Напад Німеччини й оборонні бої

СРСР

Наростання загрози нацистської агресії. Стан обороноздатності

грудня 1940 р. генеральним штабом збройних сил Німеччини було остаточно ж завершене особливе завдання фюрера — розроблено т. зв. директиву № 21 (план „Барба- росса“). Це був план нападу на Радянський Союз та його розгрому шляхом „блискавичної“ війни. Давню мету королів і кайзерів про Україну як „німецьку Індію“, тобто багату колонію, „фюрер“ підкріпив антибільшовизмом і расистською ідео­логією. Від численних закликів перетворити Ук­раїну на аграрно-сировинний придаток „рейху“, включивши її до „великонімецького простору“, аби Німеччина не опинилася у лещатах голоду, як це було в Першу світову війну, гітлерівці перейшли до справи. Подібна доля чекала європейську частину Росії, Білорусію, прибалтійські республіки.

Цьому відповідав воєнно-політичний план „Барбаросса“. В інструктивному додатку до нього гранично відверто і вичерпно говорилося щодо ха­рактеру війни: „Війна проти Росії — один з най­важливіших етапів боротьби за існування німецько­го народу. Це древня битва германців проти слов’янства, захист європейської культури від мос­ковсько-азіатського нашестя, оборона проти євро­пейського більшовизму, Мета цієї війни — розгром

сьогоднішньої Росії, тому вона повинна вестися з небувалою жорстокістю“.

Термін нападу умовно призначався на травень 1941 р. Передбачалося, що навальними концентро­ваними ударами вермахт оточить, розсіче і знищить основні сили радянських військ, зосереджених уп­ритул до кордону. Кампанія триватиме від кількох тижнів до кількох місяців і завершиться виходом німецьких військ на лінію „два А“ — Архангельськ

286- Астрахань. У „східному поході“ до Німеччини приєднувалися Італія, Угорщина, Румунія, Словач­чина, деякі інші країни. Причому розраховуватися з ними нацистська верхівка передбачала передачею їм окремих територій України.

Незважаючи на те, що в політичних колах пану­вали настрої самовпевненості, військове керівниц­тво, організатори воєнної економіки приділяли підготовці „східного походу“ виняткову увагу. А можливості у них були величезні. Німеччина вико­ристовувала воєнно-економічну базу, яка чи не вдвічі переважала аналогічний потенціал Радянсь­кого Союзу і до того ж відзначалася високим рівнем технологій. Це дало змогу належним чином озброїти армію вторгнення.

Сучасні історики не можуть обминути питання, що, як кровоточива рана, не загоюється в пам’яті і душах поколінь: „Як же могло статися те, що ста­лося у 1941—1942 рр. з нашим народом та його армією?“ Адже не менше 20 років міжвоєнного пе­ріоду країна, народ готувалися до можливої війни, всіляко посилювали обороноздатність, спираючись на великі потужності воєнно-економічного по­тенціалу, створеного в роки „побудови соціалізму".

Проте, незважаючи на наявність новітніх моде­лей танків і літаків, реактивних мінометів і авто­матів, промисловість продовжувала масове вироб­ництво озброєння застарілих зразків. А деякі найбільш вдалі моделі було взагалі безпідставно знято з виробництва (наприклад, протитанкову 45 мм гармату, протитанкову рушницю, протитанкову гранату). Взагалі для оборонної промисловості ос­танніх передвоєнних років характерною була за- гальмованість, некомпетентність в освоєнні най- новіших зразків озброєння. Давалося взнаки усу­нення найбільш кваліфікованих під час „великого терору". Та й у вищих ешелонах влади після укла­дення радянсько-німецького пакту створилася ілюзія відсутності безпосередньої загрози війни, а відтак необхідності квапитися.

Між тим чисельність армії швидко зростала. З 1939 по 1941 р. було сформовано 125 нових дивізій.

В одному тільки Київському особливому військово­му окрузі утворено 8 механізованих корпусів, 8 стрілецьких, 10 авіаційних дивізій, 5 артилерійсь­ких протитанкових бригад тощо. Але озброєння, що для них надходило, було переважно застарілих зразків. Отже, хоча за кількісними показниками Червоній армії не було рівних у світі — лише за танками і літаками вона переважала майже удвоє Німеччину, Японію, Італію. Румунію та Фінляндію разом узяті,— нових моделей танків було у неї всього 18%, а літаків і того менше — 9%.

Утім, така величезна маса навіть застарілого оз­броєння давала шанси зберегти боєздатність армії, хоча б в обороні. Для цього потрібне було одне: кваліфіковане керівництво. Чи не найбільша траге­дія Червоної армії полягала саме у відсутності тако­го. Криваві сталінські „чистки“ 30-х — початку 40-х pp. завдали Збройним силам непоправних ут­рат. За 17 місяців (з травня 1937 р.) з армії було усунуто не менш як 44 тис. представників комскла­ду-

З названої кількості репресованих 1/3 припада­ла на Київський особливий військовий округ. Най­більше постраждав вищий комсклад, де кожні двоє з трьох стали жертвами репресій.

Коли, отямившись на якийсь час від несамови­тої боротьби проти „шпигунів і диверсантів“ у Чер­воній армії, Сталін і Ворошилов звернули увагу на стан командних кадрів, то з’ясувалося, що обезго­ловлено було не тільки військові округи та їх штаби, не тільки корпуси і дивізії, але й 70% полків і 80% батальйонів.

І тоді вдалися до випробуваного методу вирішення кадрових питань — „висуванства“. Ця кадрова „ротація“ призвела до сумних наслідків. На початок 1941 р. лише 7% командно-началь­ницького складу мали вищу освіту, а 37% взагалі не мали відповідної освіти. І це при тому, що тодішня армія взагалі відзначалася невисоким освітнім рівнем (у КОВО до 40-50% червоноармійців були неграмотними й малограмотними). „Спостерігалося страшне падіння дисципліни, справа доходила до самовільних відлучок, дезертирства. Багато коман­дирів почували себе розгубленими, нездатними на­вести порядок“, — це свідчення командуючого Київським округом Г.Жукова.

Жахливий стан Червоної армії був, звичайно, відомий потенційному противнику. 1 Гітлер, і Ге- бельс, і Герінг глузливо називали Червону армію „глиняним колосом без голови“. Акцентацією на відсутності „голови“ підкреслювалася безпора­

дність воєнної доктрини, на якій відбилися всі хиби сталінщини: всіляко пропагувалися хвалькуваті за­клики наркома оборони Ворошилова, що майбутня війна вестиметься на ворожій території, а противни­ка буде розбито „могутнім ударом“ і „малою кров’ю“.

А між тим, у лісових масивах Польщі з лютого 1941 р. почалася концентрація та підготовка „армії вторгнення“. Вона налічувала загалом 5,5 млн. сол­датів та офіцерів, озброєнних 4,3 тис. танків, до 5 тис літаків, 47,2 тис. гармат і мінометів. Це війсь­ко мало досвід сучасної війни, відзначалося висо­кою професійною виучкою та бойовим духом і було, без сумніву, найкращою армією того часу. Її було розподілено на три групи армій — „Північ“, „Центр“ і „Південь“. Причому на напрямках го­ловних ударів німецькі війська мали 6-8 разову пе­ревагу перед радянськими.

Першими відчули наближення розв’язки при­кордонники, які взяли під охорону новий кордон. Нацистські спецслужби, створивши на території східної Польщі десятки диверсійно-розвідувальних центрів, чи не щодня порушуючи кордон, вели підривну роботу на радянській території.

З червня 1940 р. від численних резидентур за­кордонного відділу НКВС і головного розвідуправління генштабу почали надходити три­вожні сигнали про серйозні наміри нацистського уряду порушити радянсько-німецький договір про ненапад. Одним з перших подав такі розвіддані ра­дянський розвідник — український художник М.Ілущенко (агентурний псевдонім „Ярема“). А з квітня 1941 р. така інформація надходила майже з 40 точок земної кулі й мало не щодня. Причому у дев’яти випадках повідомлялися точні дані про на­пад Німеччини, кількість війська. Таким чином, наркомат оборони і генштаб мали більше, ніж тре­ба, надійної інформації про воєнну загрозу.

Але ж до чого дивним було реагування радянсь­кого керівництва на титанічні зусилля розвідки. Всі дані про підготовку агресивної війни Німеччиною відкидалися як дезінформуючі. Вирішальну роль у такому злочинному безглузді відіїрала настанова Сталіна, який виключав саму можливість того, що Гітлер наважиться розпочати війну проти СРСР до того, як розгромить Англію, тобто піти на ризик війни на два фронти.

Смертельний ризик, під який цілком свідомо Сталін підставив країну, армію у найбільш фа­тальній ситуації в історії, коштував надто дорого: і країна, і армія не були своєчасно переведені на ре­

жим посиленого забезпечення обороноздатності. Війна вже грюкала у ворота, а народ, наче й не тра­пилося нічого, продовжував жити мирним, безтур­ботним життям.

Тим часом по той бік кордону відбувалися ос­танні приготування до „східного походу“ армії „третього рейху“. 17 червня 1941 р. „фюрер“ видав наказ про напад на Радянський Союз. Рівно о 20.00 21 червня у частини вермахту і люфтваффе надійшли і були негайно розпечатані спеціальні кон­тейнери з наперед заготовленими таємними інструкціями та директивами.

Тим часом радянські командири були у розпачі, відмічаючи приготування за Бугом і Прутом і буду­чи наказом Сталіна позбавленими права займати бойові рубежі, аби „не спровокувати агресора“. Ледь не поплатився своїм життям командуючий Київським особливим військовим округом М.Кир- понос за те, що зробив спробу привести війська у бойову готовність і дозволив займати їм „пе­редпілля“. Досить незграбною спробою зняти на­пруження у суспільстві і водночас прозондувати ре­акцію Гітлера було повідомлення ТАРС від 14 червня 1941 р., де робився вигляд, що відносини між СРСР та Німеччиною складаються якнайкра­щим чином, а про війну мови бути не може.

Проте тривога і занепокоєність на місцях пере­давалася у вищі ешелони політичного і військового керівництва. Увечері 21 червня нарком оборони С.Тимошенко і начальник генштабу Г.Жуков спішно завітали до Сталіна і, посилаючись на новітні дані, зокрема на відомості, отримані від пе­ребіжчиків, стали наполягати на приведенні усіх прикордонних округів у повну бойову готовність. Але „вождь“ залишився вірним собі навіть у цій об­становці: дав дозвіл на приведення військ у бойову готовність без... права відкривати вогонь по війсь­ках противника, якщо вони перейдуть кордон.

Те, що трапилося через лічені години, захопило радянські війська зненацька. Але для Сталіна і йо­го оточення напад Німеччини не був несподіван­кою. Велика гра, на кін якої було поставлено долю СРСР, для азартного гравця Сталіна, котрий, повіривши у власну непогрішимість, замкнув на собі всю владу в країні, закінчилася програшем. А для народу, і без того вже ослабленого політично і духовно сталінським терором, спантеличеного не­зграбними його зовнішньополітичними маневруван­нями, починалася найбільша в історії трагедія.

Дата добавления: 2015-05-22