Таємні організації

Одним із виявів волелюбних прагнень.стала поява в Україні таємних політичних товариств. їх різновидом було масонство. Найбільша масонська ложа була засно­вана у Полтаві під назвою «Любов до істини». Членом її був видатний український письменник І.Котлярев­ський. Інший учасник цієї ложі, громадський діяч, історик В.Лукашевич намагався утворити «Малоросійське то­вариство» з метою боротьби за політичну незалежність України. Водночас у Києві виникла ложа «З'єднаних слов'ян», до якої належали здебільшого польські по­міщики та російська інтелігенція. Вони виступали за встановлення приязних відносин між українським і польським народами. Менші провінційні ложі діяли в Житомирі, Кременці, Рафалівці на Волині. Спочатку ложі задовольнялися містицизмом масонських обрядів, мало цікавилися супільно-політичними питаннями. Пізніше в них почали проникати ліберальні ідеї.

Невдоволення самодержавно-кріпосницьким режимом відчувалося й серед передової частини офіцерів-дво-рян, які ставили за мету змінити існуючий лад. Найяс­кравіше ці ідеї виявилися в декабристському русі, тісно пов'язаному з Україною. Зокрема, у Тульчині існувала філія московського «Союзу благоденства». Близьким до цієї декабристської організації був І.Котляревський.

Після ліквідації «Союзу благоденства» в січні 1821 р. більшість його членів не припинила політичної діяль­ності. У березні 1821 р. Тульчинська управа ухвалила рішення про створення нової організації, яка була на­звана Південним товариством. Остаточно воно оформилось у січні 1822 р. на з'їзді в Києві.

Тульчинською управою, як і всією організацією, керу­вав здібний організатор й освічений полковник, учасник російсько-французької війни 1812 р. дворянин П.Пес-тель. Товариство мало філії у Кам'янці та Василькові на Київщині. У вересні 1825 р. до нього приєдналося Товариство об'єднаних слов'ян. Воно виникло в 1823 р. у Новограді-Волинському і об'єднувало 50 офі­церів, вихідців здебільшого з дрібних або збіднілих дворянських сімей. Була серед них офіцерська молодь українського походження. Обидва товариства вимага­ли повалення абсолютизму і створення республіки, ліквідації кріпацтва, яке вважали «справою ганебною, противною людству», рівних прав для всіх, повної сво­боди господарського розвитку. Однак декабристські організації не надавали належного значення національ­ному питанню. Теоретик декабристського руху П.Пе-стель у своїй «Руській правді» виступив як прихиль­ник централізації, засуджуючи федералізм, а населен­ня України вважав «істинними росіянами». Члени То­вариства об'єднаних слов'ян, хоч і говорили про феде­рацію слов'янських демократичних республік, та не зга­дували при цьому ні про українців, ні про білорусів. Відоме повстання декабристів, що відбулося 14 грудня 1825 р. в Петербурзі, закінчилося невдачею. Дізнавшись про це, керівники Васильківської управи підняли на повстання Чернігівський полк, що розташовувався під Києвом. Проте здійснити свій план повсталим не вда­лося, їх не підтримали інші полки, Тульчинська та Ка-м'янецька управи Південного товариства. Повстання було придушене, а над його учасниками царський уряд вчинив жорстоку розправу. Чернігівський полк розфор­мували, а солдат відправили на Кавказ для участі у воєнних діях проти горців.

Однак революційні ідеї декабристів жили у справах нового покоління борців проти самодержавства і кріпос-

ництва. Важливими осередками суспільно-політично­го руху в Україні другої чверті XIX ст. були навчальні заклади, насамперед Харківський та Київський універ­ситети. Під впливом повстання декабристів на поч. 1826 р. виник таємний політичний гурток в Харків­ському університеті. До харківського гуртка входило бл. 20 студентів, службовців, офіцерів. Гуртківці читали і поширювали революційні твори, у яких містився зак­лик до повалення царського деспотизму, писали анти­кріпосницькі вірші та памфлети, їх пропагандистська діяльність поширювалася на Харківську, Київську, Чер­нігівську та інші губернії. На поч. 1827 р. царські власті викрили і розгромили харківський гурток. Однак і після цього пропаганда визвольних ідей у Харкові не припинялася.

Вільнодумство було поширене серед професорів та студентів Ніжинської гімназії, заснованої в 1820 р. Гур­ток прогресивних професорів протягом 1827— 1830 рр. боровся проти професорів-реакціонерів. Його підтри­мувала значна частина гімназистів, зокрема М.Гоголь, М.Прокопович, Г. Висоцький та ін. Царський уряд, дізнав­шись про поширення «крамоли» у Ніжинській гімназії, у 1830 р. позбавив професорів-вільнодумців посад і відправив їх під нагляд поліції.

Дата добавления: 2015-05-22