Антське об'єднання

Східні слов'яни, що жили на землях сучасної Украї­ни, на поч. І тис. об'єдналися в державну формацію антів (етнонім анти, на думку лінгвістів, іранського по­ходження і означає людей, що перебувають на окраїні, рубежі), яка займала територію між Дністром і Дніпром, а в період найвищого свого піднесення простягалася від Дону до Румунії й далі на Балкани. Не відома за­гальна кількість племен, що входили до складу цього об'єднання. Але з повідомлення готського історика Иор-дана про полонених антських старшин випливає, що їх було не менше 70.

В Антському державному об'єднанні панував демо­кратичний лад. Прокопій Кесарійський писав, що склавінами та антами не править хтось один, але здав­на управляє ними народне зібрання і всі справи, добрі чи лихі, вирішуються спільно. За часів загальної небез­пеки вони обирали правителя, авторитет якого визна­вав увесь народ. Поступово реальна влада зосереджува­лася в одних руках. Антських царів Божа, Андрагаста, Мезамира, полководців Доброгаста, Всегорда, Пирогас-та та ін. згадують письмові джерела. Найближче ото­чення царя становили старійшини племен, що входи­ли до складу об'єднання. Маючи досить сильну вій­ськову організацію, анти, яких найвидатніший україн­ський історик М.Грушевський вважав предками україн­ського народу, вели успішні війни зі своїми сусідами. Воєнні походи спочатку були справою добровільною, в них брали участь всі бажаючі. Пізніше починає виді­лятися дружина, для якої війна стає професійним за­няттям та засобом збагачення. Можновладці експлуа­тували полонених і обертали їх на рабів. Чисельність останніх була досить значною, якщо врахувати, що в окремих військових походах анти захоплювали в по-

лон десятки тисяч чоловік. Але це не було класичне рабство. Найчастіше воно перетворювалося на феодаль­ну залежність полоненого від власника. Через певний час полонені за викуп могли повернутися додому або ж залишитись уже на становищі вільних.

Певний час анти межували з готами, які проживали в причорноморських степах у II —IV ст. Відносини між обома народами мали несталий характер. Союзні сто­сунки і спільні воєнні заходи, спрямовані проти Рим­ської імперії, чергувалися зі збройними сутичками та політичною конфронтацією. В IV ст. у володіння Гот­ського королівства вторглися гуни, які вийшли із Цент­ральної Азії. Вони не загрожували існуванню Антського об'єднання і тому анти виступили на їхньому боці у боротьбі з Готами. В результаті останні були розгром­лені й покинули територію України. Слідом за ними на захід рушили і гуни. В сер. V ст. вони також були розбиті та розпорошені серед місцевих народів.

Водночас із занепадом Готів та гунів, під натиском варварських народів загинула і Західноримська імперія. Натомість Східноримська імперія — Візантія, як і Ант­ське державне об'єднання, зуміла вистояти. Відносини між ними багато в чому визначали політичну ситуа­цію в Європі протягом другої пол. V — сер. VI ст. Особливо це виявилося у т. зв. Балканських війнах, які анти разом з близькими до них склавинами (сло­в'янським протидержавним міжплемінним об'єднанням, що знаходилося на території сучасної Південної Польщі, Словаччини, Трансільванії), вели за сфери впливу в Придунайській рівнині та на Балканах. У першій пол. VI ст. слов'янський наступ, за словами україн­ського дослідника М.Брайчевського, мав характер се­зонних походів. Наші предки переходили через Дунай, вторгалися у візантійські володіння, захоплюючи ба­гаті трофеї і полонених, а восени поверталися-додому. З сер. VI ст. починається слов'янське розселення на правобережжі Дунаю та колонізація Балкан. Протягом кількох наступних десятиліть північ Балканського пів­острова повністю слов'янізується {сучасні Болгарія і Югославія). Окремі слов'янські колонії виникають на Пелопоннесі й навіть у Малій Азії.

Подальшим колонізаційним планам антів та склавінів завадила нова хвиля завойовників з Центральної Азії — аварів. Протягом 558 — 568 рр. вони пройшли через південні степи і в Трансільванії (територія сучасної Румунії) заснували свою державу — Аварський каганат. Підкоривши склавінів, авари розпочали наступ на антів, які діяли в союзі з Візантією. У результаті тривалої боротьби анти зазнали нищівної поразки. З 602 р. вони вже не згадуються давніми авторами. Праукраїнське Антське об'єднання розпалося. Почалося формування нових племінних союзів та державних утворень.

Дата добавления: 2015-05-22