Запитання і завдання. 1. Із якою державою воювало Велике князівство Литовське з 1561 р.?

1. Із якою державою воювало Велике князівство Литовське з 1561 р.? 2. Якою була позиція українських князів щодо можливого об’єднання Польщі й Литви? 3. Що таке федеративна держава? 4. Коли було укладено Люблінську унію? 5. Які українські землі, за Люблінською унією, перейшли під польську владу? 6. Назвіть воєводства, утворені польською владою на українських землях.

7. Якими були передумови укладення Люблінської унії? 8. Визначте основні відмінності в позиції польської, литовської та української сторін щодо об’єднання Польщі та Литви. 9. Як було укладено Люблінську унію? 10. Схарактеризуйте адміністративно політичний устрій українських земель у складі Речі Посполитої.

11. Визначте за картою назви й центри воєводств, створених польською владою на українських землях, отриманих за Люблінською унією. 12. Складіть таблицю «Наслідки Люблінської унії для українських земель».

Позитивні наслідки	Негативні наслідки

13. Польський король Сиґізмунд ІІ Август у виданому 6 червня 1569 р. привілеї про повернення до складу Польщі Київщини наголошував: «Київ був і залишається головою і головним містом Руської землі, а вся Руська земля з давніх часів, починаючи від предків наших королів польських, була приєднана разом з іншими першими частинами (Підляшшям, Волинню і Брацлавщиною — авт.) до Польської корони». Чи поділяєте ви висловлену точку зору? Наведіть факти, які підтверджують вашу думку.

§ 3—4. Церковне життя другої половини XVI ст.

1. Яким було становище православної церкви на українських землях у складі Польського королівства й Великого князівства Литовського у другій половині XIV—XV ст.? 2. Коли єдина для східнослов’янських земель Київська митрополія розділилася на Московську й Київську?

1. Становище православної церкви. XVI ст. дослідники називають темною епохою в історії української православної церкви. У цей період церковне життя на теренах України розвивалося під іноземною й іновірною польсько-литовською владою. І хоча проголошувалося терпиме ставлення до православ’я, забезпечення прав і привілеїв православної церкви, існували істотні причини, які викликали глибоку кризу церковного життя, деморалізували й дезорганізували його. Водночас саме в цей період розвинулися такі характерні особливості українського православ’я, як активна участь у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, змушених протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам.

Негативно впливало на становище православної церкви існуюче в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському право патронату або «право подавання». Відповідно до нього, питання призначення на митрополичу і єпископську кафедри залежало від великого князя литовського та польського короля. Після Люблінської унії ситуація погіршилася. Польські королі за правом патронату стали, «подаючи хліби духовні й роздаючи столиці духовні», призначати на посади єпископів і архімандритів (настоятелів монастирів) за гроші. Фактично посаду отримував той, хто більше за неї заплатив. Королі надавали посади в православній церкві світським особам (шляхті, військовим) за борги держави цим людям, різноманітні вислуги, на прохання наближених до королівського двору осіб тощо.

Правом патронату щодо православних церков і монастирів користувалися на приватних землях магнати та шляхта. Воно полягало у праві власності на засновані ними церкви й монастирі у своїх маєтках, селах та містах. Священики в таких парафіях не обиралися простим людом, а призначалися патронами шляхтичами за «правом подавання». Завдяки цьому життя церковної громади залежало від віросповідування власника маєтку або міста та його ставлення до православ’я. Магнати і шляхта розпоряджалися церквами й монастирями на підставі права власності: закладали, міняли, продавали, здавали в оренду, віддавали як посаг тощо.

Польська влада надала православній церкві набагато менше прав порівняно з католицькою. Православних єпископів не допускали, на відміну від католицьких, до участі в роботі сенату — верхньої палати сейму. Православне духівництво, на відміну від католицького, повинно було сплачувати податки. Хоча з 1573 р. польські королі зобов’язалися дотримуватися політики релігійної віротерпимості, фактично польська влада й католицьке духівництво негативно ставилися до православ’я, вбачаючи в ньому перешкоду для просування католицизму на Схід.

2. Реформаційні та контрреформаційні рухи в Україні. У XVI ст. Європу охопила Реформація — церковно-релігійні й суспільно-політичні течії, спрямовані проти католицької церкви. Із поширенням у Європі реформаційних ідей пов’язане пробудження національної свідомості, розвиток культури окремих народів та виникнення протестантизму.

Дата добавления: 2015-05-22