Українсько-московська війна

Гадяцький договір

Розуміючи, що збройне зіткнення з Московською дер­жавою неминуче, І.Виговський починає шукати союз­ників. Швеція на той час уже фактично примирилась і з Москвою, і з Польщею. Покладатися на одних татар було небезпечно. Становище ж України постійно по­гіршувалося, зокрема до українських кордонів вирушило велике московське військо, знову активізувалася опози­ція. Тоді Виговський розпочинає переговори з Польщею.

16 вересня 1658 р. між Україною і Річчю Посполитою було укладено Гадяцький договір, який передбачав: 1) Україна у складі Київського, Чернігівського та Бра-цлавського воєводств під назвою Князівства Руського об'єднувалася з королівством Польським і Великим князівством Литовським персональною унією, тобто осо­бою спільного короля; 2) найвища законодавча влада належала Національним зборам депутатів від усіх зе­мель Князівства Руського; 3) на чолі виконавчої влади мав стояти гетьман, який обирався пожиттєво і затвер­джувався королем; 4) князівство Руське повинно було мати свій суд, скарбницю, грошову одиницю, 40-тисяч-не військо, українське діловодство; 5) перебування поль­ських та литовських частин на українській території заборонялося, а при нагальній потребі вони підпорядко­вувалися українському гетьманові; 6) загальна свобода віри, слова, друку тощо.

Укладаючи Гадяцький договір, І.Виговський праг­нув, щоб Україна ввійшла до Речі Посполитої як рівно­правний суб'єкт федерації. Однак Польща у принципо­вих питаннях виявила непоступливість. Було відкину­то домагання українців про включення до складу Кня­зівства Руського західноукраїнських земель; обмежу­валися його права на міжнародні відносини; фактично ліквідовувалася створена під час революції нова модель соціально-економічних відносин; відкривалися можли-

вості доступу в Україну польської шляхти тощо. Тому Гадяцький договір не міг повністю задовольнити ук­раїнських державників.

Звістка про укладення Гадяцького договору була причиною початку відвертої війни між Україною і Моск­вою. Цар Олексій Михайлович видав грамоту до всьо­го українського народу, в якій оголосив гетьмана Ви-говського зрадником. У свою чергу гетьман розіслав маніфест до всіх європейських держав,,сповіщаючи про розрив із Москвою та його причини.

У цей же час починаються воєнні сутички між україн­ським і московським військами. Ще в серпні 1658 р. брат гетьмана Данило Виговський зробив спробу визво­лити Київ від московитів, але вона виявилася невда­лою. Навесні 1659 р. 100— 150-тисячна московська армія вирушила на Україну, руйнуючи все на своєму шляху, її зупинив ніжинський полковник Григорій Гуляницький, який за підтримки міщан витримав у Конотопі більше ніж двомісячну облогу, маючи всього бл. 5 тис. вояків. На допомогу обложеним вирушив І.Виговський зі своїм військом та допоміжними силами німців, поляків, сербів, молдаван — всього бл. 60 тис. чол. — та 40-тисячною татарською ордою. 8 липня 1659 р. відбулася Коно­топська битва, в якій московська армія була розбита. Згідно з даними сучасного дослідника Ю.Мицика, тут загинуло 40 тис. царського війська, а 15 тис, у т. ч. півсотні воєвод, були взяті в полон. Гетьман втратив 4 тис. козаків та 6 тис. кримських татар.

Поразка в Конотопській битві викликала в Москві велику тривогу. Визначний російський історик С.Со-ловйов так описав ці події: «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 рр., загинув у один день, і ніколи вже після того цар московський не мав змоги вивести в поле таке блискуче військо. У жалобній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив на Москву». Цар звелів готува­тися до оборони і навіть сам наглядав за земляними

роботами. До Москви почали прибувати біженці, по­ширювалися чутки, що цар виїде за Волгу в Ярославль.

Дата добавления: 2015-05-22