Іконоклазм і собор в Нікеї 787

Ставлення християн до зображень в історії:

1. перша фаза здомінована двома справами – ворожим ставленням Євреїв до релігійних зображень (не завжди послідовним) та баввохвалством поганських релігій що оточували перших християн. Ворожо наставлені до зображень Апостольські Отці, Апологети ІІ і ІІІ століття. Попри те на зламі ІІ і ІІІ століття появляються перші фігурні зображення в катакомбах, пізніше на саркофагах – представлені Христос, Марія, біблійні події.
2. ІУ століття – перші офіційні засудження культу зображень – іспанський синод в Ельвіра біля 300 року. У тому періоді Євсевій з Кесарії (+339) відмовлає Констанції малювати портрет Христа та св. Епіфаній (єпископ Саламіни пише трактат проти культу зображень. На захист культу зображень поспішають кападокійські Отці, Йоан Хрисостом (+407). Попри думки богословів релігійне мистецтва розвивається. У цьому часі повстають мозаїки на арці Санта Марія Мадджіоре, різлбені двері з Церкви св. Сабіни чи саркофаги.
3. Від УІ століття росте культ зображень. Причини – для культу Христа і Марії – христологічні суперечки, росте культ мучеників. Культ перебирає часто міру і викликає реакцію.

Ситуація в УІІІ столітті:

1. цезар Лев ІІІ, сильний, реформатор, неприхильний до культу зображень, тисне на патріарха Германа, який залишає столицю. Лев переслідує іконодулів, після невдалого натиску на папу відлучає Ілірію (Балкани) від римського патріархату. Йоан з Дамаску (+749) пише свої 3 мови проти іконок ластів – Бога Отця не можна зображати, бо Він є чистим духом, але Христос воплотився і можна показати Христи Богочоловіка, тим більше Марію і святих.
2. Константин У (740-) синод в Гіеря 754 – акефалос - вимушений кесаром. Єпископи підтверджують роль Марії і святих та їх посередництво, образ Христа бачать в Євхаристії, засуджують культ ікон, але не рекомендують їх нищити. 761 рік жорстоке переслідування, особливо монахів що зміцнює їх позицію пізніше.
3. Лев ІУ толерантний, але живе недовго до 780 року і владу переймає його дружина Ірена. Ірена повертає культ ікон поступово відсуваючи від влади іконокластів. В 786 Ірина скликує собор до Константинополя, але розганяє його армія. Собор скликується заново, але переносится до Нікеї. Розпочинається рік пізніше, 258 єпископів, монахи

Собор зайнявся справами єпископів – іконокластів наперед. Від четвертої сесії дискусія з позаорядженнями собору в Гіерії – аргументи з Біблії і Традиції. Зоча не найкраще богословя (чуда і легенди). Сьома сесія – документ про культ ікон. Говориться про відповідність культу хреста, ікон Зриста, Богородиці і святих. Їм належиться поклоніння (проскинесіс), але не адорація (латвія) яка приналежить Богові.

Значення

Підчеркнутий реалізм воплочення.

Правомірність культу святих

22 канони дисциплінарні відносно життя клиру і дібр церковних (5 оригінальних, інші повторюють попередні собори)

Собор не всюди легко приймався (цезарі іконокласти до 842 року і переслідування, але не так жорстокі)

843 рік синод, який повторює рішення Нікеї ІІ і 11 березня в першу неділю Великого Посту відбулася проща до Церкви Гагія Софія –звідси неділя православ’я.

Справа культу ікон пошкодила стосунком з Заходом. Папа переорієнтував свою політику на Франків (Пепін і Кароль Великий), брак розуміння богословськиз проблем

Церква вийшла з цього спору ослаблена і від цього часу довго буде залишатися під курателою держави

СОБОРИ І СИНОДИ

1. Нікеа (325) – проблема аріанізму. Прийнято окреслення єдиносущний. Сформовано нікейське визнання віри.
2. Константинопіль (381) – проблема македоніанізмуб що заперечував божество Святого Духа. Сформовано нікейсько-константинопільське визнання віри.
3. Ефез (431) – проблема несторіанізму. Прийнято титул Богородиця і навчання про гіпостатичну унію.
4. Халкедон (451) – проблема монофізитизму (Євтихій)
5. Константинопіль ІІ (553) – засуджено так звані Три Розділи – Теодор з Мопсвесті, Теодорет з Циру, Ібас з Едеси - підузрівалися в несторіанізмі.
6. Константинопіль ІІІ (680) – засуджено монотелетизм і сформовано навчання про дві волі в Ісусі Христі.
7. Нікея ІІ (787) культ ікон

1. Константинопіль ІУ (869-870) у справі особи патріарха в константинополі (Фотій і Ігнатій) було присутніх лише 103 єпископів, решта залишилася вірна Фотію. Навіть на Заході довго не вважали цього згромадження за собор. За екуменічний собор латинська Церква почала його вважати щойно в ХІ ст. – реакція на схизму Келуларія.
2. Латераненський І (1123) – перший екуменічний собор Заходу. Справа інвеститури
3. Латераненський ІІ (1139) – справа символів, лихви і целібату.
4. Латераненський ІІІ (1179) – засудження катарів.
5. Латераненський ІУ (1215) – найбільший собор Середньовіччя. Засудив албігенсів, Церковна дисципліна – Тайни, подружжя, проповідування Євангелія.
6. Ліон І (1245) – проти Фридерика Ііб справа світської влади папи.
7. Ліон ІІ (1274) – невдале обговорення унії Сходу і Заходу з ініціативи імператора Михайла Палеолога.
8. Вєн (1311-1312) – знесено Темплеріерів
9. Констанція – (1414-1418) реформа Церкви, Вікліф, Гус, конфікт Поляків з Хрестоносцями.
10. Флорентійський (1439-1445), унія, декілька богословських документів
11. Латераненський У (1512-1517) – реформа Церкви в намірах, але собор був невдалий і наслідком була Реформація.
12. Тридентійський (1545-1563) – реформа Церкви і догматичні документи дуже важливі (оправдання, Святі Тайни)
13. Ватиканський І (1869-1870) – два догматичні документи: про віру і раціоналізм та непомильність папи.
14. Ватиканський ІІ – внутрішня віднова Церкви.

Для православя важливі будуть Східні собори, які відбувалися в ІІ Тисячолітті. До найбільш важливих зараховується собори в 1341 та 1351, на яких говорилося про Божі енергії, благодать і нестворене світло згідно навчання Григорія Палами.

10. Патріарх Фотій

11. Хрещення Русі – Асколд і Олга

12. Хрещення Русі Володимиром

Для Русі торговельні відносини з Грецією полегшували знайомство з Христовою вірою. Варязькі купці й дружинники, які частіше, ніж слов'яни, були в Царгороді, задовго до слов'ян почали там навертатися до християнства й приносили на Русь нове вчення, передаючи його слов'янам. За часів князювання Ігоря в Києві була вже християнська церква Св. Іллі. Та й у війську самого князя Ігоря було багато християн. Дружина князя княгиня Ольга також була християнкою. Словом, християнська віра була добре знайома киянам ще при перших варязьких князях. Правда, Святослав ставився досить прохолодно до грецької віри; а при сині його Володимирі в Києві ще стояли язичницькі кумири (ідоли), яким приносили людські «треби», або жертви.

Прийняття християнства стало найважливішою подією в історії Київської Русі. Відбулося воно за часів правління київського князя Володимира (978— 1015 pp.) і стало визначальним фактором для всієї Русі. Церква дуже часто в ті часи порівнювала київського князя з апостолом Павлом. І справа не стільки в тому, що йому вдалося чудовим чином позбутися сліпоти, скільки в тому, що князь Володимир із язичника став щирим християнином. І це після того, як язичники намагалися всіма можливими способами очорнити ім'я Христа. Князь Володимир став пізніше ревним прихильником християнства й так само ревно намагався всіх язичників перетворити на християн.

Князь Володимир одержав язичницьке виховання. Це відбулося в Новгороді, куди Святослав направив його княжити у восьмирічному віці. «І став Володимир княжити в Києві один, — мовиться в літописі, — і поставив кумири на пагорбі за теремним двором: дерев'яного Перуна зі срібною головою й золотими вусами, потім Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла та Мокоша. 1 приносили їм жертви, називаючи їх богами... І опоганилася кров'ю земля Руська й пагорб той». У 983 р. князем Володимиром була здобута перемога над ятвягами. За неї необхідно було, за язичницьким звичаєм, принести жертву богам — людську жертву. Жертвою був обраний юнак із християнської родини. Батько юнака не.міг змиритися з дурістю язичників, обвинуватив їх і їхнього божка в кровожерливості. Юрба розлютованих язичників убила й батька, і сина. Але, ймовірно, їхня смерть стала початком хрещення Русі. Смерть забрала двох християн — Феодора й Іоанна, а трохи пізніше до християн примкнули тисячі язичників на чолі з князем Володимиром. Митрополит Київський Іларіон так писав про князя Володимира в «Слові про Закон і Благодать»: «Прийшло на нього одкровення Вишнього, поглянуло на нього Все-милостиве око Благого Бога, і засіяв у серці його розум. Він зрозумів суєт? ідольської омани й осягнув Єдиного Бога, який створив усе видиме й невидиме. А особливо завжди він чув про православну, христолюбиву й сильну вірою землю грецьку... Чуючи все це, запалав він духом і зажадав серцем бути християнином і навернути всю Землю в християнство». Так само ченець Іаков і літописець Нестор. Усі вони вважали, що тільки завдяки втручанню Божої благодаті князь Володимир прийшов до розуму та прийняв те, що повинно було бути прийняте. Літописці схилялися до думки, що у Володимира був гострий розум і «добрий смисл»; що й допомогли йому прийняти. правильне рішення. До того ж у Києві вже протягом тривалого часу існували християнські храми, з якими Володимир міг познайомитися й прийняти їхнє вчення.

Існує кілька версій про те, де й коли був хрещений сам Володимир. Є офіційна версія, відповідно до якої князь був хрещений у Корсуні в 988 році — грецький Херсонес у Криму. Друга версія говорить, що хрещення князь Володимир прийняв у 987 році в Києві. Відповідно до третьої версії, місцем хрещення було обране місто Василів у 987 році. Це місто нині знаходиться неподалік від Києва й називається Васильків. Найбільш достовірною є друга версія. Для цього є кілька причин. І чернець Іаків, і преподобний Нестор незалежно один від одного засвідчують, що князь Володимир прийняв хрещення в 987 році. Іаков повідомляє, що Володимир після хрещення прожив ще 28 років. Якщо скласти 987 рік і 28 років, то виходить саме 1015 рік — дата смерті князя. Також чернець стверджує, що Володимир здійснив похід на Корсунь на третій рік після хрещення (саме 989 рік офіційно занесений у літопис як рік узяття Корсуні). Літописець Нестор стверджує, що князь Володимир був хрещений улітку 6495 року від створення світу, а це відповідає 987 року від Різдва Христового. Але є інші відомості. Ось як пише про прийняття Володимиром рішення про хрещення один із літописців: «Прийшли, — розповідає літописець, — до Володимира (986 р.) спочатку волзькі болгари, похваляючи своє магометанство, потім німці від римського папи, потім хазарські євреї з проповіддю свого закону й, нарешті, грецький філософ із православним ученням. Усі вони хотіли навернути Володимира у свою віру. Він же вислухав їх і всіх відсилав геть, крім грека. З греком він розмовляв довго, відпустив його з дарунками й почестями, але поки не хрестився. Наступного року (987) скликав Володимир своїх радників і розповів їм про прихід до нього проповідників, додавши, що найбільше його вразили розповіді грецького філософа про православну віру. Радники підказали князеві послати в різні країни своїх послів подивитися: «Хто, як служить Богові?» Побувавши й на сході, і на заході, посли потрапили в Царгород і були вражені там несказанною благоліпністю грецького богослужіння. Вони так і сказали Володимиру, додавши, що самі не хочуть залишатися більше в язичництві, пізнавши православ'я. Це випробування вір через послів вирішило справу. Володимир прямо запитав своїх радників: «Де хрещення приймемо?» А вони згідно відповіли: «Де тобі любо». І от наступного 988 року Володимир пішов із військами на Корсунь і осадив його. Місто завзято оборонялося. Володимир дав обітницю хреститися, якщо візьме Корсунь, і справді взяв його. Не хрестячись ще, він послав у Царгород до царів-братів Василія й Константина, погрожуючи йти на них і вимагаючи від себе заміж їхню сестру Анну. Царі сказали йому, що не можуть видати царівну між за «поганого», тобто за язичника. Володимир відповів, що готовий хреститися. Тоді царі відправили в Корсунь сестру свою й із нею духівництво, яке фестило руського князя та вінчало його із царівною. Перед хрещенням Володимир занедужав і осліп, але чудово зцілився під час самого таїнства хрещення. Помирившись із греками й віддавши їм Корсунь, він повернувся з православним правництвом до Києва й хрестив усю Русь у православну грецьку віру». Після Ямцення князь Володимир почав носити ім'я Василій і вирішив назавжди позбутися язичників, перехрестивши їх у християн. Не тільки релігійні мотиви рухали князем. Він, безумовно, прагнув прилучитися до всіх культурних народів, які вже давно живуть за законами християнства. Це означало підняти на вищий рівень культурне й державне життя Русі. Тим більше, що Київська Русь давно була зв'язана з Візантією, яка проповідувала православ'я. Щоб забезпечити собі підтримку цієї великої християнської держави, князь Володимир одружується з Анною, сестрою візантійських імператорів Василія II і Константина, які живуть у Херсонесі. Після одруження Володимир повертається до Києва. Він привозить із собою не тільки жінку-грекиню, але й усіляке церковне начиння, у тому числі хрести, ікони, мощі, і ревно береться до хрещення Русі.

Дата добавления: 2015-05-23