Пилип Орлик

Після смерті І.Мазепи на загальній раді старшина та Військо Запорізьке під головуванням кошового ота­мана К.Гордієнка 5 квітня 1710 р. обрали гетьманом України (в еміграції) Пилипа Орлика. Він походив із чесько-польського роду. Закінчив Києво-Могилянську академію, працював спочатку в канцелярії київського митрополита, а згодом — у гетьманській канцелярії. Відомий як письменник і поет.

Рада прийняла своєрідні статті — «Пакти і Консти­туцію прав і вольностей Війська Запорізького», згодом названі «Конституцією Орлика», які були договором між гетьманом і Військом Запорізьким про державний устрій України після її визволення від московського панування. Цей документ ніколи не був втілений у життя, але увійшов в історію як одна з перших в Європі конституцій демократичного суспільства (у той час лише Англія, Нідерланди і Швейцарія втілювали прин­ципи конституціоналізму в політику й правову прак­тику), став свідченням передової української суспіль­но-політичної думки: 1) Україна обох боків Дніпра (по р. Случ) мала бути вільною від чужого панування; 2) гетьманська влада обмежувалася Генеральною радою, яка збиралася тричі на рік і складалася з представ­ників генеральної і полкової старшини, генеральних рад­ників (депутатів), які обиралися по одному від кож-

ного полку, а також послів- від Війська Запорізького; 3) виборність усіх посадових осіб із наступним затвер­дженням їх гетьманом; 4) недоторканність особи та її відповідальність лише перед судом; 5) встановлював­ся строгий розподіл між державною скарбницею й осо­бистими коштами гетьмана; 6) ревізія захоплених стар­шиною земельних маєтків, та скасування всіх тягарів, накладених на простий народ; 7) православ'я прого­лошувалося державною релігією, а також передбачала­ся автокефалія української церкви при формальному підпорядкуванні константинопольському патріархові тощо.

Після обрання гетьманом П.Орлик розробив широ­кий план визволення України, уклавши союз зі Шве­цією {шведського короля було визнано протектором України), Кримом, Туреччиною. Навесні 1711 р. з 16-тисячним запорізьким військом і татарським допо­міжним корпусом він рушив в Україну. На Правобереж­жі його з прихильністю зустрічало населення, під його булаву переходили правобережні полки. Розбивши під Лисянкою армію лівобережного гетьмана І.Скоропад­ського, П.Орлик підійшов до Білої Церкви. Але подальші його плани були перекреслені фактичною зрадою та­тарських союзників, які почали грабувати місцеве на­селення. Тому він змушений був відступити та повер­нутися до своєї штаб-квартири у Бендерах. Після підпи­сання у 1713 р. Андріанопольського миру між москов­ським і турецьким урядами П.Орлик зрозумів, що його надії на визволення України відкладаються у далеку перспективу.

Завзятий мазепинець не зневірився. Живучи впро­довж десятиліть в еміграції (у Швеції, Німеччині, Ту­реччині, Греції), він до самої смерті (1742) не припиняв боротьби, використовував кожну нагоду на пошуки нових союзників проти Москви, прагнув зацікавити їх українською справою. Багато робив для того, щоб європейські держави отримували правдиву інформа­цію про життя України. Справу Орлика продовжили його син Григорій та мазепинці-емігранти, яких назива­ли в Європі апостолами Української незалежної дер­жави.

2. Посилення наступу російського царизму на автономний устрій України, його остаточна ліквідація

Після перемоги над шведами Петро І значно зміцнив своє становище. Якщо раніше у зарубіжних джерелах та на картах північно-східні землі здебільшого назива­ли Московщиною або Московським царством, то тепер він урядово закріпив і поширив у вживанні назву «Ро­сія». Було навіть видано наказ московським послам у різних країнах, щоб за кордоном Московське царство називали Російським. Після закінчення Північної війни і прийняття в 1721 р. Петром І титулу імператора за Росією було встановлено офіційну назву «Російська імперія». Тоді Гетьманщину почали офіційно назива­ти Малоросією, а згодом (1796) на цих землях створи­ли Малоросійську губернію.

Дата добавления: 2015-05-22