Козацькі повстання під проводом К. Косинського і С. Наливайка

Реєстрове козацтво

Втечі й покозачення селян позбавляли феодалів робочих рук і збільшували лави “неслухняного”, “свавільного” населення, готового в перший – ліпший момент виступити проти панів. Козацькі походи на Крим та інші підвладні туркам землі ускладнювали відносини Польщі з Туреччиною і Кримом. Польський уряд, щоб уникнути цього, вирішив узяти невелику (заможнішу) частину козаків на державну службу, дати їм деякі привілеї і їхніми руками придушити “свавілля” решти козаків, повернути їх у панське ярмо. У 1572 р. коронний гетьман (головнокомандувач польських військ) за наказом польського короля набрав на державну службу загін із 300 козаків. Вони вносилися у спеціальні списки (реєстри), звідси пішла їхня назва “реєстрові козаки”. Їм встановили платню із державної скарбниці, вони не підлягали юрисдикції місцевих властей, а були підпорядковані призначеному урядом з числа шляхтичів “старшому і судді”, що звітував лише коронному гетьману і королю.

Відомо, що в 1583 р. проведено новий набір козаків, на королівську службу було взято 600 людей, але чи це були ті самі козаки, що і в 1578 р., невідомо. Робилися набори і в 1588 та 1590 роках. В 1590 році взято на службу 1000 козаків. Отже, не було якоїсь одноразової «реформи» в такій формі, як передають козацькі літописи. Але ці окремі розпорядження і організація невеличкого відділу «реєстрових» козаків, зв’язана з іменем С. Баторія, мала своє значення. Як справедливо зазначає М. Василенко, Стефан Баторій, беручи козаків на королівську службу, «сприяв пробудженню в козаччині свідомості своєї відокремленості від інших станів у державі. Козаки вступали з державою в договір, як самостійна вільна верства. Користуючись імунітетом, козаки відчували своє привілейоване становище. Імунітет, певна річ, повинен був сприяти i їхній класовій свідомості».

І хоча утворення реєстровиків мало на меті розколоти козацтво та перетворити його в “служак” польської корони, все ж реєстр мав і позитивне значення: утворення на Україні збройних формувань; юридичне визнання прав та привілеїв козацтва; формування козацтва як соціальної верстви українського суспільства.

Перше козацьке повстання 1591 – 1593 рр. почалося з того, що у його ватажка Криштофа Косинського білоцерківський староста Я.Острозький відібрав маєток. Косинський зібрав козаків і напав на маєток Острозького, що потягло за собою масовий повстанський рух на Волині і Поділлі. 23 січня 1593 р. відбувся бій повсталих з шляхетським ополченням, в якому повсталі зазнали цілковитої поразки. Косинський мусив здатися й укласти угоду, що піде за пороги й не зчинятиме бунтів. Але він не заспокоївся, в травні 1593 р. знову прийшов під Черкаси з 2 000 козаків, але загинув у сутичці.

У 1594 р. козацько-селянське повстання спалахнуло знов. Очолив його Северин Наливайко – людина великого хисту, прекрасний гармаш і також скривджений поляками (батька побив до смерті магнат Калиновський). Наливайко брав участь у походах проти татар, повернувшись на Україну, підтримав селян в їх боротьбі з польськими панами, покликав на допомогу запорожців. Під тиском польського війська в 1596 р. почав відступати з велетенським обозом до Московії, проте був оточений в кінці травня 1596 р. в урочищі Солониця під Лубнами. В результаті незгоди і недовіри між запорожцями і наливайківцями поляки розгромили повсталих, а самого Наливайка було страчено.

Основними причинами першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту («артикули» польського короля Генріха Валуа (1573) та третій Литовський статут (1588) фіксували остаточне оформлення кріпосного права); енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані «уходниками» та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво.

Дата добавления: 2015-05-22