Перші спроби регламентації даниний адміністративно- судовоі системи. Ольга

Ігор

Розвиток державності на Русі в першій половині X ст.

В

часи князювання Олега пожвавився еко­номічний розвиток суспільства. Розбудовувався стольний град Київ. Однак східнослов’янська етнокультурна спільність залишалася не досить згур­тованою політично. Будівництво держави було продовжено за наступника Олега — Ігоря.

Давньоруські літописи зберегли мало свідчень про внутрішнє життя Київської Русі в першій поло­вині Хет. Більше їх — у східних істориків і географів того часу. Наприклад, перс аль-Істахрі зображує її квітучою й могутньою країною. Він пише, що з усіх країн купці приїздять торгувати до Києва, який знач­но більший, ніж навіть Булгар Великий на Волзі, одне з головних торжищ тогочасного східного світу.

Прогягом першої половини X ст. київські князі на­полегливо й послідовно згуртовували у спільній державі племінні княжіння східних слов’ян. Справу Олега, за свідченням „Повісті“, 912 р. продовжив йо­го наступник Ігор. Він знову приєднав до держави княжіння уличів і древлян, що відпали було після звістки про кончину Олега.

На 40-і рр. X ст. припав новий спалах воєнної ак­тивності давньоруської панівної верхівки. Київський князь поширив свою владу на східний Крим і Тамань, де було створене Тмутараканське князівство. Ігор вчинив два великих походи на Візантію, що мали на меті як захист південних рубежів, так і забезпечен­ня вигод для руських торгових людей у Констан­тинополі та інших грецьких містах.

Перший похід 941 р. не приніс йому успіху. Тоді

944 р., одночасно водою й суходолом, величезне руське військо вирушило на південь. Візантійського імператора Романа повідомили: „Ось ідуть русичі, не­має ліку кораблям їхнім, укрили море кораблі“. Тоді імператор послав назустріч Ігореві своїх урядовців з пропозицією миру. Було підписано союзну угоду, що виявилася менш вигідною для Русі, ніж русько- візантійські договори 907 і 911 рр. Мабуть, Візантія добре підготувалася до війни, й Ігор не зважився ри­зикувати і йти далі на південь. Зате він досяг успіху в поході 943р. на узбережжя Каспію. Руські воїни за­володіли тоді багатими містами Дербентом і Бердаа.

Великі й малі (не відбиті зовсім у джерелах) війни

приносили славу й багатство князям і старшим дру­жинникам. Водночас вони відривали від мирної праці багато народу, у війнах гинули тисячі людей, що по­слаблювало економіку держави. Головним же джерелом постачання війська зброєю, харчами, кіньми залишалося стягання данини, яку князі прагнули увесь час збільшувати. Особливо жорстоким було збирання полюддя, що в X ст. йшло безпосередньо на утримання військової дружини. Саме під впливом своїх дружинників князь Ігор, зібравши один раз полюддя в землі древлян, повернувся туди, щоб стяг­ти його вдруге, за що 63т забитий повсталими 944 р. Зі смертю Ігоря закінчився першгіи етап у розвитку державності на Русі.

диний відомий з літопису син Ігоря — Свято­слав був ще хлопчиком, і на князівський престол сіла його дружина Ольга. Вона вия­вила себе розумним, енергійним і далекоглядним державним діячем. Ольга жорстоко придушила пов­стання древлян навесні 945 р., штурмом здобувши їх головне місто Іскоростень, забивши древлянських князів і багато воїнів. Водночас княгиня, певно, зро­зуміла, що настав час встановити розмір данини, насамперед полюддя, із залежного населення, що юна й зробила. „Повість“ розповідає: „І пішла Оль­га по Древлянській землі з сином своїм і дружиною, встановлюючи устави й уроки; й існують становища її й ловища“. А далі — „пішла Ольга до Новгорода й встановила по Мсті погости й данини, й по Лузі об­роки й данини, ловища її є по всій землі“.

Є підстави розглядати сенс державних нововве­день Ольги та її „мужів“ (верхівки дружини, радників) у регламентуванні повинностей залежно­го населення (запровадження „уроків“), створенні уставів, що їх застосовували княжі дружинники, зби­раючи данину, виконуючи адміністративні й судові функції. Все це було, напевне, пов’язано з переходом від системи полюддя до нового порядку стягнення да­нини через спеціально посланих для цього представників князівської адміністрації, що прийма­ли її від населення в укріплених пунктах —> „становищах“. Ольгою були також влаштовані опорні пункти центральної влади на місцях, адміністратив­на ж і судова системи поширені на всі підвладні Києву землі племінних княжінь.

В часи Ольги розбудовувався, прикрашався і зміцнювався стольний град Русі. Літописці під

15- р. згадують резиденцію Ольги у Києві: „двір кня­жий“ і „терем кам’яний“. Археологи розкопали цю велику кам’яну, слід гадати, двоповерхову споруду, прикрашену мармуром, червоним шифером і декора­тивною керамікою. З князюванням Ольги можна пов’язувати настання другого етапу в розвиткові дав­ньоруської державності.

Він ознаменувався візитом Ольги до Константи­нополя близько 946 р. Уперше в історії глава Давньо­руської держави ішов до Візантії не з флотом і сухо­дольним військом, а на чолі мирного посольства. Руську княгиню урочисто прийняв візантійський імператор Константан Баїрянородний. Було укладе­но союзну русько-візантійську угоду. Ольгу було охрещено патріархом та імператором у головному храмі Візантійської імперії, грандіозному й пишному Софійському соборі.

Але давньоруське суспільство середини X ст. виявилось не готовим до запровадження християнст­ва як офіційної релігії. Це, зокрема, доводиться розповіддю Нестора про невдале намагання Ольги схилити сина до нової віри: Святослав „не послухав матері, відправляючи язичницькі обряди“, оскільки побоювався, що над ним сміятиметься його військо­ва дружина. Минуло ще більше ста років, аж поки князь Володимир Святославич зважився запрова­дити християнство на Русі.

Дата добавления: 2015-05-22