Розгортання масового українського національного руху в Галичині на поч. ХХ ст. Утвердження ідеї національної єдності та державного суверенітету України

Вплив революції 1905-1907 рр. на укр. рух. Укр. громада в Державній думі.

Революція змусила укр. партії визначитися з програмами.

Укр. партії под. на 3 групи: Соціалістичний – УСДРП (грудень 1905) – В. Винниченко, С. Петлюра. Укр. робітники, селяни – об’єкт. За демократ. республіку і автномію Укр. в складі Рос. федерат. республ., за демократ. права і свободи, за 8-год роб. день.

Укр. соц.-демокр. спілка (січ. 1905) – Л. Українка. Необхідність скликання Установч. зборів, недооцінювала значення нац. питання. Інтернаціоналістські позиції. Першочергове вирішення економ. проблем. Орієнт. на сільський пролетаріат, негайна конфіскація землі у поміщиків.

Укр. партія соціалістів-революціонерів (лют. 1907) – вирішення земельного питання. Утв. селянські спілки.

Ліберально-демократичні – Укр. демократ. партія (1902), Укр. радикал. партія (1904). У гр. 1905 утворили Укр. демокарт. радикал. партію (Б. Грінченко, С. Єфремов, Д. Левицький). Встановл. в Росії конституц. монархії, широке самовряд.

Націоналістичний – Укр. народна парітя (УНП) – М. Міхновський. Необхідність боротися за самостійність Укр, влада – українцям. Радикальна позиція.

Грудневе повстання 1905 у Москві зазнало поразки → ІІІ етап революції (до 3 червня 1907) – відступ революції. За результатами виборів від 8 укр. губерній обрано 95 депутатнів. Ліві партії участі не брали. УДРП брала активну участь – мала 6 депутатів. 44 депутати від Укр. утв. в Думі парламент. фракцію (голова І. Шрага). М. Грушевський видавав у Петербурзі «Укр. вісник».

І Держдума (27 квітня – 8 липня 1906). Українці вперше на загальнодерж. рівні отримали можливість заявити про свої потреби: автономію, використ. рідної мови.

ІІ Дума (20 лютого – 3 червня 1907). Із 102 депутат. місць, виділених укр. губерніям, «Спілка» - 14 депутатів, трудовики – 40, більшивики Донбасу – 1, УСДРП – 1.

Укр. фракція (47 осіб) → газета «Ріда справа – вісті з Думи»: ідея авнтономії, рівних прав і свобод.

Революція → поразка для робітників і селян → слабка політ. організованість. Аграрне питання перетв. у політичне.

Конституц. монархія надавала більше прав, свободи для активізації сусп.-політ. життя → розгортався нац.-визв. рух. січ. 1900, Львів – ств. Руська народна партія (москвофіли). Члени: духовенство, частково селянство. Мета – досягти єдності укр. з росіянами, щоб рос. мов використ. в усіх сферах сусп. життя. РНП протидіяла пол., єврей. впливам на «руський народ».

поч. ХХ ст. – «Просвіта» - авторитетна громад. організація Сх. Галичини (77 філій, 3 тис. сільських читалень, 200 тис. читачів). В. Федорович – керівник. Підвищ. нац. свідомості, вчила галичан веденню кооперації, кращим зразкам господарювання, займ. видавничою справою, здійсн. перевидання і поширення творів Шевченка, Котляревського, Л. Українки. Влада не забороняла, бо вважала, що це послабить вплив на укр. Росії.

11 лютого 1894 – В. Нагірний засн. у Львові спорттовариство «Сокіл», 5 травня 1900 – К. Трильвський в с. Завалля – спорт-пожежне тов. «Сокіл» → виникли на базі ідейної б-би молоді за незалежність.

З 1892 – НТШ (Грушевський) до 1914 р випустило 300 томів наук. праць укр. мовою.

1900 – А. Шептицький стає митрополитом грек.-кат. церкви. За дотримання христ. моралі в суспільстві, за увагу до господарчих і культ. потреб наслення → зросла роль церкви у політ. житті галичан.

46. Українсько-польський конфлікт у Галичині на зламі ХІХ-ХХ ст. Боротьба за український університет у Львові та реформу виборчого права.

На місцевому рівні в укр. політ. житі велася б-ба за досягнення кількох цілей: 1) поділу провінції на 2 частини, кожан з валсним сеймом, адміністрацією та органом управл.; 2) рівних прав укр. та пол. мов у школах і громад. житті; 3) ств. укр. університету; 4) запровадж. загал. виборч. права.

Поляки не допускали І. Франка до зав. кафедрою укр. мови і літ. у Львів. ун., намагалися довести, що серед укр. немає осіб, здатних займати високі університет. посади.

лип. 1899 – бл. 500 студентів зібралися у Львові на віче у справі заснув. укр. унів. 1900 – підтримка К. Левицького, Ю. Романчука, М. Ганцевича та ін. соціал-демократів. 1901 – віче за участю 3000 студентів, М. Грушевського → влада ігнорувала → 600 студентів → до ін. вищих навч. заклаів Авст.-Угорщ.

Політ. партії працювали над тим, щоб у галицькому середовищі закрпилась самоназва «українець», вони почали користуватися єдиною з наддніпрянцями мовою, мислити загальноукр. категоріями, сприймали як політ. ідеал ідею собороності України. УДП – найвпливовіша.

Вплив політ. партій → західноукр. рух став опозиційним до влади, все більше орієнтувався на власні сили.

січ. 1907 – австро-угор. уряд проголосив нове полож. щодо виборів до федерал. парламенту → укр. мали 22 депутат від Галичини і 5 – від Буковини. Проте були фальсифікації → 1908 М. Січинський вбив намісника Галичини графа А. Потоцького. До крайових сеймів у Львові і Чернігові обрано 12 депутатів у Галичині і 17 – на Буковині.

47.Університети на України (Харківський, Київ, Одеський, Львівський, Чернівецький):освітнє, наукове та соц.. призначення.

Із вищих закладів Львова найдавнішим є університет. Датою його заснування 20 січня 1661 р → Ян Казимир видав декрет про надання статусу університету (академії) Львівській єзуїтській середній школі-колегії. В 1758 р. польський король Август III підтвердив декрет, виданий своїм попередником у 1661 р→ Львівський університет (ЛУ) офіційно набував статус вищої школи. Закриття ЛУ співпало із входженням Галичини до складу Австрії. На той час стан освіти в Галичині Був дуже низький. Перед скасуванням обмежень (1870) у ЛУ 46 лекцій читалося німецької мовою, 13 – латинською, 13 – польською і 7 українською. У 1871 було відмінено усі обмеження і введена свобода вибору мови викладання: 59 лекцій велося польською мовою, 8 – українською, 13 – латинською і 11 – німецькою.

У 1871 р., після того як імператорським указом було відмінено усі обмеження і введена свобода вибору мови викладання

Шляхтич Харківської губернії В. Каразін уже в 1802 р. добився згоди Олександра I на відкриття університету в Харкові. За проектом Каразіна, університет у Харкові мав складатися з цілої низки шкіл – загальноосвітніх і спеціальних – та завершуватися науковою установою. Університет у Харкові було відкрито 17 січня 1805 р. Статут 1804 р. передбачав єдину для всіх університетів імперії навчально-наукову структуру. Вона включала в себе чотири відділення або факультети: 1) моральних і політичних наук 2) словесних наук, 3) фізичних і математичних наук, 4) лікарських і медичних наук. Кожне відділення складалося з кафедр, котрі представляли основні наукові напрямки того часу. Їх мало бути 28, відповідно до числа професорів.

На етико-політичному відділенні було сім кафедр. Воно було одним з найкраще укомплектованим висококваліфікованими кадрами.

переважна більшість викладачів жили суто академічним життям, і були далекі від суспільно-політичного руху. Їхня громадська активність виявлялася здебільшого в культурно-просвітницькій діяльності з метою прилучення населення до надбань світової і вітчизняної культури

Університет Св. Володимира у Києві (Київський) був відкритий 1834 р. На ректора університету уряд призначив професора Московського університету М. Максимовича, українця за походженням.

Перший його статут з 25 грудня 1833 р. порівняно з університетським статутом 1804 р., мав такі особливості:

1) Київський університет кваліфікувався як навчальна установа, тоді як університети за статусом 1804 р., мали не лише викладати наукові предмети, але й розробляти їх; 2) професорська рада складалася лише з професорів, а за статусом 1804 р., до неї входили також ад’юнкти; 3) ректор вибирався на один рік, а не на два роки, Другий статут Київського університету 1842 р., мав такі особливості, що університет вибирав не ректора, а двох кандидатів на ректорську посаду; статут вперше увів у життя доцентуру.

На той час університет мав тільки 2 факультети: юридичний та філософський. У складі остатнього було фізико-математичне відділення з кафедрою фізики і фізичної географії.

Серед професорів на початку 40-х років утворилося дві групи – німецька та російська, так що від 1843 аж до 1861 р. кермо університету знаходилося в руках німецької групи. Українські вчені:В. Антоновича, С. Богданова, М Дашкевича, М Драгоманова, О. Котляревського, А Лободу і ін.

т. зв Новоросійський університет в Одесі на базі Рішельєвського ліцею. Відкриття університету відбулося 1 травня 1865 р. Університет спочатку складався з трьох факультетів – історичного, філологічного, фізико-математичного та правничого, а у 1900 р. відкрили медичний факультет. Першим ректором був призначений проф. І. Соколов, а першим ректором був Ф. Леонтович^.

Серед професорів і доцентів Новоросійського університету було чимало визначних учених, як, наприклад, Брінкер, Гамбаров, Грот,Леонтович, Мечніков,Павлов.

При університеті були такі наукові товариства:

1.Товариство природодослідників (засноване 1870 р.); 2.Правниче Товариство (засноване 1879 р.); від 1885 р. стало незалежним від університету; 3.Історико-філологічне товариство (засноване 1889 р.). Університет від 1876 р. видавав свій орган “Записки Императорскаго Новороссийскаго Университета.

Для Харківського, Київського, Новоросійського університетів характерним було виникнення при них значної кількості різноманітних наукових товариств, посиленні природознавчих досліджень, розширенні історико-філологічних студій тощо. У др пХIХ ст. з’являються такі організаційні форми навчання, як практичні і лабораторні заняття.

Дата добавления: 2015-05-22