Українських земель

У 1430 р. після смерті Вітовта великим князем ли­товським став молодший брат Ягайла — Свидригайло, підтриманий частиною литовських магнатів та україн­ським боярством. Почалася запекла сутичка між при­хильниками литовсько-польської унії та її против­никами. У цьому конфлікті найактивніше проти Польщі виступали українці. Однак бездарність Свидригайла, його нерішучість і невизначеність дозволили перемог­ти полякам та їх литовським однодумцям. Щоб утихо­мирити країну, православну знать було зрівняно в май­нових і особистих правах із католицькою. У 1432 р. Свидригайло втратив великокнязівський престол на користь молодшого брата Вітовта — Сигізмунда (Жиг-монта) Кейстутовича, а в 1435 р. остаточно був роз­громлений новим правителем у битві під Вількомиром. За підтримку своєї кандидатури Сигізмунд уступив Польщі Поділля й території на волинському пограниччі. Одночасно він визнав зверхність польського короля Ягайла, до якого мало відійти Литовське князівство після його смерті.

Проте прихильники Свидригайла не змирилися з його поразкою. У 1440 р. вони вбили князя Сигізмун­да, надіючись, що їх покровитель- знову посяде вели­кокнязівський престол. Але прорахувалися, бо наступ­ником став 13-річний син Ягайла Казимир. У 1445 р., після загибелі польського короля Владислава III — старшого брата Казимира, останнього було обрано но­вим королем. Одночасно він залишився і великим кня­зем литовським. Отже, відносини між Польщею і Лит­вою встановилися на основі персональної унії і зберіга­лися до сер. XVI ст.

Почуваючись у перші роки свого князювання не­впевнено, Казимир, щоб заручитися підтримкою шлях­ти та магнатів, видав у 1447 р. загальноземський привілей, який передбачав розширення феодальних прав і привілеїв: гарантував особисту недоторканність, звільняв від ряду державних повинностей, надавав право вотчинного суду, заборонив переходи селян з одного

маєтку в інший. Водночас він поновив удільні князів­ства на українських землях: Київське, що охоплюва­ло також Переяславщину, де правителем став син зміще­ного Вітовтом київського князя Володимира Ольгер-довича Олелько (1441 — 1454), а після смерті останньо­го — його син Семен Олелькович (1455—1471), та Во­линське, що поширювалося і на Східне Поділля, на чолі зі Свидригайлом (1445—1452). У 1458 р. було створе­но незалежну Київську митрополію. Тим самим в Україні фактично відновлювалася ситуація кін. XIV ст., коли на значній її території відродилася державність на засадах васального суверенітету. Проте таке стано­вище тривало недовго, і зі зміцненням позицій Казими­ра українські удільні князівства були остаточно ліквідо­вані й перетворені на звичайні провінції.

Скасування автономного статусу українських земель викликало невдоволення та опір серед місцевої еліти. У 1481 р. була організована князівська змова, в якій взяли участь князі Іван Гольшанський, Михайло Олель­кович і Федір Більський. Змовники мали намір захо­пити великокнязівський престол і передати його Ми­хайлові Олельковичу, братові останнього київського князя, а в разі невдачі перейти під зверхність Мос­ковського князівства. Однак змову було викрито, керів­ників — Михайла Олельковича та Івана Гольшансько-го — страчено, і лише Більському вдалося втекти до Москви. Також зазнало поразки повстання 1507— 1508 рр. на чолі з князем Михайлом Глинським, якому, незважаючи на підтримку значної частини української та білоруської шляхти, не вдалося відновити незалеж­ну українську державу на українських землях, що вхо­дили до складу Литви. Після невдачі він перейшов на службу до московського князя. (Ряд сучасних істориків оцінюють М.Глинського лише як талановитого аван­тюриста, якому вдалося перетворити епізод придвор­ної бортьби на подію східноєвропейського масштабу.)

Отже, українці, які більше двох століть перебували у складі Великого князівства Литовського, мали віднос­но сприятливі умови для свого розвитку. У той же час, починаючи з прийняття Кревської унії, їхні права по­ступово обмежуються. Насамперед істотно змінюєть-

ся становище православної знаті. Якщо в перші десяти­ліття після приєднання до Литви українці і білоруси домінували у суспільно-політичному житті, то тепер — відтісняються на другий план, поступаючись представ­никам католицького віросповідання. Активнішою стає також політика великих князів,.спрямована на ліквіда­цію залишків автономії українських земель у складі Великого князівства Литовського.

Дата добавления: 2015-05-22