Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Основні риси культури Античності




Базою формування й розвитку античної культури була громадська община, яка забезпечувала добробут кожного вільного громадянина та визначала шкалу основних цінностей спільноти. Серед них: одвічна єдність общини та нерозривний зв’язок блага індивіда з благом колективу; верховна влада народу; найтісніший зв’язок общини з тими богами та героями, які піклувалися про її процвітання. Громадянство визначалося правом на володіння землею та обов’язком її захищати. Саме землеробські та військові чесноти були оспівані в найдавніших епічних поемах «Іліаді», «Одісеї» та «Енеїді». У присязі херсонесців ІІІ ст. до н.е. – самому знаменитому з декретів античного Причорномор’я – постає громадянин давнього полісу: «Я буду однодумним щодо порятунку свободи держави і громадян і не зраджу Херсонеса... ні елліну, ні варвару, але оберігатиму все це для херсонеського народу... Я служитиме народові й радитиму йому найкраще й найсправедливіше для держави і громадян... Я не даватиму або прийматиму дарів на шкоду державі та громадянам». Тільки в спільноті людина відчувала себе захищеною та повновладною; і не було нічого страшнішого за вигнання з рідного міста, позбавлення громадянських прав. Руйнування общини сприймалося як знищення впорядкованого законом Всесвіту.

Рівність громадян у полісі була обумовлена демократією (грец. dēmokratia > dēmos – народ + kratos – сила, влада) – особливою формою існування держави. І хоча ця рівність була обмеженою, бо стосувалася лише повнолітніх вільних чоловіків, виключаючи з політичного життя жінок, іноземців і, звісно, рабів, демократизм – одна з найважливіших рис античної культури. Політика полісу не просто займала провідне місце у житті громадян, вона була стилем їхнього життя. Саме у політиці, за Арістотелем, людина може знайти свого визнання, тому що у власній державі громадянин самореалізується, а у сусідній – може стати неповноправним або навіть рабом. Звідси полісний патріотизм, намагання брати участь в улаштуванні життя рідного міста-республіки. Демократичні права здійснювалися на агорі – місці народного зібрання, де вільний громадянин проводив майже все дозвілля. У спілкуванні він відстоював свої права, а для цього необхідно було володіти ораторськими здібностями, вмінням формулювати та доводити власну думку, надавати раціональні докази. Це стимулювало розвиток риторики, а також філософії, яка спочатку виникала як роздумовування про першоречовину – субстанцію та генезис із неї усього сущого. Пізніше центральними ставали проблеми особистого і суспільного, етичного та естетичного, духовного і фізичного.

Демократизм нерозривно пов’язаний з такою особливістю античної культури як агональність (змагальність). Це постійний потяг до публічного випробування власних сил, реалізація своєї свободи. Агон утверджував ідею перемоги в змаганні як найвищої цінності, що уславлює переможця й забезпечує його повагу та пошану. Саме тому велика увага в античному суспільстві приділялася спорту. Найпопулярнішим його видами були біг, боротьба, стрільба з лука, метання списа й диска, змагання колісниць. Загальнонаціональне значення мали Олімпійські та Піфійські, Істмійські та Немейські ігри. Добре знаними в Північному Причорномор’ї були Ахіллеї – публічні спортивні змагання, що проводила на Тендрівській косі Ольвія. В них брали участь колоністи, варвари та греки з Еллади; представники різних поколінь, іноді – вищі службові особи. Переможців нагороджували почесними вінками або вазами. У Криму знайдено декілька так званих панафінейських амфор VІ-ІІІ ст. до н.е., що були призами переможцям спортивних змагань. Агональність реалізовувалася і в тактиці ведення війни, і в прийнятті законів народним зібранням, і у судових засіданнях. З агону починалася діалектика як уміння вести бесіду, спростовуючи міркування противника, відстоюючи власні аргументи. Агон був складовою театрального дійства, побудованого на діалозі хору й акторів. Змагальність визначала і принципи побудови системи освіти, орієнтованої на виховання особистості, громадянина, лідера. Історичні джерела надають відомості про змагання музикантів та співаків, авторів епіграм (Херсонес) та епічних поем (Пантікапей).

Одна з найвизначніших рис античної культури – її інтерактивний (англ. interaction – взаємодія) характер, обумовлений особливостями історичного процесу. Греки та римляни активно запозичували військові, технічні, наукові, художні досягнення Сходу (передусім Месопотамії, Єгипту, Фінікії) та оточуючого варварського світу; у цьому один із головних секретів їхньої власної величі. Найяскравіше взаємодія різноманітних культурних начал виявилася в житті північнопричорноморських полісів. Еллінізація, а потім романізація місцевого населення супроводжувалися варваризацією переселенців та їх нащадків, які переймали звичаї, практичні навички скіфів і фракійців, синдів і меотів, пізніше – сарматів і черняхівців, застосовуючи їх у побуті, ремеслах, мистецтві. Звісно, що античний і варварський світи не були однорідними, як і характер їхньої взаємодії. Спочатку це було супідкореннянерівноправний синтез, бо одне з культурних начал домінувало над іншим. Але з плином часу найбільш розповсюдженим ставав симбіозрівноправне поєднання, внаслідок чого виникали якісно нові явища в матеріальній та духовній культурі.

Найяскравіше інтерактивність простежується в релігіях античної доби. Характерним для них був політеїзм з широко розвинутою міфологією і складною ієрархією богів та героїв. З часів Гомера і Гесіода всі божества в уявленнях греків та римлян мали вигляд людей, від останніх вони відрізнялися могутністю, безсмертям та особливою красою.

В них на чолі олімпійці Арей і Афіна-Паллада,

Навіть самі золоті, в злотосяйні одягнені шати.

Видом прекрасні, озброєні гарно, – безсмертним це й личить...

(Гомер. Іліада)

Антропоморфізм позбавляв наділених всіма рисами вдачі, властивими звичайним людям, богів величі, а з плином часу зробив їх об’єктом філософської та поетичної критики.

Релігія в античному світі не мала догматичних канонів, основною була культова практика. Саме тому давні греки та римляни легко ототожнювали богів інших народів із власними або вводили їх до свого пантеону. Для богослужінь зводилися храми та вівтарі, але культи відправлялися також у житлових будинках і адміністративних спорудах, у печерах, та на островах. Їхніми виконавцями були не тільки жреці, які ніколи не складали привілейованої соціальної групи, а й офіційні державні особи.

У північнопричорноморських містах-державах розповсюджувався полісний культ. Оскільки громадянські акти супроводжувалися релігійними церемоніями, то останні були обов’язковими для всіх громадян. У своїй основі релігія колоністів спочатку була грецькою. Пантеон класичних богів очолював Зевс, але у VI-I ст. до н.е. найзначнішим з усіх божеств у Північному Причорномор’ї був Аполлон. Він вважався заступником переселенців, організатором нових полісів, захисником від небезпеки. Великого значення набули також культи Артеміди і Посейдона, Афродіти і Діоніса, Афіни і Гермеса. Але на початку нової ери деякі з грецьких божеств втратили свій вплив на Півдні України. Все популярнішими ставали боги численного пантеону римської релігії на чолі з Юпітером, поширювався культ римських імператорів. Разом з тим значну роль починали відігравати божества та герої, що, за міфами, були пов’язані саме з Північним Причорномор’ям та Кримом. Це батько місцевих богів Папай, який ототожнювався із Зевсом, та його дружина Апі – дочка легендарного Борисфена; бог війни Арей та покровителька Херсонесу – таврська богиня Діва; малоазійська богиня материнської сили та родючості Кібела і Табіті, що ототожнювалася із грецькою богинею домівки Гестією. Вплив місцевих варварських вірувань проявився у специфічному для північнопричорноморських міст культі Ахілла Понтарха. Поступово полісна релігія витіснялася різними релігійно-містичними течіями, східними культами, а згодом – християнством.

Антична культура – космологічна. Космос (Всесвіт, порядок, ціле), що протистояв хаосу (безладу, невпорядкованості, дисгармонії), виступав її абсолютом. За Платоном, космос – це чуттєво сприйнятий реальний небосхил з небесними тілами, які поправно рухаються над землею. В одухотвореному, доцільному Всесвіті володарювали довічний закон – логос (грец. logos – слово, поняття) і розум. За мінливим багатобарв’ям земного буття вбачався непорушний порядок абсолютів та універсалій, викрасталізованих у свідомості як ідеї.

Космологізм античної культури передбачав розуміння людини як частини космосу. Її життєвий шлях знаходився під владою долі як всесвітньої закономірності та визначеного випадку. У неможливості вийти за межі доленосного кола, у вічному поверненні до першооснов виникав образ вічності, часу – кола. Конфлікт між індивідуальною чи полісною волею та велінням долі був одним з центральних у житті, міфології, мистецтві. І лише герой здатний протистояти долі. Героїзм надавав сенсу людському існуванню, він вимагав активності, дієвості, конкретних вчинків. Якщо грек віддавав свої сили і життя полісу не від усвідомлення обов’язку, а тому, що вважав себе діяльною історичною персоною, яка реально впливала на оточення, то римлянин зробив свій героїзм засобом служіння державі, яка була метою і сенсом існування громадянина. Герой знищував в собі рабське, тоді як раб приймав своє становище. Герой і раб утворювали полюси античного світу, в якому героїчне стало вищим змістом буття, що вимагало від людини набувати надприродного за допомогою власних якостей. Загибель у бою вважалася гідним завершенням життя, особливо порівняно з умиранням у ліжку від старості чи хвороб; смерть – доля спільна для всіх, геройство – тільки для обраних. Не випадково у Північному Причорномор’ї поширеними були культи героїв, зокрема «скіфського Геракла», що переміг у поєдинку батька своєї дружини Аракса. Його сини – Агафірс, Гелон і Скіф – родоначальники однойменних народів. Геракл запропонував їм сакральне випробування – натягнути батьківський лук та надягнути його пояс. Це зробив лише Скіф, який став першим царем Скіфії.

Герой, переможець, володар, державець був головним об’єктом і змістом античної культури. Ця антропоцентрична (грец. antropos – людина + centrum – центр) концепція, що знайшла вираження у знаменитих афоризмах – «людина – мірило всіх речей» (Протагор) і «людина – це смертний бог» (Геракліт) – найбільш яскраво представлена в мистецтві.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 807; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.017 сек.