Історія України 22 страница

Набувають розвитку й робітничі організації. Найма-совіші — Всеукраїнське об'єднання солідарності трудівників (ВОСТ), Українське товариство робітників (УТР), Вільні профспілки трудящих. Спілка трудящих Донбасу, Регіональний союз страйкових комітетів Донбасу, Об'єднаний комітет робітників Західного Донбасу, Союз робітників Горлівки.
Активно проявляють себе організації національних меншостей, які компактно проживають у республіці. Особливо помітна діяльність Організації кримсько-татарського національного руху та Національного руху кримсько-татарського народу. Головна 'їхня мета •— утворення в Криму національної автономії.
Однією з суттєвих прикмет оздоровлення суспільного життя стало відновлення зв'язків між державою й церквою. Розвивається процес створення організацій релігійного характеру. Віруючим повертають храми, інші культові споруди. Забезпечуються більш сприятливі умови для здійснення свободи слова та віросповідання. Важливою громадською подією стало святкування влітку 1988 р. 1000-річчя прийняття християнства на Русі. Помітно зростає інтерес народу до моральних витоків своєї культури, історії релігії.
Самодіяльні угруповання, громадсько-політичні організації та рухи активно створюються й молоддю України. Вже заявили про себе Спілка незалежної української молоді, Українська студентська спілка, Студентське братство, Пласт тощо.
Спілка незалежної української молоді (СНУМ) — самодіяльна громадсько-політична організація молоді. Основна мета — «побудова демократичної Української Самостійної Соборної Держави». Гасло СНУМу — «Україна і Бог», І Всеукраїнський з'їзд СНУМу відбувся. 26— 27 червня 1990 р. в Івано-Франківську.
Установчий з'їзд Української студентської спілки (УСС) відбувся 8—9 грудня 1989 р. в Київському держуніверситеті. На з'їзді схвалено програмну Декларацію та статут УСС. Мета УСС — розширення прав студентів, зокрема—забезпечення всіх стипендією на рівні прожиткового мінімуму, надання усім бажаючим гуртожитку, ліквідація пропускного режиму в студмістечках, екстериторіальність та автономія навчальних закладів, прийняття демократичних статутів вузів, добровільність військової тамедичної підготовки, забезпечення прав студентів брати участь у вирішенні всіх важливих питань навчального процесу, ліквідація державної монополії на освіту. На початок жовтня 1990 р. Спілка налічувала близько 2 тис. членів.
Ідея створення Студентського братства (СБ) виникла навесні 1988 р. на факультеті журналістики Львівського держуніверситету. Установча конференція Студентського братства Львова пройшла в травні 1989 р. Були обрана Рада організації, прийнятий статут. Сьогодні також діють Студентські братства Івано-Франківська, Ужгорода, сту- дентська спілка «Щире братство» в Рівному, які дещо відрізняються в своїх програмних заявах та діях. Мета СБ — консолідація студентства для відстоювання своїх прав та інтересів, формування демократичної народної інтелігенції. СБ виступає проти будь-яких порушень соціальних, політичних, національних та релігійних прав студентів і молоді, за розвиток демократизму мислення.
На базі об'єднання руху молодіжних організацій (у тому числі Студентського братства, УСС) утворена Спілка Українського студентства (СУС), яка поєднує в собі функції політичної та профспілкової організації.
1989 р. можна вважати роком другого народження Пласту. Його опікунську Раду очолив І. Юхновський. Пласт охоплює дітей та молодь віком від 6 до 24 років. Пластуном має право стати лише той, хто визнає християнські цінності, що тисячоліття плекались українським народом. З цього випливає й активний патрютизм пластуна. Найвища мета Пласту — Велике Завтра, а безпосередня — вихована людина. Засобом виховання постають українознавство, природознавство, релігієзнавство, мистецтво, техніка, спорт.
Одним з основоположних принципів демократії є гласність. Світовий досвід показує, що без неї не може бути ефективної політичної й трудової творчості мас, їхньої діяльної участі в управлінні. Гласність — запорука державного, відповідального ставлення до справи, вихідний пункт психологічного здоров'я суспільства. З початком перебудови гласність поширилася на всі галузі нашого суспільного життя. На сторінках газет і журналів з'явилося чимало матеріалів, насамперед про страхітливі лиходійства сталінізму, про ті часи, коли політичне й державне керівництво республіки, слухняно виконуючи волю центральних відомств, по суті, готувало майбутню соціально-економічну кризу України. Значну увагу журналісти й публіцисти при-діляли викриттю тих, хто своїми діями перешкоджав перебудові, намагався загальмувати прогресивні перетворення, встановити над гласністю контроль, підпорядкувати її своїм корисливим інтересам.
Важливою умовою розвитку демократії є всебічне зміцнення правової основи державного і суспільного життя, неухильне дотримання законності й правопорядку. Справжня демократія не існує поза законом і над законом. Соціальна реальність у нашій країні довела необхідність здійснення кардинальної правової реформи. Оновлення діючого законодавства, зміна- структури й методів діяльності юридичних установ, підвищення правової "культури керівників різних ланок управління, громадян повинні були зміцнити такі демократичні засади, як гуманізм, справедливість, повага до людини, суворе дотримання її прав і свобод..
Національні проблеми. Вирішення цих проблем має життєво важливе значення й глибокий суспільно-політичний зміст для України.
За даними перепису 1989 р., населення України налічує 51,7 млн чоловік і складається з представників більш як 100 національностей. Абсолютну більшість становлять українці—37,4 млн. чоловік (72,7%) і росіяни—11,4 млн чоловік (22%). Більше 5 млн. чоловік (майже 5 %) — представники інших народів. Серед останніх найчисленнішими є євреї — 486 тис., білоруси — 440 тис., молдавани — 325 тис., поляки — 219 тис., угорці—163 тис., румуни—134 тис., греки—99 тис. чоловік.
Вихідним пунктом національно-державного будівництва е реальний суверенітет України. Без нього неможливі повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний рвзвиток України, збереження та подальший розквіт культури, мови, утвердження національної гідності й самобутності українського народу, всіх національних груп, що проживають у республіці. Державний суверенітет України — це повновладдя її народу на своїй території, право самостійно вирішувати питання політичного, економічного і культурного життя країни, визначати форми й структуру органів державної влади й управління, недоторканість території держави, становлення України як реального суб'єкта міжнародних відносин.
Важливим кроком на шляху до суверенітету була Декларація про державний суверенітет України, прийнята 16 липня 1990 р. Із 385 депутатів, зарєстрованих на ранковому засіданні 16 липня, за Декларацію проголосували 355, проти були 4, не взяли участі в голосуванні—26 (однак 18 із них звернули-ея до секретаріату сесії з проханням прилучити їхні голоси до голосів «за»). Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р., продовжуючи, тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом 00Н та іншими міжнародно- правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, 24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради республіки проголосила незалежність України та створення самостійної держави — України. Це означає, що Українська держава має свою неподільну й недоторкану територію, на якій діють виключно Конституція і Закони України. Вона сама здійснює захист і охорону своєї державності, гарантує всім своїм громадянам права і свободи, виключно сама розпоряджається своїми природними багатствами, самостійно веде свою економіку, має свою валютно- фінансову систему і грошову одиницю, сама проводить міжнародну політику і встановлює рівноправні стосунки з сусідами, сама розвиває науку, освіту, культуру.
Незалежність України — історична, політична, економічна необхідність. Вона продиктована всім розвитком нашого народу, вона — єдина перспектива для інтеграції у світову співдружність народів.
Могутнім імпульсом у боротьбі за незалежність України та створення самостійної держави стали Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. та угоди про ліквідацію СРСР, підписані в Мінську та Алма- Аті. 7—8 грудня 1991 р. в Біловезькій пущі під Брестом відбулася зустріч Голови Верховної Ради Республіки Бєларусь С. С. Шуш-кевича, Президента Росії Б. М. Єльцина і Президента України Л. М. Кравчука. Підсумком зустрічі стала офіційна констатація факту розпаду Союзу РСР, а також підписання угоди про утворення Співдружності Незалежних Держав, відкритої для всіх колишніх республік СРСР та інших країн.
На Алма-Атинській зустрічі 21 грудня 1991 р. керівники Азербайджану, Бєларусі, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану й України підписали Декларацію про Співдружність Незалежних Держав. «З утворенням Співдружності Незалежних Держав,-—підкреслюється в ній,—Союз Радянських Соціалістичних Республік припиняє своє існування. Держави — учасниці співдружності гарантують відповідно до своїх конституційних процедур виконання міжнародних зобов'язань, які випливають з договорів та угод колишньогоСРСР». Співдружність — це не держава, в ній не передбачено ніякого центру з вертикальними управлінськими структурами та президентом. На цьому ще раз було наголошено на зустрічі керівників незалежних держав Співдружності 20 березня в Києві.
В Україні певною мірою склалася й продовжує формуватися система управління національними процесами. Указом президії Верховної Ради від 10 квітня 1990 р. утверджений Державний комітет України у справах національностей. При АН України створені Інститут націо- нальних відносин і політології, центр з вивчення проблем міжнаціональних відносин, розроблено комплексну програму «Шляхи гармонізації міжнаціональних відносин». В ряді академічних інститутів працюють групи та відділи, об'єктом досліджень яких є національне питання.
\ Деформації часів культу й застою, недооцінка значення національної самобутності українського народу, нехтування культурно-етнічними проблемами представників інших національних груп України загострили проблеми функціонування в республіці національних, мов, розвитку національних культур. Значно звузилася сфера вживання української мови, впав її престиж. Був порушений мовний статус театрів — більше половини українських театрів ставили вистави російською мовою. Не кращою була ситуація і в кінематографі. За останні десять років тільки половина фільмів на кіностудії ім. О. П. Довженка.виходила українською мовою. Одеська кіностудія із 60 фільмів лише три випустила українською мовою. Скоротилася питома вага українських радянських і класичних українських п'єс. Різко зменшилась кількість шкіл з українською мовою навчання. У вузах викладання велося, як правило, російською мовою. Українська мова майже зовсім була витіснена з наукового вжитку, діловодства.
, Важливою віхою національно-культурного розвитку оес-публіки стало прийняття Закону «Про мови в Українській РСР». Оголошуючи українську мову державною, закон гарантує використання й розвиток мов всіх народів, що живуть в Україні. Громадянам гарантується право користуватися своєю національною або будь-якою іншою мовою. Вони можуть звертатися до державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін. Важливою позитивною якістю Закону є те, що він закріплює норми, спрямовані на захист мов. Заборонені будь-які привілеї чи обмеження громадянських прав за мовною ознакою, а та-кож мовна дискримінація. Передбачено, що публічне приниження чи зневажання, навмисне спотворення української або інших мов в офіційних документах і текстах, створення перешкод і обмежень у користуванні ними, проповідь ворожнечі на мовному грунті передбачають правову.відповідальність,
При прийнятті Верховною Радою постанови про порядок введення в дію Закону України про мови враховував ступінь готовності до реалізації -його положень. Саме тому, прийнявши рішення про введення Закону в дію з 1 січня 1990 р., Верховна Рада встановила для поступового впровадження у всі сфери суспільного життя окремих його положень інші терміни — від трьох до десяти років. Уряд за дорученням Верховної Ради розробив державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Україні, де, зокрема, конкретизував строки впровадження положень Закону про мови щодо окремих регіонів.
Активно й плідно почало діяти Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка (нині — Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка). Збільшилась мережа шкіл і класів з поглибленим вивченням української мови й літератури, історії, фольклору, мистецтва. Значно більше часу присвячується зараз вивченню рідної мови й літератури в школах. Українська мова почала помітно активніше використовуватись у вузах і технікумах. Зросли можливості видання книг та навчальних посібників, створення фільмів і вистав українською мовою. Підготовлена державна програма розвитку історичних досліджень, покращання вивчення й пропаганди історії України.
Святом культур не тільки народів колишнього Радянського Союзу, а й багатьох зарубіжних країн став 175-літ-ній ювілей від дня народження великого українського гуманіста Т. Г. Шевченка. У ці ж дні відбулося Всесоюзне, свято слов'янської писемності та літератури.
Значно посилилася у країні увага до задоволення духовних запитів національних меншостей. У цьому плані велику роль відіграють національно-культурні товариства. Зараз в Україні діють російське, болгарське, польське, тюркське, єврейське, німецьке, угорське, чеське, кримськотатарське національно-культурні товариства. Створено Раду національних товариств України, яка має координувати їхню діяльність. •
У місцях компактного проживання національно-етнічних груп працює 210 шкіл з викладанням національними мовами. У навчальних закладах відкрито понад 450 факультетів з вивчення болгарської, угорської, польської;
новогрецької, єврейської, кримсько-татарської та іншихмов національних меншостей. У районах Донецької, Одеської, Чернівецької, Закарпатської, Запорізької та Кримської областей виходять газети молдавською, грецькою, кримсько-татарською, угорською та болгарською мовами. Функціонують радіо й телебачення новогрецькою мовою в Донецькій області, молдавською — в Чернівецькій, угорською — Закарпатській, болгарською — в Одеській області.
Знаменною" подією у суспільному житті молоді Україн- ської держави став Перший Всеукраїнський міжнаціональний конгрес з проблем духовного відродження народів, які живуть в Україні, що проходив 16—17 листопада 1991 р. в Одесі. Конгрес виробив скоординовану політику щодо забезпечення прав вільного розвитку всіх національностей, які проживають в республіці, для яких Україна є бать- ківщиною.
Своєрідним його продовженням став Конгрес українців незалежних держав, що відбувся у Києві 22—23 січня 1992 р. В його роботі взяли участь близько 1500 представників нашого народу. Відкрив конгрес Президент Україна Л. Кравчук.
Конгрес сприяв консолідації усіх українців, які проживають на території суверенних держав колишнього Радянського Союзу, накреслив коло невідкладних завдань будівництва нової, вільної Української держави, національного відродження українського народу. На, конгресі були прийняті два звернення — до всіх українців з держав колишнього СРСР та їх урядів. Делегати й гості конгресу взяли участь у Всенародному вічі у День соборності.
Сьогодні, за даними перепису 1989 р., у країнах колишнього Радянського Союзу за межами України проживають близько 6 млн україн-'ців, у тому числі в Російській Федерації—майже 3,7 млн, Казахстані— більше 900 тис., Молдові — близько 600 тис., Бєларусі — 240 тис., Узбекистані—154 тис. чоловік. Із них рідною мовою вважають українську близько З млн чоловік.
їхні соціально-культурні запити деякою мірою задовольняються. В Москві, наприклад, де проживають більше 200 тис. українців, відкриті факультети та гуртки з вивчення української мови, історії та культури, працює недільна українська школа. Національно-культурні об'єднання створені в Москві, Санкт-Петербурзі, Казахстані, Латвії, Литві та Естонії» В Москві споруджується український культурно-освітній центр. В інші республіки з України надходить 161 україномовне періодичне видання загальним тиражем понад 1 млн примірників.
Останнім часом склалася сприятлива ситуація для розширення діалогу з українцями, які проживають за рубежем, їх більше 4 млн чоловік, і мешкають вони в самих різних країнах світу. В США, наприклад, 'більше мільйона українців, в Канаді—700 тис., Польщі—300, Бразилії— 150, Чехо-Словаччині та Аргентині—по 100 тис. чоловік
Українська діаспора неоднорідна політичне й соціальне. Провідноюорганізацією, яка здійснює контакти з ними, є товариство «Україна». Воно знайомить зарубіжних співвітчизників з історією та культурою українського народу, надсилає їм художню літературу, підручники з-рідної мови, фотовиставки, кінофільми, відеокасети, - організовує зарубіжні гастролі артистів з України. За останні роки обсяг зарубіжних зв'язків товариства подвоївся. За його посередництвом налагоджується взаємовигідне торгово-економічне співробітництво міністерств і окремих підприємств республіки з представниками ділових кіл української общини в західних країнах.
Звісно, далеко не всі проблеми міжнаціональних відносин в Україні вирішені. Розвиток України в умовах суверенності призвів до появи певних політичних сил, які намагаються використати національний фактор у боротьбі за перегляд існуючих кордонів. У лютому 1990, р. в Ужгороді відбулися установчі збори Товариства карпатських русинів, яке виступило з вимогою повернення Закарпаттю статусу автономної республіки, а також скасування всіх законодавчих актів 1945—1946 рр., що стосуються возз'єднання цих земель з Україною. Розробляючи плани створення особливого державного утворення — Підкарпатської Русі — керівники організації пропагують погляди про існування особливого народу — підкарпатських русинів, який, нібито, нічого спільного не має з Україною та українцями.
Схожі за змістом процеси відбуваються і в південних областях України, де діє комітет «Демократичний Союз Новоросії та Бесарабії». Його керівник О. Сурилов заявив про необхідність створення на основі так званої «нової етнічної спільності на півдні України — новоросів — політичне незалежної Республіки Новоросії». Як історичне підґрунтя цих поглядів використовуються історичні події другої половини ХУІН ст., внаслідок яких після русько-турецьких війн і розподілів Польщі з'явилося генерал-губернаторство Новоросія.
Прихильники автономії Донбасу пропонують повернутися до статусу Донецько-криворізької республіки, що проіснувала з ЗО січня по 19 березня 1918 р. «Інтеррух» Донбасу^ Донецький міський робочий комітет розцінили проголошення незалежної України як неконституційний акт і закликали до проведення регіонального референдуму з питання надання Донбасу автономії у складі федеративної України.
Всі ці погляди, однак, не знайшли широкої підтримки серед російськомовного населення даних регіонів.
Проблемою, яка потребує великої уваги, для вирішення якої необхідні значні матеріальні витрати, є повернення / кримських татар на свою історичну батьківщину. З бокуВерховної Ради й уряду України вжито певних заходів для створення механізму повернення татар до Криму. Це повернення відбувається із урахуванням інтересів представників всіх націй і народностей, що живуть на території республіки Крим.
Гострою проблемою сьогодення є для України й міжконфесійні конфлікти, пов'язані насамперед з перерозподілом церковного майна. Раніше заборонені й репресовані церкви — Українська автокефальна православна, Українська греко-католицька, протестантська 6'ажають повернути втрачене і не завжди ці питання вирішуються цивілізовано. Конфлікти ж призводять до загострення міжнаціональних відносин, розколюють українців за релігійними ознаками.
Загалом, однак, саме сьогодні виникли найсприятливіші умови для культурного й духовного піднесення представників усіх націй і народностей, що мешкають на те-рені незалежної держави. 1 листопада 1991 р. Верховна Рада України прийняла Декларацію прав національностей України. Цей документ гарантує всім народам, національним групам і громадянам рівні політичні, економічні, соціальні й культурні права. Дискримінація за національною ознакою забороняється і карається законом. "У Декларації підкреслюється, що Українська держава гарантує всім національностям право на збереження їх традиційного розселення і забезпечує розвиток національних мов і культур. Усі громадяни України мають право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати національні свята.
Історичний досвід показує, що тільки при взаєморозумінні, взаємопідтримці, взаємній згоді, добрих стосунках в поєднанні з повагою до національних інтересів усіх громадян можливо успішно рухатися шляхом прогресу в економічній, соціальній, екологічній, духовній та в інших сферах життя та діяльності суспільства.
* * *
Оновлення соціально-економічного, суспільно-політичного й культурного життя в Україні відбувається із великими труднощами, наражається на консерватизм у мисленні та діях. Бажаних результатів поки що не досягнуто. Господарство перебуває в кризовому стані. Однак новою, більш здоровою стала політична та морально-психологічна об- становка. Почалося національне відродження українського народу. Зріс. інтерес громадян до історичного минулого країни, підвищується їхня відповідальність за сьогодення
та майбутнє України. Деяка ірраціональність, надмірна схвильованість, екзальтація, властиві суспільству до серпневого путчу, поступаються місцем професіоналізмові, компетентності, розумінню принципово нових реалій.
Україна вступила на важкий шлях творення кращого майбутнього свого народу, відродження нації. Сьогодні її народ мріє створити вільну,- незалежну, демократичну й заможну державу, яка забезпечувала б рівні можливості в усіх сферах життя для всіх громадян незалежно від національності й віросповідання.
Рекомендована література
Иного не дано. М., 1988.
Лук'яненко Л. За Україну, за її волю. К., 1991.
Слюсаречко А. Г„ Томенко М. В. Нові політичні партії України. К., 1990.
Страници исторни советского общества: Факти, проблеми, люди. М., 1989.
Субтельний О. Україна: історія. К., 1991.
Україна багатопартійна. Програмні документи нових партій. Кч 1991.
Зтот трудньїй, трудний путь: зкономическая реформа. М., 19У9.

Дата добавления: 2015-05-22