Художня культура української діаспори

ЗБЕРЕЖЕННЯ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНЦЯМИ В ДІАСПОРІ

На окрему увагу заслуговує розгляд специфіки творчості українського митця-емігранта, ухудожньо-творчому процесі якого відображається взаємодія етнонаціональних та інонаціональних культурних цінностей.

Попри перебування у багатоетнічному суспільстві, українці в діаспорі намагаються зберігати у своєму середовищі свою національну самобутність — рідну мову, звичаї, культурні, мистецькі та побутові традиції та ін.

Збереженню та популяризації українського мистецтва в діаспорі служать: Український музей у Клівленді, Український національний музей у Чикаго, музей-архів у Денвері, відомий музей «Союзу українок» у Нью-Йорку та багато інших. 1974 р. в Едмонтоні створено Українсько-Канадський архів-музей, уряд провінції Альберта щорічно виділяє на його утримання близько 5 тисяч доларів.

У канадській провінції Альберта поблизу Едмонтоні 1971 р. створено музей просто неба «Українська спадщина» — мальовниче українське село. Експозиція фольклорного комплексу презентує хати перших переселенців, які здійснили внесок у· процес освоєння земель Канади. Нині тут діє етнокультурний центр, в якому народні майстри з різноманітних ремесел демонструють свої здобутки, проводяться різноманітні ярмарки та екскурсії, влаштовуються фестивалі української пісенної та мистецької творчості, до яких залучається велика кількість туристів. Заповідник має дослідницький та реставраційний центри. Музеї стали одними з провідних центрів розповсюдження української культури на Північноамериканському континенті.

Велику культурно-освітню роботу проводять Осередок української культури та освіти у Вінніпезі, культурні центри уЧикаго та інших містах США і Канади. Важливу роль ужитті українців Америки відіграють також численні українські мистецькі фестивалі.

Між двома світовими війнами українська література в еміграції зросла і змужніла. Вона поповнилась іменами таких поетів і письменників, як Олег Ольжич, Юрій Клен, Леонід Мосендз, Олена Теліга, Євген Маланюк, Оксана Лятуринська. Ці майстри знаменували блискучий період і в історії української літератури взагалі.

Пожвавленню літературного життя Канади 20-х років сприяв і Мирослав Ірчан (справжні ім'я та прізвище — Андрій Баб'юк), який в 1923 р. приїхав до Канади, де розгорнув літературно-видавничу діяльність. Нарис «За океаном», драматичні твори «Родина щіткарів», «Підземна Галичина» присвячені зображенню життя, соціально-політичного становища західноукраїнських трудящих у цей період. 1929 р. він все ж повернувся в Україну: у Харкові очолив письменницьку організацію «Західна Україна», був редактором журналу. Розстріляний у 1937 р.

1929 р. до СІЛА емігрував Василь Авраменко і згодом організував школу української народної хореографії. За короткий період він створив понад 50 ансамблів, які діяли по всій країні.

Парижу віддав увесь свій творчий геній світової слави артист, хореограф, реформатор балету Сергій Лифар, уродженець Києва, нащадок славного козацького роду Лифарів. Після смерті провідного танцівника і балетмейстера (до речі уродженця Києва) Вацлава Ніжинського Серж Лифар очолив балетну трупу паризької «Гранд-опера». Він став основоположником нового напряму в балеті — неокласицизму. Створений С.Лифарем балет «Ікар» — став визначною подією, мав безпосередній вплив на появу таких визначних митців цього жанру як Моріса Бежара, Роллана Петі, Ноймаєра, Форсайта, Кіліана, Макмілана... У 1947 р. С. Лифар заснував у Парижі Інститут хореографії, а з 1955 р. вів курс історії та теорії танцю в Сорбонні, був ректором Університету танцю, професором вищої школи музики та почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО.

Помітний внесок до музичної культури свого часу здійснили теоретики музики Федір Стешко і Василь Барвінський, композитори Нестор Нижанківський і Федір Якименко, Віра Березовська. У Празі творила модерну європейську музику перша українська жінка композитор Стефанія Туркевич. Не можна не згадати відому родину Колесе: Філарета Колессу, Олександра Колессу і Миколу Колессу, життя і творчість яких були тісно пов'язані з Прагою.

1923 р. до США приїздить Олександр Архипенко, до історії мистецтва він увійшов як один з основоположників культури модернізму. Мав індивідуальні виставки в Німеччині, Франції, Англії.

1971 р. у Чикаго було створено Український інститут модерного мистецтва і здійснює діяльність у двох напрямах: 1) гуртує молодих українських митців, які досі були осторонь українського культурного життя, та популяризує сучасну мистецьку творчість в українській громаді; 2) ставить завдання проникнення українських митців до тих культурно-творчих осередків американського довкілля, куди українці досі дістатися не мали можливості.

^Іеонід Молодожанин (Лео Мол, 1915, уродженець с. Долонного на Хмельниччині) — видатний український скульптор, живописець, академік Королівської канадської академії мистецтв. У його творчому доробку — пам'ятники Т. Шевченкові у Вашингтоні (1964) та Буенос-Айресі (1971), Володимиру Великому у Лондоні (1990), близько ста скульптурних портретів, понад 80 вітражів у храмах тощо. Окремі твори зберігаються у Ватиканському музеї: різьблені погруддя пап Іоанна XXIII, Павла VI, Івана Павла II, кардинала Йосипа Сліпого. У Вінніпезі відкрито Парк скульптур Лео Мола. Свого часу митець був знайомий з визначним діячем української культури Іваном Огієнком і виконав його скульптурний портрет, який подарував місту Львову (1992). Одна з вулиць Львова носить ім'я Івана Огієнка, де і встановлено скульптурне погруддя вченого.

У травні 1952 р. у Нью-Йорку було створено Об'єднання митців-українців в Америці, з відділом у Філадельфії, де у вересні 1952 р. відкрито Українську мистецьку студію. З 1963 р. у СІЛА почав виходити друкований орган Об'єднання митців-українців в Америці — журнал «Нотатки з мистецтва», до якого тяжіли українські МИТЦІ З УСЬОГО СВІТу.

Плеяда блискучих імен Марії Башкирцевої і Святослава Гординського. Олександра Архипенка і Сержа Лифаря, Олекси Грищенка і Якова Гніздовського вписані до пам'ятних сторінок історії мистецького Парижу. Серед них особливе місце належить видатній художниці з України Софії Левицькій, яка була членом комітету «Осіннього салону», що є великим досягненням іноземця в Парижі та визнанням його таланту. Ще одним членом комітету «Осіннього салону» є визначний український маляр і мистецтвознавець Олекса Грищенко — всесвітньо відомий пейзажист.

З Парижем пов'язана творча діяльність українських художників А.Сологуба, О.Мазурика, музикознавця А.Вірста. до творчих здобутків О.Мазурика належать численні пейзажі, портрети, модерні гравюри, ікони; він розписав іконостаси для церкви св. Володимира на бульварі Сен-Жермен у Парижі та каплиці Наукового товариства ім. Тараса Шевченка у Сарселі. У Празі творила ціла плеяда знаменитих поетів, серед яких: Олександр Олесь, Євген Маланюк, Юрій Дараган, Оксана Лятуринська, Олекса Стефанович, Леонід Мосендз, Олена Теліга.

Непрості умови розвитку української літератури на американському континенті привели літературознавців і письменників усієї діаспори до об'єднання творчих сил. 26 червня 1954 р. в Нью-Йорку було засноване об'єднання українських письменників в еміграції «Слово». До його основоположників належали В.Барка, І.Багряний,

Б.Бойчук, В.Гайдарівський, С.Гординський, Й.Гірняк, П. Голубенко, Г.Костюк, І.Кошелівець, Н.Лівицька-Холодна, Є.Маланюк, Т.Осьмачка, У.Самчук та ін. Поступово сформувалися два осередки організованого культурного життя з кількома друкарнями, часописами та журналами у Вінніпезі та Торонто.

Фундатором українського співу в Америці називають композитора, диригента і хормейстера Олександра Кошиця, який своєю творчістю пропагував українську культуру, знайомив широкий загал іноземців з мистецтвом українського хорового співу.

Окрасою європейських оперних сцен і музичних фестивалів до історії музичної культури увійшло ім'я Ірини Маланюк, яка після студій у Віденські Музичній Академії стала примадонною оперних театрів Відня, Ґраца, Цюріха, а у Баварській державній опері 5' Мюнхені отримала високе відзначення з титулом «камерзенґерін».

Процес культуротворення, що тривє в українській діаспорі, є вагомою складовою українського культурного простору. Його головною метою була духовна консолідація українців усього світу в інтересах відродження, збереження та примноження національно-культурних традицій власного народу. Це сприяє збереженню цілісності української культури, а в умовах незалежності й активізації державотворчого потенціалу, зміцненню позицій українських організацій у країнах поселення, а Української держави — у світовому співтоваристві.

Дата добавления: 2015-05-23