Українське питання” — в центрі суспільного життя

З

агалом “Українське питання” було в центрі суспільного життя Наддніпрянської України перших десятиріч XX ст. Українська гро- мадкість, виступаючи за ліквідацію усіх форм гноблення, водночас засуджувала й національний гніт, домагалася безплатного загального навчання рідною мовою у школах, права користуватися нею у пресі, на сцені, в державних установах. У цьому український народ знайшов підтримку учених Російської академії наук — академіки Федір Корш, Олексій Шахматов та ін. — склали грунтовну пись­мову доповідь, винесли її на розгляд загальних зборів академії і, коли одержали їх підтримку, надіслали до уряду.

Доповідь академіків категорично вимагала дозво­лити українському народові говорити публічно й друкувати книги рідною мовою. Водночас прогресив на російська преса розгорнула широку кампанію за скасування драконівських урядових розпоряджень 1863 і 1876 рр. щодо української мови. У газетах публікувалися довгі списки осіб, у тому числі робітників і селян, які вимагали свободи українсько­му слову. Остаточно ж питання було розв’язане в результаті масових революційних дій трудящих: страйків, демонстрацій, мітингів. З огляду на ці події з’явився царський маніфест 17 жовтня 1905 р. У ньому обіцялося запровадити політичні свободи, у то­му числі свободу слова.

Невдовзі потому стала виходити періодична пре­са українською мовою. 1906 р. у Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі та інших містах України, а та­кож у Петербурзі та Москві з’явилося 18 українських газет і журналів. Перейшов на українську мову най­старіший на той час в Україні журнал “Киевская старина”. Він почав видаватися під назвою “Ук­раїна”, проте проіснував недовго — лише до кінця

1907 р. У міру спаду і відступу революції царизм, зно­ву набираючи сили, під різними приводами закривав одне за одним україномовні періодичні видання.

Зазнавали переслідувань царських властей та­кож засновані в період революції 1905-1907 рр. українські самодіяльні культурно-просвітницькі ор­ганізації — “просвіти”. Ними керували демократичні та ліберальні діячі з середовища національно свідо­мої української інтелігенції. Активну участь у роботі “просвіт ’ брали навидатніші діячи української куль­тури, літератури, мистецтва, науки: у Києві — Борис Грінченко, Лариса Косач (Леся Українка), Микола Лисенко; У Чернігові — Михаило Коцюбинський; у Полтаві — Панас Руденко (Панас Мирний); у Ка­теринославі — Дмитро Яворницький; в Одесі — Михайло Комаров; у Миколаєві — Микола Аркас та ін. “Просвіти” влаштовували бібліотеки й чи­тальні для населення, налагоджували випуск укра­їнською мовою науково-популярної літератури, ор­ганізовували українознавчі лекції (здебільшого на теми з історії та культури України), вистави та кон­церти самодіяльних акторів.

Власті всіляко перешкоджали діяльності “просвіт”. Вони побоювалися проголошуваних ними ідей, що могли похитнути устої імперії. “Просвіти” проголо­сили, а деякі з них навіть записали у своїх статутах: розвивати національну самосвідомість народних мас. Водночас “просвіти” не обмежувалися вузько- національними питаннями, вони встановлювали ділові зв’язки з культурними діячами інших народів Росій­ської імперії, а також з українцями на західно­українських землях під владою Австро-Угорської імперії. Представники галицьких українців взяли участь в урочистостях 1903 р. у Полтаві з нагоди відкриття пам’ятника класику української літерату­ри Івану Котляревському. Відбулося справжнє свято єднання українців, яких розмежував російсько- австрійський кордон.

Дата добавления: 2015-05-22