І. В. Щербина, С. М. Жуков, О. М. Тавшунський 1 страница

Я

Ц

X

Ф

Т

С

Р

П

О

H

М

Л

К

І

З

Ж

Е

Д

Г

В

Б

А

ПИТАННЯ ДО САМОКОНТРОЛЮ

1.У чому полягає сутність гуманізму як ідеологічної константи епохи Відродження?

2. Що таке Реформація і які причини її виникнення?

З.У чому полягає ідейна сутність мистецтва бароко?

4. Які перехресні культурні явища литовської, української та польської культур визначилися в XIV—XVII ст.?

5.Яких перших українських вчених-гуманістів ви знаєте?

6. Як називалися навчальні заклади, утворені Орденом єзуїтів в Речі Посполитій?

7. Назвіть українських мовознавців— авторів перших лексикографічних праць із слов'яно-руської мови?

8. Де і в якому році було відкрито перший православний культурно-освітній центр?

9. Хто був засновник першого навчального закладу підвищеного типу у Києві у 1632 р.?

10. Хто був основоположником силабічного віршування в українській літературі?

11. Яких ви знаєте українських богословів-полемістів, які виступили проти католицької експансії в XVI—XVII ст.?

12. Які українські поети-лірики XVII ст. вам відомі?

13. Що таке Просвітництво?

14. Яких українських просвітителів XVIII — початку XIX ст. ви знаєте?

15. Хто був першим ректором Київського університету?

16. Хто був засновником Харківського університету та ініціатором утворення Міністерства народної освіти Російської імперії?

17. Кого з визначних українських просвітителів-карпаторосів ви знаєте?

18. Назвіть основні хвилі української еміграції.

19. Що входить у сферу діяльності мережі громадських шкіл, відомих під назвою «рідні школи»?

20. Назвіть вихідців з України, які здійснили значний внесок у культуру Франції.

Словник

Абсида — апсида (грец. склепіння) — виступ будівлі, здебільшого півкруглий в плані (зовні іноді багатокутний або квадратний), перекритий півкуполом або зімкнутим півсклепінням. Вперше абсиди з'явились в давньоримських базиліках. У християнських церквах абсида — вівтарна частина, яка орієнтована зазвичай на схід.

Абсолют — те, що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога, субстанцію, ідею (Гегель). Абсолютне протилежне відносному (зумовленому, залежному).

Абсолютизм (лат. аЬзоІМш — необмежений) — форма державного правління, за якої верховна влада повністю належить монархові (імператору, царю, королю тощо).

Абстракціонізм (лат. аЬвггасІш — відокремлений, відірваний) — напрям у модерністському мистецтві XX ст., що цілком відмовляється від реалістичного зображення предметів і явищ.

Абстракція — мислене відокремлення окремих властивостей предметів і перетворення їх у самостійні об'єкти (наприклад, електропровідність, твердість, вартість і т. п.). Більшість наукових понять утворені в такий спосіб.

Абсурд — нісенітниця, позбавлена сенсу дія. У філософії Кам'ю одне з головних понять, яке характеризує життя людини.

Авангардизм (фр. ауагЛе^агсІе — передовий загін) — узагальнюючий термін для позначення новаторських напрямів у художній культурі XX ст., для яких характерний пошук нових, нетрадиційних засобів вираження.

Автохтонний — місцевий, приналежний за походженням до певної території.

Академія — найменування наукових організацій, чи установ, академій наук, а також навчальних закладів. Слово «академія» походить від назви філософської школи, що була створена

Платоном близько 395 p. до н.е. і розташовувалася в маслиновому гаї біля Афін, названої на честь героя Академа. Акмеїзм (rp.akme — вершина, розквіт, вищий ступінь чого-небудь) — модерністська течія в російській поезії початку XX ст. Акмеїсти проголосили відхід від символізму з його містицизмом, зашифрованою багатозначністю слова, прагненням повернутися до світу реальності. Для поетів-акмеїстів характерна філософська проблематика і відмова від соціальних проблем.

Аксіологія — вчення про цінності. Окрема філософська дисципліна, яка вивчає ціннісне ставлення людини до світу — етичне, естетичне, релігійне та ін.

Аксіома — твердження, яке при побудові теорії приймається за очевидну істину, на якій ґрунтуються інші твердження.

Алогізм — непослідовність у міркуваннях, зумовлена порушенням законів логіки.

Альманах — неперіодична літературна збірка творів різних авторів.

Альтернатива — вибір між двома суперечливими можливостями.

Альтруїзм — моральний принцип, в основі якого лежить бажання блага іншому; альтруїзм протилежний егоїзму.

Аморалізм — нігілістичне ставлення до моральних норм.

Ампір (від франц. empire — імперія) — стиль в архітектурі та декоративному мистецтві, який виник наприкінці XVIII — на початку XIX у Франції при Наполеоні І, служив втіленню ідей державної могутності, заснований на наслідуванні античних зразків.

Аналіз — метод пізнання, який полягає в розчленуванні цілого на частини.

Аналогія — умовивід, в якому на основі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про їх можливу схожість за іншими ознаками. Аналогія лежить в основі моделювання.

Андеґраунд (англ. underground — підпілля) — нелегальне, яке не підтримується або, навіть, переслідується офіційною владою, явище художньої культури. У 40-х pp. XX ст. термін вживався для означення некомерційних фільмів. Пізніше почав використовуватися до певних напрямів інших видів художньої культури.

Анімізм (від лат. апіта — душа, дух) — уявлення про душу, в основі якого лежить уявлення про природу як живу основу; одухотворення неживої природи.

Антропогенез — процес формування людини, переходу від тварини до розумної істоти.

Антропотеокосчізм — нероздільність людської, божественної і природної сфер діяльності; сприйняття світу як ніким не створеного, світу — як вічно живого вогню. Таке світосприйняття було характерним для світогляду стародавніх слов'ян.

Антропоцентризм (грец. бнисіцрпт — людина і лат. centrum — центр) — різновидність телеології, філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена богом «за своїм образом і подобою». Це також принцип, відповідно до якого людина є завершенням еволюції світобудови. Сам термін був вперше вжитий в добу Відродження. Суть його полягає в тому, що центр Всесвіту переноситься від проблем світобачення до конкретних проблем людини.

Апокрифи (від грец. apohyphos — таємний, прихований) — книги, твори на біблійні теми, проте вони не увійшли до складу біблійного канону, офіційно не визнані, близькі до житійної літератури.

Апостеріорі — знання, набуте в процесі досвіду.

Апріорі — ідеї чи форми пізнання, які, на думку деяких мислителів, наявні в свідомості до досвіду, не набуті з досвіду. У філософії Канта категорії проголошуються апріорними формами мислення. Апріоризм близький до концепції природжених ідей. Протилежним до апріорі є поняття апостеріорі.

Архетип (гр. arche — початок і typos — образ) — прообраз, початкова форма, зразок, модель культурно значимої дії, відносин, процесу, що передається від покоління до покоління на несвідомому рівні. Архетипи становлять результат історичного розвитку людства.

Аскетизм — моральне вчення, яке пропагує крайнє обмеження потреб людини, відмову від життєвих благ. Протилежне гедонізмові.

Атман — дух, душа, активний свідомий первень в індійській ведичній традиції.

Балада — ліро-епічний пісенний твір з гостро драматичним сюжетом, що виражає з точки зору народної моралі трагічні конфлікти, породжені надзвичайними чи фантастичними подіями, вчинками та фатальними збігами обставин в особистому, сімейному чи суспільному житті звичайних людей.

Барельєф (фр. bas — низький і фр. relief) — скульптурна композиція виконана на площині і пов'язана з тлом. Відповідно до ви-

соти розрізняють високий рельєф (горельєф) і низький (барельєф або плоскорізьба).

Бароко (від італ. barocco — вигадливий, дивний) — мистецький та архітектурний напрям, який зародився в Італії та Іспанії у середині XVI ст., поширився на інші європейські країни, існував протягом XIV — XV ст., для якого характерні грандіозність, декоративна пишність, мальовничість, багатство контрастів світла і тіні, вигнутість ліній в архітектурі. Виник в Італії. Порівняно із Західною Європою стиль бароко в Україні поширився із значним запізненням (друга половина XVII- XVIII ст.). українське бароко характеризується поєднанням європейського бароко з національними рисами. Українське бароко ще називають мазепинськгш, козацьким бароко. Мазепинське бароко — новий тип церкви, архітектура якої виражає ідею української державності.

Билини — героїчний епос Київської Русі, який виник за княжої доби. У змісті билин відображено зміни у світогляді древніх русичів: співіснування двох світоглядних систем — міфологічної і християнської.

Біблія — священна книга християнства та іудаїзму (Старий Заповіт), що створена протягом І тис. до н. е. та II-III ст. н. е. шляхом відбору, редагування та канонізації текстів, які іудейські, а пізніше християнські традиції вважали богонатхненними. Біблія складається із двох частин — Старого Заповіту, визнаного іудеями та християнами, та Нового Заповіту, котрий визнається священним лише християнами. Мовами Біблії є давньоєврейська та арамейська у Старому Заповіті та грецька (койне) — у Новому. Біблія містить сакралізовану історію світу та людства, наголошує на їх залежності від волі Бога — творця і промислителя. Основою людського життя, за Біблією, є правдиве боговшанування та богопоклоніння. За своєю суттю Біблія — одна-єдина книга, хоча й складена вона з багатьох книг, а тому характеризується величезною жанровою та тематичною різноманітністю: виклади міфологічних систем, історичні оповіді, релігійна ігубліцистика, філософсько-моралістичні твори, лірична поезія, зразки релігійної містики. Ось чому це зумовило не лише безпосереднє використання біблійних текстів у богослужбовій та богословській практиці іудейської та християнської релігій, а й мало значний вплив на розвиток літератури, образотворчого мистецтва, філософської думки. Сьогодні Біблія перекладена майже всіма мовами світу. Загалом з неканонізованими книгами Старого Заповіту Біблія нараховує 77 книг.

Бієнале — виставка, фестиваль і т. ін., що проводяться раз на два роки.

Боді-арт (англ. body-art, мистецтво тіла) — один з модерністських напрямів, представники якого розглядають власне тіло як матеріал і об'єкт художньої творчості, розмальовують його, роблять надрізи, вдаються до демонстрації різних поз.

Братства — всестанові, загальнонаціональні організації, що створювалися у кінці XVI — на початку XVII ст. при церквах і монастирях. Православні церковні братства матеріально підтримували церкву, відкривали школи, займалися книгодрукуванням та благодійництвом. Братства відігравали велику роль у боротьбі проти полонізації та окатоличення, відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців.

Братські школи — навчальні заклади в Україні XVI-XVI11 ст. Почали створюватись у 80-х роках XVI ст. на кошти міщан, а тому набули назви братських. Першою з'явилась Львівська братська школа (1586 p.). Згодом аналогічні школи виникли у Рогатині, Перемишлі, Вінниці, Немирові, Кременці, Кам'я-нець-Подільському, Києві (1615 р.) тощо. Головна увага братських шкіл була спрямована на вивчення рідної мови, пізніше грецької й латинської мов. Братські школи були важливими осередками формування національної свідомості, засобами боротьби за національну незалежність.

Бувальщини — усні оповіді про події, які не виходять хронологічно за межі того, що міг бачити чи чути від безпосереднього учасника оповідач, в яких розповідається про надзвичайні дивовижні явища, надприродні істоти тощо.

Буддизм — одна з трьох світових релігій (поряд з християнством та ісламом). Виходячи з положення, що життя є страждання, в основі якого лежать бажання, буддизм пропонує свій шлях подолання страждань. Буддизм учить про перевтілення душі (сансара); про закон відплати за вчинені проступки (карма). Метою життя буддиста є досягнення нірвани — злиття з божественною першоосновою всесвіту.

Варварство (від грец. ЬагЬагоя — чужинець, не-еллін) — період історії первісного суспільства (період після дикості перед цивілізацією). Починається з виникненням гончарства і закінчується виготовленням луку і стріл, зародженням писемності. Основним осередком суспільства тих часів був рід, який

об'єднував групу людей — кревних родичів, другою формою суспільно-економічних відносин того періоду був родовий лад. Кілька родів становили плем'я. У сучасному контексті варварське є антоніном цивілізованому.

Велике князівство Московське — державне утворення у Північно-східній Русі зі столицею у Москві. Хронологічні рамки — XIV — XV ст. З середини XVI ст. офіційну назву Великого князівства було змінено на Московське Царство (у зв'язку зі зміною титулу великий князь на цар).

Велике Литовське князівство — державне утворення, що виникло у XIII ст. на основі союзу литовських князів. З другої половини XIII — до початку XV ст. держава мала назву — Велике князівство Литовське, Руське і Жемантійське. Держава припинила своє існування у XVIII ст.

Вертеп — народний ляльковий театр, поширений в Україні за доби бароко. Вертеп складається з різдвяної драми та сатирично-побутової інтермедії. Основним є сюжет про народження Ісуса Христа, погоня Ірода. Також персонажами вертепу є запорожець, циган, лях, москаль, селянин тощо. Найдавніші тексти вертепної драми збереглися з другої половини XVIII ст. (Сокирницький вертеп, 1771 р.)

Виховна функція культури полягає у тому, що засвоївши попередній досвід, людство не припиняє саморозвитку, а репродукує культуру, ставить перед собою нові життєві цілі для задоволення. Культура не лише пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації. Вона виступає ще й фактором саморозвитку людства, матеріальних і духовних потреб.

Вишивка — вид декоративно-ужиткового мистецтва; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, виконане різними швами.

Відродження — найвизначніша перехідна епоха історії людства. Термін» Відродження» було введено в ужиток у XVI ст. італійським живописцем та істориком мистецтва Джордано Базарі, у точному розумінні стосується лише Італії XV ст. — середини XVI ст.

Віра — не обґрунтоване розумом прийняття існування чогось (Бога, долі, моральних чеснот іншого, Атлантиди, наукових об'єктів) за істину і дії у відповідності з цим прийняттям.

Вірування — релігійні уявлення людей, які сприймаються на віру і становлять основу релігійного світогляду, обрядів та ритуалів.

Гаптування — вишивка шовковими, вкритими тонким шаром золота або срібла нитками різного ґатунку. Також— вишита золотими або срібними нитками річ.

Гедонізм — етичне вчення, яке проголошує метою життя людини насолоду (Епікур, просвітителі та ін.).

Гедоністична функція культури спрямована на отримання задоволення, насолоди від культурних цінностей.

Генетичний метод — метод дослідження явищ на основі аналізу їх розвитку.

Герменевтика — один з філософських методів, який широко застосовується в гуманітарних науках. Суть герменевтики полягає в тлумаченні, розумінні феноменів культури. Якщо в астрономії приналежність вченого до тієї чи іншої культури (китайської, індійської, європейської) не впливає на істину, то в гуманістиці інтерпретація виходить завжди з певної культури. Тут суб'єктом принципово ігнорувати не можна. Головні проблеми герменевтики— залежність інтерпретації певного феномену від контексту культури, в якому він існував, і від культури суб'єкта, який здійснює інтерпретацію.

Гілозоїзм — погляд, згідно з яким вся матерія наділена чуттєвістю, яка різною мірою властива неживим, живим тілам і людині (Бруно, Спіноза).

Гіперреалізм (англ. пуреїтеаШт — підвищення, надмірність і реалізм) — течія в образотворчому мистецтві США і Європи, представники якої намагаються ретельно копіювати фотографію за допомогою живописних і графічних засобів.

Гіпотеза — припущення, недоведення твердження. В науці — здогадка, яка вимагає фактичних підтверджень. Поппер усі наукові твердження називає гіпотезами, оскільки в процесі розвитку науки вони будуть замінені іншими гіпотезами.

Глобалізація — нова форма взаємодії між націями, економічними та політичними системами, значно розширює культурно-інформаційні контакти між народами і державами, впливає на управління, виробництво, торгівлю, ринок праці, політичні утворення та інші суспільні інституції і процеси.

Глобалістика — це методологія наддержавного планетарного всесвітнього підходу до вирішення земних проблем: негативних наслідків науково-технічного прогресу; розширенням сфери міжнародного поділу праці; моральними наслідками; катастрофічним погіршенням рівня життя у найменш розвинутих країнах; загостренням міжнародних, релігійних

та етнічних конфліктів. Терміни «глобалістика», «глоба-лізм», «глобалізація» набули свого поширення у 90-х pp. XX ст., входять до синонімічного ряду таких історично сформованих філософських категорій, як «єдине», «загальне», «все єдине».

Глобальні проблеми — це особливі соціальні явища та процеси у сучасному світі, які за масштабами і значущістю вирізняються загальнопланетарним характером, пов'язані з життєвими інтересами народів світу і можуть бути вирішені шляхом взаємодії усіх країн світу.

Глобальний (від франц. global — всесвітній, загальний < лат. globus — куля) — 1) той, що охоплює всю земну кулю, всесвітній; 2) усебічний, усезагальний, універсальний.

Гносеологія (від грец. гнюуйт — «знання» і льгпт — «вчення, наука») — теорія пізнання, розділ філософії. Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст.

Гончарство — традиційне народне ремесло, виробництво глиняного посуду, а також інших глиняних виробів (кахлів, іграшок, скульптур). Виникло в епоху неоліту і являло собою значний крок у розвитку продуктивних сил. За доби енеоліту гончарні вироби, окрім утилітарного призначення, починають виконувати й естетичну функцію: їх починають оздоблювати орнаментом, розфарбовуватися глиняними кольоровими фарбами.

Гравюра (франц. gravure, graver — вирізати, висікати) — вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком з малюнка, виконаного художником-гравером на спеціально підготовленій дошці або ж друкарській формі; пластина, на якому вирізьблено малюнок.

Графіка (грец. Graphikл. graphe — пишу, креслю, малюю) — вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері за допомогою пензля, олівця, пера тощо.

Графіка книжкова — друковані художні зображення, в основі яких лежить графічний малюнок.

Графіті — стародавні написи і малюнки, зроблені гострими предметами на стінах, ремісничих виробах.

Гривна, торквес — нашийна прикраса, що мала форму гладкого, або витого обруча із дорогоцінного металу. У історичний період до Київської Русі, найчастіше із золота, пізніше — зі срібла. В Київській Русі використовувалася як грошова одиниця.

Гуманнзм — визнання людини найвищою цінністю в світі, повага до гідності та розуму людини; течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, право на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей.

Гуманізм — 1) ідейний напрям у культурі Відродження, який обстоював право на існування світської культури, незалежної від релігії; 2) риса світогляду, яка в розумінні людини виходить з «вічних цінностей» і «природних прав». Гуманізм долає національні, расові, релігійні та соціальні обмеженості у ставленні до людини.

Дадаїзм (фр. dadaпsme, від dada— дитячий коник, переносно-дитячий лепет) — модерністська течія в літературі й образотворчому мистецтві Західної Європи початку XX ст. Характерні риси дадаїзму: антиестетизм, зумисний примітивізм. Дадаїзм — попередник сюрреалізму.

Деїзм (від лат. Dues — Бог) — релігійно-філософське вчення, згідно з яким бог — творець світу і природи, але не втручається у хід процесів і явищ, що відбуваються у ньому. Виник у Великобританії XVII ст. Характерний для світогляду доби Просвітництва.

Декор — сукупність елементів, що становлять зовнішнє оформлення архітектурної споруди або його інтер'єрів, може бути живописним.

Держава — форма політичної організації суспільства, що прив'язана до певної території.

Детермінізм — пояснення явищ на основі причинної зумовленості. Принцип детермінізму посідає провідне становище в науці і матеріалістичній філософії.

Дефініція — визначення поняття через підведення під ширше (родове) поняття і вказівку видових особливостей. Наприклад, «береза — це дерево з білою корою».

Дикість — період історії первісного суспільства, у сучасній археологічній періодизації відповідають палеоліт і мезоліт. Цей період характеризуються поступовим виділенням людини з тваринного світу, привласнення готових продуктів природи, створенням перших найпростіших знарядь праці, добування вогню. Бере початок у період появи людини і закінчується виникненням гончарства. Виникає перша форма суспільно-економічних відносин — «первісне людське стадо», яке мешкає на певній території і є неве-

ликою групою людей без професійних та соціальних відмінностей.

Детинець — укріплена центральна частина давнього міста на Русі.

Діадема (грец. ДйЬдзмб діадема, діадео, оточувати) — начільна прикраса що виглядає як прикрашений обруч, що одягається на голову.

Діаспора — представництво етнічних одиниць за межами материнського етнічного регіону, яке ідентифікує та усвідомлює свою генетичну або духовну єдність з нею. Українська діаспора — збірне визначення української національної спільноти поза межами української національної території.

Дисидент — інакомисляча людина, яка не погоджується з панівною ідеологією, світоглядом, існуючим політичним ладом.

Додекафонія (з гр. — дванадцятизвуччя) — техніка музичної композицій, заснована на застосуванні всіх 12 рівноправних, функціональних незалежних тонів хроматичної гами. Звуковим матеріалом оперують так, щоб жоден звук не повторювався, що часто призводить до беззмістовного хаотичного звучання.

Домінуюча культура — сукупність культурних зразків, які сприймаються та усвідомлюються усіма членами суспільства.

Досвід — сукупність переживань людини. Можна виділити зовнішній досвід, зумовлений відносинами з іншими людьми чи речами світу, і внутрішній, в основі якого — саморе флексія, роздуми.

Драма (лат. сігата — дія)— п'єса з гострим конфліктом соціального або побутового характеру, який розвивається у постійній напрузі.

Дуалізм — світогляд, який основоположними вважає два рівноправних і протилежних начала (матерію і дух, світле і темне).

Думи — народні епіко-ліричні пісенні твори героїчного, рідше соціально-побутового змісту. Слово «дума» часто зустрічається у давньоукраїнських рукописних джерелах на означення думки, мислення. Згодом набуло іншого змісту і ним почали визначати жанр епічного поетичного твору, епічної пісні героїчного плану.

Дух — ідеальний первень (принцип) на противагу природі як матеріальному первню. В людині розрізняють тіло (матеріальне), душу (сукупність психічних процесів) і дух— настанова на всезагальне — моральні, релігійні і правові цінності, естетичні ідеали, світоглядні істини.

Духи — група міфологічних персонажів, що нібито постійно взаємодіють з людиною у різноманітних видах її діяльності.

Духовна консолідація (лат. consolidatio — зміцнення, об'єднання) — об'єднання, згуртованість людей, яка ґрунтується на духовній основі.

Духовна культура — один із трьох складників у поширеному поділі культури на матеріальну, соціальну та духовну. До сфери духовної культури тією чи іншою мірою належать такі галузі, як релігія, мистецтво, філософія, наука, мораль, право, політика.

Духовність — внутрішнє психічне життя людини, її моральний світ. Національна свідомість і національна культура — неодмінні ознаки духовності народу.

Екзистенціалізм (nar.existentia— існування, буття): 1. Ідеалістична філософська течія, що заперечує об'єктивність буття, реальним вважає лише існування людини та її переживань, твердить про беззмістовність життя, непотрібність суспільної діяльності. 2. Течія літературного модернізму. Виникла в передвоєнні роки, поширилася під час і після Другої світової війни. Характерні риси: суб'єктивізм, індивідуалізм, песимізм, заперечення будь-якого насильства.

Еклектика — поєднання в одному вченні, стилі несумісних, часто суперечливих елементів. Еклектика свідчить про кризу в духовному розвитку, відсутність довершеної системи, яка б подолала ці суперечності.

Економічна культура — сукупність елементів і феноменів культури, що забезпечують функціонування економічного життя суспільства.

Експресіонізм (фр. expression — виразність, вираження) — напрям у європейській літературі та мистецтві перших десятиліть XX століття. Головним в експресіонізмі проголошувалося вираження суб'єктивних уявлень митця, що зумовило потяг до ірраціональності, загостреної емоційності та гротеску.

Елемент і система. Елемент — прийнятий у даній системі найпростіший компонент (атом, слово, норма і т. ін.). Система — сукупність елементів, між якими існує взаємозв'язок. Взаємозв'язок елементів називається структурою. В сучасній науці на зміну дослідженню одноканальних причинних зв'язків приходить багатоканальний системний або системно-структурний метод, який допомагає найповніше відтворити всі зв'язки елементів.

Елітарна культура — культура, зорієнтована на потреби певної (елітарної, вищої в тому або іншому відношенні) частини суспільства.

Енциклопедисти — французькі мислителі-просвітителі (Дідро, Даламбер, Монтеск'є, Вольтер, Руссо та ін.), які брали участь у виданні «Енциклопедії» — першого твору, що систематизував наукове знання того часу.

Епістемологія — теорія пізнання. Інша назва — гносеологія.

Епоха Відродження — період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії в кінці XIII ст., зайняв в більшості європейських країн XIV—XVI ст., а в Іспанії та Англії тривав до початку XVII ст. Термін «Відродження» першим почав вживати Джорджо Базарі — італійський художник XVI ст., учень Мікеланджело і перший дослідник сучасного йому мистецтва, автор книги «Життєписи найбільш знаменитих живописців, ваятелів і зодчих».

Естетика — філософське вчення про прекрасне, про художнє освоєння дійсності. Основні категорії естетики — прекрасне, трагічне, комічне. Основна проблема — специфічне оціночне ставлення людини до дійсності.

Есхатологія — теологічне вчення про кінець світу.

Дата добавления: 2015-05-23