Тема IV. Галицько-Волинська держава 11 страница

У 1238 р. Батий завдав поразки й половецькому ханові Котяку, після чого той зі своєю ордою подався до Угорщини.

3. Падіння Переяславського та Чернігівського князівств. Узимку 1239 р. монголи продовжили свій похід руськими князівствами. На цей раз він був спрямований проти Переяславського і Чернігівського князівств. Здолавши оборонну лінію проти кочовиків на кордоні Переяславського князівства, монголи підійшли до стольного міста. Переяслав мав сильні укріплення. Крім того, оборону міста зміцнювали водяні перешкоди, що оточували місто,— річки Трубіж і Альта та рів між ними. Очолив оборону міста єпископ Симеон. Незважаючи на відчайдушний опір, 3 березня 1239 р. місто впало. Як свідчить літопис, ворог узяв місто «списом, вибив його увесь, і церкву архангела Михаїла сокрушив... І єпископа, преподобного Симеона, вони убили».

Восени 1239 р. монголи підступили до Чернігова. Чернігівський князь Мстислав Глібович дав бій монголам під стінами міста. У запеклій битві «переможений був Мстислав, і безліч із воїнів його побито було». Князь із рештою дружини був змушений рятуватися втечею. 18 жовтня вороги ввірвалися до міста, пограбували і спалили його. Далі монголи зруйнували Глухів, Путивль, Вир, Рильськ та інші міста.

Наприкінці року монгольське військо підійшло й до Києва, але не наважилося на його штурм і відійшло в степ.

Того ж року монголи здійснили вдалий похід у Крим, підкоривши його східну частину, обклали даниною велике місто Судак.

4. Оборона Києва. Монголо-татарська навала на Галицько-Волинську державу. У 1240 р. Батиєва навала докотилася до Галицько-Волинського князівства, яке щойно було об’єднано під владою Данила Романовича (Галицького). Саме перед монгольським наступом до володінь Данила було приєднано Київ, управління яким було доручено тисяцькому Дмитру, талановитому і хороброму воєначальнику.

Штурм Києва.

Кияни, відчуваючи, що їм доведеться чинити опір монголам, які вже хазяйнували в інших князівствах, готували місто до облоги. Вони відновлювали мури й вали міста, що були найбільшими серед міст Східної Європи.

На початку літа на лівому березі Дніпра з’явився великий розвідувальний загін, який направив посланців до міста з пропозицією здатися, проте кияни відхилили цю пропозицію. Тоді після ретельної підготовки наприкінці літа 1240 р. величезне монгольське військо з півдня вдерлося в межі Київського князівства. Першими прийняли на себе удар залоги міст-фортець уздовж річки Рось, що прикривали Київ від набігів кочовиків. Усі 23 фортеці після запеклого опору були вщент зруйновані монголами. Потім така ж доля спіткала міста, що безпосередньо прикривали Київ: Вітичів, Василів, Білгород та інші.

5 вересня 1240 р. Батий підійшов до стін міста і розпочав його облогу.

Боротьба за місто була надзвичайно жорстокою і кровопролитною. Лише після того, як Батий дізнався, що найслабше місце в обороні Києва перебуває в районі Лядських воріт, монголи змогли переломити хід подій на свою користь. У районі цих воріт було зосереджено основну масу стінобитних машин, які «безперестанно били день і ніч». Зрештою 19 листопада в мурах міста з’явилися проломи. Монголи пішли на штурм. У перший день вони змогли оволодіти стінами і валом міста Ярослава, але далі просунутися не змогли. Скориставшись перервою, кияни створили нову лінію оборони вздовж укріплень міста Володимира. 6 грудня монголи прорвали укріплення в районі Софіївських воріт (тому їх ще називають Батиєві) і підійшли до останнього рубежу оборони міста, що був зведений захисниками біля Десятинної церкви. Останні захисники чинили відчайдушний опір, але Батий знову застосував облогові машини. Під їхніми ударами кам’яні стіни Десятинної церкви не витримали і завалилися, поховавши під уламками останніх захисників. До рук монголів потрапив поранений тисяцький Дмитро, якому вони на знак поваги дарували життя.

Татари ведуть полонених із Галичини

Документи розповідають

Італійський мандрівник Плано де Карпіні про відвідання Києва в 1246 р.

«Коли ми їхали через їхню землю, ми знаходили незліченні голови і кістки мертвих людей, які лежали на полі, бо місто це було досить великим і дуже багатолюдним; а тепер воно зведено майже нанівець, ледве існує там 200 будинків, а людей там тримають вони в найтяжчому рабстві». (До навали місто мало 9 тис. дворів, і мешкало в ньому 50 тис. осіб).

Запитання до документа

1. Через скільки років після монгольської навали посланець Папи Римського відвідав Київ?

2. Яку картину спустошень він побачив?

3. Якими були наслідки навали для Києва?

Руїни Десятинної церкви.

Здобуття Києва відкрило Батию шлях на Захід. Подолавши опір на лінії укріплень уздовж річок Верхній Тетерів, Горинь, Случ, на початку 1241 р. монголи вдерлися на Волинь, прямуючи до Володимира-Волинського. Несподівано для себе монголи зіткнулися із сильним опором міст-замків Данилів і Кременець. Зрозумівши, що облога затягнеться надовго, а приступ принесе великі втрати, Батий змінив тактику. Відступивши від неприступних замків, він розділив свою армію на декілька сильних загонів, які розійшлися по землях Галичини й Волині, нищачи все на своєму шляху. Основними силами Батий узяв в облогу Володимир-Волинський. Боротьба за місто була кривавою — воно боронилося до останнього. Останніми центрами опору стали муровані церкви, які після відходу ворога залишилися заповненими трупами, про що свідчать дані археологічних досліджень. Так само завзято захищалися й інші міста князівства — Звенигород, Галич, Райки, Ізяслав тощо. Лише новозбудований і сильно укріплений Холм та гірські фортеці відбили напади ворогів.

Тим часом як монголи знищували землі Галицько-Волинського князівства, князь Данило Галицький безуспішно намагався схилити до спільної боротьби проти монголів правителів Угорщини та Польщі. Останні сподівалися, що навала їх обмине, однак монголи, здолавши карпатські перевали, уступили в межі Угорщини і Польщі, де продовжили свій похід до Адріатичного моря, завдавши угорцям і полякам нищівної поразки.

У 1242 р. монголи повернулися в Причорноморські та Прикаспійські степи, де заснували свою державу Золота Орда. Приводом до повернення стала смерть головного монгольського хана Угедея, проте причини були набагато серйознішими: Батий не мав достатніх сил, щоб тримати в покорі всі завойовані народи Східної та Центральної Європи.

Русь і народи Центральної Європи своїм героїчним опором урятували Західну Європу від монгольської навали.

5. Наслідки монголо-татарської навали. Навала Батия не була звичайним грабіжницьким набігом кочовиків, які раніше доводилося переживати Київській Русі. Правляча монгольська верхівка прагнула не лише збагатитися за рахунок пограбування й розорення, а поставити під свою залежність князівства, включити їх у свою імперію, що управлялася нащадками Чинґісхана, та отримувати з них постійний дохід.

Наслідки навали були катастрофічними для руських князівств. Із 74 міст колишньої Київської Русі було розорено 49. 14 із них уже не відродилися, а 15 із часом перетворилися на села. У перші 50 років монгольського панування не було побудовано жодного нового міста, а домонгольського рівня кам’яного будівництва було досягнуто лише через сто років. Занепав ряд ремісничих спеціальностей, було втрачено секрети виробництва ювелірних виробів (емаль, зернь, чернь). Деякі райони знелюдніли, скоротилися посівні площі, занепала торгівля. Монголо-татарська навала також призвела до значних демографічних утрат, було знищено багато представників руської еліти.

Незважаючи на такі наслідки, навала не зупинила розвитку розорених земель. Поступово населення відродило міста і господарство. Після розгрому монголо-татарських військ на Синіх Водах у 1363 р. українські землі були звільнені від їхнього панування.

6. Утворення Золотої Орди. Монгольське панування на українських землях. Після Батиєвої навали українські землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Переяславщини потрапили під владу Золотої Орди. Початки цієї держави сягають 1242—1243 рр., коли, повернувшись із походу, Батий облаштувався в прикаспійських і причорноморських степах, де неподалік дельти річки Волга заснував столицю — місто Сарай (у перекладі — Палац). Спочатку Золота Орда була складовою частиною Монгольської імперії, що постала в результаті монгольських завоювань. Столицею імперії було місто Каракорум (на території сучасної Монголії), де перебував великий хан. У 60-ті рр. ХІІІ ст. Золота Орда звільнилася від влади каракорумських ханів.

На підкорених землях монголи вимагали, щоб народи «давали їм десяту частину від усього — як від людей, так і від майна». Крім того, монголи збирали плужне (податок із плуга), мито, подвірне (податок із двору), корм (перевезення й утримання ханських послів). Для визначення розмірів надходжень від податків і поборів на підкорених землях монголи здійснювали переписи населення і майна. Перший такий перепис відбувся в Південній Русі на зламі 1245—1246 рр. Крім того, починаючи з 50-х рр. ХІІІ ст., на територіях українських земель монголи запроваджують баскакську систему. Вона передбачала призначення баскаків (намісників) на певні території. Баскаки з воєнним загоном, об’їжджаючи свої володіння, збирали данину і здійснювали нагляд над своїми територіями. Для зміцнення влади баскаків створювалися спеціальні укріплені пункти. На землях, де монголи зберегли княжу владу, сам князь повинен був збирати данину і відправляти її в Орду. Також князь мав отримувати ярлик — дозвіл на княжіння у своїх володіннях.

До особливостей золотоординського панування можна зарахувати те, що руські землі не були безпосередньо включені до складу Золотої Орди (за деяким винятком). Також на території Русі не існувало постійно діючого адміністративного апарату завойовників. До того ж, монголи толерантно ставилися до християнства і православного духовенства.

Панування монголів на українських землях крім значних людських і матеріальних утрат мало наслідком і «знекняження» окремих земель. Так, Переяславське князівство було ліквідовано, а його землі перейшли під безпосередню владу монголо-татар. Київське князівство майже всю другу половину ХІІІ — початок ХІV ст. теж залишалося без князя. Лише на початку 30-х рр. ХІV ст. в письмових джерелах з’являються згадки про київських князів. У чернігово-сіверських землях у перші роки після навали Ольговичі ще утримували владу. Після загибелі в Орді Михайла Всеволодовича, який відмовився шанувати монгольські язичницькі ідоли, вони теж утрачають владу. Постійні набіги, зловживання баскаків та інші негаразди призвели до значного знелюднення земель Переяславщини та Чернігівщини. Поступово центр Чернігівщини перемістився до міста Брянськ, яке наприкінці ХІІІ ст. потрапило під владу смоленських князів. Нащадки Ольговичів змогли лише закріпитися в невеличких удільних князівствах, що розташовувалися у верхів’ях річки Ока. Так постали чисельні княжі «верховські» роди: Новосильські, Одоївські, Воротинські, Масальські, Мезецькі, Оболенські тощо.

С. Іванов. Баскаки.

Таким чином, монголи фактично знищили Київське, Переяславське і Чернігово-Сіверське князівства. У межах цих земель постали монголо-татарські округи — «тьми». Землі на південь від Києва стали називати Татарською землею, а згодом і Поділлям. На цих землях жило як монголо-татарське населення, так і підкорене.

Висновки. У 1237—1241 рр. руські князівства зазнали спустошливої навали монголо-татар. Руські князівства, що діяли нарізно, були приречені на загибель. Проте героїчний опір Русі підірвав завойовницький запал монголів. Оселившись у степах, монголи заснували державу Золота Орда, що стала складовою могутньої монгольської імперії. Руські князівства надовго потрапили під панування монголо-татар.

Монголо-татарська навала стала поворотним пунктом в історії руських князівств. Монгольське панування затримало і змінило їхній подальший розвиток.

Запам’ятайте дати

31 травня 1223 р.— битва на річці Калка.

1237—1241 рр.— монголо-татарська навала на Русь.

1239 р.— спустошення монголами Переяславської і Чернігівської земель.

Кінець листопада — початок грудня 1240 р.— оборона Києва.

1240—1241 рр.— спустошення монголо-татарами Київського і Галицько-Волинського князівств.

Запитання і завдання

Перевірте себе

1. Коли вперше монголи з’явилися на Русі?

2. Якими були результати битви на річці Калка?

3. Які князівства першими зазнали Батиєвої навали?

4. Коли монголи знищили Переяслав і Чернігів?

5. Розкажіть про оборону і падіння Києва.

6. Що змінили монголи в тактиці, рухаючись по землях Галичини і Волині?

7. У якому році постала Золота Орда?

Подумайте і дайте відповідь

1. Чому руські князівства зазнали поразки від монголів?

2. Якими були наслідки монголо-татарської навали?

3. Як проявлялося панування монголо-татар на землях Південно-Західної Русі?

Виконайте завдання

1. Дайте визначення понять «навала», «ярлик», «баскак», «Золота Орда».

2. Доведіть, що боротьба жителів Київського і Галицько-Волинського князівств мала героїчний характер.

3. Складіть хронологію подій монголо-татарської навали на землі Русі.

Для допитливих

1. Чи правильно вчинили кияни та жителі інших міст Русі до останнього, захищаючи свої міста? Свою відповідь аргументуйте.

2. Чим відрізнялися набіги половців від навали монголо-татар? Назвіть не менше трьох причин, які робили монголів більш небезпечними противниками.

§ 18. Галицько-Волинське князівство за князя Данила Галицького та його наступників

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь:

· коли і за яких обставин було відновлено Галицько-Волинське князівство, що було зруйновано монголо-татарською навалою;

· як складалися відносини між Галицько-Волинським князівством і Золотою Ордою;

· яку внутрішню і зовнішню політику проводив Данило Галицький;

· що зумовило поступовий занепад Галицько-Волинського князівства і припинення династії Романовичів.

Завдання на повторення

1. Коли і ким було утворене Галицько-Волинське князівство?

2. У якому році Данило Романович відновив батьківську спадщину?

3. Які наслідки мала навала Батия для Галицько-Волинського князівства?

1. Відновлення Галицько-Волинського князівства. Монголо-татарська навала хоча й завдала значної шкоди Галичині та Волині, усе ж не мала таких катастрофічних наслідків, як для Переяславщини, Київщини та Чернігівщини. Ці землі навіть не потрапили в безпосередню залежність від Орди. Міста і господарство земель швидко відновилися, проте єдність Галицько-Волинського князівства, що ледь відродилася напередодні навали, знову була порушена. Данилові Романовичу після повернення знову довелося долати опір свавільних бояр і відстоювати своє право на князівство в боротьбі із сином чернігівського князя Михайла Всеволодовича Ростиславом.

У такому скрутному становищі Данило проявив свої кращі якості державного діяча і політика. Спочатку він приборкав бояр, які підтримували Ростислава. Потім пішов і проти самого претендента на його престол, який спирався на воєнну силу Угорщини та Польщі. Вирішальна битва між противниками відбулася 17 серпня 1245 р. під Ярославом, де Данило разом зі своїм братом Васильком здобули блискучу перемогу.

Цікаві факти

Це була одна з найбільших битв на Русі в ХІІІ ст. У цій битві Данило проявив неабиякий талант полководця. Він розмістив війська так, що навмисно послабив центр своїх позицій. Це дало змогу під час бою заманити угорське військо і дружину Ростислава під фланговий удар своєї добірної кінноти. Під час бою Данило бився в самій гущі й особисто захопив хоругву командуючого угорськими військами Фільнія і порвав її. Перемога була повною. Були схоплені Фільній та командуючий польськими військами Флоріан, а також багато ворожих Данилу бояр. Лише Ростиславові вдалося втекти. Спочатку він переховувався в Польщі, а потім назавжди оселився в Угорщині.

Галицький важко озброєний вершник

Перемога під Ярославом поклала край тривалій боротьбі за відновлення єдності Галицько-Волинської держави. Данило вирішив раз і назавжди ліквідувати боярську опозицію. Було страчено чимало боярських ватажків.

2. Боротьба Данила Галицького проти монгольського панування. Зміцнивши свою владу, Данило починає об’єднувати сили руських князівств у боротьбі з монголо-татарським пануванням.

Поштовхом до організації боротьби стала вимога Батия після битви під Ярославом віддати йому Галич. Як пише галицький літописець, Данило «зажурився, що не встиг зміцнити свою землю фортецями, і подумав з братом своїм, і поїхав до Батия, говорячи: «Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам!» Перед тим як поїхати до Орди, Данило залишив Василька правителем Волині, щоб у такий спосіб зберегти самостійність хоча б Волинської землі. Прибувши до хана, Данило всупереч своїх сподівань був зустрінутий досить прихильно. Батий поважав мужніх і сповнених гідності людей. Хоча Данилові довелося визнати зверхність монгольського хана, вона виявилася досить стриманою. Князь лише мав надавати ханові допоміжні загони в його походах. Але навіть така залежність обтяжувала Данила. Як пише літописець: «О, лихіше лиха честь татарська!»

Ціною особистого приниження Данило зберіг цілісність своєї держави, не впустив татарських баскаків (намісників, збирачів данини) до своєї землі, здобув перепочинок для підготовки до збройної боротьби з Ордою.

Повернення Данила від хана спонукало правителів Угорщини, Польщі та Литви шукати з ним союзу і налагодження всіх суперечливих питань. Угорський король Бела на знак скріплення союзу навіть віддав свою доньку за сина Данила Лева. Та у своїх намірах Данило головними союзниками вбачав не сусідів на заході, а руських князів, яких обтяжувала влада монголів. Таким союзником Данила став великий князь володимиро-суздальський Андрій Ярославич, молодший брат Олександра Невського. Андрій, який вів незалежну політику від Орди, скріпив союз із Данилом, одружившись з його донькою. Однак цей союз не врятував Русь від монголо-татарського панування. В Орді пильно стежили за подіями в руських князівствах і, щоб випередити несприятливий для себе розвиток подій, завдали несподіваного удару по Володимиро-Суздальському князівству. Андрій був змушений рятуватися втечею до Швеції.

Незважаючи на втрату союзника, Данило не полишив своїх намірів звільнитися від влади Орди. Він продовжував зміцнювати свою владу і міць власної держави. Із цією метою Данило заснував окрему Галицьку метрополію, яка мала стати центром церковного життя всіх руських князівств. Митрополитом був призначений один із найближчих до князя урядників Кирило. Згодом Кирило був затверджений на цій посаді константинопольським патріархом. Проте митрополит не став опорою князю в його політиці й згодом перебрався до Володимиро-Суздальського князівства.

Значну увагу Данило приділяв побудові укріплених міст, які, за літописом, були опорою «проти безбожних татар». Для будівництва і заселення нових міст Данило запросив багато майстрів (особливо зброярів) із Європи та руських князівств: «Ішли вони день у день. І юнаки, і майстри всякі утікали (сюди) од татар — сідельники і лучники, і сагайдачники, і ковалі заліза, і міді, і срібла».

Готуючись до зіткнення з монголами, Данило реорганізував військо. Княжа важко озброєна кінна дружина була переозброєна на зразок західноєвропейських рицарів. Також була створена легка кіннота, озброєна луками і шаблями на зразок монголів. Таким чином, князь запозичив усе краще у воєнному мистецтві Заходу та Сходу.

Напередодні відкритого зіткнення Данило все ж таки вирішив спертися хоч на якихось союзників. Після тривалих переговорів було досягнуто згоди з Папою Римським Інокентієм ІV. Папа в 1253 р. закликав християн Польщі, Чехії, Моравії, Сербії та Померанії до хрестового походу проти монголів і направив Данилові королівську корону, сподіваючись підпорядкувати собі православну митрополію Галицько-Волинської держави. Данило Галицький без особливих урочистостей коронувався в Дорогочині.

Корона Данила Галицького.

Коронація Данила Галицького. Дорогочин (сучасний вид)

Коронація Данила стала важливою подією в історії України. Із цього часу Галицько-Волинське князівство було визнано окремою державою, спадкоємницею Київської Русі.

Хоча Данило особливо не покладався на допомогу Папи Римського, ці події прискорили його виступ проти Орди.

Приводом до виступу стало прагнення князя підкорити своїй владі Болохівські землі (область у верхів’ях Південного Бугу, Тетерева, Случі), що ввійшли до складу Орди після навали. У 1254—1255 рр. війська князя вторглися до Болохівської землі й підкорили її. Також була зроблена спроба підкорити своїй владі Київ.

Тим часом в Орді відбулася зміна влади. По смерті Батия новим ханом став Берке, який у відповідь на дії Данила вислав проти нього намісника Куремсу. Однак його війська не змогли здолати опір міст Володимира і Луцька. Куремса був змушений відступити в степ. Це був перший успіх руських князів у боротьбі з монголами.

Наскальна фортеця Тустань у Карпатах. Реконструкція М. Ф. Рожка. Сучасний вигляд міста її розташування.

Улітку 1258 р. хан Берке спрямував до Галицько-Волинської держави величезне військо на чолі з досвідченим полководцем Бурундаєм, який вирішив діяти шляхом залякування. Він запросив Данила і Василька на знак підтвердження своїх зобов’язань перед Ордою взяти участь у спільному поході проти Литви. Брати, не маючи реальної можливості вчинити опір, погодилися. Похід на Литву був проведений монголами з особливою жорстокістю і справив гнітюче враження на населення «Русі, Литви та Польщі». Після демонстрації сили Бурундай заявив: «Якщо Ви мої мирники (союзники), розкидайте городи свої всі». Протистояти новій навалі сил не було, а оголошений хрестовий похід так і не відбувся. На знак покори були розібрані укріплення Данилова, Стіжка, Львова, Кам’янця, Луцька, а Володимира — спалені. Лише залога Холма відмовилася коритися вимогам татар і відбила всі їхні спроби захопити місто. Розлючений Бурундай спрямував свій гнів на Польщу, де вчинив жахливе розорення.

Данило Галицький приймає послів

Бурундаєві дії завдали непоправного удару Галицько-Волинській державі й зруйнували всі плани Данила, якому довелося починати все спочатку. Однак роки і рани, отримані в боях, давали взнаки: князь часто хворів і вже не міг так дієво, як у попередні роки, утілювати в життя свої плани.

На схилі віку Данило робить кроки на зближення з Литвою, єдиною реальною силою, яка могла допомогти Галицько-Волинській державі в боротьбі з монголо-татарами. Для скріплення союзу старший син Данила Варно одружився з донькою литовського князя Міндовґа.

Однак реалізувати всі свої плани Данило Романович так і не зміг. У 1264 р. він помер. В історію Данило ввійшов під прізвиськом Галицький, оскільки вся його діяльність в основному була пов’язана з Галичиною.

Пам’ятник Данилу Галицькому (Львів).

Постать в історії

Данило Галицький був одним із найвідоміших князів, що відзначився своїми здібностями в політиці, воєнній справі, управлінні державою. В умовах ворожого оточення, не маючи достатньої опори, він зміг приборкати боярську опозицію, відновити єдність і відстояти незалежність держави, що досталася йому в спадок, а також протистояти такому могутньому ворогу, як монголо-татари. Літописець дав влучну характеристику його діяльності: «(Був) князем добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив... і братолюбством він світився був із братом своїм Васильком».

3. Лев Данилович і Володимир Василькович. Оскільки Данило управляв державою разом із братом, то після його смерті правителем Галицько-Волинської держави став Василько (1264—1270 рр.). Але володіння, що перебували під безпосереднім правлінням Данила, були розділені між трьома його синами — Левом, Мстиславом та Шварном. Лев Данилович отримав Галич і Перемишль, Мстислав — Теребовлянщину, Шварно — Белз, Холм, Дорогочин, Чорну Русь та Червенські міста. По смерті Василька Волинь успадкував його син Володимир Василькович. Проте обидві гілки Романовичів вели спільну зовнішню політику, особливо щодо Литви, Польщі та Золотої Орди.

Князь Лев І Данилович.

Серед усіх Романовичів найбільш енергійним і рішучим правителем був князь Лев (1264—1308). Він був одним із найпомітніших політиків тогочасної Східної Європи, однак не завжди діяв виважено, послідовно і в інтересах держави, через що дістав прізвисько «Шалений». Найбільш безглуздим учинком Лева, що мав далекосяжні наслідки, стало отруєння ним 1267 р. із заздрості колишнього литовського князя Войшелка, який постригся в ченці й передав литовський великокняжий престол Шварнові. Цим учинком він завдав шкоди собі, утратив можливість посісти литовський престол і зробив непевним становище Шварна.

Після смерті Шварна литовська знать повернула до влади в Литві литовську династію. Лев же підпорядкував володіння брата собі, ставши наймогутнішим серед братів.

Більшу частину свого тривалого правління Лев Данилович провів у майже безперервних війнах із сусідами: Польщею, Угорщиною, Литвою, ятвягами. Він не гребував уступати в союз із колишніми ворогами. Не зупинився перед запрошенням монголо-татар для здійснення спільних походів. Перший такий похід Лев здійснив 1275 р. У наступні роки такі походи повторювалися неодноразово. Вони супроводжувалися страшенними пограбуваннями і розореннями та викликали осуд населення.

У 1279 р. Лев утрутився в боротьбу за володіння Краківською землею (Малопольщею), де після смерті князя не залишилося наступника. Однак, не маючи підтримки серед місцевої знаті, Лев зазнав поразки. Розгніваний невдачею, він вирішив хоч щось приєднати до своїх володінь. Об’єктом зазіхань князя стала Люблінська земля, яка колись належала його батькові. Проте і тут йому не пощастило. Люблін був під його владою лише декілька років. Крім того, Лев утратив Пониззя, яке потрапило під безпосередню владу темника Ногая, який до кінця століття відігравав значну роль в історії Золотої Орди. Єдиним більш-менш серйозним успіхом князя було відвоювання в Угорщини частини Закарпаття з центром у Мукачеві.

За роки безладного князювання Лева його володіння занепали. У літописах немає жодної згадки про його діяльність із господарської розбудови своїх земель.

Повною протилежністю Лева був волинський князь Володимир Василькович (1269—1289 рр.). Своє невеличке князівство він зробив процвітаючим. Розвивалися міста, торгівля і ремесла. За сприянням князя велося широке будівництво церков, монастирів, розвивалося літописання. І не випадково, що з початку ХІV ст. центр Галицько-Волинської Русі перемістився до Володимира-Волинського.

Цікаві факти

Під 1279 р. у літописі вміщена розповідь про те, як «Прислали ятвяги своїх послів до Володимира, таке кажучи: «Пане наш князю Володимире! Приїхали ми до тебе від усіх ятвягів, сподіваючись на Бога і на твоє здоров’я. Пане, не помори нас [голодом], допоможи нам прогодуватися». Володимир прислухався до благань і послав їм жита, хоча і в його володіннях було сутужно з хлібом. Значення цієї розповіді важко переоцінити, адже близько трьох століть Русь і ятвяги воювали між собою. А тепер ятвязькі князі в тяжку хвилину звертаються по допомогу до князя тієї землі, яка найбільше потерпала від їхніх наскоків.

Герб Володимира-Волинського. XIV ст.

У тогочасному світі Володимира шанували як мудрого і справедливого правителя. У зовнішній політиці він віддавав перевагу дипломатії, але не уникав і війн, коли інакше налагодити справу було неможливо.

Свою активну діяльність Володимир змушений був поєднувати з боротьбою з тяжкою недугою, що неухильно позбавляла його неабияких сил (у молоді роки князь у двобої перемагав ведмедя чи вепра). Але, незважаючи на хворобу, князь до останнього займався державними справами.

Дата добавления: 2015-05-22