Економічне життя XIV ~ першої половини XVI ст

О

снову економіки України у XIV-XVI ст. ста­новили землеробство й традиційні промисли: мисливство, бортництво, рибальство, при­чому останні переважали у господарській діяльності значної частини населення.

Це й не дивно: далися взнаки монгольська нава­ла і небезпечне сусідство з „Татарією“ (на кордоні з якою наприкінці XV ст. розміщував Київ італієць Ам- броджіо Контаріні). Занепала аграрна культура. Величезні обшири східноукраїнських земель, що їх ро­дючість і напрочуд багатий рослинний та тваринний світ дивували сучасників-іноземців, обезлюднівши, пе­ретворилися на суцільні мисливські й бортні „уходи“ (угідця). Вони стали тереном особливої форми експлуатації природних багатств — сезонного „уход- ництва“. Ним займалися приходні — і серед них не тільки промисловики-професіонали, а й міщани та се\яни. Характерно, що у XIV—XV ст. значна частина останніх, як і за давніх-давен, платила дани­ну „медом і скорою (шкурками хутрових звірів — куниць, білок, бобрів, лисиць тощо)“. Бортні землі становили самостійні господарські об’єкти — пред­мет пожалувань литовських князів. Аналогічна картина спостерігалася й на тих землях, які у XVI ст. опинились у складі Московської держави: військо- во-служилому люду при розміщенні на території Сіверщини найчастіше роздавали „за пашню“ бортні угіддя.

Промислова діяльність, яку живив стабільний попит на продукти мисливства, бортництва та рибаль­ства, перетворюючись на постійне заняття, значно обмежувала господарську ініціативу населення. Це по­годжувало залежність Полісся й Середнього Подні- ’я від довозу зерна, зокрема із західноукраїнських земель, де аграрні відносини набули більш зрілих і звідки, починаючи з середини XVI ст., хліб експортувався у Західну Європу.

Впродовж XIV—XVI ст. українські землі, по- економічну стагнацію, були одним з важливих ^■шнків системи європейської торгівлі. Активно фуморонував дніпровський шлях, обслуговуючи, го- анап. транзитну „московсько-ординську“ торгівлю,

37- ■ * з єднуючи Крим і Північне Причорномор я з Імгао-Східною Руссю. Від Таванського перево-

X • —нзяі Дніпра торгові каравани йшли „землею «fe кипо*, тобто суходолом чи Дніпром, повз Чер- <•*:* і Чанів до Києва. Тут відкривалися річковий та

сухопутний шляхи на Чернігів і далі, вгору Десною, на Новгород-Сіверський та Брянськ, звідки через Во- ротинськ, Калугу, Серпухів і Лопасню купці діставалися до Москви.

Окрім цієї „стародавньої й загальновідомої в усіх своїх звивинах дороги“ з Криму до Московщини вів ще один шлях — „полем“, повз державні митниці. Починаючись біля Перекопу, він ішов степом до ви­токів р. Коломак, де повертав на Путивль. Звідси купецькі каравани прямували до Москви через Нов­город-Сіверський або Новосиль.

Цими торговими шляхами через Подніпров’я курсували різноманітні східні товари: тканини, одяг, килими, сап'ян, шовк-сирець, прянощі (шафран, пе­рець, імбир), фарби, коштовності, ладан, мускус, мило, зброя. Назустріч їм з півночі йшли предмети московського експорту: хутра, шуби, шкіра і шкіряні вироби тощо. Частина цього краму реалізовувалася на українських ринках, зокрема у Києві, який, за описом середини XVI ст., що належить Михалону Литвину, був „наповнений чужоземними товарами“. Він же твердив, що завдяки цій торгівлі „київські намісники, відкупники, купці, міняйли, власники човнів, візниці, провідники, корчмарі постійно зба­гачуються, і досі ще ні москвитин, ні турок, ні татарин на це не скаржились. Каравани приносять вигоду киянам і тоді, коли, простуючи через непрохідні сте­пи, гинуть у зимову негоду під сніговими заметами. Тому трапляється, що в непоказних київських хижах (втім, переповнених плодами, овочами, медом, м’ясом і рибою) з'являються дорогоцінні шовки, коштов­ності, соболині та інші хутра і прянощі у такій кількості, що я й сам, бувайте, бачив там шовк, дешевший за полотно у Вільні, а перець, дешевший за сіль“

Чимало торгових шляхів пролягало теренами Га­личини, Волині та Поділля. Ними у Західну Європу рухалися як східні й московські товари, так і продук­ти місцевого господарства: віск, мед, зерно, шкіра, худоба, солона риба, сіль, деревина тощо. Натомість ввозилися західноєвропейські тканини (сукно, ат­лас, оксамит, полотно), одяг, ремісничі вироби, залізо, вина. Протягом XV—XVI ст. економіка цих зе­мель поступово переорієнтовувалася на потреби зовнішнього ринку, який з плином часу потребував де­далі більше деревини й продукції місцевого промислового та сільського господарства. Інтен­сифікація останнього досягалася за рахунок організації фільварків, зростання панщини й обезземелення се­лянства, що безпосередньо впливало на соціальні відносини у регіоні.

,._ЙАжаИ( ^ ^

Дата добавления: 2015-05-22