Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р

Спроба державного перевороту в СРСР та події в Україні.

Нові громадські об’єднання

У 1986 р. XXVII з’їзд КПРС визначив курс на «прискорення» — подолання відставання СРСР від передових країн світу. Україна була серед останніх, хто втягнувся у ці процеси.

Оскільки проведення економічної реформи наштовхнулося на опір усередині самої КПРС, М. Горбачов узяв курс на лібералізацію режиму.

В умовах лібералізації в Україні виникають групи «зелених», політичні клуби, просвітницькі українознавчі організації («Товариство Лева» 1987 р., клуб «Спадщина» 1988 р. та студентське об’єднання «Громада»). Їхня діяльність одразу виходить за межі суто просвітницької і набуває політизованого характеру. Восени 1987 р. у Києві виник Український культурологічний клуб (УКК). За спробу провести в 1988 р. демонстрацію до другої річниці аварії на Чорнобильській станції кількох лідерів УКК було заарештовано. Наприкінці 1987 р. виходять з ув’язнення й повертаються в Україну відомі правозахисники, зокрема В. Чорновіл і М. Горинь, у січні 1989 р.— Л. Лук’яненко. У 1988 р. офіційне святкування 1000-ліття введення християнства на Русі було використане дисидентами в Україні для привернення уваги до долі УАПЦ та УКЦ.

У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України, підтриманої історико-просвітницьким товариством «Меморіал» (установча конференція — травень 1989 р.) і Товариством української мови ім. Т. Г. Шевченка (установча конференція – лютий 1989 р.), виникла масова політичнаорганізація — Рух (Народний рух України за перебудову).

Незважаючи на антидемократизм Закону про вибори, вдалося провести ряд депутатів від опозиції. У Львові майоріли жовто-блакитні прапори, лунали заклики до страйку.

У 1989 – 1990 рр. з’являються паростки багатопартійності. Активізація політичного життя спричинила стрімке зростання національної свідомості населення. З 1990 р. почався рух за вихід із СРСР. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, де проголошувалися верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Спроби збережнння федерації радянських республік.

Початок осені 1990 р. – загострення боротьби у ВР між прибічниками курсу на підписання нового союзного договору та народно-демократичною опозицією, яку представляла Народна Рада на чолі з І. Юхновським.

1 жовтня 1990 р – початок політичного страйку в низці регіонів України, у якому взяло участь близько 1 млн. осіб; організація національно-демократичними силами маніфестації у Києві, до якої приєдналися й страйкарі, з вимогами роздержавлення підприємств, надання Декларації про суверенітет статусу конституційного закону тощо.

2 жовтня 1990 р. – у Києві почалося голодування студентів, які виступили з такими вимогами:

- відставка Голови Ради Міністрів В.Масола.

- перевибори до ВР на багатопартійній основі

- відмова від союзного договору

Згодом до студентів приєдналася частина депутатів.

11 жовтня 1990 р. – початок массового студентського страйку в Києві, участь у якому взяло близько 100 тис осіб.

17 жовтня 1990 р. – постанова ВР УРСР про проведення референдуму щодо довіри парламенту, заява про можливість підписання нового союзного договору тільки після побудови правової суверенної Української держави та прийняття нової Конституції України. За цих умов В. Масол був вимушений піти у відставку, а студентський страйк – припинився.

17 березня 1990 р. – проведення референдуму щодо збереження СРСР.

Особливості реферундуму:

- У першому питання, винесенему на референдум, йшлося про необхідність збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини і будь-якої національності.(схвалили 70.5%)

- У другому питанні йшлося про згоду бути в Союзі на засадах Декларації про державний суверенітет України (схвалили 80.2 %).

- До бюлетенів у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській областях було внесено третє питання – щодо утворення незалежної Української держави, яка самостійно розв*язуватиме всі питання внутр. і зовн. політики (схвалили 88%).

У результаті український народ довів, що не хоче поверенення до старої унітарної форми правління, а прагне створити суверену Українську державу.

24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради УРСР прийняла «Акт проголошення незалежності України».

Основні положення:

- проголошення незалежності України та створення самостійної української держави – України

- неподільність і недоторканність території України

- чинність на території України винятково Конституції та законів України.

89. Україна в умовах незалежності. Економічні проблеми незалежної України. Об*єктивні й суб*єктивні труднощі формування національної економіки.

Економічний розвиток незалежної України

Соціально-економічна ситуація в перші роки незалежності:

- вплив негативних чинників (підпорядкування більшості українських підприємств центру, монополізм, відсутність різних форм власності, неконкурентноспроможність на світових ринках, екстенсивних розвиток, диспропорційність, застарілість матеріально-технічної бази, міцний зв'язок з економікою СРСР, високий рівень мілітаризації економіки, залежність від енергоносіїв).

- економічна криза (гіперінфляція, зростанню безробіття, катастрофічне падіння виробництва, дефіцит державного бюджету та ін.)

- прийняття низки законів («Про власність», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про приватизацію майна державних підприємств» тощо).

- причини невдач економічної політики в перехідних період:

а) відсутність чіткої економічної програми;

б) нерішучість, повільність, непослідовність, у проведенні нагальних економічних реформ

в) політична нестабільність, часта зміна урядів

г) відсутність правової бази для розвитку ринкової економіки тощо.

Останнє десятиріччя ХХ століття для України можна назвати роками економічної трансформації — складного соціально-економічного явища, в якому дуже важко виявити чіткі й недвозначні причинно-наслідкові зв’язки між окремими явищами, діями окремих економічних суб’єктів та їх наслідками. Суть соціально-економічних перетворень у цілому зводиться до того, щоб змінити існуючу економічну систему і забезпечити економічне зростання.

Невдача України на початковій стадії економічних перетворень певною мірою пов’язана зі стартовими умовами реформ. Деякі з них мають об’єктивний характер і притаманні багатьом колишнім республікам СРСР. Це спадок командно-адміністративної системи, зношеність виробничих фондів, ірраціональна виробнича структура. Негативну роль відіграли розрив господарських зв’язків із сусідніми країнами та стрибок цін на імпортовані енергоносії.

Президентські вибори, що відбулися влітку 1994 р., принесли перемогу Л. Кучмі, який виступив з програмою виведення економіки з кризи. Основою курсу економічних реформ президент оголосив необхідність прискорення формування ринкових відносин. Програма передбачала:

- розвиток підприємництва;

- лібералізацію торгівлі;

- створення нової законодавчої бази;

- кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці;

- безкомпромісну боротьбу зі злочинністю і корупцією.

У жовтні 1994 року президент країни починає здійснювати курс на радикальні економічні перетворення. З метою фінансового оздоровлення народного господарства відміняються дотації на виробництво збиткової продукції, відпускаються ціни, а також фіксований курс карбованця до твердих валют. Проголошується необхідність тотальної приватизації, суттєвого скорочення бюджетного дефіциту тощо.

За роки кризи більше ніж у двічі знизилась продуктивність праці, у два рази зросла собівартість промислової продукції. Здійснюється деіндустріалізація країни, фізичне руйнування продуктивних сил, руйнування інтелектуального потенціалу суспільства. У країні постійно знижуються попит і пропозиція. При цьому попит знижується швидше порівняно з пропозицією. А це призводить до того, що промислові підприємства не можуть реалізувати вироблену продукцію.

Наступні роки підтвердили помилковість стратегії економічних реформ. Вони показали, що використання монетаристських методів не може забезпечити вихід української економіки з кризи і забезпечити реальне відродження. Щорічні обіцянки економічного зростання, починаючи з 1997 р. впродовж трьох років, так і залишилися лише обіцянками. Поспішний демонтаж адміністративно-командної системи управління і планування не супроводжувався формуванням ринкової економічної системи, що природно призвело економіку не до регульованого ринку, а до стихії і хаосу. В країні здійснюється прискорена криміналізація економіки, перехід колосальних грошових засобів до тіньового обороту, які припинили працювати на національну економіку, а обслуговують інтереси вузького кола мафіозно-спекулятивних структур.

Дата добавления: 2015-05-22