Третій удар голодом

елянство, як і раніше, залишалось найбільш ущемленою категорією суспільства. Знач­ною мірою на його становище впливало нега­тивне ставлення влади до кооперативної власності, яка зображувалась як щось „другорядне“, як „не­послідовно соціалістична“ форма господарювання. Колгоспник був відчужений від засобів виробниц­тва, від розподілу створеного ним продукту. Вироб­лена колгоспами продукція державою не закупову­валась, а фактично вилучалась методом продрозк- ладки. Між містом і селом існував нееквівалентний обмін.

Всіляко обмежувалось ведення особистого підсобного господарства. Природне прагнення лю­дей бути господарями на землі розцінювалось як приватновласницький пережиток. Прийнятий ще

293- р. закон про сільськогосподарський податок набирав більш жорстких, антигуманних форм. Згідно з цим законом, оподатковувались кожна тварина, дерево. Податок стягувався з реалізації всіх культур, вирощених на присадибних ділянках колгоспниками, не говорячи про одноосібників. Колгоспники одержували за нелегку працю сим­волічну платню, а існували, в основному, за рахунок присадибних ділянок. Селяни не забезпечувались пенсіями. У більшості колгоспники не мали пас­портів і без особливого дозволу не могли залишати села.

На кінець 1945 р. в Україні діяли 27,5 тис. кол­госпів, 784 радгоспи, 1277 МТС, але в ор­

ганізаційно-господарському відношенні вони, в ос­новному, ледь-ледь животіли. Протягом 1945

294- pp. у сільське господарство України поверну­лось близько 1,3 млн. солдатів та офіцерів.

1 в цей час комуністична пропаганда широко ви­користовувала приклади „передовиків“ — голів колгоспів, бригадирів, ланкових, доярок та ін. для доведення переваг колгоспного ладу.

Не говорилось про інше, про те, якими засоба­ми підтримується колгоспний лад. У зв’язку з цим згадаймо про указ президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1948 р. „Про виселення з Української PCP осіб, які злісно ухиляються від трудової діяль­ності в сільському господарстві і ведуть антигро­мадський паразитичний спосіб життя“. Він був прийнятий за клопотанням уряду У PCP і ЦК КП(б)У і мав „закритий“ характер. Указ надавав колгоспникам право порушувати на колгоспних і сільських зборах питання про виселення за межі Української PCP осіб, котрі „підривають“ колгосп­не виробництво. Зовні він нібито стимулював „кол­госпну демократію“, а насправді не враховував вікового, сімейного, фізичного стану сільських мешканців і мав на меті переслідування селян, які не виробили мінімум трудоднів, працювали на приса­дибних ділянках.

Загалом протягом 1948—1950 pp. було винесе­но близько 12 тис. „громадських вироків“. Вико­нання їх покладалось на органи Міністерства внутрішніх справ.

Згаданий указ був однією з ланок у ланцюзі ор­ганічно притаманних тоталітарній системі заходів, спрямованих на розв’язання господарських про­блем методами примусу. Не випадково 1948 р. М.Хрущов, який очолював ЦК КП(б)У, написав листа Сталіну. Він звітував про роботу щодо ре­алізації указу, засуджував причини й помилки, а за­вершував листа пропозицією ухвалити такий самий указ в РРФСР та інших союзних республіках, оскільки й там „дисципліна праці в колгоспах, на­певно, не краща, ніж на Україні...“.

М.Хрущову належить авторство інших того­часних адміністративних ініціатив, зокрема укруп­нення дрібних колгоспів. Ця кампанія розпочалася в Україні ще в середині 1949 р. і набула широкого розмаху після постанови ЦК ВКП(б) від ЗО трав­ня 1950 р. „Про укрупнення дрібних колгоспів і завдання партійних організацій у цій справі“. На кінець 1952 р. в Україні було понад 16 тис. кол­госпів, тоді як на початку року — більше 33 тис. Ця акція уможливила деяке поліпшення керівниц­

тва колгоспами, але основної мети досягнуто не бу­ло: сільське господарство продовжувало зубожіти. Під час укрупнення часто-густо порушувались принципи доцільності об’єднання, було зроблено крок до появи згодом „безперспективних“ сіл. Вис­нажене війною і сталінською феодальною системою управління, українське село в другій половині 1946 р. почало переживати новий голод, якому передува­ла катастрофічна посуха. В Миколаївській області, наприклад, урожай зернових культур 1946 р. ста­новив від 1,9 до 3 ц з га. За підсумками сільсько­господарського 1946 р., колгоспники Київської об­ласті на вироблені трудодні одержали не більше 150 г зерна на трудодень. В інших областях цей показ­ник дорівнював 50—100 г, а подекуди на трудодні взагалі не одержали ні хліба, ні грошей.

Валовий збір усіх зернових в Україні становив у

CXXIV р. 531 млн. пудів, що було в 3,5 раза менше, ніж у 1940 р. Із 26397 наявних улітку 1946 р. кол­госпів 5500 не зібрали навіть тієї кількості зерна, яку засіяли. Брак кормів призвів до значного ско­рочення поголів'я великої рогатої худоби, свиней та коней. Наслідки посухи посилювались діями цен­тральних московських органів, які, не рахуючись з конкретними умовами і можливостями, здійснюва­ли тиск на партійно-державний апарат України, ви­магаючи будь-якою ціною виконати обов’язкові плани хлібозаготівель.

Почали повторюватись жахливі картини 1932—1933 рр.: люди хворіли на дистрофію, часто із смертельними випадками (на травень 1947 р. бу­ло зареєстровано понад 900 тис. хворих на дис­трофію), батьки залишали своїх дітей, оскільки бу­ли не в змозі їх нагодувати, мали місце випадки канібалізму (в січні—червні 1947 р. в Україні за­реєстрували 130 випадків людоїдства, 189 — тру- поїдства). В цілому в 16 східних, а також Ізмаїльській і Чернівецькій областях у 1946 р. по­мерло 282 тис. чол., у 1947 р.— понад 520 тис. чол. І це лише ті випадки смертей, які зареєструва­ли загси УРСР. Чимало людей загинуло за межами України, по дорозі в Закавказзя, Середню Азію, на Кубань.

Керівники України неодноразово звертались до уряду СРСР з проханнями про допомогу. Зокрема, 17 грудня 1946 р М.Хрущов надіслав Сталіну листа, в якому йшлося про найнагальнішу не­обхідність надати фуражну позику колгоспам Ук­раїни. За підрахунками обкомів партії того ж 1946 р. для боротьби з голодом потрібно було 150 тис. т зерна.

1 в той час, коли голодувала не тільки Україна, а й Молдавія. Правобережжя Нижньої й Середньої Волги, Ростовська область, Центрально-Чорно­земна зона, СРСР експортував зерно до Болгарії, Румунії, Польщі, Чехословаччини. „Радянський Союз врятував нас від голоду“,— зазначав прези­дент Чехословаччини К. Готвальд. У квітні 1946 р. було підписано угоду про поставку Франції 500 тис. т зерна. В цілому експорт зернових із СРСР тільки 1946 р. склав 1,7 млн. т.

1 Іри цьому поставки здійснювались за цінами нижче світових і переважно в кредит.

Зайвий раз підтверджувалось: московські вожді цинічно ставляться до реальних проблем ук­раїнського селянства, яке примушували мовчазно і за будь-яку ціну відбувати колгоспну панщину. Наслідки голоду ще довго давалися взнаки. Не ви­падково у 1950 р. за врожайністю зернових та їх ва­ловим збором колгоспи і радгоспи України не досяг- ли довоєнного рівня, хоча він був перевищений за врожайністю жита, цукрових буряків, картоплі, за чисельністю поголів’я великої рогатої худоби.

Підтвердилось й інше: як тільки в Україні погіршувалась соціально-економічна ситуація, Сталін та його оточення вбачали один з найефек­тивніших засобів виходу з неї в посиленні політико- ідеологічного тиску, пошуках „ворожої руки“ і „шкідників“.

Дата добавления: 2015-05-22