Переяславська рада. Укладення українсько« російського договору та його значення

цій ситуації перед гетьманом гостро постає проблема пошуку військово-політичної допо­моги зовні. У реальному житті її можна було іержати від Порти чи Московії. Адже, як справед­ливо зауважував Я.Дашкевич, трагедія України ■лгала в тому, що як соборна держава вона могла ішшкнути й зміцніти лише під протекторатом одно­

го з сусідів; не було можливості здійснити перехід до незалежності без попереднього залежного періоду. Більшість старшини надавала перевагу московсько­му варіанту. Зумовлювалося це дією кількох чинників: приналежністю до православного віросповідування, наявністю в історичній пам’яті українського народу ідеї спільної політичної долі за часів княжої Русі, відсутністю в етнопсихології українців антиросійсь- ких настроїв, близькістю мови й культури, військово-політичною слабкістю Росії у порівнянні з Османською імперією, що давало надію на збережен­ня Україною повнішої державної самостійності.

В результаті тривалих переговорів 11 жовтня

59- р. Земський собор вирішив прийняти Військо Запорозьке “під свою государеву високу руку” й розпочати війну проти Речі Посполитої. 29 жовтня посольство В.Бутурліна виїхало в Україну для юри­дичного оформлення цього акту з боку гетьмана й старшини. У такий спосіб Московія прагнула за­побігти небезпечному для себе зближенню України з Портою і небажаному зміцненню Польщі у разі її по­разки.

Хоча скликана 18 січня Переяславська рада ух­валила рішення про прийняття протекції царя, подальші переговори ледь не зірвалися через відмо­ву посольства В.Бутурліна присягнути від імені царя в тому, що той не віддасть українців польському ко­ролеві й не порушить їхніх прав та вільностей. Лише усвідомлення цілковитої безвиході, неспроможності власними силами відстояти незалежність, довести до переможного кінця війлу з Польщею й домогти­ся возз’єднання українських земель у межах єдиної держави змусило гетьмана й старшину погодитися на однобічну присягу цареві як протектору. Адже в разі відмови від неї знесилена Українська держава зали­шалася сам на сам з Річчю Посполитою, яка відповідно до Кам'янецької угоди, заручилася підтримкою ханства на проведення її негайної окупації. Поділяємо міркування І.Лисяк-Рудницького, що гетьман “гостро відчував уразливість геополітично- го становища України і його, як і Бісмарка, переслідував “кошмар коаліцій”. Здається, голов­ною турботою Хмельницького було бажання уникнути війни на два фронти.

Не торкаючись перебігу подальших переговорів (вони добре з’ясовані в історіографії), обмежимося констатацією факту укладення наприкінці березня в Москві договору. Він передбачав цілковите збережен­ня за козацькою Україною витворених форм правління й устрою інституцій політичної влади, території, су- іду і судочинства, армії (в 60 тис. реєстрових козаків),

фінансової системи, територіально-адміністративно­го поділу, нової моделі соціально-економічних відносин, цілковитої незалежності в проведенні внутрішньої політики. Важливе значення мала ре­алізація Б Хмельницьким ідеї пожиттєвого гетьманства. Суверенітет України частково обмежу­вався в царині зовнішньополітичної діяльності (відносини з Річчю Посполитою і Портою), а також обов’язком виплачувати данину до московської скарб­ниці. За своїми формально-правовими ознаками договір нагадував акт про встановлення відносин номінальної протекції, але за змістом найімовірніше передбачав створення під верховенством корони Ро- манових конфедеративного союзу, спрямованого проти зовнішнього ворога.

Як оцінити значення цього договору, який проісну­вав лише до вересня 1658 р. (часу укладення україн­сько-польського Гадяцького договору)? Поділяємо міркування О.Апанович, що він не був “для України ні трагедією, ні ганьбою". Ного значення полягало в наступному:

60- по-перше, в царині міжнародних відносин він засвідчував юридичну форму відокремлення й неза­лежності козацької України від Речі Посполитої;

61- по-друге, він служив правовим визнанням Росією внутрішньополітичної суверенності Ук­раїнської держави, недоторканості існуючих державних інституцій і витвореної системи соціаль­но-економічних відносин;

62- по-третє, він відкривав перспективу в союзі з Московією довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою й завершити об’єднання земель у кордонах національної дерджави;

63- по-четверте, він виступав у свідомості національно-патріотичної еліти наступних поколінь, за визнанням П.Орлика, “найсильнішим і найнепе- реможнішим аргументом і доказом суверенности України...”

Дата добавления: 2015-05-22