Прагнення окремих князівств до самостійності

Причини роздробленості

Серед причин, які призвели до політичної роздроб­леності Київської Русі, можна виділити такі.

Вони були зумовлені еволюцією економіки, дальшим розшаруванням суспільства, розвитком феодального зем­леволодіння в центрі й на місцях, зростанням кількості міст, пануванням натурального, а отже, замкнутого ха­рактеру господарства. Князівства вирощували в себе одні й ті ж злаки, овочі, розводили однакових тварин, стаючи цілком самозабезпеченими державами. Каталі­затором децентралізаторських процесів стала реаліза­ція рішення Любецького з'їзду князів (1097) про вот­чинний принцип успадкування земель. Внаслідок пере­ходу володінь від батька до сина зміцнювалися місцеві князівські династії та їхнє найближче оточення. Вони проявляли щораз більшу самостійність у вирішенні внутрішніх і зовнішніх проблем і все менше зважали на волю великого князя київського, який перетворюєть­ся лише на формального главу держави. Дбаючи на­самперед про власний добробут і власні володіння, не­рідко за рахунок сусідів, місцеві еліти дедалі менше цікавилися загальноруськими справами, захистом краї­ни від ворогів.

2. Велика територія держави та етнічна неодно­
рідність населення. Безмежні простори східноєвро-

пейської рівнини, колонізовані русичами, були свідчен­ням державної могутності Київської Русі, але водночас вони стали і джерелом її слабкості. За низької густоти населення, відсутності розвинутих засобів комунікації та достатньо міцного і розгалуженого апарату влади на місцях неможливо було ефективно управляти такою великою країною з єдиного центру. Крім того, розши­рення кордонів Київської Русі вело до відтоку знач­них матеріальних та людських ресурсів від централь­ного державного ядра на колонізацію окраїн, а відтак і до виснаження держави. Немало послаблювала Київську Русь також етнічна неоднорідність її населення. Адже поруч зі слов'янами тут проживало понад 20 народів: на півдні — печеніги, половці, торки, берендеї, каракал­паки, на північному заході — литва і ятвяги, на півночі та північному сході — чудь, весь, меря, мурома, мордва, черемиси, перм, ям, печора та інші угро-фінські народи. У містах Київської Русі існували колонії німців, по­ляків, євреїв, вірмен, варягів. Усі вони істотно різнили­ся за своїм економічним, політичним, культурним роз­витком і об'єднати їх у якусь міцну спільноту було практично нездійсненним.

3. Відсутність сталого порядку успадкування князів­ської влади. Здавна на Русі панував «горизонтальний» принцип престолонаслідування, коли влада переходила від старшого брата до молодшого, від сина старшого брата до наступного за віком. Однак уже наприкін. XI ст. на Любецькому з'їзді князів було проголошено про «вотчинний», або «вертикальний», принцип, за яким престолонаслідування йшло від батька до сина. Змішу­вання цих двох принципів, що продовжували співісну­вати, вело до міжусобиць, підривало основи Київської держави.

4. Занепад торгівлі. Важливу роль у піднесенні Киї­вської держави відіграла міжнародна торгівля, яка здійснювалася через торговельні шляхи, що проходи­ли через Русь («з варяг у греки», Соляний, Залозний) і зв'язували Азію з Європою, Чорне море з Балтій­ським. Однак з кін. XI ст. транзитна торгівля Київської Русі починає занепадати. Це було викликано насампе­ред появою нового середземноморського торговельного

шляху, що безпосередньо поєднав Західну Європу з Візантією, Малою Азією та Близьким Сходом. До того ж торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів були блоковані половецькими ордами, що захопили південні степи у XII —XIII ст. Усе це мало згубні на­слідки для економіки Русі, особливо для Києва, як сто­лиці держави, вело до подальшої ЇЇ дезінтеграції.

5. Геополітичне розташування Київської Русі, яка знаходилася на межі зі степовими кочівниками. Віка­ми на українські землі здійснювали спустошливі на­біги гуни, авари, хозари, угри, печеніги, половці. З остан­німи точилася запекла боротьба протягом майже двох століть, до монгольської навали. Вона вимагала спільних дій князівств, насамперед Київського, Переяславського, Чернігівського, але в умовах зростаючої ворожнечі між князями це ставало дедалі проблематичнішим. Ситуа­ція ускладнювалася й тим, що самі князі родичалися з половецькими ханами, використовуючи кочівників у міжусобних війнах. Не було й року, щоб половці не напали на Русь. Після себе вони залишали не тільки попелища, а й трупи багатьох тисяч людей, молодь за­бирали в полон. Занепадали міста і села, ремесла, тор­гівля, сільське господарство, культура.

Дата добавления: 2015-05-22