш зважену політику щодо неї.

Дата добавления: 2015-05-22