Запровадження нової економічної політики. ведення непу найчастіше пов’язують з пов- (— станням матросів і робітників Кронштадта, яке почалося 28 лютого 1921 р

ведення непу найчастіше пов’язують з пов- (—\ станням матросів і робітників Кронштадта, яке почалося 28 лютого 1921 р. і проходило під гаслами відновлення вільної торгівлі та скасу­

вання режиму комісарської диктатури. Сам Ленін не раз підкреслював взаємозв’язок цих подій, аргу­ментуючи необхідність відмовитися від продрозк- ладки.

Проте рішення про відмову від реквізиційного принципу хлібозаготівель було прийнято у вищих ешелонах влади трохи раніше. Ленін сформулював його у письмовому вигляді ще 8 лютого В партійні комітети губерній і національних республік надійшов схвалений 18 лютого політбюрро ЦК РКП(б) документ під назвою “Проект постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком" за підписом Л.Каменєва. В ньому пропонувалося завчасно, до початку посівної кампанії, визначити загальну суму податку і середній відсоток обкла­дення ним посівних площ, з тим, щоб селяни знали, скільки хліба вимагатиме держава. Після сплати податку їм надавалося право використовувати зали­шок врожаю на власні потреби, в тому числі ре­алізувати хліб “у місцевому господарському обо­роті” (тобто, на сільських і містечкових базарах).

Цей документ мав сенсаційний характер. Відмова від реквізиції, на якій трималася вся систе­ма державного постачання, повертала селян облич­чям до ринку, погано замаскованого в проекті партійної постанови терміном “місцевий госпо­дарський оборот”. Керівництво державної партії відмовлялося від диктату на селі і відновлювало принцип матеріальної заінтересованості в сільсько­господарському виробництві.

Партійно-державне керівництво радянської Ук­раїни зустріло документ політбюро ЦК РКП(б) з незадоволенням. Він обговорювався на пленумі ЦК КП(б)У 27 лютого. Зважаючи на важливість пи­тання, до участі в обговоренні запросили всіх секре­тарів губернських комітетів партії і голів губвикон- комів. Загальний смисл постанови пленуму не за­лишав сумніву щодо ставлення українських цекістів до проекту керівництва РКП(б): вважати заміну продрозкладки податком у всеросійському мас­штабі недоцільною; стосовно України визнати про­ведення проекту неприйнятним.

Пленум ЦК КП(б)У обмежив дискусію, сподіваючись на те, що проект не здобуде більшості на черговому партійному з’їзді. Українським цекісгам вже було відомо, що 24 лютого пленум ЦК РКП(б) прийняв проект за основу і передав його для обговорення на партійний з’їзд. Українські газети аж до початку X з’їзду партії жодним сло­вом не відреагували на “єретичні” думки. Пізніше, коли неп було втілено у життя, матеріали цього пле­

нуму тим більше не рекомендувалося розголошува­ти.

На X з’їзді РКП(б), який відкрився 8 березня

257- р.. доповідь В.Леніна про заміну розкладки продовольчим податком не зустріла заперечень. Очевидно, кронштадтський урок подіяв навіть на твердолобих.

Якщо під непом розуміти повернення державної партії обличчям до ринкових відносин, то X з’їзд РКП(б) не можна вважати поворотним пунктом в економічній політиці. Ринкові відносини не були визнані ним. У постанові з’їзду йшлося тільки про надання селянам можливості використовувати за­лишки продукції в місцевому товарному обороті. У загальнодержавних масштабах Ленін ще сподівався налагодити замість торгівлі так званий “товаро­обмін” між державою та її контрагентами (вислов­люючись сучасною мовою — бартер). Він був пе­реконаний, і цілком справедливо, що визнання пов­ної свободи торгівлі відсуне у невизначене май­бутнє реалізацію комуністичної програми партії. З іншого боку, Ленін пересвідчився у тому, що умо­глядні програмні схеми відштовхуються життям.

Виходячи з рішень X з’їзду, надзвичайна сесія ВУЦВК прийняла закон про про заміну розкладки податком, а Раднарком УСРР видав декрет про норми і розмір податку. Продподаток мав стяіува- тися з урожаю 1920 р., а попердній закон щодо продрозкладки з урожаю 1920 р. залишався в силі, тільки обсяг розкладки зменшувався на 20%. По чотирьох губерніях України, які мали найбільший відсоток виконання продрозкладки, залишок за­боргованості скасовувався. В усіх інших губерніях продрозкладка стягувалася з наростаючою силою.

Щоб зрозуміти природу непу, треба мати чітке уявлення про економічну політику більшовиків з

CI до березня 1921 р. (в Україні — з 1919 р.). Як у радянській, так і в світовій літературі ця політика називається “воєнним комунізмом”. Здебільшого її розуміють як систему надзвичайних заходів, запро­ваджуваних з однією-єдиною метою: щоб вижити і перемогти у громадянській війні.

Треба взяти до уваги, що термін “воєнний ко­мунізм" народився вже після того, як стара політи­ка була засуджена. Витоки цього терміна можна знайти у плані промови про заміну розкладки по­датком, який В.Ленін зробив у першій половині бе­резня 1921 р. для виступу на партійному з’їзді: “Надто поспішний, прямолінійний, непідготовле- ний “комунізм” наш викликався війною і немож­ливістю ні дістати товари, ні пустити фабрики”. Як

бачимо, одночасно із зародком терміна, тобто взя­тим у лапки словом “комунізм”, виникає схема по­яснення хиб економічної політики: нічого не поро­биш, війна! Лапки у слові “комунізм” давали подвійну вигоду. По-перше, проголошувалося, що комунізм виявився несправжнім. По-друге, виму­шене засудження комуністичного штурму підміня­лося тезою про вимушеність самого штурму умова­ми війни. Прикметник “воєнний” мав замаскувати невдалий комуністичний штурм, відгородити міцним муром катастрофічну невдачу трирічного більшовицького експерименту над населенням від нібито справжнього комунізму, який ще, мовляв, попереду. Комуністична ідея залишалася незапля- мованою.

У резолюції травневого (1921) пленуму ЦК РКП(б) вперше зустрічається словосполучення “нова економічна політика”. В цей час життя вже показало неспроможність ще однієї ілюзії більшо­виків — можливості налагодити товарообмін у мас­штабах усієї країни. Леніну довелося змиритися з існуванням торгівлі, а тому він підкреслював важ­ливість для партії оволодіти цією “командною висо­тою”. В його промові на Всеросійській продо­вольчій нараді 16 червня 1921 р. пролунав заклик відновити правильний грошовий обіг, створити ме­режу організацій і підприємств державної торгівлі, насамперед оптової, навчитися регулювати приват­ну торгівлю.

Легалізація приватної торгівлі вивела з підпілля підприємницьку діяльність. З’явилася так звана нова буржуазія — промисловці-фабрикаити, тор- говці-оптовики, біржові маклери. їх називали не- пманами. Підприємницька діяльність швидко виво­дила країну з розрухи. Але більшовики ставилися до непманів вкрай упереджено. Популярні сати­ричні романи І.Ільфа та Є.Петрова “12 стільців” та “Золоте теля” є чудовим свідченням того, як витри­мувалася офіційна лінія щодо зображення иепманів.

Раніше інфляція не бентежила владу, бо пере­дбачалося взагалі скасувати грошовий обіг. Коли ж держава визнала за товарно-грошовими відносина­ми право на існування, постало питання про зміцнення бюджету і грошей. У 1922 — 1924 рр. було проведено грошову реформу.

Характеризуючи ставлення В.Леніна до непу, історики нерідко наводили слова, що він їх вживав неодноразово, коли заходила мова про тривалість цієї політики: “всерйоз і надовго”. Це справді так, але треба прочитати наведений вираз у контексті: “цю політику ми проводимо всерйоз і надовго, але

звичайно... не назавжди. Вона викликана нашим станом злиднів та розорення і величезним ослаб­ленням нашої промисловості”. Можна безпомилко­во твердити, виходячи з усієї сукупності висловлю­вань голови російського уряду: в 1921 — 1922 рр. він вважав політику, що рахувалася з об’єктивною реальністю ринку, тривалою, але обмеженою в часі. Неп був для нього справою тактики, а стратегічна мета залишалася незмінною — побудова ко­муністичної економіки, в якій не залишалося місця приватним власникам, товарно-грошовим відноси­нам і ринку.

Істотною ідеологічною поступкою, яку більшо­вики зробили після катастрофічно невдалого ко­муністичного штурму 1918 — 1920 рр., було те, що термін “комунізм" непомітно втратив безпосередній зв’язок з існуючою дійсністю і відсунувся у неви- значене майбутнє. Найближчою метою партії, яка продовжувала мислити категоріями своєї програми, стало вважатися соціалістичне будівництво. При цьому підкреслювалося, що між соціалізмом і капіталізмом (тобто ринковою, в тому числі непівською економікою) пролягає прірва, тоді як між соціалізмом і комунізмом якісної різниці нема. Характерним є заключне речення останнього в житті Леніна публічного виступу 20 листопада 1922р. “З Росії непівської буде Росія соціалістич­на’.

Дата добавления: 2015-05-22