Кіндер Г., Хільгеман В. 5 страница

Конспект лекції бажано опрацьовувати того ж дня, коли вона була про­слухана. Необхідно уважно прочитати записане, підкреслити чи якось виді­лити найголовніше, пронумерувати окремі положення, тези, доповнити про­пущене, виправити помилки, уточнити значення окремих слів, фраз, незро­зумілих скорочень тощо. Особливу увагу слід приділяти термінологічно-по­нятійному апарату. Якщо в лекції містяться нові, незнайомі поняття, тер­міни, імена, то їх треба засвоїти. Все це дає можливість уявно відтворити лек­цію, проаналізувати й осмислити матеріал, а отже, ґрунтовніше його засвої­ти. При подальшому самостійному вивченні теми лекції попередні записи доповнюються новими, взятими з посібників, підручників. Таке систематич­не поповнювання, що супроводжується самостійною критикою й аналізом поданого викладачем навчального матеріалу, розвиває глибокі знання, на-

Самостійна підготовка студентів

вички систематичної праці над книгою, сприяє формуванню самостійного мислення.

Отже, студент повинен сумлінно працювати до лекції, під час лекції та після лекції. Слід зазначити, що вміння слухати, засвоювати, конспектува­ти й опрацьовувати лекцію дається не одразу, а набувається з досвідом, зав­дяки наполегливості та працьовитості студентів. Проте цими навичками повинен оволодіти кожний студент, який прагне вивчати не тільки історію України, а й інші предмети.

Необхідно підкреслити, що лекції з історії України читаються в тісному зв'язку з семінарськими заняттями. Фактично відбувається їх чергування: лекція — семінарське заняття, знову лекція і т. д. За такої системи органі­зації вивчення історії України є можливість раціонально поєднати лекції та семінарські заняття із СРС, суттєво покращивши рівень засвоєння студен­тами програмного матеріалу.

Особливості самостійної підготовки студентів до семінарських занять

Семінар ("семінар" латинською мовою означає "розсадник", а в букваль­ному розумінні — поширення знань шляхом усних виступів і обговорень) у вищій школі — це активна форма начального процесу, вид практичних за­нять, який передбачає обговорення під керівництвом викладача підготовле­них студентами доповідей і повідомлень чи проблемного, заздалегідь не підго­товленого питання, участь студентів у дискусіях, виступи з доповненнями до відповідей колег. На семінарах студенти розширюють, поглиблюють і зміцнюють набуті на лекціях і під час самостійної роботи знання, накопичу­ють у пам'яті нові факти, положення, вчаться критично аналізувати доку­менти і матеріали, набувають навиків публічних виступів, ведення полемі­ки, обстоювання власних поглядів, виробляють уміння користуватися нау­ковою термінологією й поняттями. Участь у підготовці й обговоренні питань, які виносяться на семінарське заняття, допомагає глибше засвоїти історію України, розвиває самостійність у підходах до аналізу актуальних питань соціально-економічного, суспільно-політичного, культурного та релігійно­го розвитку на різних етапах вітчизняної історії.

Залежно від мети, завдань і змісту у вищій школі використовуються різні типи семінарських занять. Кожний з них має особливу структуру і методи­ку проведення. Передусім слід підкреслити важливість проведення вступ­них семінарських занять, тобто на початку вивчення всього курсу чи певно­го періоду історії України. Такі заняття проводяться з метою викликати інте­рес до семінарської роботи, психологічно підготувати студентів до цього виду навчання, надати план занять, список літератури та джерел, методичні по­ради тощо. Це сприяє усвідомленню студентами важливості семінарської роботи, необхідності брати в ній активну участь.

Самостійна підготовка студентів

Семінар — розгорнута бесіда найбільш поширений на першому курсі. Його характерною особливістю є чітко сформульовані, тісно пов'язані між собою питання певної теми, які формулюються як пізнавальне завдання і на які студенти мають давати відповіді в результаті самостійного вивчення про­грамного матеріалу. Цей вид семінару не передбачає підготовки письмових доповідей чи рефератів, але вимагає знання фактичного матеріалу з того чи іншого питання, уміння аргументовано викласти свої знання в усній формі. У результаті бесіди з одним студентом заняття поступово переростає в роз­горнуту бесіду з іншими учасниками семінару, з'ясовуються другорядні пи­тання, що сприяє глибшому засвоєнню матеріалу. Надалі розв'язання одно­го пізнавального завдання приводить до постановки й розв'язування наступ­ного.

Структурно семінар-бесіда має обов'язкові складові, які викладач праг­не раціонально використати в процесі роботи:

1. Вступне слово керівника семінарського заняття, під час якого він ви­значає місце питань, що виносяться на обговорення, в історії України, їх зв'язок з питаннями, що вивчалися раніше, ставить конкретне завдання цього семінарського заняття.

2. Основна частина семінару, на яку відводиться найбільше часу, — це бесіда з питань, що виносяться на заняття. Викладач ставить запитання до всієї групи, але вибирає серед бажаючих того, хто буде відповідати першим. Надалі до обговорення питань залучаються інші студенти, які доповнюють чи виправляють своїх попередників. Так семінарське заняття переростає в розгорнуту бесіду з групою.

3. Заключне слово керівника семінару до окремого питання потрібне, якщо проблема не з'ясована повністю чи розкрита неправильно. За цих умов викладач зобов'язаний доповнити чи уточнити питання. Натомість заключ­не слово після закінчення розгляду всієї теми наприкінці заняття обов'яз­кове. Викладач оцінює рівень підготовки студентів до заняття, виставляє відповідні бали, підбиває підсумки та робить узагальнення з теми, дає зав­дання на наступне заняття.

Семінар доповідей і повідомлень ставить вищі вимоги до студентів на всіх етапах підготовки до нього. Ретельно готуючись до цього виду семінарських занять, студенти ґрунтовно вивчають і конспектують різні джерела та літе­ратуру, продумують відповіді на питання, винесені для розгляду. Під час семінару доповідачі послідовно й логічно викладають свої думки, аргумен­туючи їх конкретними фактами. Інші студенти уважно слухають виступаю­чого, зазначають слабкі та сильні сторони його доповіді з метою доповнити, виправити колегу чи вступити з ним у полеміку. Цей вид семінарського за­няття дає змогу обговорювати спеціально підготовлені студентами письмові

j -------- ~~?~жі** ьх^а,гшс&яо гакшстлтїС^яетШіїписьмові

доповіді — реферати (див. про це детальніше далі), заздалегідь визначати

Самостійна підготовка студентів

опонентів. Викладач повинен стимулювати підготовку до заняття студентів (наприклад, за допомогою масового експрес-опитування), адже за цієї фор­ми занять дехто може проігнорувати підготовку до семінару, покладаючись на своїх колег-доповідачів. Натомість бажано, щоб усі студенти готувалися виступити і в ролі доповідача, і в ролі опонента, залежно від "сценарію", який запропонує викладач.

Структурно семінар доповідей і повідомлень складається з таких еле­ментів: вступне слово керівника семінару, доповіді студентів з окремих пи­тань, обговорення та оцінювання кожного виступу, підбиття підсумків за­няття викладачем.

Свої особливості має й семінар-диспут — один із найефективніших ме­тодів активізації процесу самостійного мислення. Дискусія, тобто колектив­не обговорення питань, інколи виникає стихійно, під час проведення й інших типів семінару, інколи планується викладачем заздалегідь у формі семіна-ру-диспуту. Семінари дискусійного характеру сприяють виробленню в сту­дентів уміння обговорювати проблеми і знаходити шляхи їх вирішення, ви­словлювати й аргументувати свої погляди, слухати один одного, виступати в ролі критиків.

Ефективність проведення дискусії досягається за умови дотримання такої схеми проведення семінарського заняття: спочатку висувається проблема (завдання), яка потребує вирішення; далі визначається гіпотеза, створюєть­ся ситуація, за якої учасники семінару повинні самостійно з'ясувати про­блему; нарешті відбуваються науковий пошук, вирішення проблеми шля­хом зіставлення різних думок, їх аргументації та доказу на основі раніше набутих знань.

Враховуючи певні особливості при підготовці до семінару-диспуту з історії України, рекомендуємо використовувати деякі поради. Готуючись до диспуту, необхідно виділити основні поняття, пов'язані з предметом обгово­рення, уточнити значення термінів, які передбачається використати. Адже важливо, щоб студенти, які беруть участь у дискусії, вкладали в терміни та поняття однаковий зміст. Інакше можливі двозначність, нерозуміння позиції опонента. Починайте спростовувати конкретні положення лише після того, як з'ясували предмет диспуту, уважно вислухали й переконалися, що пра­вильно зрозуміли позицію опонента, чітко визначили розходження з влас­ною думкою. Ставлячись із повагою до поглядів і переконань свого опонен­та, водночас намагайтеся передусім довести внутрішню суперечливість по­ложень, які він обстоює. Висуваючи тезу (думка, правильність якої треба довести), добирайте докази й аргументи (положення, за допомогою яких об­ґрунтовуються тези), стежте за їх логічністю, щоб у них не було суперечнос­тей. Для прикладів добирайте типові, а не випадкові факти. Не плутайте спростування способу доведення, який застосував опонент, і сутності самої тези. Адже можна неправильно доводити і правильні положення. Критику­вати треба неправильну думку, а не самого опонента. Пам'ятайте, що в супе-

Самостійна підготовка студентів

речці не слід переходити на особистості, принижувати гідність опонента, ображати його різкими або грубими словами. Визначивши помилкові дока­зи, спробуйте довести, що ці докази не стосуються безпосереднього предме­та обговорення і не доводять правоти опонента. Ставте опоненту точні й чітко сформульовані, зрозумілі, коректні запитання. Не плутайте при цьому зви­чайне запитання з риторичним, яке не потребує відповіді.

Отже, особливості проведення будь-якого виду семінарського заняття свідчать, що воно безпосередньо пов'язане із СРС, передбачає вироблення студентом на основі вивченого матеріалу власного погляду на конкретну проблему, формування самостійного та оригінального мислення. Кожен сту­дент повинен усвідомити, що семінар проводиться не лише заради перевірки й оцінювання успішності його знань. У процесі практичної роботи необхід­но прагнути з'ясувати причини власних успіхів і невдач, використовувати позитивний досвід своїх колег, щоб надалі ще ефективніше проводити само­стійну роботу. Сумлінна систематична самостійна підготовка й активна участь у роботі семінару — обов'язкова вимога до всіх студентів. Тому важ­ливо, щоб на кожному семінарському занятті активно працювало якомога більше студентів. Адже саме їх недостатня підготовленість є основною при­чиною незадовільної роботи на семінарських заняттях. На жаль, деякі сту­денти обмежуються переписуванням рекомендованого навчального матері­алу, зачитуючи готові тексти на семінарі. Інші при підготовці до семінару з історії України використовують лише один підручник (посібник) чи конс­пект лекцій. Часто причина полягає в дефіциті часу, завантаженості з інших, передусім професійно орієнтованих дисциплін. Така "самостійність" має формальний характер, адже вона є неповною й приносить значно менше ко­ристі, ніж активна пізнавальна діяльність.

У зв'язку з цим подаємо деякі поради загального характеру, які необхід­но послідовно використовувати при підготовці до семінарського заняття:

1. Докладно ознайомтеся з темою і планом заняття, кожним із винесе­них на розгляд питань.

2. Знайдіть і замовте у бібліотеці відповідні рекомендовані джерела та літературу, насамперед обов'язкову.

3. Прочитайте документальні джерела й основну літературу до кожного з питань семінару, намагаючись осмислити прочитане.

4. Законспектуйте необхідний матеріал, випишіть цитати.

5. Те саме зробіть із додатковою літературою, маючи на меті з'ясувати окремі деталі того чи іншого питання.

6. Складіть план і текст свого виступу на семінарському занятті з кожно­го питання.

Далі ми детальніше зупинимося на окремих питаннях підготовки сту­дента до семінарського заняття.

Самостійна підготовка студентів

Основою СРС при вивченні історії України є систематичне вивчення дже­рел і літератури, а її успіх значною мірою залежить від наявності в студента необхідних збірників документів і матеріалів, навчальних посібників і підручників. Разом з тим нерідко недостатня підготовленість пояснюється невмінням студента своєчасно знайти необхідну літературу в бібліотеці. З цього випливає, що важливою складовою самостійної роботи є пошук бібліо­графічного матеріалу з теми семінару. Звичайно, завдання студента значно полегшується, якщо він отримав від викладача плани семінарських занять, де подано список основних джерел і літератури, дібраних з конкретних теми або питання, а ще краще — методичний посібник, в якому містяться конк­ретні поради щодо підготовки до тієї чи іншої теми з історії України. Мето­дичні рекомендації орієнтують студента на правильне вирішення конкрет­ного завдання, допомагають йому організувати самостійну роботу, зробити її цілеспрямованою, націлити індивідуальне мислення на аналіз і система­тизацію матеріалу. Однак студенту треба вміти самостійно здійснювати по­шук необхідної літератури. Зорієнтуватись у величезному інформаційному книжковому масиві допомагають довідково-бібліографічні навички. Студент повинен знати основні вимоги бібліографії, вміти користуватися каталога­ми, бібліографічними картками, замовляти необхідні книги, застосовувати науковий апарат і бібліографічні видання довідково-інформаційного харак­теру тощо.

Для студента-першокурсника пошук необхідних джерел і літератури може стати серйозною проблемою. Тому варто звернутися за допомогою до бібліографів, консультантів бібліотеки, які допоможуть виявити необхідну довідкову літературу, бібліографічні покажчики, засвоїти принцип роботи з бібліотечним каталогом тощо. Надалі студент повинен прагнути самостійно відшукувати необхідні джерела і літературу. Сподіваємося, що в цьому до­поможуть деякі наші практичні поради.

Для того щоб знайти потрібну книгу, студент повинен уміти користува­тися каталогами. Вони становлять перелік літератури, яка зберігається в бібліотеці. Каталог складається з карток, які містять основну інформацію про те чи інше літературне джерело (автора, заголовок, місце видання, ви­давництво, рік видання, кількість сторінок, бібліотечний шифр тощо).

Наприклад:

9у2

Новітня історія України (1900—2000): Підруч. для студ.

іст. спец, вищих навч. закладів / А.Г. Слюсаренко,

В.І. Гусєв, В.М. Литвин та ін. — Вид. 2-ге, перероб. і

доп. — К.: Вища шк., 2002. — 719 с

ББК ТЗ(4Укр)6я73-1 + ТЗ(4Укр)52я73-1

Самостійна підготовка студентів

З інформації, зафіксованій на картці, ми дізнаємося про таке: книга "Но­вітня історія України (1900—2000)" — це підручник, призначений для сту­дентів історичних спеціальностей ВНЗ; її авторами є А.Г. Слюсаренко, В.І. Гусєв, В.М. Литвин та інші вчені-історики; це 2-ге, перероблене й до­повнене видання книги; вона опублікована в 2002 р. видавництвом "Вища школа"; її обсяг — 719 сторінок. У лівому верхньому кутку картки вказуєть­ся шифр книги: 9у2/Нові, який показує місце книги на бібліотечній полиці. У правому нижньому кутку — каталожний індекс: ББК ТЗ (4Укр) 6я73-1 + ТЗ (4Укр) 52я73-1, який показує, в яких розділах каталогу відображена ця книга.

Студент повинен знати, що в бібліотеці є різні каталоги: алфавітний і систематичний каталог книг, алфавітний каталог періодичних видань, ал­фавітний каталог авторефератів і дисертацій, алфавітний каталог літерату­ри, виданої іноземними мовами.

В алфавітних каталогах картки розміщені в алфавітному і водночас — зво­ротно-хронологічному порядку прізвищ авторів чи заголовків книг. До них слід звертатися, коли студент знає прізвище та ім'я автора чи назву книги. Необхідно враховувати, що на перше місце ставиться картка з описом остан­нього переробленого, доповненого видання, а далі — всі попередні. Праці ок­ремого автора розміщуються за алфавітом їхніх назв. На жаль, як правило, алфавітні каталоги містять переліки видань, що вийшли у світ після того чи іншого року (наприклад, після 1935 p.). Усі ж видання, незалежно від року їх опублікування, містяться в службовому каталозі, яким користуються співро­бітники бібліотеки, а також у читацькому систематичному каталозі.

У систематичному каталозі картки розміщені відповідно до їх змісту, тобто за галузями знань. Такий каталог складається за певною схемою, з якою студенту варто ознайомитися, щоб прискорити пошуки необхідної літе­ратури. У систематичному каталозі книги відображено українською, російсь­кою та іноземними мовами. Картки на іноземні книги стоять за латинським алфавітом наприкінці кожної рубрики.

Після того, як інформація про необхідні книги знайдена, студент пови­нен чітко й розбірливо заповнити "Вимогу-розписку": вказати номер бібліо­течного квитка, дату, власне прізвище, шифр книги, прізвище її автора, на­зву, рік і місце видання, необхідний том (чи номер, якщо це журнал).

Якщо виникає потреба визначити (наприклад, у разі підготовки рефера­ту), що взагалі написано з тієї чи іншої теми, необхідно звертатися до бібліо­графічно-довідкового відділу. Для пошуку літератури з певної теми слід ви­користовувати друковані бібліографічні покажчики, які побудовані за роз­ділами, а іноді й за підрозділами. У цій структурі допомагають розібратися допоміжні покажчики (іменний, алфавітний, географічний). Важливе зна­чення має ознайомлення з ретроспективними бібліографічними покажчи­ками, які подають у систематизованому вигляді праці, що вийшли впродовж певного терміну.

Самостійна підготовка студентів

Починати пошук необхідно з останніх видань літератури, а потім посту­пово розширювати його масштаби, використовуючи посилання на інші дже­рела. Разом з тим слід враховувати, що орієнтуватись у величезному масиві історичної інформації нині стає дедалі складніше. Натомість спеціальної навчальної історичної літератури та довідково-бібліографічних видань дуже мало. Тому насамперед радимо використовувати ту літературу, що подана в цьому посібнику до кожної окремої теми. Крім того, у разі необхідності мож­на скористатися спеціальними покажчиками змісту статей, надрукованих у наукових історичних журналах. Наприклад, у часописі "Україна", який виходив з 1907 до 1932 p., "Українському історичному журналі" (з 1957 p.), "Українському історику" (з 1963 p.). Корисними можуть бути також дер­жавні бібліографічні покажчики України: "Літопис журнальних статей" (з 1936 p.), "Літопис газетних статей" (з 1937 p.), "Літопис рецензій" (з 1935 p.), "Літопис книг" тощо. Починаючи з 1992 р. виходять бібліографічні щорічні покажчики книг і статей з історії України.

Для найшвидшого подолання труднощів, які постають при самостійно­му вивченні історії України, радимо користуватися спеціальними видання­ми, в яких пояснюються основні історичні терміни, поняття, визначення, концепції, явища, даються короткі матеріали довідково-енциклопедичного характеру про найважливіші події та факти історії України, наводяться біо­графії державних, політичних, громадських, військових діячів, учених, митців, письменників, чиї життя та діяльність були пов'язані з українсь­кою історією. Серед таких видань, наприклад, фундаментальна 10-томна словникова частина "Енциклопедії Українознавства", яка була видана за кордоном у 1955—1984 pp. і перевидана репринтним способом у Львові впро­довж 1993—2000 pp., а також другий том загальної частини "ЕУ" (репринт-не відтворення 1949 р. надруковане у Києві в 1995 p.), де містяться розділи "Історія", "Церква", "Право", "Культура". Крім того, в книгах наукового змісту містяться примітки, які пояснюють певні терміни, поняття, факти, наводяться короткі відомості про названих у тексті осіб, цитати, переклади слів з іноземних мов тощо, подаються іменні чи систематизовані предметні покажчики, хронологічні таблиці, карти.

Щоб набути глибоких знань з історії України, недостатньо лише прослу­хати курс лекцій та вивчити підручник. Для цього необхідна сумлінна, сис­тематична робота з письмовими джерелами — основою достовірних історич­них знань. Не вивчивши їх, студент не може знати як слід минуле України. Цілісне вивчення першоджерел допомагає скласти уявлення про той чи інший документ, краще відтворити і зрозуміти добу, що вивчається, сутність і значення історичних подій та явищ. Таким чином, вивчення історії Украї­ни стає повноціннішим, урізноманітнюється навчальний процес.

Під час самостійної роботи відбуваються не лише пізнання історичного змісту джерела, а й одночасно його аналіз, оцінка й засвоєння. Тому студент повинен не обмежуватися лише поверховим ознайомленням, переглядом

Самостійна підготовка студентів

тексту документа, виписуванням кількох цитат, а прагнути детально й дос­конало його вивчити. Водночас необхідно пам'ятати, що неточно прочита­ний, а тим більше тенденційно сприйнятий документ може стати джерелом неправильної інтерпретації. Вивчаючи події української історії, пов'язані з важливими джерелами, студенту не варто покладатися лише на готові ви­сновки авторів супроводжувальних статей, коментарі до документів і мате­ріалів, тим паче, що в різних учених вони не завжди збігаються. Більше того, інтерпретація одних і тих самих явищ, подій, їх оцінки та висновки нерідко є діаметрально протилежними. Необхідно враховувати, що кожне історич­не джерело, по-перше, відображає реальну дійсність свого часу обмежено, а по-друге, його автору були притаманні суб'єктивні погляди на висвітлюва­ну ним проблему. Тому студент повинен сприймати будь-яке джерело як продукт тієї епохи, коли воно було створене, вироблювати та вдосконалюва­ти в себе навички культури мислення в інтерпретації чужих думок та ідей, вміння аналізувати прочитане й робити правильні висновки. На основі кри­тичного аналізу історичних джерел треба прагнути самостійно розібратися в тих чи інших аспектах кожного питання, визначити власне ставлення до подій, показати своє вміння підкріплювати фактами висновки.

Звичайно, в цьому посібнику приділяється увага особливостям вивчен­ня документів з тієї чи іншої теми. Однак слід пам'ятати, що цим лише за­кладаються методологічні основи для вироблення у студентів навичок само­стійного аналізу документальних джерел. З метою підвищення ефективності праці студентів над курсом "Історія України" пропонуємо основні рекомен­дації щодо роботи з документами під час підготовки до семінарських занять:

1. Сформулюйте загальне уявлення про структуру та зміст тексту (з'я­суйте, хто автор; ознайомтеся з назвою, структурою; перегляньте текст, зо­рієнтуйтеся, з яким видом документа маєте справу: законодавчим актом, статистичним джерелом, документом особистого походження тощо; визнач­те мету його створення (зверніть увагу на дату та місце написання; реконст­руюйте, спираючись на вже відомі та додаткові дані, історичну ситуацію; визначте причини, які привели до появи документа).

2. Уважно прочитайте текст, повертаючись до окремих положень, виділя­ючи незрозуміле. З'ясуйте незрозумілі місця за допомогою коментарів і при­міток, що супроводжують текст, а також додаткової спеціальної літератури.

3. Поділіть текст на закінчені смислові частини. Критично аналізуючи кожну, спробуйте виділити основні положення, ідеї, аргументацію. Роз­крийте зв'язки теоретичних положень і конкретних фактів, визначаючи ту їх сукупність, яка стала основою для зробленого висновку.

4. Ще раз перегляньте весь текст документа. Установіть логічні зв'язки між виділеними частинами; складіть структурний план. На його основі підго­туйте тези чи конспект, оформіть відповідні записи в зошиті.

Самостійна підготовка студентів

Важливо враховувати, що при підготовці до семінару студенту необхідно не тільки знайти та вивчити рекомендовані джерела, а й зробити необхідні виписки, підготувати відповіді на питання, винесені для обговорення. Це передбачає ведення конспекту з семінарських занять, а отже, необхідність оволодіння методикою самостійного конспектування письмових джерел.

Досвід переконує, що конспектування історичних джерел при підготовці до семінарського заняття, так само, як і конспектування лекції, є досить складним завданням для студентів. Передусім це стосується першокурс­ників, значна частина яких не звикла до систематичної роботи над джерела­ми. Вони витрачають багато часу, але конспекти інколи виходять незадо­вільними.

Для того щоб зробити правильний запис, необхідно ознайомитись із змістом тексту і скласти його план, на основі якого й має бути створений конспект. Конспективний запис треба поділити на частини відповідно до пунктів плану; кожна частина має містити виклад одного з положень, а та­кож його аргументацію. Натомість одночасне читання та конспектування абзац за абзацом можуть призвести до того, що до конспекту потраплять дру­горядні матеріали. Такий запис важко сприйматиметься, ускладнюватиме користування ним під час підготовки до семінарських занять. Конспектив­на форма запису вимагає не тільки фіксації найважливіших положень дже­рела, а й наведення необхідних міркувань, доведень. Інколи в конспекті, як правило на полях, роблять власні зауваження. Ретельно занотовуючи істо­ричні документи чи виписки з них, точно вказують бібліографічні дані пуб­лікації (автора, назву документа; місце та рік видання книги; сторінку, з якої зроблена виписка). Наприклад: Винниченко В. Відродження нації. — Київ; Відень, 1920. — Ч. І (Репринтне видання). — К., 1990. — С 46.

Зрозуміло, що при підготовці до семінарських занять робота з першо­джерелами обов'язково має поєднуватися з вивченням літератури з історії України. Це один із найважливіших засобів навчання, який передбачає чи­тання текстів підручників, посібників, наукових статей, довідкової літера­тури, що вимагає активної розумової діяльності. У процесі формування са­мостійних навчальних умінь і навиків студент має бути залучений до такої діяльності, у ході якої читання текстів з історії України буде спрямоване на розуміння смислу прочитаного й разом із тим на стимулювання пізнаваль­ної активності та мотивації навчання, тобто усвідомлення студентом себе суб'єктом навчання. За таких умов студент буде не лише читати необхідну література, а й використовуватиме її як джерело знань. Щоб успішно спра­витися з цим завданням, студент повинен оволодіти відповідною методикою самостійної роботи.

Творча, раціональна робота з книгою з метою глибокого та міцного за­своєння знань передбачає, по-перше, оволодіння методикою читання, по-дру­ге, вміння аналізувати текст і записувати його. Якість засвоєння прочита­ного тексту значною мірою залежить від уміння: а) правильно читати; б) ро-

Самостійна підготовка студентів

зуміти, усвідомлювати й закріплювати прочитане; в) відчувати, пережива­ти прочитане.

Головними видами читання є: попереднє — загальне ознайомлення з кни­гою (за зовнішніми ознаками); повне читання тексту з метою засвоєння ос­новних ідей та логіки змісту книги; повторне читання (якщо повне читання виявилось недостатнім для засвоєння прочитаного); часткове читання з ме­тою вивчення додаткової літератури, необхідної для уточнення змісту мате­ріалу книги.

Читаючи текст у процесі підготовки до семінару, студенту слід зосереди­тися над його змістом, не відволікаючись, не думаючи про щось інше. Іна­кше читання виявиться малоефективним. Натомість цілеспрямоване й уваж­не читання розвиває самостійність мислення, необхідну для пізнання сут­ності питання. При читанні необхідно стежити за розвитком думки автора, щоб зрозуміти зв'язок між положеннями, які висуваються, їх аргумента­цією та висновками.

Дата добавления: 2015-05-22