Військово-політичний союз гетьмана Петра Дорошенка з Туреччиною

Характерною рисою 15-літнього гетьманування Івана Самойловича було його прагнення створити аристократичну державу з міцною гетьманською владою.

• Шлях до здійснення своєї мети він убачав в обмеженні права козацьких низів втручатися в державні справи.
• Саме тому Самойлович припинив скликання Генеральної військової ради, а всі державні справи вирішував зі Старшинською радою.
• Формуванню аристократії сприяло започатковане Самойловичем бунчукове товариство.
• Самойлович обстоював старшинські інтереси, сприяв розширенню старшинського землеволодіння.
• Усупереч намаганням старшини й Конотопським статям, для забезпечення порядку в Гетьманщині він утримував наймане (компанійське та сердюцьке) військо, а з часом сформував ще кілька охочих полків.
• Як і деякі його попередники, прагнув закріпити спадковість гетьманської влади. Гетьман дбав про своїх синів, яким надавав найвпливовіші посади в гетьманському уряді та великі маєтності.
• Самойлович рішуче протидіяв спробам запорожців діяти цілком самостійно, намагався прилучити під свою булаву Правобережну Україну, не випускав з-під уваги й західноукраїнські землі.

Яскравою рисою гетьманування Івана Самойловича, в умовах відносної стабілізації життя на Лівобережній Україні, стало пожвавлення занепалого під час Руїни культурного життя.

• Найбільші зрушення цього періоду сталися в архітектурі та будівництві. Фундаторами соборів і церков були гетьман, старшини, заможні міщани. Зокрема,

• Самойлович був фундатором Троїцького собору Густинського монастиря під Прилуками, збудованого у 1674-1676 рр.
• Визначними пам’ятками тих часів стала мурована церква Іоанна Предтечі в Стародубі, трапезна Троїцького монастиря в Чернігові (1677-1679 рр.).
• У 1679 р. розпочалося будівництво Троїцького обору в Чернігові, а 1682 р. - спорудження під керівництвом Й.Баптиста Преображенського собору Мгарського монастиря біля Лубен (обидва собори остаточно добудовані за гетьманування Мазепи).

У зовнішній політиці Самойлович орієнтувався на Москву й вороже ставився до Польщі й Туреччини, був противником московсько-польської згоди на основі поділу України.

Водночас прагнув порозуміння Московської держави й Гетьманщини з Туреччиною і Кримом.

• Тим часом на Правобережжі життя не ставало спокійнішим. Втративши гетьманство на Лівобережжі, Дорошенко вдався до рішучих дій.
• До цього його спонукали також послаблення впливу на Правобережній Україні та боротьба за гетьманську булаву із Суховієм.
• Загроза з боку Польщі й Криму підштовхнула його до тіснішого зв’язку з Туреччиною.
• Саме за допомогою Туреччини він сподівався відкинути умови Андрусівського договору й подолати зазіхання Речі Посполитої, а потім об'єднати Правобережжя з Лівобережжям в одну козацьку державу.
• У березні 1669 р. гетьман скликав під Корсунем Старшинську раду. Окрім представників правобережних полків, у ній взяли участь козаки Лівобережжя й Запорожжя. Рада ухвалила прийняти турецький протекторат, але присягнути відмовилася.
• Однак не все козацтво й не всі селяни Правобережжя підтримали таку угоду. Рішення старшини засудили й запорозькі козаки. Противники Дорошенка поширювали чутки, що він "запродав Україну в турецьке ярмо".

Дата добавления: 2015-05-22