Ідеї марксизму

На початку ХХ ст. марксизм став в Європі найпопулярнішим вченням. На його основі виник соціал-демократичний рух, який орієнтувався на поширенні марксистсь-ких ідей наукового соціалізму в робітничому класі. В Петербурзі в цей час Леніним та його прихильниками було створено “Союз боротьби за визволення робітничого класу”, відділення якого виникли в Києві і Катеринославі. В Києві вперше почали видавати робітничу газету “Вперед”. Згодом була створена РСДРП, яка в 1903 р. розділилася на дві фракції – більшо-виків і меншовиків. В Україні лідерами РСДРП були Г.Петровський, Ф.Сергєєв (Артем). В 1905р. в Україні членами РСДРП було 15 тис. Осіб, із них 4,5 тис. більшовиків.

На початку ХХ ст. виникають різні українські національні партії:

- Революційна українська партія (РУП), яка проголосила боротьбу за національні права і соціальну революцію, захист інтересів селянства. Мала 6 організацій: у Києві, Харкові, Полтаві, Лубнах, Прилуках і Катеринославі. Нелегально випускала газету “Селянин” і журнал “Гасло”.

Члени РУП на чолі з В.Винниченком і С.Петлюрою вважали, що інтереси українців поєднуються з ідеологією і діяльністю націоналізму і марксизму. Група М.Міхнов-ського виступали за “самостійну Україну”. В 1902 р. ця група вийшла з РУП і ство-рила Народну українську партію (НУП). Група М.Меленевського вважала за необ-хідне відмовитися від національної орієнтації і стати автономною частиною РСДРП.

- У 1904 р. група М.Меленевського пішла з РУП і створила Український соціал-демократичний союз (“Спілку”), яка в 1905 р. вступила до РСДРП – меншовиків. Налічувала 6 тис.чол. і користувалася підтримкою залізничників і с/г робітників.

- Частина членів РУП створила Українську демократичну партію (УДП) на чолі з А.Лотоцьким і Є.Чикаленко. В партії почалися дискусії і розбіжності, які привели до розколу. Частина з них – Грінченко, Єфремов, Левицький, Дорошенко та ін. вийшли з УДП і створили Українську радикальну партію (УРП).

- Партія соціалістів-революціонерів (“есери”) створена на рубежі 1899-1900 рр. Керівниками в Україні були В.Дорошенко, В.Зензінов. Головною опорою вважали селянство і використовували терор як засіб впливу на владу. Ними вбито понад 1200 представників режиму.

- Конституційно-демократична партія (КДП, “кадети”) утворена в 1905р. За мету було поставлено досягнення конституційно-парламентської монархії з 2-палатним парламентом. Для віх націй проголошувалася свобода культурного розвитку у межах “неподільної” Росії. Випускали газету “Свобода і право”. В Україні кадети підтримувалися інтелігенцією і професурою. Прихильником кадетів довгий час був М.Грушевський.

- “Союз 17 жовтня” (октябристи) виник наприкінці 1905р. як організація буржуазії, земських діячив на підтримку царського уряду.

- “Союз Російського Народу”- шовіністична організація на чолі з О.Дубровіним, М.Марковим – виникла під час революції 1905р. За мету ставила боротьбу з євреями, поляками, українцями та іншими нац. меншинами, які проголошувалися “зрадниками” і внутрішніми ворогами держави. Організація брала участь в єврейських погромах і убивствах представників інтелігенції.

Кооперативний рух в Україні виник як складова частина національного руху, спрямова-на на захист економічних інтересів селянства. Організатором укр. кооперативного руху був випускник Харківського університету Микола Левитський. Свої ідеї пропагував серед селян півдня України, де організував першу землеробську артіль, а потім розробив загаль-ні економічні, правові і моральні принципи організації і існування землеробських артілей.

Василь Доманицький (історик) і Осип Юркевич (лікар) також розпочали кооперативну діяльність в селах Київщини, де заснували ощадно-позичкові селянські товариства з крамницями. Царська влада прагнула обмежити кооперативний рух на Україні і постійно здійснював над ним негласний політичний нагляд, перешкоджало відкриттю нових кооперативних товариств і артілей.

Широкого розмаху кооперативний рух набув у Сх.Галичині. Під керівництвом юристів, священиків, учителів населення міст і сіл організовувало кредитно-позичкові і споживчі кооперативи, будувало народні будинки, суспільні крамниці, комори, каси, читальні. Митрополит А.Шептицький прямо зобов'язав священиків очолити кооперативні організації й установи на місцях.

Під керівництвом К.Левицького кооперативну діяльність розгорнуло товариство «Просвіта». Були відкриті сотні ощадно-позичкових кас, крамниць, суспільних комор. Органом кооперативного руху в Сх. Галичині стало «Крайове ревізійне товариство».

На Буковині подібні функції виконувала з 1903 р. «Селянська каса», що об'єднувала десятки виробничих, кредитних і споживчих кооперативів.

Революційні події 1905-1907 рр. в Росії вплинули на соціальні рухи в Україні. В проце-сі цих виступів у Києві, Катеринославі, Луганську, Горлівці, Єнакієвому виникли ради робітничих депутатів, котрі обиралися відкритим голосуванням. В радах співробітничали соціал-демократи, есери, представники нац. партій. Ради запроваджували 8 годинний робочий день, установлювали ціни на продукти в заводських крамницях, організовували охорону від погромів. Поряд з радами стали створюватися профспілки робітників і службовців.

В період 1905р. в Україні відбулися збройні повстання. Одним із них було повстання на броненосці «Потемкин». Підпільну організацію на броненосці очолювали більшовик Г.Вакуленчук і анархіст О.Матюшенко. Повстання почалося 14 червня 1905 р. і закінчилося 25 червня, так як брак вугілля, їжі і прісної води заставили команду здатися в румунському порту Констанца.

15-16 листопада 1905 р. у Севастополі повстали моряки 12 кораблів. Очолив повстання лейтенант П.П.Шмідт (отримав звання капітана ІІ рангу). Повсталі зажадали від царя скликати Установчі збори. Через 13 годин повстання було придушене. Шмідт, Гладков, Антоненко, Частник за вироком суду були розстріляні.

В листопаді 1905 р. у Києві вийшли на демонстрацію 1000 озброєних солдатів на чолі з поручиком Б.Жадановським. До них приєдналося 4 тис. робітників. Демонстрація була розстріляна, а Жадановський тяжко поранений.

В грудні 1905 р. повстання робітників, розпочате в Москві, перекинулося на промислові центри України: Харків, Катеринослав, Олександрівськ (Запоріжжя), Горлівку.

Влада розпочала контрнаступ на різні організації. Закривалися державні заводи і фабри-ки, посилилися репресії проти революціонерів. Ради робітничих депутатів були розгром-лені, робітничі дружини роззброєні, сотні тисяч учасників повстання заарештовані, части-на розстріляна, інша – заслана в Сибір. Армія використана проти селянських виступів.

Революційні події вплинули на ситуацію в Галичині та Буковині. На підприємствах вини-кали страйки, виступи відбувалися і в селах (384 виступа). Селяни вимагали передачі зем-лі, запровадження загального виборчого права, відмовлялися збирати врожай на поміщи-цьких землях. Також посилилися вимоги про відкриття шкіл з укр. мовою, укр. універси-тету, про возз'єднання всіх українських земель у єдиній суверенній демократичній державі.

Уряд також боровся проти робітничих виступів. Були заборонені «Просвіти», видання літератури і читання лекцій укр. мовою.

Процеси модернізації суспільства на початку ХХ ст. На межі ХІХ-ХХ ст. українські землі входили до складу Росії та Австро-Угорщини, що впливало на її соціально-економічне, полі-тичне та культурне життя.

Поступальний економічний розвиток Східної України перетворив її на один з найбільш розвинутих регіонів Російської імперії, де зберігались швидкі темпи розвитку великої ка-піталістичної промисловості. Дещо меншими темпами розвивалось і господарство Західної України (Австро-Угорщина). В Україні склалися промислові райони всеросійського значен-ня: Правобережжя – розвинута цукрова та різні галузі харчової промисловості і машинобуду-ванням; Південь, який поділявся на Криворізько-Придніпровський район – розвинута залізо- рудна і марганцева промисловість, металургія і машинобудування та Донбас – вугільна, ме-талургійна, хімічна промисловість; Харківський район – машинобудування, цукрова промис-ловість; Одесько-Миколаївський – машинобудування, суднобудування, харчова промислов.

Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганце-вий басейни утворювали серцевину промисловості краю. Україна займала 2 місце в промис-ловому виробництві Рос. імперії. Тут було сконцентровано 20% промислової продукції.

Але економічний розвиток регіонів був нерівномірним. Найвищий рівень спостерігався на Півдні та Сході України, а на Правобережжі домінувало сільське господарство. За рівнем концентрації виробництва на початку ХХ ст. Україна посіла одне з провідних місць у світі. Кількість великих підприємств (1000 і більше осіб) невпинно зростала (на 25%). Кількість середніх зростала також (97,2%). У 1913 р. в Україні налічувалося 280 великих промислових підприємств.

Відбувався процес створення монопольних об'єднань. У 1902 р. створено синдикат «Про-дамет» для реалізації виробів металургійних заводів. Діяли синдикати «Трубопродаж», «Продвагон», «Продвугілля» (1904 р.).

У Західній Україні переважала лісопереробна на нафтодобувна промисловість. Цей регі-он постачав до європейських країн ліс, папір, нафту та нафтопродукти (Дрогобицький р-н).

Промисловий розвиток України був нерозривно пов'язаний з іноземним капіталом. У чорній металургії Півдня перед Першою світовою війною діяло 18 акціонерних товариств.

У 12 з них капітал повністю належав іноземцям, а в інших був змішаним.

Відбувався процес зрощування промислового капіталу з банківським, створювалися банківські об'єднання, які фінансували економіку. Вугільна промисловість фінансувалась Азовсько-Донецьким, Російсько-Азіатським та Міжнародним банками; цукрова промисло-вість – Російським торгово-промисловим і Азовсько-Донецьким банками; експортом хліба займались Російський для зовнішньої торгівлі, Азовсько-Донецький та Об'єднаний банки.

Розвиток промисловості сприяв зростанню чисельності пролетаріату. Основним джерелом поповнення робітничого класу було селянство; міграція робітників із російських губерній: дрібнотоварні виробники, які не витримували конкуренції. На час Першої світової війни чисельність робітників в Україні сягнула 3 млн 612 тис. осіб. Національний склад робітни-чого класу відрізнявся строкатістю: серед шахтарів, металістів, транспортників домінували росіяни; в аграрно-промислових районах переважали українці. Серед робітничого класу українці становили близько 70%. Заробітна плата була низькою і спостерігався процес систе-матичного знижування. Техніка безпеки та охорона праці приводили до великого травматиз-му та каліцтва. Робітникам доводилося жити в бараках та землянках. Спостерігалося безро-біття, особливо серед жінок.

Непростим було становище робітників і в Західній Україні. Чисельність найманої робочої сили зросла, але вони працювали в основному переважно в сільському господарстві, лісовій та нафтовій промисловості. Праця була тяжкою, а заробітна плата мізерною при високому травматизмі на нафтопромислах і лісозаготівлі. Робочий день тривав від 11 до 16 годин на добу.

Дата добавления: 2015-05-22