Остаточне звільнення України

У 1944 р. було проведено ряд операцій, котрі дали змогу чотирьом Українським фронтам розгромити угру­повання німецьких військ «Південь» і групу «А», за-

йняти всю Україну і Крим. Так, у результаті успішної Житомирсько-Бердичівської операції війська 1-го Українського фронту до сер. січня 1944 р. майже по­вністю очистили від німецьких військ Житомирську, частково Київську, Вінницьку і Ровенську {тепер Рівненську) області. Війська 2-го Українського фрон­ту під час Кіровоградської операції не тільки відки­нули ворога від Дніпра, а й створили загрозу Кор-сунь-Шевченківській групі німецьких військ, оточеній 28 січня 1944 р. 17 лютого вона перестала існувати. Одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією праве крило 1-го Українського фронту провело Рівненсько-Луцьку операцію, після чого радянські війська вийшли з болотисто-лісової місцевості на оперативний простір. У березні 1944 р. на величезному фронті від Луцька до гирла Дніпра майже одночасно почали наступ три Українських фронти. За час з 4 до 17 квітня 1944 р. війська пройшли до 350 км, оволодівши Вінницею, Проскуровом {тепер Хмельницький), Тернополем і Чер­нівцями. Окремі частини 25 березня 1944 р. вийшли на державний кордон з Румунією. Успішно розвивали радянські війська наступ на півдні України. 13 березня вони взяли Херсон, 28 березня — Миколаїв, 10 квітня — Одесу, 12 травня повністю зайняли Крим.

10 червня 1944 р. почалася літня кампанія радянсь­ких військ. Наступаючи на захід, 17 липня передові частини перейшли кордон СРСР і вступили на тери­торію Польщі. Після розгрому оточених німецьких військ під Бродами (поряд з німцями тут воювала дивізія СС «Галичина», що складалася з українців, котрі спо­дівалися перетворити її у повноцінну українську ар­мію) радянські частини 27 липня ввійшли у Львів і в Станіслав. Гітлерівське командування поспішно відво­дило війська до Карпат. У результаті Карпатсько-Уж-городської операції закінчилося звільнення від фашист­ської окупації території України в її довоєнних кордо­нах. На останній стадії операції було очищено від військ противника Ужгород. 28 жовтня 1944 р. завершилося звільнення Закарпатської України. Остання подія ство­рила умови для возз'єднання українських земель. У травні 1945 р. уряди Радянського Союзу і Чехо-Словач-

чини підписали договір про передачу Закарпатської України до складу СРСР.

Прихід на західноукраїнські землі радянських військ поставив перед керівництвом УПА складне питання: продовжувати боротьбу з більшовицьким режимом чи капітулювати? Провід ОУН-УПА, надіючись на зіткнен­ня західних країн і СРСР, вирішив продовжувати бо­ротьбу, щоб не дати змоги радянській владі швидко закріпитися на західноукраїнських теренах. Щоправда, у протистояння між німецьким військом та Червоною армією УПА в той час, як правило, не втручалася, збері­гаючи сили для вирішальних дій. Лише після того, як лінія фронту відкотилася на захід, за межі України, УПА провела ряд акцій, щоб перешкодити мобілізації, не допустити нових депортацій, припинити репресії про­ти греко-католицької церкви. Ці акції були спрямо­вані проти загонів НКВС, членів більшовицької партії і тих, хто співпрацював з радянським режимом. Навіть після остаточного завершення Другої світової війни більшовицький режим ще довго не міг контролювати великі території західноукраїнських земель. Це проти­стояння обійшлося Україні величезною кількістю люд­ських жертв.

У квітні 1945 р. Червона армія почала штурм фашист­ського лігва — Берліна. Через вимогу Й.Сталіна ввійти туди швидше, ніж союзники, вона втратила в ході Бер­лінської операції 400 тис. солдатів і офіцерів. 8 травня 1945 р. нацистська Німеччина капітулювала, а 9 травня було відзначено день Перемоги. Влітку того самого року радянські війська спільно з союзниками розгромили й далекосхідного агресора — Японію, яка 2 вересня та­кож змушена була капітулювати. Так закінчилася Дру­га світова війна.

Вагому частку у перемогу над ворогом внесли українці, 4,5 — 6 млн яких боролися у складі Червоної Армії та радянських партизан, Української повстанської армії, військових формувань США, Канади, Франції, ІІольщі, Чехо-Словаччини тощо. Радянськими бойови­ми нагородами було відзначено 2,5 млн українських вояків, 2072-3 них стали Героями Радянського Союзу, 32 удостоїлися цієї нагороди двічі, а льотчик Іван Ко-

жедуб — тричі. Значною була українська присутність серед воєначальників, командувачів фронтами і армія­ми: маршали С.Тимошенко, Р.Малиновський, А.Єре­менко, П.Рибалко, С.Руденко, бл. 300 генералів. Тала­новитих командирів висунули зі своїх рядів також Українська повстанська армія (Р.Шухевич, Д.Маєв-ський, Р.Клячківський) та радянські партизани (С.Ков­пак, О.Федоров).

4. Труднощі післявоєнної відбудови

Відбудова та розвиток господарства України у по­воєнні роки відбувалися в умовах, коли переважна біль­шість українських земель опинилися у межах однієї держави. Переживши страхіття війни, заплативши за перемогу над загарбниками надзвичайно високу ціну, українці, як і інші народи СРСР, сподівалися на доко­рінні зміни в суспільстві, насамперед на припинення репресій та поліпшення матеріальних умов життя. Однак їхні надії не справдилися. Головною метою тоталітарного комуністичного режиму було прагнення до якнайшвид­шого відновлення та зміцнення своїх позицій всередині країни і на міжнародній арені, незважаючи на ціну.

Дата добавления: 2015-05-22