Відновлення війни з Польщею

17-7

За словами Д.Дорошенка, «...й Москва, й Україна, кожна по-своєму розуміли суть цих відносин. Згодившись прийняти Україну «під велику царську руку», в Москві з перших же кроків старалися обернути протекторат у інкорпорацію, використовуючи кожне необережне сло­во, кожну неясну фразу в зверненнях гетьмана до мос­ковського уряду, щоб зреалізувати якомога ширше свій вплив на українське життя; особливо ж зручно вико­ристовувала Москва різні прояви суспільного анта­гонізму на Україні. Власне на цьому антагонізмі й була побудована вся дальша політика Москви щодо Украї­ни. З іншого боку, гетьман і старшина справді дивилися на протекцію московського царя, як лише на певну, може навіть і тимчасову комбінацію, яка давала змогу нарешті покінчити тяжку боротьбу за унезалежнення від Польщі...» Тим більше, що українсько-московська уго­да була правовою підставою відокремлення України від Речі Посполитої, юридичним визнанням її державності та козацького устрою.

У відповідь на українсько-московську угоду поляки і татари об'єднали свої сили, уклавши влітку 1654 р. т. зв. Вічний договір, і почали новий етап війни. Уже в листопаді 30-тисячна польська армія вторглася на Брац-лавщину, згодом до неї приєдналася ЗО — 40-тисячна та­тарська орда. Усвідомлюючи небезпеку, Б.Хмельницький зажадав від Москви негайної допомоги. Однак остан­ня, намагаючись насамперед оволодіти Смоленськом і Білоруссю, де їй, до речі, допомагали 20 тис. козаків на чолі з Василем Золотаренком, фактично проігнорувала вимогу українського гетьмана. Кілька місяців дорогоцін­ного часу було втрачено. Як наслідок — до кін. березня 1655 р. край перетворився на руїну. Було спустошено й спалено бл. 270 міст і сіл, 1000 церков, вбито не менше 10 тис. немовлят, у неволю потрапило понад 200 тис. людей. Московська допомога виявилася не такою ефек­тивною, як її уявляли.

Влітку 1655 р. театр воєнних дій перемістився на західноукраїнські землі, які Б.Хмельницький прагнув

17Я

приєднати до своєї держави. 29 вересня українсько-московське військо під Городком розбило поляків і розпочало облогу Львова, звільнивши незабаром усю Галичину. В цей же час, у порозумінні з українським гетьманом, проти Польщі успішно воювала Швеція, за­хопивши значну частину польської території, включа­ючи Краків і Варшаву. В політичних зв'язках з Украї­ною прагнула бути Білорусь. Здавалося, визріває мож­ливість возз'єднання українських земель під гетьман­ською булавою. Однак знову негативну роль відіграв пресловутий зовнішній фактор. З одного боку, проти включення західноукраїнських земель до складу козаць­кої України несподівано виступив шведський король, поставивши гетьманові вимогу залишити Галичину. З іншого — почалися непорозуміння з московитами, що вимагали, щоб усі міста, які вони допомагали завойо­вувати, вважалися здобутком московського царя й при­сягали йому на вірність. До того ж, на українські землі вдерлися татарські орди, яким необхідно було негайно протидіяти. Все це змусило Б.Хмельницького відклас­ти на певний час справу возз'єднання українських зе­мель і повернутися на Подніпров'я.

Дата добавления: 2015-05-22