Радикалізація українського руху

Через кілька років після чергового царського погро­му українські громади таємно відновили діяльність. ' Вона пожвавилася на поч. 80-х років XIX ст. у зв'яз­ку з виходом у світ журналу «Киевская старина», який об'єднав навколо себе членів «Старої громади». 1897 р. громади почали об'єднуватися в єдину всеукраїнську

організацію.

З посиленням радикальних ідей серед української інтелігенції на першому місці постало національне пи­тання. Багато революціонерів в Україні, зокрема А.Же-лябов, Д.Лизогуб, В.Осинський, М.Кибальчич, вважали, що в майбутньому у всесвітньому соціалістичному суспільстві мають зникнути національні відмінності.

Через розходження у поглядах між соціалістами і українофілами відбувся розкол.

У кін. 80-х — на поч. 90-х рр. XIX ст. у Києві, Кате­ринославі, Одесі, Харкові, Полтаві, Херсоні тав інших містах виникли марксистські гуртки. У 1891 р. в Києві почала діяти Російська соціал-демократична група, яка проіснувала кілька років. Українські марксисти слідом за російськими перебільшували значення соціальних проблем. Водночас вони не допускали й думки про національну незалежність України.

Першою українською політичною організацією, що стояла на засадах самостійності України, було «Брат­ство тарасівців», яке нелегально виникло_в Полтаві 1891 р. Його заснував невеликий гурт українських сту­дентів, які на могилі Т.Шевченка поклялися поширю­вати серед українського народу безсмертні ідеї Кобза­ря. Засновниками цієї організації були І.Липа, М.Міхновський та В.Шемет. До неї входили письмен­ники М.Коцюбинський, Б.Грінченко, В.Самійленко, М.Вороний, М.Кононенко, В.Боровик, а також науковці Є.Тимченко, О.Черняхівський, В.Боржковський. Очо­лював братство І.Липа.

Свої погляди тарасівці виклали в політичній декла­рації «Вірую молодих українців», опублікованій у львівському часописі «Правда» 1893 р. Провідні поло­ження цього документа: визнання Російської імперії окупантом України, який знищив усі політичні і куль­турні надбання українського народу й далі поневолює його, вимога повної державно-політичної незалежності України, важливість політичного моменту в роботі се­ред народу, усвідомлення того, що справедливе розв'я­зання соціального питання можливе тільки за умови досягнення державної суверенності України. Політич­не кредо тарасівців гостро протистояло соціалістичним настроям і гаслам, що панували тоді серед української молодої інтелігенції.

У кожній українській студентській громаді діяв осе­редок «Братства тарасівців». Усі вони намагалися втіли­ти в життя програму братства. Його ідеї тарасівці по­ширювали у своїх літературних творах та статтях, які

друкувала галицька українська преса, що потім неле­гально надходила в Наддніпрянщину.

Діяльність «Братства тарасівців» тривала недовго. У 1898 р. поліція викрила організацію і розгромила її. Частину тарасівців було арештовано і засуджено, а над іншими членами організації встановлено поліційний нагляд. Однак репресії царського самодержавства не зламали волю патріотів. Майже всі вони залишилися вірними ідеям братства, пропагували їх в організаціях і партіях, членами яких стали згодом.

Жорстоко гноблена російським царатом, але неско­рена Україна йшла назустріч буремному XX ст. У над­рах українства визрівали й міцніли сили для новітніх визвольних змагань.

Дата добавления: 2015-05-22