Результати індустріалізації УРСР 1920-1930-х років

Реконструйовані підприємства.В ході «сталінської індустріалізації» в Україні були капітально реконструйовані вже існуючі підприємства, засновані в кінці XIX — на початку XX століть.

План

План

План

План

План

План

1. Соціально – економічний розвиток західноукраїнських земель в пореформенний час.

2. Становище робітників і селян. Селянський та робітничий рух.

3. Український народовський рух між москвофілами і польським національним рухом.

4. Створення перших політичних партій: умови і перспективи.

Методичні рекомендації до теми

Вивчення цієї теми варто розпочати із детального аналізу впливу політичних та економічних реформ в Австрійській імперії на розвиток українських земель. Слід зауважити, що реформи були спричинені революцією 1848 – 1849 рр. та невдалими війнами в Італії і проти Прусії, а також потужним національним рухом, і призвели до утворення Австро – Угорщини.

Розкриваючи питання становища народних мас, треба наголосити на тому, що Західна Україна продовжувала бути сировинно – аграрним придатком центральних провінцій Австро – Угорської імперії, що значною мірою впливало на погіршення становища народу та посилення його антифеодальної боротьби.

Продовжуючи розгляд теми, слід обґрунтувати причини перенесення центру українського національного руху на західноукраїнські землі. Показати, що народовству довелося там стверджуватися в досить жорсткій ідеологічній та практичній конкуренції між москвофільством і польським національним рухами. Закцентувати увагу на зв’язках національного руху Галичини і Наддніпрянщини, на специфіці відносин між його представниками у Галичині, Буковині та Закарпатті.

Необхідно висвітлити діяльність “Просвіти”, утворення та поступову еволюцію Літературного товариства імені Т.Шевченка в Наукове товариство, а також парламентський досвід боротьби москвофілів і народовців. Обґрунтувати, що створення перших політичних партій стало закономірним фіналом багатогранних процесів становлення, розвитку і укріплення українських національних сил.

Література

1. Боротьба трудящих Північної Буковини проти соціального і національного гноблення в другій половині Х1Х ст. – на початку ХХ ст. – Ужгород, 1979.

2. Під колоніальним гнітом. Північна Буковина в другій половині Х1Х – на початку ХХ ст. Документи і матеріали. – Ужгород, 1986.

3. Робітничий рух на Україні (1861-1884) – Збірник документів і матеріалів. – К., 1986.

4. Робітничий рух на Україні (1885-1894) – Збірник документів і матеріалів. – К., 1990.

5. Українські політичні партії кінця ХІХ – початку ХХ ст. Програмові і довідкові матеріали. Упорядник В.Ф.Шевченко. – К.,1993.

6. Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно – політичному житті Галичини// Зап. НТШ. – Львів, 1991. – Т.222.

7. Дюрович Любомир. Галичина і культурні ізголоси Європи // КС. – 2001. – № 5.

8. Історичні передумови возз’єднання українських земель. Збірник статей. – К., 1989.

9. Капплер А. Національний рух у Росії та Галичині: спроба порівняння // Україна: культурна спадщини, національна свідомість. – Вип.1.

10. Ковальчак Г.І. Економічний розвиток західноукраїнських земель. – К., 1988

11. Кондратюк К. Нариси історії українського національно – визвольного руху ХІХ ст. – Тернопіль, 1993.

12. Кравець М.М. Селянство Галичини і Північної Буковини у другій половині Х1Х ст. – Львів, 1964.

13. Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно – політичного руху (ХІХ – 1939 р.). – Івано – Франківськ, 1993.

14. Чорновол І. Поляки й українці в політиці Австро – Угорщини в другій

половині 80-х років ХІХ ст.// Українська спадщина, національна

свідомість, державність. Зб. наук. праць. – Львів, 1995.

15.Янишин Б Народовці на рубежі 70-80-х років ХІХ ст.: утворення нової

моделі політичної культури // УІЖ. – 2001. - № 6.

Тема 11. Зміни в соціальній та національній структурі української нації другої половини ХІХ ст. (3 години)

1. Народонаселення українських земель наприкінці Х1Х ст.

2. Еміграція українців в межах Російської імперії.

3. Еміграція українців в США, Канаду, Аргентину та Бразилію.

Література

1. Наулко В.І. Етнічний склад населення Української РСР. – К., 1965.

2. Литвинов П.П. Переселення українців-сектантів до Середньої Азії наприкінці Х1Х – на початку ХХ ст. //УІЖ. – 1996. - №2.

3. Сергійчук В. Українці в імперії. – К., 1992.

4. Стрелко А.А. Славянское население в странах Латинской Америки. – К., 1980.

5. Тихонов В.П. Переселения в России во второй половине Х1Х в. – М., 1972.

6. Шлепаков А.М. Українська трудова еміграція в США і Канаді (кінець Х1Х – початок ХХ ст.). – К., 1960.

7. Українські канадці в історичних зв’язках із землею батьків. – К., 1990.

7. ТЕМИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ.

Тема 1. Україна у французько-російській війні 1812 р. (2 години)

1. Україна в планах Наполеона. Бойові дії на українських землях.

2. Формування козачого і земського ополчення. Створення “кордонного ланцюга”.

3. Участь українців у воєнних діях російської армії, партизанських загонів.

4. Матеріальне забезпечення російської армії, спорудження бойових укріплень та інші форми участі українського народу у війні 1812 р.

5. Наслідки війни 1812 р. для України.

Методичні рекомендації до теми

Починаючи розгляд даної теми, слід охарактеризувати міжнародне становище кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст., підготовку Наполеона до війни, його плани щодо України, яку він розглядав як осередок антиросійського національного руху, а також буферну зону між Західною Європою і Росією. Для досягнення своєї мети він сподівався використати Задунайську Січ, козаків якої намагався залучити на свій бік.

Неоднозначним було ставлення Наполеона і в самій Україні. Важливим в цьому контексті є питання про ставлення української еліти до приходу Наполеона, її розкол на “автономістів” (В. Лукашевич, Мачуговський, В.Капніст) і “консерваторів” (С.Кочубей, І.Котляревський, І.Кованько).

Важливу роль у боротьбі з загарбниками відіграв і український народ. Почався масовий вступ до народного ополчення та козацьких полків (близько 70 тис. чоловік), добровільні пожертви для російської армії, підготовка оборонних укріплень, участь у партизанському русі (загони Ф.Потапова (Самуся), Є.Четвертака та ін.), забезпечення російської армії продовольством та фуражем тощо.

Підводячи підсумки, слід показати, як війна між Французькою та Російською імперіями сприяли частковій зміні соціальної психології українського народу, що виявилось в розумінні ним безпідставності сподівань про можливе відновлення царським урядом автономних прав Україні й поверненню старшині, козацтву й міщанству скасованих прав і привілеїв. Важливо показати й те, як в ході війни та після неї серед української інтелігенції зароджується ідея необхідності боротьби за зміну існуючих порядків.

Література:

1. Хрестоматія з історії Української РСР. – К., 1959. – Т. 1. – С. 580-586.

2. Народное ополчение в Отечественной войне 1812 г. Сборник документов. – М., 1962.

3. Український народ у Вітчизняній війні 1812 р. Збірник документів. – К., 1946.

4. Історія Української РСР. – К., 1978. – Т.3. – С. 35-56.

5. Абалижен Б.С., Дунаевский В.А. Новое в изучении Отечественной войны 1812 г. – М., 1983.

6. Абаліхін Б.С. Український народ у Вітчизняній війні 1812 р. – К., 1962

7. Абалихин Б.С. Отечественная война 1812 г. и украинское козачество. //Українське козацтво – Вип. П.-К., 1993.

8. Абалихин Б.С. Отечественная война 1812 г на Юго-Западе России. – Волгоград, 1987.

9. Захарчук О. Україна в планах Наполеона Бонапарта. //Київська старовина. – 1995. - № 3. - С.73-77.

10. Стрелецький В.І. Участь українського народу у Вітчизняній війні 1812 року. – К., 1953

11. Троицкий Н.А. Великий год России. – М., 1988.

12. Троицкий Н.А. Отечественная война 1812 года. История темы. – Саратов, 1991.

13. Україна у завойовницьких планах Наполеона і французькій політиці Х1Х ст. // Світ про Україну. – 1993. – 31 березня.

14. Україна на сторінках французького журналу у Х1Х ст. //Світ про Україну. – 1993. – 7 липня.

Тема 2. Українське національне відродження у першій половині ХІХ ст. (3 години)

1. Становлення українознавства як науки.

2. Перші мовознавчі дослідження. Дискусія про українську мову в 30-40-х роках.

3. Популяризація історичного минулого України у творах російських і українських літераторів.

4. Становлення української історичної науки. Формування наукових центрів.

Методичні рекомендації до теми

При розгляді теми слід закцентувати увагу на тому, що історична заслуга у відновленні національної свідомості народу належить українській інтелігенції, в результаті діяльності якої зявилися твори з вітчизняної історії, етнографії, географії, відбувається оформлення української мови як самобутньої і самодостатньої, а не діалекту російської, як це намагалися довести представники російської правлячої верхівки. Характеризуючи процес становлення українознавства, проаналізувати діяльність вчених-мовознавців О.Павловського, І.Срезневського та ін., які заклали основи наукового опису української мови і стали показовою прикметою відродження національної культури. Окремого вивчення заслуговують питання про роль Харківського, а пізніше Київського університетів, як центрів науки та національного відродження.

Перша половина ХІХ ст. – час становлення української історичної науки. Історичні знання про минуле України найбільше сприяли поширенню масової національної свідомості, знайомили з традиціями масової боротьби за національну незалежність. Охарактеризувати перші узагальнюючі праці про Україну, особливу увагу приділивши райпопулярнішому на той час історико-публіцичтичному трору “історія Русів”.

Література

1. Волинський П.К. Іван Котляревський. Життя і творчість. – К., 1969.

2. Горленко В.Ф. Становление украинской этнографии конца ХVІІІ – первой половиныХІХ ст.

3. Іванова Л.Г. Роль інтелігенції України у формуванні етно-соціальної свідомості у 30-40-і роки ХІХ ст.// УІЖ. – 1991. - № 8.

4. Косачевская Е.М. Н.А.Маркевич (1804-1869). – Ленинград, 1987.

5. Марченко М.І. Українська історіографія. – К., 1959.

6. Мельник Л.Г. Утвердження ідеї українського національного самовизначення. – К., 1992.

7. Нариси з історії українського національного руху. – К., 1994.

8. Сарбей В.Г., Крючков А.В. І.І.Срезневський – історик України. До 175-річчя з дня народження// УІЖ. – 1987. - № 6.

9. Славяноведение в дореволюционной России. – М., 1980.

10. Тарасенко О. Становлення та розвиток історичної освіти і науки в Київському університеті. – К.,1995.

11. Шип Н.А. Интеллигенция на Украине (ХІХ ст.). Историко – социологический почерк. – К.,1991.

12. Шпорлюк Р. Українське національне відродження у контексті європейської історії кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття// Слово. – 1991. - №4 (26).

Тема 3. Україна в Кримській війні 1853-1856 рр. (3 години)

1. Місце і роль України в європейсьцій політиці середини ХІХ ст.

2. Передумови Кримської війни.

3. Перебіг воєнних дій на території Криму.

4. Соціально-економічні наслідки війни для України.

Методичні рекомендації до теми

Починаючи розгляд теми, необхідно акцкнтувати увагу на тому факті, що Україна у середині ХІХ ст., як і в попередні роки, була знову втягнута у воєнний конфлікт російської держави з іншими країнами, дати характеристику дипломатичним відносинам між Росією і провідними країнами Європи, визначити причини та привід війни.

Характеристику воєнних дій на території України слід розпочати з оборони Одеси, після чого розглянути 349-денну героїчну оборону Севастополя, під час якої відзначилися не лише видатні воєначальники, а й прості захисники міста. В той же час Україна була найближчим тилом російської армії. На війну пішло бегато рекрутів та ополченців. Населення пожертвувало значні суми на потреби війни. Промисловість України працювала на забезпечення потреб російської армії. Селяни Півдня України здійснювали гужові перевезення військового спорядження, провіанту, фуражу до Криму, а звідти вивозили поранених і хворих. В південних містах були розташовані шпиталі і лазарети.

Героїзм народних мас не зміг компенсувати військово-технічної та економічної відсталості Росії, яка змушена була капітулювати. Завершуючи розгляд теми, потрібно розкрити умови Паризького мирного договору та соціально-економічні наслідки війни, зокрема, занепад дрібних селянських господарств, погіршення становища народних мас, збагачення постачальників і інтендантів, посилення корупції та масового невдоволення. Поразка Росії в Кримській війні стала однією з причин відміни кріпацтва.

Література

1. Бестужев И.В. Крымская война 1853-1856 гг. – М., 1956.

2. Горев Л. Война 1853-1856 гг. И оборона Севастополя. – М., 1955.

3. Сарбей В.Г. Кримська війна і Україна// Історія України. – 2000. - № 23 (вересень).

4. Семин В.Г. Оборона Севастополя 1854-1855. – М., 1962.

5. Тарле Е.В. Крымская война. В 2-х т. – М.-Л., 1950

Тема 4. Політична діяльність таємних організацій, гуртків і груп в Україні другої половини ХІХ ст. (3 години)

1. Харківсько-Київське таємне товариство 1856-1860 рр.

2. Народницький рух 1871-1878 рр.

3. Рух народників у 1879-1889 рр. Зв’язки з громадівськими організаціями.

4. Поширення марксизму і зародження соціал-демократизму.

Методичні рекомендації до теми

Поразка Росії у Кримській війні сприяла пожвавленню суспільно – політичного руху, рушійною силою якого стала українська інтелігенція. Аналізуючи діяльність Харківсько – Київського таємного товариства, слід звернути увагу на його основні завдання: повалення самодержавства, скасування кріпацтва, встановлення республіканського або конституційно – монархічного ладу шляхом агітації та пропаганди своїх ідей серед різних верств українського населення. Учасники товариства були і першими засновниками недільних шкіл в Україні.

В 60-х роках ХІХ ст. формується загальноросійський революційний рух, в якому брали участь представники різночинної інтелігенції – народники. Необхідно показати, що народництво в Наддніпрянській Україні утверджується під впливом українського національного відродження і російського визвольного руху. Зіставити спільні й специфічні риси українського народолюбства та російського народництва, довести, що обидва напрями в Україні розвивалися самостійно, перебуваючи в тісному взаємозв’язку. Обґрунтувати, що ідея національно – культурного відродження України посідала центральне місце в світогляді українського народництва, а його політичні погляди характеризувались реалізмом, прагматизмом та поміркованістю. Для російського народництва пріоритетною стала ідея соціально – революційного визволення народу. Що унеможливлювало їх об’єднання. Розглянути запропоновану українськими істориками періодизацію народництва в Україні та дати характеристику цих періодів.

Соціал – демократична інтелігенція в Україні, засвоївши соціалістичне вчення Карла Маркса, намагалася донести його основні ідеї до свідомості якомога більшої кількості представників робітничого класу. Висвітлити ідейні засади перших марксистських і соціал – демократичних організацій в Україні, їх соціальний і національний склад. місце в загальному антидержавному русі.

Література

1. Революционное народничество. – М. 1965.

2. Волк С.С. Народная воля. 1879-1882. – М-Л., 1966.

3. Дмитренко В.С. Соціалістична думка на Україні в 70-х – на початку 80-х років Х1Х ст. – К., 1974.

4. Жученко В.С. Соціально-економічна програма революційного народництва на Україні. – К., 1969.

5. Интерберг Б.С. Движение революционного народничества: народнические кружки и «хождение в народ» в 70-х годах Х1Х в. – М., 1965.

6. Левин Ш.М. Общественное движение в России в 60-х – 70-х гг. Х1Х в. – М., 1958.

7. Марахов Г.И. Социально-политическая борьба на Украине в 50-60 гг. Х1Х века. – К., 1981.

8. Пашук А.І. Проблеми суспільного розвитку в ідеології революційного демократизму (П пол. Х1Х ст. – поч. ХХ ст.) – Львів, 1982.

9. Революционное народничество 70-х гг. Х1Х в: Сб. док. и мат. В 2-х тт. – М-Л.: 1965.

10. Рудько М.П. Революційні народники на Україні (70-ті рр. Х1Х ст.)- К., 1973.

11. Світленко С.І. Народництво в Україні: сучасний погляд на проблему //УІЖ. – 1997. - № 3-4.

12. Його ж. Народництво в Україні 60-80-х років Х1Х ст: теоретичні проблеми джерелознавства та історії. – Дніпропетровськ, 1999.

13. Його ж. Народництво в Україні 60-80-х років Х1Х ст: аналіз публікацій документальних джерел. - Дніпропетровськ, 1995.

14. Його ж. Революционно-народническое движение 70-х годов Х1Х века на Украине в воспоминаниях современников. – Днепропетровск, 1990.

15. Снижко Т.Г. Русское народничество и польское общественное движение 1865-1882 гг. – М., 1966.

8. ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

1.Родини Яхненків і Семеренків в житті України 1 пол. Х1Х ст.

2.Розвиток української національної ідеї в 1 пол. Х1Х ст.

3. Масонський рух в Україні в 1 пол. Х1Х ст.

4.Декабристи і наш край.

5.Військові поселення Єлисаветградщини.

6.Особливості декабристського руху в Україні.

7.Повстання Чернігівського полку

8.Вплив української тематики на формування ідеології декабристського руху.

9. Чумацький промисел в Україні.

10. Твори Т.Шевченка як дзеркало його ідеології.

11. Українська культура 1 пол. Х1Х ст.: між російським і польським впливом.

12. Літературна творчість та суспільні погляди І.Котляревського.

13. М.Гоголь: російськомовний письменник з українською душею.

14. Перші мовознавчі дослідження в Україні. Дискусія про українську мову 30-40-х рр. Х1Х ст.

15. Становлення українознавства як науки. Формування наукових центрів українознавства в 1 пол. Х1Х ст.

16. Популяризація історичного минулого в творах російських і українських літераторів в 1 пол. Х1Х ст.

17. Наукові та суспільно-політичні погляди М.Костомарова.

18. Наукові та суспільно-політичні погляди П.Куліша.

19. Ставлення В.Белінського до Т.Шевченка, П.Куліша та української мови

20. Наш край в 1 пол. Х1Х ст.

21. Російсько-турецька війна поч. Х1Х ст. та участь у ній українських козаків.

22. Україна в планах Наполеона.

23. Русинство та його витоки: проблеми, судження.

24. Інвентарна реформа та її реалізація на Правобережній Україні.

25. Заснування Київського університету.

26. Заборона греко-католицької церкви на Правобережжі.

27. Вихідці з України – герої війни 1812 р.

28. Народний герой Лук’ян Кобилиця

29. Українські історики 1 пол. Х1Х ст.

30. Культурний розвиток західноукраїнських земель 1 пол. Х1Х ст.

31. Українське козацтво після зруйнування Запорізької Січі.

32. Роль греко-католицького духовенства в національно-духовному піднесенні на західноукраїнських землях.

33. Антиукраїнська політика Росії в галузі культури в середині-ІІ пол. ХІХ ст.

34. Заснування і діяльність культурно-овсітнього товариства “Просвіта”.

35. Культурне життя Єлисаветградщини другої половини ХІХ ст.

36. В.Антонович – історіограф українського козацтва.

37. Русинство та його витоки: проблеми, судження.

38. Роль іноземного капіталу в розвитку Донецького і Криворізького басейнів.

39. Наш край після скасування кріпосного права: економічний розвиток.

40. Розвиток капіталізму в сільському господарстві України П пол. Х1Х ст.

41. Національно-культурні утиски українців в царській Росії 60-80-х рр. Х1Х ст.

42. Викупні платежі селян за землю.

43. Еміграційні процеси в Наддніпрянській Україні кінця Х1Х – поч. ХХ ст.

44. Переселенський рух на західноукраїнських землях кінця Х1Х – поч. ХХ ст.

9. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – Харків, 1990.

2. Борисенко В.Й. Курс української історії. – К..1996, 1998.

3. Верига В. Нариси з історії України (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.). – Львів, 1996.

4. Грицак Я. Нарис історії України. Формування української модерної нації ХІХ – ХХ ст. – К.,1996.

5. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. – Львів, 1990.

6. Його ж. Очерки истории украинского народа. – К.,1991.

7. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – В 2-х т. – Львів, 1991.

8. Ефименко А.Я. История украинского народа. – К.,1990.

9. Історія Української РСР. У 8-ми т., 10 кн. – К., 1977 – 1985. – Т.3.

10. Історія України в особах (ХІХ – ХХ ст.). – К., 1995.

11. Історія України (під заг. редак. В. Смолія). – К., 1997.

12. Історія селянства Української РСР. – К., 1967. – Т.1.

13. Історія робітничого класу Української РСР. – К.

14. Історія міст і сіл Української РСР. В 25-ти т.

15. Крип’якевич І.П. Історія України. – Львів, 1990.

16. Лановик В. та ін. Україна і світ (економічна історія України у світовому контексті). – К., 1997.

17. Його ж. Історія господарства: Україна і світ. – К.,1995.

18. Панченко П.П., Славов В.П., Шмарчук В.А. Аграрна історія України. – К.,1996.

19. Полонська – Василенко Н.В. Історія України. – К.,1991.

20. Проблеми історії України ХІХ – поч. ХХ ст.: Зб. наукових праць відділу історії України ХІХ – поч. ХХ ст. Інституту Історії України НАН України. – К., 2000 –2005.

21. Реєнт О.П. Україна в імперську добу (кінець ХVІІІ – поч. ХХ ст.). – К., 2003.

22. Рибалка І. Історія України. Частина 2. Від початку ХІХ ст. до лютого 1917 року. – Харків, 1997.

23. Сарбей В.Г. Національне відродження України. Україна крізь віки. – Т.9. – К.,1999.

24. Субтельний О. Історія України. – К.,1991.

25. Українська культура. – К.,1993.

10. ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ

1. Восстание декабристов: Материалы по истории восстания декабристов. – М. – Л., 1929. – Т.6.

2. Зародження робітничого класу на Україні. Середина ХVІІІст. – 1961 р. Зб. док. і мат. – К.,1982.

3. Історія Русів. – К., 1991.

4. Кирило – Мефодіївське товариство: У 3-х т. – К.,1990.

5. Мемуары декабристов. Южное общество. – М.,1982.

6. Отмена крепостного права на Украине. Сб. документов и материалов. – К.,1961.

7. Русалка Дністровая: Документи і матеріали. – М.,1989.

8. Селянський рух на Україні. Зб. документів і матеріалів. 1826 – 1849. – К.,1985.; 1850 – 1861. – К.,1988.

9. Робітничий рух на Україні: Становище та боротьба робітничого класу. 1861 – 1884. – К., 1986.

10. Робітничий рух на Україні (1885 – 1894): Зб. док. і мат. – К.,1990.

11. Хрестоматія з історії Української РСР. – Т.1. – К.,1959; Т.2. – К., 1961.

11. ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ХІХ СТ.

1. Історіографія історії України Х1Х ст.

2. Українські землі та європейська дипломатія кінця ХVІІІ - першої половини ХІХ ст.

3. Українські землі в першій половині Х1Х ст.: політико-адміністративний устрій, територія і населення.

4. Сільськогосподарське виробництво і характер відносин в Україні першої половини Х1Х ст.

5. Зміни в соціальній структурі селянства України першої половини Х1Х ст.

6. Розвиток промисловості та формування нових виробничих відносин на українських землях першої половини Х1Х ст.

7. Розвиток міст, як центрів виробництва і торгівлі на Україні в першій половині Х1Х ст.

8. Подальше формування промислової буржуазії та робітництва України в першій половині Х1Х ст.

9. Формування національної інтелігенції України в першій половині Х1Х ст.

10. Загострення соціальних суперечностей в українському суспільстві в першій половині Х1Х ст.

11. Україна у російсько-французькій війні 1812 р.

12. Формування та етапи становлення української національної свідомості кінця ХУШ – початку ХХ ст.

13. Опозиційність масонських лож в Україні першої чверті Х1Х ст.

14. Утворення, склад, програмні документи та діяльність декабристських організацій на українських землях у 1815-1825 рр.

15. Виступ Чернігівського полку (29 грудня 1825 р. – 3 січня 1826 р.) і поразка повстання. Значення декабристського руху для України.

16. Політичний гурток у Харкові й політизоване вільнодумство в Ніжинській гімназії у 20-30-х рр. Х1Х ст.

17. Польський визвольний рух 1830-1831 рр. і Україна. Діяльність таємної організації “Співдружність польського народу” на Правобережжі.

18. Реформи в Австрійській імперії кінця ХУШ ст. та їх значення для українських земель.

19. Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель першої половини Х1Х ст.

20. Початок національного відродження на західноукраїнських землях у першій половині Х1Х ст.

21. Політизація західноукраїнського національно-визвольного руху під час революції 1848 р.

22. Селянський рух на західноукраїнських землях під час революції 1848 р. і скасування панщини.

23. Створення, склад і програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства.

24. Політична діяльність Кирило-Мефодіївців. Значення товариства для українського національно-визвольного руху.

25. Політика російського та австрійського урядів щодо української культури в першій половині Х1Х ст.

26. Розвиток науки в Україні першої половини Х1Х ст.

27. Стан освіти в Україні першої половини Х1Х ст.

28. Українська література першої половини Х1Х ст. І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, П.Гулак-Артемовський, Є.Гребінка.

29. Театр, музика, архітектура і мистецтво України першої половини Х1Х ст.

30. Т.Шевченко в українському національно-визвольному русі.

31. Наукові та суспільно-політичні погляди М.Костомарова.

32. Наукові та суспільно-політичні погляди П.Куліша.

33. Харківсько-Київське таємне товариство 1856-1860 рр.

34. Україна в Кримській війні 1853-1856 р.

35. Піднесення антикріпосницького і суспільно-політичного рухів в Україні внаслідок воєнної поразки царизму в Кримській війні.

36. Місце української громади Петербурга в загальногромадівському русі. Журнал “Основа”.

37. Селянська реформа 1861 р.: позиція поміщиків, селян й інтелігенції України щодо змісту й шляхів проведення реформи напередодні та в ході її реалізації.

38. Основні законодавчі акти реформи 1861 р. Наділення українських селян землею згідно з “Місцевими положеннями”. Введення в дію уставних грамот. Пограбування селян поміщиками.

39. Умови звільнення дворових селян і кріпосних робітників. Поширення основних положень реформи 1861 р. на державних й удільних селян.

40. Розвиток сільського господарства після відміни кріпацтва: землеволодіння і землекористування. Машини і агротехніка. Зернове землеробство. Тваринництво.

41. Розвиток торговельних відносин українського села в пореформений період. Перетворення України на основного експортера хліба.

42. Обезземелення та поляризація українського селянства другої половини Х1Х ст. Виступи українських селян у пореформений час.

43. Становлення та розвиток гірничодобувної, металургійної, металообробної та машинної індустрії України у 60-90-х рр. Х1Х ст.

44. Капіталізація легкої і харчової промисловості України у 60-90-х рр. Х1Х ст.

45. Розвиток залізничного, гужового і водного транспорту у 60-90-х рр. ХХ ст.

46. Формування пролетаріату та його становище в 60-90-х рр. ХХ ст.

47. Розвиток та соціально-економічне становище міст України у 60-90-х рр. Х1Х ст.

48. Буржуазно-демократичні реформи 60-70-х років та їх вплив на українське суспільство.

49. Розвиток торгівлі та фінансово-кредитної системи України у другій половині Х1Х ст.

50. Промисловий розвиток Півдня України другої половини Х1Х ст.

51. Процес становлення та консолідації української нації в період капіталізму.

52. Перший етап громадівського руху в Україні.

53. Польське повстання 1863-1864 рр. і відгуки на нього в Україні.

54. Другий етап громадівського руху. М.Драгоманов.

55. Активізація громадівського студентського руху України в 90-х рр. Х1Х ст.

56. Опозиційна діяльність земств України в 60-90-х рр. Х1Х ст.

57. Народницький рух в Україні 1871-1878 рр.

58. Рух народників в Україні в 1879-1889 рр. Зв’язки з громадівськими організаціями.

59. Поглиблення марксизму і зародження соціал-демократизму в Україні наприкінці Х1Х ст.

60. Суспільно-політичне протистояння “народовства” і “москвофільства” на західноукраїнських землях другої половини Х1Х ст.

61. Перші робітничі революційні організації в Україні. Виступи робітників в другій половині Х1Х ст.

62. Еволюція державного устрою Австрійської імперії другої половини Х1Х ст. та становище в ній українських земель.

63. Становище робітництва західноукраїнських земель другої половини Х1Х ст. Соціальні конфлікти.

64. Розвиток промисловості та сільського господарства західноукраїнських земель у другій половині Х1Х ст.

65. Становище селянства західноукраїнських земель другої половини Х1Х ст. Соціальні конфлікти.

66. Радикалізація суспільно-політичного руху в Західній Україні другої половини Х1Х ст.

67. Створення перших політичних партій в Західній Україні: умови і перспективи.

68. Суспільно-політичні погляди І.Франко.

69. Ідеологічні засади та програмні документи “Братства тарасівців”.

70. Народонаселення українських земель наприкінці Х1Х ст.

71. Еміграція українців в межах Російської імперії другої половини Х1Х ст.

72. Еміграція українців в США, Канаду, Аргентину, Бразилію другої половини Х1Х ст.

73. Розвиток освіти на українських землях другої половини Х1Х ст.

74. Розвиток природничих наук в Україні другої половини Х1Х ст.

75. Філософська, економічна та історична думка в Україні другої половини Х1Х ст.

76. Українська література другої половини Х1Х ст.

77. Українська музика, драматургія і театр другої половини Х1Х ст.

78. Розвиток архітектури, скульптури, живопису і графіки в Україні другої половини Х1Х ст.

10. ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ

Запропонована система оцінювання спрямована на розвиток творчих здібностей студентів, стимулювання їх самостійної пізнавальної діяльності, формування навичок практичного застосування набутих знань.

В умовах кредитно-модульної системи навчання оцінюватися може виконання студентами будь-яких навчальних завдань, під час роботи над якими студенти демонструють власне історичне мислення: розгорнуті і стислі усні відповіді, виконання тестових завдань та письмових робіт, доповіді, реферати, виступи в дискусіях, виконання індивідуальних навчально-дослідних завдань. написання модульних контрольних робіт.

Основними критеріями оцінювання є:

- розуміння студентами причинно-наслідкових зв’язків між різноманітними історичними явищами, уміння порівнювати, пояснювати, аналізувати, узагальнювати, та критично оцінювати історичні факти;

- самостійність мислення;

- використання різноманітних джерел та документів, з розумінням їх особливостей, умінням їх характеризувати й оцінювати;

- чіткість і завершеність викладу матеріалу, наявність аргументованих висновків та власних оцінок;

- мовна та термінологічна грамотність.

Оцінка „5” - “відмінно” – студент вільно володіє програмовим матеріалом, логічно та творчо викладає його в усній та письмовій формі; самостійно знаходить, оцінює та використовує джерела історичної інформації, вміє узагальнити матеріал, формулює власні висновки; відповідь чітка і завершена.

Оцінка „4” - “добре” – студент в цілому володіє програмовим матеріалом, при викладені його допускається незначних помилок; застосовує документи та першоджерела, але допускає фактичні помилки при їх трактуванні, висловлює висновки та власні оцінки, але в їх аргументації трапляються окремі недоліки.

Оцінка „3” - “задовільно” – студент виявляє загальне розуміння та репродуктивно відтворює значну частину програмового матеріалу, виявляє неповне знання документів та першоджерел, затрудняється в їх інтерпретації; порушує логіку викладу, мова спрощена.

Оцінка „2” - “незадовільно” – студент не володіє необхідним обсягом програмового матеріалу, не розпізнає історичні явища, факти; неможе правильно застосовувати історичні поняття.

.

Головні реконструйовані підприємства: Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча;Дніпровський металургійний комбінат імені Ф. Е. Дзержинського;Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського;Нижньодніпровський трубопрокатний завод імені Карла Лібкнехта і т. ін.

В кінці першої п'ятирічки в Українській РСР підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8 % продукції, республіканського — 20,3 %, місцевого — 9,9 %. З середини 1930-х років все більше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення ВПК.

Кардинально змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством в структурі економіки Української РСР. Різко скоротилися всі види приватної власності. Ліквідовувалися іноземні концесії.

· у 1940 році рівень промислового виробництва збільшився в 7 разів в порівнянні з 1913 р.;

· за обсягами виробництва важкої промисловості Україна обігнала низку розвинених європейських країн: друге місце в Європі з випуску машин (після Великобританії) і друге місце з виплавки чавуну (після Німеччини);

· Україна з аграрної країни перетворилася на індустріально-аграрну. Було ліквідовано безробіття, з'явилися тисячі нових робочих місць.

67 Особливості колективізації в Україні

Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів.

Фактично, метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств У ході колективізації постало питання про долю заможних селян. Офіційна ідеологія зображувала їх як куркулів, лютих ворогів радянської влади, жорстоких експлуататорів. Насправді лише невелика їх частина використовувала найманих селян Було посилено оподаткування, обмежено оренду землі, заборонено використовувати найману працю, купувати машини, реманент. Ситуація поставила заможних власників перед необхідністю ділити землю між членами сім'ї, розпродавати майно й худобу та переїжджати до міста. Йшло вибіркове «розкуркулювання». Внаслідок цього кількість заможних господарств зменшилась. Прискорення колективізації загострило питання про долю куркульства. В грудні 1929 р. на конференції істориків-марксистів Й. Сталін поставив завдання «ліквідації куркульства як класу». Характерно, що під «розкуркулення» потрапляли не лише заможні господарства, а й ті, які не погоджувалися йти в колгоспи. їх називали «підкуркульниками». По суті, кампанія «ліквідації куркульства як класу» була формою репресій щодо всього селянства. Загроза «розкуркулення» висіла над селянами й примушувала їх вступати у колгоспи.

Для того, щоб загнати людей до колгоспів, проводилась політика так званого розкуркулення

Історики називають колективізацію однією з причин Голодомору 1932–1933 років в Україні.

68 Голодомор 1932-1933 рр

Голодомо́р 1932–1933 років — акт геноцидуукраїнського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) таурядом СРСР у 1932–1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних^[1] людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР Причиною голоду вважають його штучний характер, походження, тобто свідомо організований тодішнім політичним керівництвом. Існує думка, що голод був наперед спланований задля фізичного винищення саме українських селян. Основною причиною голоду стала розверстка, яку повторно запровадили в січні 1928 долі, офіційно її називали хлібозаготівельним планом. Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями, фізичними та моральними знущаннями над селянами, яким поступово стало бракувати все більше хліба Мета масової колективізації це створення декількох десятків тисяч колгоспів замість 5 мільйонів розпорошених селянських господарств, що сприяло б швидкому виконанню хлібозаготівель. Колективізація призвела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. У1930 році валовий збір зерна в Україні становив 23 мільйони тон, в 1931 році - 18, в 1932 році - 13. Штучний характер голоду засвідчують такі об'єктивні обставини: 1. Відсутність помітного негативного впливу на теренах України природного чинника — посухи, землетрусу та інших катаклізмів (у деяких регіонах СРСР були засухи у 1931 р. та в 1934 p., але не в 1932—1933 pp.) або фактора повоєнної розрухи, як це було в 1921—1923 рр. та у 1946—1947 рр.2. Відсутність голоду в сусідніх з Україною районах Росії.3. Різкий контраст у 1932—1933 pp. рівня смертності у селах України з показником смертності у містах республіки, який, за оцінкою фахівців, мало відрізнявся тоді від природного. Наслідки голодомору в Україні Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. У січні 1933 р. безрозмірну продрозкладку, яка спричинила колапс сільського господарства, було скасовано. Реконструкція відносин між містом і селом відкривала деякі перспективи розвитку колгоспного ладу, але не могла дати негайного ефекту. Становище в народному господарстві, і передусім на селі, було катастрофічним.висновок: Скільки болю, мук, жаху, брехні зазнав наш народ. Духовно-моральний стан сучасного українського суспільства свідчить про те, що голодомор був засобом для винищення, упокорення всього українського селянства, насадження йому бездуховності та німої рабської покори.

69 Сталінські репресії 1930-х рр. «Єжовщина»

Максимуму своєї інтенсивності сталінські репресії сягають у 1936—1938, коли НКВС очолив Микола Іванович Єжов. Цей період в історії став відомим під назвою «Єжовщина», або «Великий терор». Сигналом до початку масових репресій послужило вбивство Сергія Кірова 1 грудня 1934р. за ініціативоюСталіна ЦВК й РНК СРСР прийняли постанову «Про внесення змін у діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік» такого змісту: Внести такі зміни в діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік щодо розслідування й розгляду справ про терористичні організації й терористичні акти проти працівників радянської влади:1Слідство в цих справах закінчувати в строк не більше десяти днів;2Обвинувальний висновок вручати обвинувачуваним за одну добу до розгляду справи в суді;3Справи слухати без участі сторін;4 Касаційного оскарження вироків, як і подачі клопотань про помилування, не допускати;5 Вирок до вищої міри покарання здійснювати негайно після винесення вироку

Після чисток у лавах партії, предметом особливої уваги органів НКВС стали «колишні куркулі», «члени антирадянських партій», «учасники казацько-білогвардійських повстанських організацій, фашистських,терористичних і шпигунсько-диверсійних контрреволюційних формувань» та інші особи, що ведуть «антирадянську злочинну діяльність». Згідно з наказом Політбюро НКВС № 0447 «Про операції з репресування колишніх куркулів, кримінальників й інших антирадянських елементів» органам НКВС було доручено «самим нещадним чином розгромити всю цю банду антирадянських елементів». Репресії проти української інтелігенції Трагічною сторінкою історії України стало знищення радянською владою цілого покоління українськоїінтелігенції, що увійшло в історію під назвою розстріляне відродження. Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року, коли «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» уСоловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки були розстріляні понад 100 представників української інтелігенції, серед яких Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Репресії в Західній Україна Після захоплення протягом 1939–1940 років радянськими військами Галичини, Буковини та Прибалтики, радянський терор поширився і на ці краї. Сотні тисяч осіб здебільшого польського населення було депортовано до початку війни у віддалені райони СРСР Після закінчення Другої світової війни значну частину українців цих районів було депортовано в Сибір. З 1944 по 1952 р. в західних областях України піддалось різним видам репресій до 500 тисяч осіб, Репресії над ветеранами-інвалідами У 1949 році, перед святкуванням 70-ти річчя ювілею Сталіна, у СРСР були розстріляні фронтовики, інваліди Другої світової війни. Частину їх розстріляли, частину вивезли на далекі острови Півночі та у глухі кути Сибірі. Валаам - табір інвалідів другої світової війни розташований на острові Валаам (північна частина Ладожського озера), куди після другої світової війни в 1950 -- 1984 звозили інвалідів війни.Ідеологічне обґрунтування репресій На об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК у січні 1933 року Сталін заявив «Сильна і могутня диктатура пролетаріату — ось що нам потрібно тепер, для того щоб зітерти в порох останні рештки вимираючих класів і розбити їхні злодійські махінації». «Репресії, — заявив Сталін влітку 1930 року на XVI з'їзді партії, — є необхідним елементом наступу» [1]. Ідеологічною основою репресій була боротьба проти «ворогів народу» Підбиваючи на об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК у січні 1933 року підсумки першої п'ятирічки, Сталін включив у доповідь спеціальний розділ про завдання і результати боротьби «із залишками ворожих класів» Далі він по-перше розкриває хто мається на увазі під останніми. Останніми залишками вимираючих класів є «промисловці і їх челядь, торговці і їх посіпаки, колишні дворяни і попи, куркулі і підкуркульники, колишні білі офіцери і урядники, поліцейські і жандарми, різного ґатунку буржуазні інтелігенти і всі антирадянські елементи. Єдине, що їм залишається робити, це пакостити і шкодити робітникам і колгоспникам, Радянській владі, партії. І вони шкодять як тільки можуть.

Дата добавления: 2015-05-22