Правобережжя

На Правобережній Україні велася довголітня гостра національно-визвольна боротьби проти Польщі, Мос­ковщини, турків і татар. Особливо тяжкою стала для неї доба Руїни. Правобережжя було перетворене на без­людну пустелю. Козацький літописець С.Величко пи­сав про Правобережну Україну: «Від Корсуня і Білої Церкви, потім на Волинь і в князівство Руське, до Льво­ва, Замостя, Бродів, далі подорожуючи, бачив я багато городів і замків безлюдних, і пусті вали, що стали при­становищем і житлом для диких звірів... Бачив я там... багато кісток людських, сухих і нагих, що тільки небо за покрівлю собі мали...»

Наприкінці XVII ст. територію правобережного По­дніпров'я почали поступово заселяти. Тут виникло кіль­ка козацьких полків, які згодом вступили у боротьбу проти польсько-шляхетського панування.

Визначна роль в організації та формуванні полків належала Семенові Палію, який на поч. XVIII ст. очо­лив визвольний рух на Правобережній Україні. Тоді за

Правобережжя боролися три сили: повстанці на чолі з Семеном Палієм, Польща, яка жорстокими репресіями намагалася придушити повстання, та гетьман І.Мазепа з лівобережними козаками. У складній боротьбі пере­могу отримав лівобережний гетьман, який на деякий час об'єднав Правобережжя з Гетьманщиною.

У 1714 р. за польсько-турецьким договором Право­бережна Україна опинилася знову під владою Польщі. Почалася нова колонізація українських земель поль­ськими магнатами. До сер. XVIII ст. бл. 40 магнатських родин, вигнаних у 1648 р., заволоділи 80 % території Правобережжя. На цих землях встановлювали шля­хетські порядки. Селяни змушені були відбувати важку панщину, виконувати інші численні повинності. У фео­дальну залежність від вельмож потрапляла дрібна шляхта. Під владу магнатів переходили міста, що втра­чали рештки самоврядування. Було відновлено тяжкі утиски православної віри. З поч. XVIII ст. на право­бережних землях розгортається народна боротьба про­ти соціального і національного гноблення, відома в історії під назвою гайдамацького руху. Гайдамаки (від тюрк, гайде — гнати, нападати) діяли невеликими, але дуже рухливими загонами, які поповнювалися селяна­ми, козаками, міською біднотою.

Перше велике гайдамацьке повстання у Правобе­режній Україні відбулося в 1734 р. Найбільший гайда­мацький загін очолив сотник Верлан. Повстанці оволо­діли Вінницею, іншими містами. На Брацлавщині дія­ли загони М.Гриви, Медведя, М.Моторного. Гайдама­ки нападали на шляхетські маєтки, руйнували їх, спа­лювали документи королівських судів, воєводських і повітових канцелярій. Лише з допомогою введених на Правобережжя царських військ польській шляхті вда­лося придушити цей народний виступ.

Нова хвиля національно-визвольного руху почалася навесні 1750 р. У гайдамацький рух влилися попов­нення із запорізьких козаків. Найвідомішими ватаж­ками повстанських загонів ставали переважно вихідці із Запоріжжя: М.Тесля-Мочула, О.Письменний, І.По­доляка та багато ін. Гайдамацькі загони здійснювали успішні напади навіть на добре укріплені міста, брали

в облогу великі замки. Вони захопили Умань, Вінни­цю, Чигирин, Фастів, Радомишль. Загони гайдамаків з'явилися також на Лівобережній Україні. Проте і цьо­го разу повстання було розгромлене силами шляхет­ської Польщі й царської Росії.

У другій пол. XVIII ст. гайдамацький рух на Пра­вобережжі не тільки не припинявся, а й переріс у вели­ке визвольне повстання, відоме під назвою Коліївщина. Причини були різні: економічні, соціальні, національні, релігійні.

Повстання почалося навесні 1768 р. Його очолив запо­різький козак Максим Залізняк. Виступивши з уро­чища Холодний Яр, повстанці визволили частину сіл та міст Київщини і підійшли до Умані — добре укріп­леної фортеці. Магнат С.Потоцький послав проти них великий загін своїх надвірних козаків на чолі із сотни­ком Іваном Гонтою, які перейшли на бік гайдамаків. Спільними силами уманська фортеця була взята.

Основною силою Коліївщини було селянство. Його ватажки підняли на боротьбу з гнобителями козац­тво, численних селян з Білорусі, Молдавії, Литви і Поль­щі, які втікали від кріпацтва. В гайдамацьких загонах Г.Тарана, І.Боднаренка, С.Неживого та інших ватажків було немало росіян, які перейшли на бік повстанців з гарнізонів царських військ, що дислокувалися у Києві та містах Лівобережної України.

У другій пол. травня — на поч. червня 1768 р. пов­станці визволили з-під польсько-шляхетської влади Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів та інші насе­лені пункти. Повстання, охопивши Київщину, переки­нулося на Поділля і Волинь. У червні-липні на Право­бережжі діяло бл. ЗО повстанських загонів. Вони кон­тролювали значну територію, створюючи органи са­моуправління.

Об'єднаними силами польської шляхти і російського царизму Коліївщина була розгромлена, а з учасниками повстання жорстоко розправилися. Багатьох ув'язнених стратили, серед них й І.Ґонту та його найближчих спо­движників. М. Залізняка царський суд після тортур зас­лав на каторгу у Сибір. Образи героїв-гайдамаків на­завжди закарбувалися у народній пам'яті.

9Л1

Дата добавления: 2015-05-22