ПОСТАТІ. Усунення Розумовського від влади

РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIII ст.

Усунення Розумовського від влади. Ліквідація гетьманства

• Про дії Розумовського, спрямовані на зміцнення гетьманської влади, стало відомо в Петербурзі. З особливим обуренням нова імператриця Катерина ІІ сприйняла звістку про бажання старшини зробити гетьманство спадковим.
• Кирила Розумовського негайно викликали до Петербурга. Вимога Катерини ІІ була категоричною - зректися гетьманської булави. Протягом 10 місяців український гетьман, використовуючи свої зв'язки при дворі, намагався якось залагодити справу. Та імператриця залишалася непохитною, адже не особа Кирила Розумовського була причиною ліквідації гетьманства. То був закономірний захід імперського уряду, який прагнув остаточної ліквідації Української держави - Гетьманщини.

Отож у жовтні 1764 р. Кирило Розумовський змушений був скласти гетьманські повноваження.

• Імператорським маніфестом від 10 листопада та указом Сенату від 17 листопада 1764 р. Кирила Розумовського позбавили гетьманства. Натомість для управління Лівобережною Україною та Запорожжям було створено Малоросійську колегію на чолі з її президентом і генерал-губернатором графом Петром Рум'янцевим.

Лазар Баранович (бл. 1620-1693) - визначний український церковно-освітній, політичний діяч. Навчався, а згодом викладав у Києво-Могилянській академії; у 1650-1657 рр. - її ректор. З 1657 р. чернігівський архієпископ та виконуючий обов'язки Київського митрополита. Прихильник незалежності Української православної церкви від Московського патріарха.

Данило Туптало (Димитрій Ростовський; 1651-1709) - український письменник-енциклопедист та церковно-освітній діяч. Народився на Київщині в сім'ї козацького сотника. 1669 р. висвятився під іменем Димитрій; з 1679 р. - ігумен монастирів в Україні.; з 1702 - митрополит ростовський. Канонізований.

Феофан Прокопович (1681-1736) - український вчений-енциклопедист, громадський та церковний діяч. Залишив багату та різноманітну наукову та літературну спадщину. Писав вірші латиною, польською, українською мовами, історичні твори, проповіді, філософські й політичні трактати, підручники тощо. Освіту Феофан Прокопович здобув у Києві (закінчив Києво-Могилянську академію) та в Римі. Професор, згодом ректор Києво-Могилянської академії. Проте змушений був залишити Україну: 1716 р. за царським наказом поїхав до Петербурга. Став одним із найближчих радників царя з питань церковної реформи (допоміг ліквідувати патріархію і створити підконтрольний царю Синод) та державної політики. З 1718 р. - єпископ псковський, з 1721 р. - віце-президент Синоду (президент - С.Яворський), з 1724 р. - архієпископ новгородський.

Стефан Яворський (1658-1722) - визначний український церковно-політичний діяч, філософ, письменник. Навчався в Києво-Могилянській колегії, у Львові, Любліні, Познані та Вільні. За наказом Петра І Яворського було переведено до Росії, де він став митрополитом рязанським та муромським, а згодом екзархом і блюстителем всеросійського патріаршого престолу. З 1721 р. був президентом Синоду та протектором Слов'яно-греко-латинської академії.

Самійло Величко (1670-1728) - український літописець. Навчався у Києво-Могилянській академії. Служив канцеляристом у Василя Кочубея, а у 1705-1708 рр. - у Генеральній канцелярії. Наприкінці 1708 р. потрапив до в'язниці під час репресій Петра проти прибічників І.Мазепи. Після звільнення у 1715 р. оселився в с. Жуках на Полтавщині, де протягом 1715-1720 рр. було написано ґрунтовний твір з історії України 1648-1700 рр.

Іван Щирський (? - 1714) - видатний український гравер і маляр. До 1683 р. працював у Вільно, пізніше - у Чернігові та Києві. У Любечі на Чернігівщині відновив монастир Св. Антонія Печерського (з 1697 р. - архімандрит цього монастиря), 1711 р. збудував за підтримки І.Мазепи церкву Св. Онуфрія. У 1707-1709 рр. викладав поетику в Чернігівському колегіумі.

Дата добавления: 2015-05-22