Відновлення єдності

Отже, на рубежі XIII —XIV ст. знову було відновле­но єдність Галицько-Волинської держави. Наступник Лева Даниловича — його син Юрій І (1301 — 1308

(1315)) виступає вже як одноосібний правитель з ко­ролівським титулом, іменуючи себе «королем Русі та князем Володимири». Столицею королівства став Воло-димир-Волинський. Джерела змальовують правління Юрія Львовича як добу розквіту, спокою та економіч­ного добробуту країни. Скориставшись деяким послаб­ленням Золотої Орди, яку в той період роздирали внутрішні міжусобиці та чвари, він зумів на деякий час пересунути південні кордони своїх володінь аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу. Високим був міжнародний авторитет Галицько-Волинського королів­ства, який не похитнувся навіть тоді, коли схильний до компромісів Юрій І поступився зміцнілій Польській дер­жаві Люблінською землею (1302). Свідченням ііього ста­ло утворення в 1303 р. окремої Галицької митро­полії, оскільки київський митрополит у 1299 р. переніс свою резиденцію на північ, до Володимира-на-Клязьмі. Галицька митрополія безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріарху в Константинополі й допома­гала захищати політичну незалежність українських земель.

Після смерті Юрія І галицько-волинська спадщина перейшла до його синів Андрія і Лева (1308(1315) — 1323). Вони правили спільно і, підтверджуючи спад­коємність традицій Київської держави, титулувалися «князями всієї Русі». Українські володарі сприяли зовнішній торгівлі, насамперед між галицько-волин­ськими і польськими купцями, добивалися забезпечен­ня торгових відносин з Балтикою. Налагодивши союз­ні зв'язки з польським королем Владиславом Локет-ком і Тевтонським орденом, намагалися послабити за­лежність від Золотої Орди, а також протидіяти Литві, натиск якої на північні окраїни Галицько-Волинської держави ставав усе відчутнішим. Проте запобігти те­риторіальним втратам не вдалося — Дорогочинська та Берестейська землі відійшли до Литовського князівства. Активною була боротьба проти ординців, в якій провідну роль відігравали князі Андрій і Лев. Так, у листі до Папи Римського польський король називав їх «непоборним щитом проти жорстокого племені татар». Ймовірно, в одному з військових походів проти монго-

ло-татарських нападників брати загинули. Оскільки жоден з них не мав синів, то з їхньою смертю 1323 р. династія, яку започаткував князь Роман Мстиславич, припинилася.

Дата добавления: 2015-05-22